Постанова № 72709293, 06.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/162/18 Справа № 204/39/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Нижний А. В. Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року м. Дніпро 06 березня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Куценко Т.Р.

суддів - Демченко Е.Л., Максюти Ж.І.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 листопада 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра», третя особа - ОСОБА_3, про визнання договору недійсним, -

в с т а н о в и л а:

В січні 2014 року Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» /далі-ПАТ КБ «Надра»/ звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості /т.1 а.с.2-4/.

В травні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ КБ «Надра», третя особа - ОСОБА_3 про визнання договору недійсним /т.2 а.с. 59-65/.

Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 листопада 2016 року позов ПАТ КБ «Надра» задоволено частково /т.2 а.с.115-120/.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №8/2007/840-К/1557-Н від 09.11.2007р. станом на 07.10.2013р. у сумі 66743,78 дол. США (шістдесят шість тисяч сімсот сорок три долари США 78 центів), що складається з: заборгованості за сумою кредиту у розмірі 46693,96 дол.США, заборгованості за процентами у розмірі 20049,82 дол.США.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» пеню за кредитним договором №8/2007/840-К/1557-Н від 09.11.2007р. станом на 07.10.2013р. у сумі 22545,54 грн. (двадцять дві тисячі п'ятсот сорок п'ять гривень 54 коп.). вирішено питання судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Надра», третя особа - ОСОБА_3 про визнання договору недійсним - відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог банку та задоволення її вимог, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт в своїй скарзі посилається на те, що Банком перед укладенням порушив встановлений законодавством порядок, не повідомивши про кредитні умови, зокрема: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки схем кредитування. Крім того, в якості доводу ОСОБА_2 вказує, що Банк при укладенні Кредитного договору ввів його в оману, не виконавши всі вимоги, встановлені ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Також вказує, що Банк фактично встановив у Кредитному договорі подвійну відповідальність за порушення термінів виконання грошових зобов'язань. У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.2 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції в яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Відмовляючи в зустрічному позові, суд першої інстанції виходив з того, що під час укладання кредитного договору банком не допущено таких порушень, які б суперечили ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та могли б потягнути визнання їх недійсними в порядку ст. 215 ЦК України. Не встановлено судом і підстав вважати наявними ознаки введення банком позичальника в оману під час укладання кредитного договору згідно ст. 230 ЦК України. Частково задовольняючи первісний позов суд виходив з доведеності існування заборгованості, та обґрунтованості вимог в частині заборгованості за тілом кредиту, відсотках за користування кредитом та пені за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Такі висновки суду першої інстанції на думку колегії суддів є обґрунтованими, так як вони повністю відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що 09 листопада 2007 року між ВАТ КБ «Надра» /в подальшому назву змінено на ПАТ КБ «Надра»/ та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір №8/2007/840-К/1557-Н /далі - Кредитний договір/, згідно з умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 78232,00 дол.США з виплатою процентної ставки 10,7 % на рік, строком до 12 жовтня 2032 року, а позичальник зобов'язався повернути кредитні кошти у строк та на умовах, передбачених договором /т.1 а.с.5-8/.

Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору цільовим призначенням використання кредиту є проведення розрахунків по договору купівлі-продажу від 09 листопада 2007 року, що укладений між позичальником та ОСОБА_4, згідно якого Позичальник придбає у власність нерухоме майно: домоволодіння НОМЕР_1, розташоване на неприватизованій земельній ділянці заг.площею 799 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

З метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_3 /далі-поручитель/ укладено договір поруки № 1557/1-Н від 09 листопада 2007 року /т.1 а.с.9/.

Відповідно до п.1.1. договору поруки поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань.

Згідно п. 1.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі. Позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Як убачається з п. 2.1 договору поруки кредитор набуває право вимагати від поручителя виконання зобов'язання, що витікає із кредитного договору при умові, якщо в установлений кредитним договором строк виконання позичальником зобов'язання в цілому чи в будь-якій його частині не будуть виконані.

На виконання умов кредитного договору банк надав ОСОБА_2 кредитні кошти в сумі 77 000,00 доларів США, що еквівалентно 388850 гривень 00 копійок, що підтверджується заявою на видачу готівки №1 від 09 листопада 2007 року /т.1 а.с.14/.

Відповідно до п.3.3.1 кредитного договору щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 752,51 долара США.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частина 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює яку інформацію зобов'язаний надати кредитодавець перед укладенням договору кредиту.

Частиною 9 статті 15 встановлено, що під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.

Як встановлено судом, та підтверджується умовами кредитного договору, що ОСОБА_2 на момент укладення оспорюваного договору перебувала з банком у трудових відносинах /п.1.3.2 кредитного договору/. Апелянт перебувала на посаді старшого радника по роботі з фізичними особами в філії ВАТ КБ «Надра» /т.2 а.с.30/. З огляду на викладене доводи апелянта, стосовно введення банком її, як споживача, в оману, колегія суддів не приймає до уваги.

З наданих доказів установлено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту банк не надав ОСОБА_2 детальний розпис загальної вартості кредиту у вигляді графіку погашення, тобто не в повній мірі дотримався вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Водночас, колегія суддів вважає, що вказані порушення не тягнуть за собою недійсність кредитного договору з підстав передбачених ст.230 ЦК України.

Кредитним договором установлено, що щомісячні платежі дорівнювали 752,51 доларів США, які позичальник мала здійснювати до 12 жовтня 2027 року.

Пунктом 3.3.3 Кредитного договору установлено, що позичальник вносить мінімально необхідний платіж по Кредиту щомісячно до 10 числа поточного місяця, а Банк здійснює списання з поточного рахунку на рахунок погашення заборгованості до 12 числа поточного місяця.

З наявних доказів та викладених у зустрічному позові доводів не можна дійти висновку, що кредитний договір укладено під впливом обману.

Разом з тим кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. ОСОБА_2 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови, банк надав позивачці документи, які передували укладенню кредитного договору.

Згідно підписаної відповідачкою Анкети-Заяви клієнта на оформлення кредиту остання ознайомлена з основними умовами надання кредиту /т.1 а.с.31-32/.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а в разі порушення боржником цих вимог той, згідно зі статтями 625, 1048 і 1050 ЦК України, повинен сплатити кредиторові суму боргу та проценти встановлені за умовами кредитного договору.

Вимогами ст. 549 ЦК України, передбачено обов'язок боржника в разі порушення зобов'язання передати кредиторові грошову суму штрафу у вигляді процентної ставки, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

У разі солідарного обов'язку (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку в повному обсязі, відповідно до вимог ч. 1 ст. 543 ЦК України.

Вирішуючи питання про визначення розміру стягнення, суд виходив зі змісту позовних вимог та наданих суду розрахунків, зокрема: суми заборгованості за кредитом, яка виникла станом на 07 жовтня 2013 року та складається з: непогашеного кредиту в розмірі 46693,96 доларів США, заборгованості по відсотках в розмірі 20049,82 доларів США, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань по договору в розмірі 22545,54 гривень.

З огляду а те, що апелянтом не надано жодного доказу, який би спростовував факт існування вказаної заборгованості або інший її розмір, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги стосовно подвійної відповідальності, встановленої у договорі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки судом першої інстанції відмовлено в частині стягнення штрафних санкцій за невиконання зобов'язань за кредитним договором у розмірі 7823,20 дол.США.

Крім того, представником апелянта ОСОБА_2 - ОСОБА_5 заявила клопотання про призначення у справі судово-економічної експертизи, проведення якої доручити ОСОБА_6, яка має відповідні ліцензії та дозволи на їх здійснення, та знаходиться за адресою АДРЕСА_2. /т.2 а.с. 165-166/.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2017 року у справі було призначено експертизу, але проведення було доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз /т.2 а.с. 174-175/.

06 грудня 2017 року справа повернулась до Апеляційного суду Дніпропетровської області без виконання судово-економічної експертизи, в зв'язку з несплатою ОСОБА_2 вартості висновку судово-економічної експертизи /т.3 а.с. 1/.

В судовому засіданні 06 березня 2018 року представником апелянта повторно заявлено клопотання про призначення експертизи, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2018 року.

Відповідно до ст. 109 ЦПК України (ч. 1 ст. 146 ЦПК України в редакції, яка була чинною на день розгляду справи судом), у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Розпорядившись своїми цивільними та процесуальними правами на власний розсуд, сторона не сплатила вартість висновку судово-економічної експертизи, призначеної ухвалою від 08 серпня 2017 року, тому колегія суддів приходить до висновку про зловживання апелянтом своїми процесуальними правами.

Враховуючи викладене, та те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано вимог закону, доводи апеляційної скарги остаточних висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу та залишає без змін рішення суду. Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л.Демченко

Ж.І. Максюта