Постанова № 72726189, 13.03.2018, Апеляційний суд Херсонської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2018 року м. Херсон

справа № 660/1043/17

провадження №22-ц/791/321/18

Апеляційний суд Херсонської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач) Склярської І.В.,

суддів: Пузанової Л.В.,

ОСОБА_1,

секретар Цулукіані І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області у складі судді Каневського В.О. від 06 грудня 2017 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

встановив:

У листопаді 2017 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в якому посилається на те, що 01.10.2007 року між Акціонерно -комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», найменування якого змінено на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №Ф050623П, згідно якого останній отримав у кредит грошові кошти в сумі 60 089,64 грн. на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання

Банк зазначає, що відповідно до п.7.3 договору встановлено, що цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань та закінчення кінцевого терміну погашення кредиту, передбаченого п.1.1. договору не призводить до закінчення строку дії договору і не звільняє сторони від виконання тих зобов’язань, що лишилися невиконаними з будь-яких причин. На виконання умов договору позичальнику була направлена вимога про досудове врегулювання спору, яка позичальником не виконана.

Посилаючись на норми ЦК України, якими врегульовані зобов’язальні правовідносини, невиконання позичальником зобов’язання стосовно умов повернення кредиту, банк просить стягнути з відповідача заборгованість яка утворилася станом на 22.09.2017 року у розмірі 120022,87 грн., яка складається з: 48461,64 грн. – сума заборгованості за кредитом; 37568,66 грн. – сума заборгованості за відсотками; 13260,99 грн. – пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 8759,86 грн. – пеня за несвоєчасне повернення відсотків; 7366,17 грн. – інфляційні витрати за кредитом; 4605,55 грн. – інфляційні витрати за відсотками, а також судові витрати в сумі 1800 грн.34 коп.

Рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 06 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк» просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, зазначаючи, що рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, судом неправильно застосовані норми матеріального права. Зокрема, зазначає, що судом неправильно застосовано норми ст.253 ЦК України, оскільки часом настання права позивача звернутися до суду є не дата останнього платежу відповідачем, а дата повідомлення (отримання) відповідачем вимоги про дострокове повернення кредитних коштів і усунення недоліків, яка банком направлена 29.09.2017 року і отримана відповідачем. Таким чином, строк позовної давності позивачем не пропущений.

07.02.2018 року банк надав суду заяву про уточнення вимог апеляційної скарги, в якій посилаючись на їх відсутність у судовому засіданні в суді першої інстанції просив суд стягнути з відповідача заборгованість з 21.09.2014 року по 22.09.2017 року ( за три роки), що складається з: 48461,64 грн. – сума заборгованості за кредитом; 32458,53 грн. – сума заборгованості за відсотками; 13260,99 грн. – пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 7353,71 грн. – пеня за несвоєчасне повернення відсотків; 7366,17 грн. – інфляційні витрати за кредитом; 3832,59 грн. – інфляційні витрати за відсотками.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 її доводи не визнав, рішення суду просить залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з підстав пропуску строку позовної давності.

Суд встановив і з матеріалів справи вбачається, що 25 листопада 2005 року ( в той час, як позивач в позові вказав дату укладення договору 01.10.2007 року) між Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк», найменування якого змінено на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір кредиту №Ф050623П, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти у розмірі 15800 доларів США ( проте позивач в позові вказав суму 60 089,64 грн.) з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 24 листопада 2012 року, зі сплатою 13 процентів річних (п.1.1 договору) /а.с.7-12/.

Також з матеріалів справи вбачається, що 01 жовтня 2007 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору кредиту№Ф050623П від 25.11.2005 року, про зміну валюти зобов’язання (долар США) шляхом переведення у національну валюту України, згідно з курсом 507,00 гривень України за 100 доларів США що з урахуванням кредитної заборгованості в сумі 11852,00 доларів США, становить 60089,64 грн. зі сплатою 15 % річних та з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 24 листопада 2012 року /а.с.13-17/.

Окрім того, 20.10.2008 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №2 про внесення змін до договору кредиту №Ф050623П від 25 листопада 2005 року, відповідно до якої починаючи з 20 жовтня 2008 року встановлено процентну ставку за користування кредиту в розмірі 22 процентів річних /а.с.18/.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

За умовами кредитного договору, укладеного між сторонами, кінцевій термін повернення основної заборгованості – до 24 листопада 2012 року( п.1.1.2) , погашення кредиту здійснюється щомісячно до 10 числа місяця наступного за місяцем передбаченим у графіку (п.п.1.1.2; 2.4.1).

За розрахунками банку, станом на 22.09.2017 року заборгованість відповідача перед банком за кредитним договором становила - 120022,87 грн., яка складається з: 48461,64 грн. – сума заборгованості за кредитом; 37568,66 грн. – сума заборгованості за відсотками; 13260,99 грн. – пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 8759,86 грн. – пеня за несвоєчасне повернення відсотків; 7366,17 грн. – інфляційні витрати за кредитом; 4605,55 грн. – інфляційні витрати за відсотками / а.с.24-29/.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач подав письмову заяву про застосування позовної давності /а.с.44/.

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Отже, відповідно до умов кредитного договору сторони встановили як строк дії договору - до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (пункт 7.3 договору), кінцевий строк повернення основної заборгованості - до 24 листопада 2012 року (пункт 1.1 договору), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів (підпункт 1.1.1 пункту 1.1 договору).

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами кредитного договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника, як боржника, повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватися позичальником частинами кожного місяця, наступного за звітним, у рахунок якого вносяться кошти, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного з цих зобов'язань.

Аналіз умов договору сторін і зміст зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 5 квітня 2017 року у справі 6-522цс17.

Суд першої інстанції встановив, що банк звернувся до суду з позовом у листопаді 2017 року. Останній платіж здійснений позичальником 30.10.2008 року /а.с.25/. Виходячи з умов п. 4.5. кредитного договору, яким передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов’язків, визначених пунктами 3.3.8; 3.3.9 договору ( якими визначено обов’язок позичальника своєчасного погашення кредитних коштів і нарахованих процентів) протягом більше ніж 60 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив та, відповідно, позичальник зобов’язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню ), та дати здійснення останнього платежу, строк виконання основного зобов’язання змінено на 10 січня 2009 року, а отже саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду з зазначеним позовом лише 14 листопада 2017 року, тобто зі спливом строку позовної давності.

Стаття 266 ЦК України встановлює, що строк позовної давності стосовно додаткових позовних вимог, які є похідними від основної вимоги, спливає одночасно зі спливом строку позовної давності щодо основної вимоги, у зв'язку з чим застосування наслідків позовної давності до основної вимоги виключає можливість стягнення процентів та пені поза її межами.

Сплив позовної давності не припиняє зобов'язання і не є підставою для припинення самого права, а лише позбавляє можливості одержати судовий захист свого порушеного цивільного права за умови заяви сторони у спорі до винесення судом рішення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про пропуск позивачем позовної давності та обгрунтовано відмовив у задоволенні позову з вищевказаних підстав.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом строку позовної давності не ґрунтуються на нормах матеріального права, зміст та аналіз яких викладений вище та на умовах кредитного договору, а отже до уваги не можуть бути прийняті.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,382 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відхилити.

Рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 06 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий І.В.Склярська

Судді: Л.В.Пузанова

ОСОБА_1

Повний текст судового рішення виготовлено 14 березня 2018 року

Суддя І.В. Склярська