Постанова № 72708844, 13.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2151/18 Справа № 202/4576/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бєльченко Л.А. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 01 серпня 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище - Беляєва) про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що 14 вересня 2007 року між ними та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №5691533, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 32.500 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,50 із кінцевим терміном повернення до 14 вересня 2027 року.

Вказували, що 27 травня 2014 року між банком та ОСОБА_3 була укладена додаткова угода №28686903 до кредитного договору №5691533 від 14 вересня 2007 року, у відповідності до умов якої було змінено графік повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Зазначали, що умови кредитного договору виконали у повному обсязі, надавши обумовлені ним грошові кошти.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 належним чином не виконувала взятих на себе зобов'язань з повернення кредиту, у зв'язку з чим станом на 11 травня 2015 року допустила заборгованість у загальному розмірі 29.156 доларів США 59 центів, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 28.116 доларів США 91 цент; заборгованості за відсотками у розмірі 1.039 доларів США 68 центів, яку просять стягнути з ОСОБА_3

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 01 серпня 2017 року позовні вимоги ПАТ «ПУМБ» задоволені. Стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 29.156 доларів США 59 центів (що еквівалентно 601.720 грн.87 коп.) та яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 28.116 доларів США 91 цент (що еквівалентно 580.264 грн.42 коп.); заборгованості за відсотками у розмірі 1.039 доларів США 68 центів (що еквівалентно 21.456 грн.47 коп.). Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі ПАТ «ПУМБ», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить виключити з рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 01 серпня 2017 року гривневий еквівалент суми заборгованості, яка підлягає до стягнення з ОСОБА_3

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно зазначив у резолютивній частині рішення гривневий еквівалент суми заборгованості за кредитним договором.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Згідно з ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.627 ЦК України та відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (ч.1 ст.1054 ЦК України).

В силу ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Відповідно до ст.527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.3 ст.510 ЦК України, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї Позичальник зобов'язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Відповідно до ст.623 ЦК України,боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 14 вересня 2007 року між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №5691533, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 32.500 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,50% із кінцевим терміном повернення до 14 вересня 2027 року (а.с.7-11).

27 травня 2014 року між банком та ОСОБА_3 була укладена додаткова угода №28686903 до кредитного договору №5691533 від 14 вересня 2007 року, у відповідності до умов якої було змінено графік повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом (а.с.16-17).

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань взятих на себе за кредитним договором №5691533 виникла заборгованість, яка станом на 11 травня 2015 року становила 29.156 доларів США 59 центів, з яких заборгованість за кредитом - 28.116 доларів США 91 цент; заборгованість за відсотками - 1.039 доларів США 68 центів.

Задовольняючи позовні вимоги банку суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості, та зазначив у рішенні гривневий еквівалент заборгованості яка підлягає до стягненню з відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та наголошує на тому, що банк оскаржує рішення суду лише в частині зазначення гривневого еквівалента, а тому колегією суддів в іншій частині рішення суду не перевіряється, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93, визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету. У зв'язку з наведеним вище слід дійти висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима. Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Перший Український міжнародний банк" має банківську ліцензію №8 від 02 жовтня 2006 року на право здійснювати банківські операції, визначені частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

02 жовтня 2006 року Національним Банком України було видано ПАТ "Перший Український міжнародний банк" Дозвіл № 8-1 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Колегія суддів звертає увагу та не, що згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Стаття 192 ЦК України закріпила, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом України в постанові від 15 травня 2017 року у справі № 6-211цс17 «Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93.

Статтею 5 Декрету передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказану обставину, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Тобто сума заборгованість стягується у доларах США із зазначенням еквіваленту у гривні.

Вказанням гривневого еквіваленту суми заборгованості суд першої інстанції дотримався роз'яснень Верховного Суду України, викладених в п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" №14 від 18 грудня 2009 року.

Оскаржуваним рішенням суму заборгованості до стягнення визначено у доларі, а зазначення її гривневого еквівалента не порушує права банку, оскільки стягнута вона саме у доларах США у відповідності до умов кредитного договору.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенні, а рішення суду має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н в и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 01 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р. Максюта Ж.І.