Постанова № 72715506, 14.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 373/2937/14-ц Головуючий у І інстанції Рева О. І.Провадження № 22-ц/780/1285/18 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.Категорія 18 14.03.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 березня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів : Кулішенка Ю.М., Сушко Л.П.,

за участю секретаря судового засідання - Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на ухвалу Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2018 року у справі за скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на дії головного державного виконавця Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Білодід Ірини Юріївни щодо вчинення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, заінтересована особа - ОСОБА_3,

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з вказаною вище скаргою, в якій просило визнати неправомірними дії головного державного виконавця Переяслав-Хмельницького МРВ ДВС ГТУЮ у Київській області Білодід І.Ю. щодо вчинення повідомлення від 16 листопада 2017 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа № 373/2937/14-ц від 28 квітня 2017 року та скасувати дане повідомлення.

В обґрунтування своїх вимог заявник зазначив, що 28 квітня 2017 року Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області видав виконавчий лист № 373/2937/14-ц про стягнення з ОСОБА_3 на його користь заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 19 225,00 грн.

За зверненням банку 23 жовтня 2017 року про примусове виконання рішення суду 16 листопада 2017 року головним державним виконавцем Білодід І.Ю. було вчинено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання у зв'язку з пропуском встановленого законом строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Заявник вважає такі дії державного виконавця неправомірними, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла на момент вчинення виконавчої дії, установлено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2018 року в задоволенні скарги відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ПАТ «Дельта Банк» подало апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та постановити нову ухвалу, якою скаргу задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в межах трирічного строку як це передбачено частинами 1, 2 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII та пункту 5 розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень цього ж Закону, а тому зазначення у виконавчому листі іншого строку пред'явлення його до виконання не має правового значення.

Відзив на апеляційну скаргу іншими учасниками справи подано не було.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що заочним рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 1 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16 червня 2015 року, з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 19 225,00 грн. та судові витрати в розмірі 225,94 грн.

На виконання даного рішення 28 квітня 2017 року було видано виконавчий лист № 373/2937/14-ц, в якому зазначено про те, що рішення набрало чинності 16 червня 2015 року, а строк пред'явлення його до виконання один рік.

За зверненням стягувача 23 жовтня 2017 року про примусове виконання рішення 16 листопада 2017 року головним державним виконавцем Переяслав-Хмельницького МРВ ДВС ГТУЮ у Київській області Білодід І.Ю. було вчинено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання у зв'язку з пропуском встановленого законом строку пред'явлення виконавчого документа до виконання на підставі пункту 2 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що граничний строк пред'явлення виконавчого листа до виконання минув майже за чотири місяці до набрання чинності новою редакцією Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, а тому державний виконавець діяв у відповідності до вимог закону.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із частиною 2 статті 22 Закону № 606-XIV строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

Отже, за загальним правилом, встановленим Законом № 606-XIV, виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду в цивільній справі, може бути пред'явлений до примусового виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

Разом з тим, 5 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які в свою чергу можуть бути пред'явленні до примусового виконання протягом трьох місяців.

Згідно із пунктом 5 розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень цього ж Закону, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки встановлені цим Законом.

Таким чином, поширення дії норм вказаного Закону на правовідносини щодо пред'явлення виконавчого документа до виконання залежить від часу видачі такого документа.

Оскільки виконавчий лист № 373/2937/14-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором виданий на підставі рішення суду, яке набрало законної сили 16 червня 2015 року, після набрання чинності Законом № 1404-VIII, а саме згідно заяви від 10 квітня 2017 року, він не підлягає пред'явленню до примусового виконання протягом строку встановленого цим Законом.

Тобто, банк звернувся суду із заявою про видачу виконавчого листа після закінчення однорічного строку з дня набрання рішенням суду законної сили, який минув майже за чотири місяці до набрання чинності Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, а відтак внаслідок власної бездіяльності втратив право на пред'явлення виконавчого листа до виконання. При цьому він не позбавлений можливості в судовому порядку поновити пропущений строк для пред'явлення виконавчого документу до виконання, у випадку поважності причин його пропущення (стаття 433 ЦПК України).

В апеляційній скарзі банк посилається на пункт 5 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 2 червня 2016 року, згідно з яким виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються протягом трьох років.

Проте, згідно пункту 2 розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 2 червня 2016 року, Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, а саме з 5 жовтня 2016 року. Тобто, до дня набрання чинності Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 2 червня 2016 року діяли та застосовувались норми Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, в тому числі в частині строків пред'явлення виконавчих документів до виконання.

Так, статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із частиною 3 статті 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У рішенні Конституційного суду України від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зазначено, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Цим же рішенням Конституційного суду України встановлено, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, невірним є трактування банком у своїй скарзі на дії державного виконавця пункту 5 розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 2 червня 2016 року, згідно якого ним фактично надається зворотна дія цього закону, всупереч положень статті 58 Конституції України.

Апеляційний суд вважає, що положення Закону № 1404-VІІІ в частині пред'явлення виконавчих документів до виконання, визначених у частині 1 статті 12 цього Закону, розповсюджуються виключно на виконавчі документи видані з дня прийняття цього Закону та до набрання ним чинності, оскільки застосування поняття «набрання чинності законом» у спірних правовідносинах не може зводитись лише до визначення певної календарної дати, а повинно невід'ємно пов'язуватись із моментом прийняття відповідного закону при неухильному дотримання принципу зворотності дії закону у часі.

За змістом наведеного, у випадку якщо строк пред'явлення виконавчого документа до виконання не закінчився, згідно норм Закону у попередній редакції, у зв'язку із прийняттям та набранням чинності новим Законом, такий строк продовжується до трьох років. Норми ж нового Закону на правовідносини, що виникли до його прийняття та регулювались старим законом і не продовжували існувати на час набрання ним чинності не розповсюджуються.

За правилом пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, перевіряючи законність дій головного державного виконавця Переяслав-Хмельницького МРВ ДВС ГТУЮ у Київській області Білодід І.Ю., пов'язаних із вчиненням повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, перевірив відповідність її дій положенням Закону № 1404-VIII, у зв'язку з чим правильно вказав про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного повідомлення з підстав подання виконавчого листа в межах строку його пред'явлення.

Відповідно до пункту 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, ухвала суду першої інстанції постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення, а ухвалу Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: Ю.М. Кулішенко

Л.П. Сушко