Постанова № 72704239, 06.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2018 р. Справа№ 910/19381/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Ткаченка Б.О.

Мартюк А.І.

при секретарі Вінницькій Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача:Рафальський М.Л. довіреність № 1/10-20/11/10-20/1 від 20.10.17

від відповідача 1: Дробаха С.В. довіреність № б/н від 29.01.18

від відповідача 2: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт Фінанс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 (повне рішення складено 10.01.2018)

у справі №910/19381/17 (головуючий суддя Пінчук В.І.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт Фінанс"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Глікохім"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Крафт Фінанс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання недійсним договору про постачання природного газу №В/2017/22 від 20.02.2017, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Глікохім" (далі - відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" (далі - відповідач 2) та про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт Фінанс" єдиним гарантованим постачальником природного газу в червні-жовтні 2017 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 (повне рішення складено 10.01.2018) у справі №910/19381/17 в позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Крафт Фінанс" 19.01.2018 подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким задовольнити позов.

Скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки спірний договір укладений відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства, порушує права позивача і підлягає визнанню недійсним.

31.01.2018 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Зубець Л.П., Мартюк А.І.) відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 06.03.2018.

22.02.2018 відповідач 1 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін.

У зв'язку із перебуванням судді Зубець Л.П., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному, розпорядженням начальника Управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів від 06.03.2018 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/19381/17.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2018 р., у зв'язку перебуванням судді Зубець Л.П. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №910/19381/17 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Мартюк А.І., Ткаченка Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження.

Представники відповідача 2 у судове засідання не з'явились. Про дату та час судового засідання відповідач 2 повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення ухвали суду.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, посилаючись на те, що відповідно до вимог чинного законодавства відповідач 1 не мав права укладати договір з відповідачем 2, оскільки мав заборгованість перед позивачем за поставлений газ.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на те, що відповідач 1 є виробником гліцерину, має безперервний цикл виробництва, однак позивач у травні 2017 року протиправно припинив постачання природного газу, що змусило відповідача 1 змінити постачальника.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представників позивача і відповідача 1, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

20 лютого 2017 року між позивачем - ТОВ "Крафт Фінанс", як постачальником та відповідачем 1 - ТОВ "Глохім", як покупцем було укладено Договір про постачання природного газу №В/2017/22 (далі - Договір 1), за змістом п. 1.1. якого постачальник зобов'язався передати покупцю природний газ в обумовлених Договором порядку та кількості, а позивач - оплатити газ у порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору 1 постачальник передає покупцю газ у період 2017 року загальною кількістю, яка визначається відповідно до заявок позивача з березня 2017 року, у т.ч. у березні - 250 тис. куб.м., у квітні-вересні по 240 тис. куб.м., у жовтні-грудні по 250 тис. куб.м.

Пунктом 4.3. Договору 1 встановлено, що розрахунки здійснюються наступним чином: 30 % вартості планового місячного обсягу газу, зазначеного в п. 2.1. Договору, відповідно до п. 3.2., відповідач оплачує позивачу до 5-го числа місяця, в якому здійснюється поставка; 30 % - до 15-го числа місяця, в якому здійснюється поставка; 40 % - до 25-го числа місяця, в якому здійснюється поставка.

Згідно з п. 5.1.2. Договору 1 постачальник зобов'язався в разі порушень своїх зобов'язань компенсувати покупцю збитки, завдані порушенням постачальником умов цього Договору, та сплатити пені та штрафи відповідно до умов даної угоди.

У разі порушення покупцем зобов'язань стосовно оплати газу, постачальник має право обмежити або припинити йому постачання природного газу (п. 6.3. Договору 1).

Згідно з п.6.4 Договору 1 в разі безпідставної відмови сторін від підписання акту приймання-передачі природного газу, відповідно до п. 3.2. Договору, фактично переданим обсягом газу вважається обсяг газу, який надало газорозподільне підприємство в реєстрі протранспортованих та розподілених обсягів газу.

Поставка газу постачальником підтверджується наданням ОДУ ПАТ "Укртрансгаз" поточної місячної номінації в строки затверджені Кодексом ГТС та правил роботи ПАТ "Укртрансгаз". Постачальник повинен подати номінацію в період з 15 по 20 число місяця, що передує місяцю споживання та отримати квитанцію про її підтвердження до 30 числа місяця, що передує місяцю споживання (п. 6.6 Договору 1).

За змістом п. 6.7. Договору 1, у випадку, якщо відбувся факт не поставки газу протягом однієї доби покупець має право відмовитися від поставки газу на майбутні періоди, а постачальник зобов'язався сплатити позивачу штраф у розмірі 300000,00 грн. за кожну розпочату добу не поставки газу. Сплата штрафу не звільняє постачальника від відшкодування збитків покупцю, завданих внаслідок не поставки газу.

Крім цього, 20 лютого 2017 року між відповідачем 2 - ТОВ "Енерджі Трейд Груп", як постачальником, та відповідачем 1 - ТОВ "Глохім", як покупцем було укладено Договір про постачання природного газу №В/2017/22 (далі - Договір 2 або спірний договір), за змістом п. 1.1. якого постачальник зобов'язався передати покупцю природний газ в обумовлених Договором порядку та кількості, а позивач - оплатити газ у порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору 2 постачальник передає покупцю газ у період 2017 року загальною кількістю, яка визначається відповідно до заявок позивача з червня 2017 року, у т.ч. у червні-вересні по 240 тис. куб.м., у жовтні-грудні по 250 тис. куб.м.

Звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним спірного договору про постачання природного газу №В/2017/22 від 20.02.2017, що був укладений між ТОВ "Глікохім" та ТОВ "Енерджі Трейд Груп" позивач посилався на те, що відповідачем 1 порушені умови зміни постачальника, передбачені Правилами постачання природного газу, оскільки на момент укладання спірного договору у відповідача 1 була заборгованість перед позивачем, що є підставою для визнання недійсним договору поставки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку щодо їх безпідставності та необґрунтованості.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч.ч.1, 7 ст.179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 1 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Предметом позову у справі є матеріально - правова вимога позивача про визнання недійсним договору про постачання природного газу №В/2017/22 від 20.02.2017, що був укладений між ТОВ "Глікохім" та ТОВ "Енерджі Трейд Груп", а також про визнання позивача єдиним гарантованим постачальником природного газу в червні-жовтні 2017 року.

Спірний договір за своєю правовою природою є договором поставки природного газу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015р. № 6-301цс15).

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням приписів ст.215 ЦК України та ст.207 ГК України слід розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 ЦК України, ч.2 ст.207 ГК України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", зазначено, що вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Отже, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Позивач посилається на те, що спірний договір укладено з порушенням вимог, встановлених Законом України "Про ринок природного газу" та Правилами постачання природного газу, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496.

Так, відповідно до п.3 розділу ІІ зазначених Правил, укладення договору постачання природного газу здійснюється з урахуванням таких вимог:

- споживач має право укласти договір постачання природного газу з будь-яким постачальником за умови відсутності простроченої заборгованості за поставлений природний газ перед діючим постачальником;

- договір постачання природного газу не укладається в разі закупівлі природного газу постачальником на власні потреби з власного підтвердженого обсягу природного газу;

- договір постачання природного газу укладається на весь очікуваний обсяг споживання природного газу, необхідний споживачу, або по його точці комерційного обліку, якій присвоєно окремий EIC-код, та на строк, який кратний величині розрахункового періоду, визначеного в договорі постачання природного газу.

Відповідно до п. 2 розділу IV Правил кожен споживач (у тому числі побутовий споживач) має право на вільний вибір постачальника шляхом укладення з ним договору постачання природного газу відповідно до умов та положень, передбачених цими Правилами. Зміні постачальника у відповідному розрахунковому періоді має передувати укладання договору постачання природного газу з новим постачальником та розірвання договору постачання природного газу з діючим постачальником або його призупинення в частині постачання природного газу, а також відсутність у споживача простроченої заборгованості за поставлений природний газ перед діючим постачальником.

Також, відповідно до пп.1 п.2 ст.14 Закону України "Про ринок природного газу" зміна постачальника за ініціативою споживача має бути завершена в термін не більше трьох тижнів з дня повідомлення таким споживачем про намір змінити постачальника, за умови дотримання правил зміни постачальника, у тому числі обов'язку щодо здійснення повного остаточного розрахунку з попереднім постачальником.

За доводами позивача, відповідач 1 здійснював розрахунки з позивачем з порушенням строків та не в повному обсязі, станом на 11.10.2017 сума заборгованості становила 1 239 759,78 грн.

Крім цього, за спірним договором передбачена поставка природного газу з червня 2017 року, а умовами укладеного між позивачем та відповідачем договору передбачена поставка протягом березня-грудня 2017, отже відповідач 1 неправомірно під час дії договору з позивачем змінив постачальника природного газу.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, 21.04.2017 відповідач 1 направив на офіційну електронну адресу позивача письмову заявку №170 щодо номінації постачання обсягів природного газу, в якій просив надати номінацію постачання обсягів природного газу на травень 2017 року в об`ємі 245 тис. м. куб.

У зв`язку із порушенням позивачем умов договору, а саме неподанням номінації на травень 2017 року, ПАТ "Вінницягаз" було припинено газопостачання відповідачу 1, у зв'язку із чим ТОВ "Глікохім" було нараховані 3 300 300 грн. штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/9380/17 від 28.11.2017, яке набрало законної сили, первісні позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Крафт Фінанс" на користь ТОВ "Глікохім" 3300000,00 грн. штрафу, 4915,40 грн. вартості розпломбування вхідної газової засувки, а також судовий збір у розмірі 49 573,73 грн. В іншій частині первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Глікохім" на користь ТОВ "Крафт Фінанс" 1070141,30 грн. основної заборгованості, 117241,10 грн. пені, 14889,53 грн. 3% річних, 21 957,65 грн. інфляційних втрат, а також судовий збір у розмірі 18 363,44 грн. В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Вказаним рішенням було встановлено, що через направлення ТОВ "Глікохім" повідомлень про припинення (обмеження) постачання газу, 12, 13, 23-31 травня 2017 року включно ТОВ "Крафт Фінанс" постачання газу не здійснював, чим порушив умови Договору про постачання природного газу від 20.02.2017 № В/2017/22.

Зокрема, 28.04.2017 покупець (відповідач 1) отримав від ПАТ "Вінницягаз" повідомлення від 24.04.2017 № 631 про припинення (обмеження) газопостачання, у якому запропоновано у зв'язку з відсутністю підтверджених обсягів природного газу на травень 2017 року у термін з 07:00 год. 01.05.2017 самостійно відключити від газових мереж газоспоживання та підготувати до пломбування газоспоживне обладнання, а також про те, що у випадку невиконання цієї вимоги транспортування газу буде обмежено у примусовому порядку В подальшому у травні 2017 року поставка природного газу неодноразово припинялась, зокрема у період з 12, 13, 23-31 травня 2017 року включно.

При цьому, постачальник (позивач) не направляв покупцю (відповідач 1) повідомлень про припинення газопостачання з підстав наявності у останнього заборгованості, а тому припинення газопостачання за вказаних підстав суперечить порядку, встановленому Правилами постачання природного газу.

За змістом п. 6.7. Договору 1, у випадку, якщо відбувся факт не поставки газу протягом однієї доби покупець має право відмовитися від поставки газу на майбутні періоди, а постачальник зобов'язався сплатити позивачу штраф у розмірі 300000,00 грн. за кожну розпочату добу не поставки газу. Сплата штрафу не звільняє постачальника від відшкодування збитків покупцю, завданих внаслідок не поставки газу.

У зав'язку із вказаними обставинами відповідачем 1 було нарахований позивачу штраф у розмірі 3 300 000 грн. (за одинадцять днів травня, у які природний газ фактично не поставлявся).

Пунктом 5.9. Договору 1 встановлено, що у разу наявності заборгованості постачальника перед покупцем і не виконання постачальником в зазначений термін своїх зобов`язань по виплаті компенсації/штрафних санкцій, сторони погодили, що сума вказаної компенсації/штрафних санкцій стягується покупцем автоматично, шляхом зменшення оплати (взаємозаліком) суми, яка належить постачальнику за переданий газ, на підставі статті 601 ЦК України. Залік зустрічних однорідних вимог проводиться без підписання сторонами додаткових документів.

Разом з тим, відповідно до акту звіряння розрахунків, укладеного між НАК "Нафтогаз України" та ТОВ "Глікохім", станом на 28.02.2017 у ТОВ "Глікохім" відсутня прострочена заборгованість.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, при укладанні спірного договору сторонами були дотримані норми чинного законодавства, а саме: зміст правочину не суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі; спірний договір укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими особами та завірений печатками, у відповідності до законодавства; правочин спрямований на реальне настання правових наслідків.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсним договору є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт Фінанс" єдиним гарантованим постачальником природного газу в червні-жовтні 2017 року, то місцевий господарський суд також правомірно відмовив у її задоволенні, оскільки у позовній заяві позивачем не наведено правових підстав вказаної вимоги, а поняття "гарантований постачальник" визначалось Законом України "Про засади функціонування природного газу", який втратив свою чинність у зв`язку із прийняттям Закону України "Про ринок природного газу". Зазначений закон визначає поняття постачальника "останньої надії" як - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.12.2015 № 1307-р Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" визначено постачальником "останньої надії" строком на три роки.

Щодо посилань скаржника на порушення судом першої інстанції принципу диспозитивності та змагальності сторін, то вказані доводи не знайшли свого підтвердження, оскільки, як вбачається із протоколу судового засідання від 14.12.2017, учасниками процесу не було заявлено жодних клопотань, суд першої інстанції заслухав їх пояснення і доводи в обґрунтування позовних вимог та заперечень, дослідив докази, наявні у матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі № 910/19381/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт Фінанс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі № 910/19381/17 - без змін

2. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19381/17.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14.03.2018.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Б.О. Ткаченко

А.І. Мартюк