Рішення № 72708118, 01.03.2018, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/1393/15-ц

Провадження № 2/0182/259/2018

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01.03.2018 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Тихомирова І.В.

при секретарі – Рахуба О.Г.

за участю: відповідача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3

розглянувши в судовому засіданні в м. Нікополь цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсними кредитного договору та договору застави, -

встановив:

Публічне Акціонерне Товариство «Альфа-Банк» (далі – ПАТ «Альфа-Банк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги мотивують тим, що 10 січня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_1Вбув укладений Кредитний договір № 490021420, згідно якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 21 881,19 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % річних на строк до 10 січня 2013 року.

27 березня 2009 року між ЗАТ «Альфа-Банк» правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін і доповнень № 1 до Кредитного договору № 490021420 від 10 січня 2007 року, яким зокрема внесено зміни до п. 1.1. спірного кредитного договору в частині терміну повернення кредиту, а саме встановлено строк остаточного повернення кредиту 10 січня 2017 року.

Відповідно до умов Кредитного договору № 490021420 від 10 січня 2007 року ОСОБА_1 зобов’язувався використати кредитні кошти за цільовим призначенням та повернути кредит Банку рівними частинами, а також здійснювати плату за кредит (встановлені проценти, комісії) у терміни, визначені у графіку повернення.

Взяті на себе зобов’язання за кредитним договором стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитом відсотків у встановленні Графіком повернення терміни, відповідач не виконує, у зв'язку з чим, 12 лютого 2015 року на адресу відповідача ОСОБА_1 було направлено досудову вимогу № 13105-102 б/б від 11 лютого 2015 року про дострокове повернення кредиту відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Однак досудова вимога позивача залишилась не виконаною.

Станом на 02 лютого 2015 року заборгованість ОСОБА_1 перед Банком складає 6 789,62 доларів США, що за курсом НБУ гривні до долару станом на 02.02.2015 року становить 109 631,97 грн., а саме:

- заборгованість за кредитом – 6 137,12 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 99 096,06 грн.;

- заборгованість по відсоткам – 235,27 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 3 798,90 грн.;

- пеня – 417,23 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 6 737,01 грн.;

В якості забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором № 490021420 від 10 січня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 490021420-П, відповідно до умов якого вона зобов’язалась відповідати перед Кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов’язань за Кредитним договором № 490021420 від 10 січня 2007 року.

Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_1 протиправно, всупереч умов кредитного договору, не повертає позивачу кредит, позивач просив суд задовольнити позов та стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав та 02 грудня 2015 року звернувся до суду з зустрічним позовом, який уточнював про визнання кредитного договору недійсним, оскільки він не відповідає вимогам статей 4,6,11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року (далі по тексту – Правила).

Так, при укладанні спірного Кредитного договору, ні в подальшому його не було проінформовано Банком про валютні ризики, які він може понести під час виконання взятого на себе зобов’язання.

Крім того, Банк не надав йому, як споживачу, в письмовій формі інформацію про сукупну вартість споживчого кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартість всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту.

Також, протягом дії кредитного договору банком жодного разу у письмовій формі не повідомлено споживача про зміну у сторону збільшення вартості іноземної валюти, зокрема курсу долару США у співвідношенні до гривні, що призвело до значного фінансового навантаження для споживача в частині забезпечення належного виконання взятого на себе зобов'язання.

Тому у зв’язку з відсутністю необхідної повної, своєчасної та достовірної інформації про умови кредитування, а також відомостей про сукупну вартість кредиту він, як позичальник був позбавлений можливості об’єктивно визначитися з доцільністю отримання такого кредиту, оскільки за інших обставин, він мав би право вимагати укладення кредитного договору на інших, більш сприятливих для себе умовах.

Враховуючи наведені обставини, ОСОБА_1 просив суд задовольнити його зустрічний позов та визнати недійсними Кредитний договір № 490021420 від 10 січня 2007 року, а також договір застави рухомого майна № 490021420-З від 10 січня 2007 року.

29 вересня 2016 року ОСОБА_1 уточнив свої вимоги за зустрічним позовом та просив визнати недійсним спірний Кредитний договір також з підстав не отриманні ПАТ «Альфа-Банк» ліцензії національної комісії, що здійснює державне регулювання фінансових послуг.

В свою чергу відповідач ОСОБА_3 також не визнала позовні вимоги позивача та 02 грудня 2015 року також звернулася до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання договору поруки недійсним.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що спірний договір поруки був укладений з порушенням статей 4,6,11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року

Так, перед укладенням кредитного договору та договору поруки Банк не надав їм інформацію про валютні ризики які вони мають понести, а також щодо методики, яка використовується Банком для визначення валютного курсу, терміну і комісії пов’язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов’язань під час погашення заборгованості по кредиту та проценти за користування ним.

Також не було надано інформації про сукупну вартість кредиту як у відсотковому значенні та і в грошовому виразі з урахуванням відсоткової ставки за кредитом і вартості всіх супутніх послуг.

Таким чином, на думку ОСОБА_3, позивач користуючись її юридичною необізнаністю уклав з нею договір поруки № 490021420-П від 10 січня 2007 року, умови якого суперечать чинному законодавству.

У зв’язку з вищевикладеними обставинами, ОСОБА_3 просила визнати недійсним договір поруки № 490021420-П від 10 січня 2007 року та стягнути з ПАТ «Альфа-Банк» на її користь судові витрати.

Представник ПАТ «Альфа-Банк» позовні вимоги за зустрічними позовами не визнав та в своїх запереченнях від 17 лютого 2016 року зазначив, що вважає зустрічні позови необґрунтованими та безпідставними, та просив суд відмовити в їх задоволенні та застосувати строк позовної давності.

В судове засідання представник позивача не з'явився, від нього надійшли заяви про розгляд справи без його участі, в яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити (а.с.161,172,176,179,185).

Під час судового засідання 01 березня 2018 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 просили суд відмовити ПАТ «Альфа-Банк» в задоволенні позову та задовольнити їх зустрічний позов, визнавши недійсним Кредитний договір № 490021420 від 10 січня 2007 року та договір застави рухомого майна № 490021420-З.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 також підтримала свій зустрічний позов та просила суд визнати недійним договір поруки № 490021420-П від 10 січня 2007 року та відмовити ПАТ Альфа-Банк» в задоволенні їх позову.

Заслухавши сторони, досліди вшивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як встановлено судом, 10 січня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_1Вбув укладений Кредитний договір № 490021420, згідно якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 21 881,19 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % річних на строк до 10 січня 2013 року на придбання транспортного засобу Toyota Corola, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1, номер кузову NMTBZ20E50R144192 (а.с.5,6).

Під час судового засідання відповідач не оспорював факт укладання з позивачем кредитного договору № 490021420 від 10 січня 2007 року та отримання грошових коштів.

27 березня 2009 року між ЗАТ «Альфа-Банк» правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін і доповнень № 1 до Кредитного договору № 490021420 від 10 січня 2007 року, яким зокрема внесено зміни до п. 1.1. спірного кредитного договору в частині терміну повернення кредиту, а саме встановлено строк остаточного повернення кредиту 10 січня 2017 року (а.с.7).

Відповідно до п.п. 1.1.,1.2.,1.5. Кредитного договору № 490021420 від 10 січня 2007 року ОСОБА_1 зобов’язувався використати кредитні кошти за цільовим призначенням та повернути кредит Банку рівними частинами, а також здійснювати плату за кредит (встановлені проценти, комісії) у терміни, визначені у графіку повернення.

В порушення умов кредитного договору № 490021420 від 10 січня 2007 та діючого законодавства відповідач ОСОБА_1 не виконує свої зобов’язання за кредитним договором, у зв'язку з чим 12 лютого 2015 року на адресу відповідача ОСОБА_1 було направлено досудову вимогу № 13105-102 б/б від 11 лютого 2015 року про дострокове повернення кредиту відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України (а.с.22-24). Однак досудова вимога позивача залишилась не виконаною.

Станом на 02 лютого 2015 року заборгованість ОСОБА_1 перед Банком складає 6 789,62 доларів США, що за курсом НБУ гривні до долару станом на 02.02.2015 року становить 109 631,97 грн., а саме:

- заборгованість за кредитом – 6 137,12 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 99 096,06 грн.;

- заборгованість по відсоткам – 235,27 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 3 798,90 грн.;

- пеня – 417,23 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 6 737,01 грн.;

Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

10 січня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 490021420-П (а.с.11).

Відповідно до п.п. 2.1.,3.1. Договору поруки № 490021420-П від 10 січня 2007 ОСОБА_3 зобов’язалася відповідати перед Кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов’язань за Кредитним договором № 490021420 від 10 січня 2007 року в повному об’ємі та відповідно до умов, визначених Кредитним договором.

Судом встановлено, що позивач на виконання умов Договору поруки від 10 січня 2007 року пропонував відповідачам повернути кредит достроково та 12 лютого 2015 року на адресу відповідача ОСОБА_3, направив досудову вимогу № 13105-102 б/б від 11 лютого 2015 року про дострокове повернення кредиту відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України (а.с.22). Вказаний у вимозі строк сплинув, але заборгованість погашена не була.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Отже враховуючи те, що відповідач ОСОБА_1 всупереч умов договору не повертає позивачу кредит, суд приходить до висновку, що заборгованість за Кредитним договором № 490021420 від 10 січня 2007 року в сумі 109 631,97 грн. (сто дев’ять тисяч шістсот тридцять одна грн. 97 коп.) підлягає стягненню солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Альфа-Банк» у примусовому порядку.

Також, згідно ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підлягають стягненню судові витрати на користь ПАТ «Альфа-Банк» в сумі 1 096,22 грн. (одна тисяча дев’яносто шість грн. 22 коп.) по 548,11 грн. (п’ятсот сорок вісім грн. 11 коп.) з кожного.

В той же час, вимоги ОСОБА_1 за зустрічним позовом задоволенню не підлягають, оскільки є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, з наступних підстав.

У відповідності до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України, правочин повинен відповідати вимогам діючого законодавства та бути спрямований на реальне настання правових наслідків.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10 січня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_1був укладений Кредитний договір № 490021420, згідно якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 21 881,19 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % річних на строк до 10 січня 2013 року.

Згідно п. 1.3. Кредитного договору кредит надається позивальнику на придбання транспортного засобу Toyota Corola, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1, номер кузову NMTBZ20E50R144192 (а.с.5).

Отже, в даному випадку суд приходить до висновку про те, що уклавши з ЗАТ «Альфа-Банк» правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» договір про надання кредиту, необхідного на придбання транспортного засобу майна, ОСОБА_1 досяг своєї мети, тобто в результаті цієї угоди настали реальні правові наслідки – Банк передав кошти на купівлю транспортного засобу, а ОСОБА_1отримавши кошти, придбав ви транспортний засіб.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору, договору застави та договору поруки, ОСОБА_1та ОСОБА_3 посилалися на їх невідповідність вимогам чинного законодавства, а також на відсутність в них, з вини Банку, повної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартість всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту.

Суд не погоджується з такими доводами зустрічних позовних заяв з огляду на наступне.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов'язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Закон України «Про захист прав споживачів», застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Пунктами 1.1.,7.2 Кредитного договору № 490021420 від 10 січня 2007 року передбачено, що погашення кредиту здійснюється позичальником рівними частинами у розмірі та терміни, визначені у графіку повернення, який наведено у Додатку № 1 до Договору, шляхом внесення належних до сплати сум через касу Банку або каси його структурних підрозділів на рахунок вказаний у п. 1.5 Договору.

Графік повернення підписується обома сторонами та є невід’ємною частиною спірного Договору (п. 8.2. Кредитного договору № 490021420 від 10 січня 2007).

Та обставина, що умови кредитного договору не містять загальної суми щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту з урахуванням всіх фінансових зобов'язань позивача які витікають з умов кредитного договору, не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Крім того, суд приймає до уваги той факт, що, позивач протягом тривалого часу проводив оплату на виконання кредитних зобов'язань та з даним позовом звернувся лише після спливу восьми років з дня укладення спірного Кредитного договору.

Також відповідно до п. 3.1. Договору поруки № 490021420-П від 10 січня 2007 року боржник та поручитель відповідають перед Банком за порушення обов’язків, перелічених у статті 2 цього Договору, як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед Банком у тому ж обсязі, що і боржник.

Пунктом 5.1. Договору поруки № 490021420-П від 10 січня 2007 року визначено, що поручитель підтверджує, що він повністю ознайомлений з умовами Основного договору та обов’язками Боржника за ним.

Факт укладання спірного договору поруки відповідачем ОСОБА_3 не оспорювався.

За таких обставин, суд вважає неспроможними доводи відповідача ОСОБА_3 стосовно того, що їй не була надана інформація про сукупну вартість кредиту як у відсотковому значенні та і в грошовому виразі з урахуванням відсоткової ставки за кредитом і вартості всіх супутніх послуг.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що підвищення суми по кредитному договору, не вплинуло на свідомий вибір ОСОБА_1 при укладанні Кредитного договору та ОСОБА_3 при укладанні Договору поруки.

У зв'язку з наведеними обставинами, суд також вважає безпідставними і доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про те, що вони як споживачі не володіють спеціальними знаннями про властивості та характеристики кредитних правовідносин, тому укладаючи спірний Кредитний договір та Договір поруки, вони не могли в повній мірі оцінити вигідність та ризики кредитування в, а співробітники банку не надали їм повної та достовірної інформації щодо цього.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача - враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ст. 627 ЦК України).

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Сторони, підписавши оспорюваний Кредитний договір та спірний Договір поруки, підтвердили факт досягнення згоди між собою щодо усіх істотних умов.

Відповідно п. 3.8 Правил надання банками України інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168, у якому зазначено, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач.

Отже, наявність підписаного обома сторонами кредитного договору, договору застави та договору поруки свідчить про те, що його учасники бажали укласти зазначені договори та розуміли його, таке укладення відповідало внутрішній волі сторін, жодна з них не була примушена до укладення такого договору, а відтак, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Позивач за зустрічними позовами на момент укладення договорів не заявляли додаткових вимог щодо умов спірних договорів та в подальшому виконували їх умови. При укладенні договору позивачам за зустрічними позовами були відомі всі умови договору та не існувало ніяких інших обставин, які б примусили їх прийняти умови договору на вкрай невигідних для себе умовах.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 підписав Кредитний договір № 490021420 від 10 січня 2007 року, що є підтвердженням факту ознайомлення з усіма істотними умовами цього договору, який укладено за принципом свободи волевиявлення сторін, у зв'язку із чим доводи позивача в частині невідповідності спірного договору нормам Закону України «Про захист прав споживачів», судом не можуть бути прийняті до уваги.

Крім того, підписавши оспорюваний договір, сторони визначили взаємні права та обв'язки, погодили термін виконання зобов’язань, тобто досягли усіх істотних умов договору.

Дані обставини також стосуються Договору поруки № 490021420-П від 10 січня 2007 року, який підписала ОСОБА_3, чим підтвердила факт ознайомлення з усіма його істотними умовами та умовами Основного договору та обов’язками боржника за ним.

Тому, доводи ОСОБА_3 в частині невідповідності спірного договору нормам Закону України «Про захист прав споживачів», також судом не можуть бути прийняті до уваги.

Крім того, судом не можуть бути прийняті до уваги доводи ОСОБА_1 щодо відсутності в ПАТ «Альфа-Банк» індивідуальної ліцензії на видачу валютного кредиту, з огляду на наступні обставини.

З матеріалів справи вбачається, що 03 грудня 2001 року Національним банком України виданий ЗАТ «Альфа-Банк» правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» виданий дозвіл № 61-3 на право на здійснення операцій визначених пунктами 4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «про банки та банківську діяльність згідно з додатком до цього дозволу (а.с.139).

Відповідно до Додатку до дозволу № 61-3 від 31 травня 2002 року ЗАТ «Альфа-Банк» правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» має право здійснювати зокрема неторговельні операції з валютними цінностями (а.с.140,141).

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначається, що кошти – це гроші у національній або іноземні валюті чи їх еквівалент.

Згідно зі статтями 47,49 "Про банки і банківську діяльність" та главою 2 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 № 275, банки мають право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями

Разом з цим, відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 № 483, у разі якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією на здійснення якої Національним банком України надана банківська ліцензія та письмовий дозвіл, є уповноважений банк, то використання іноземної валюти як засобу платежу на території України з цією операцією дозволяється без індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Отже надання банками кредиту в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії і письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, що видаються Національним банком України, є правомірним, така кредитна операція індивідуальної ліцензії не потребує.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, суд приходить висновку, що позивачі за зустрічними позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розпорядилися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

З урахуванням викладених обставин та оцінюючи зібрані у справі докази, суд вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в задоволенні їх зустрічних позовів до ПАТ «Альфа-Банк».

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 12,13,18,62,64,76,81,89,141,263-265,268 ЦПК, 6,526,625,627,628,629,638,1054 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», суд

вирішив:

Позов Публічного Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3на користь Публічного Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» заборгованість за Кредитним договором № 490021420 від 10 січня 2007 року в сумі 109 631,97 грн. (сто дев’ять тисяч шістсот тридцять одна грн. 97 коп.), яка складається з наступного:

- заборгованість за кредитом – 99 096,06 грн.;

- заборгованість по відсоткам – 3 798,90 грн.;

- пеня - 6 737,01 грн.

Стягнути пропорційно з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2), ОСОБА_3(РНОКПП НОМЕР_3) судовий збір у розмірі 1 096,22 грн. (одна тисяча дев’яносто шість грн. 22 коп.) на користь Публічного Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» по 548,11 грн. (п’ятсот сорок вісім грн. 11 коп.) з кожного.

Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні зустрічного позову до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні зустрічного позову до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсними кредитного договору та договору застави.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно підпункту 15.5 Перехідних положеньЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року, який набув чинності 15 грудня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя: ОСОБА_4