Постанова № 72703764, 12.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2018 р. м.Київ Справа№ 925/1252/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Разіної Т.І.

Корсакової Г.В.

за участю секретаря судового засідання: Пугачової А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 12.03.2018 року по справі №925/1252/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "УкрАгроНПК"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 07.12.2017, повний текст якого складено 10.12.2017

у справі №925/1252/17 (суддя Спаських Н.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Маяк"

до Приватного акціонерного товариства "УкрАгроНПК"

про стягнення заборгованості 1 482 425,41 грн.

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Маяк" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "УкрАгроНПК" (далі-відповідач) 1 482 425,41 грн заборгованості за договором поставки №Ч114 від 15.02.2017, з яких: 1 437 852,00 грн попередньої оплати та 44 573,41 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки №Ч114 від 15.02.2017 щодо поставки товару у визначенні останнім строки.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 07.12.2017 у справі № 925/1252/17 позов задоволено частково, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "УкрАгроНПК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Маяк" 1 437 852,00 грн - основного боргу, 43 135,56 грн - пені та 22 236,38 грн - судового збору, в решті вимог в частині стягнення пені в позові відмовлено.

Суд першої інстанції приймаючи зазначене судове рішення виходив з доведеності як факту перерахування позивачем відповідачу грошових коштів за спірним договором так і факту не поставки останнім товарів, що, відповідно до приписів ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, дає позивачу право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати, яке позивачем і було реалізовано шляхом направлення відповідної вимоги.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення пені суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок пені позивачем був проведений без врахування обмежень передбачених п.5.1 договору поставки №Ч114 від 15.02.2017.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 07.12.2017 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що при вирішенні спору по суті судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що позивач прострочив виконання обов'язку за спірним договором щодо оплати товару, а саме грошові кошти були внесені 20.02.2017, а мали бути сплачені в строк до 18.02.2017, що дало відповідачу право в порядку, встановленому п. 4.3 договору поставки та ст. 613 ЦК України, зупинити виконання свого обов'язку по поставці товару, а відтак, на даний час жодні порушення відповідачем умов договору поставки №Ч114 від 15.02.2017 відсутні, що виключає стягнення з нього як передоплати так і застосування санкцій у вигляді стягнення пені.

Крім того, відповідач зазначає, що позивачем в порядку статей 530 та 693 Цивільного кодексу України до нього щодо встановлення нового строку виконання ним зобов'язань за договором з поставки товару жодних вимог не направлялось. Також, відповідач стверджує про відсутність підстав для застосування положень ст.693 Цивільного кодексу України.

21.02.2018 від позивача надійшов до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

23.02.2018 представником відповідача подано до суду доповнення до апеляційної скарги, в яких вказує на те, що за умовами спірного договору розмір пені не може перевищувати 3 163,27 грн, тобто за період з моменту надіслання та до отримання відмови позивача від договору. При цьому, в прохальній частині просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції повністю та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

07.03.2018 представником позивача подано доповнення до відзиву, в якому стверджує, що доповнення до апеляційної скарги подані відповідачем з порушенням положень статті 266 ГПК України.

З урахуванням приписів частини 1 статті 270 та частини 1 статті 252 ГПК України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей передбачених у Главі «Апеляційний розгляд». При цьому, до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у Главах «Апеляційний розгляд» і «Розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження».

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги з урахуванням доповнень до неї та відзиву з урахуванням доповнень до нього, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення суду першої інстанції, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.02.2017 між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як постачальником, був укладений договір поставки №Ч114 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити в обумовлені Договором строки покупцеві (одержувачу) товар, визначений в п.п. 1.2 Договору (далі - товар), а покупець зобов'язався оплатити та прийняти товар.

Пунктом 1.2 Договору визначений товар, що підлягає поставці - аміак рідкий ГОСТ 622-90 в кількості 101,400 тонн, загальна вартість з ПДВ 1 437 852,00 грн.

Загальна вартість товару за цим Договором складає 1 198 210,00 грн, ПДВ (20%) 239 642,00 грн, разом 1 437 852,00 грн (п.2.1 Договору).

Відповідно до п.4.1 Договору поставка товару здійснюється на умовах повної попередньої оплати. Товар, що підлягає поставці, повинен бути повністю оплачений протягом 3 (трьох) днів із дати укладення цього Договору.

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов Договору перерахував відповідачу 1 437 852,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №195 від 20.02.2017 та актом звірки взаєморозрахунків по Договору за період з 01.01.2017 по 04.05.2017 (а.с.15, 16, 57 т.1).

Дана обставина сторонами не оспорюється.

Посилання скаржника (відповідача) на те, що, з огляду на дату укладення Договору (15.02.2017) передоплату позивач мав перерахувати в строк до 18.02.2017 включно, судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки відповідно до ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в той час як 18 та 19 лютого 2017 року були вихідними днями а відтак, передоплату позивач мав сплатити до 20.02.2017 включно, що ним і було зроблено.

Пунктом 3.3 Договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється повністю чи окремими партіями за вибором постачальника на умовах попередньої оплати в строк до 30 квітня 2017 року включно, але в будь-якому випадку не раніше ніж через десять днів від дати повної оплати товару. Постачальник самостійно визначає дату поставки кожної окремої партії товару в межах періоду поставки. Партія товару повинна бути кратна технічній нормі завантаження автомобільної цистерни.

З матеріалів справи слідує та не заперечується сторонами, що відповідач свої зобов'язання з поставки товару у встановлений Договором строк не виконав.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до ч.1 та п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Таким чином, внаслідок укладення Договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки, до яких за своєю правовою природою відноситься спірний Договір, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем відповідно до ст.ст.76, 77 ГПК України не надано належних та допустимих доказів виконання своїх зобов'язань за Договору щодо поставки товару.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.615 ЦК України).

Відповідно до статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань з поставки спірного товару, позивач відповідно до приписів законодавства має право відмовитись від прийняття такого товару та вимагати повернення попередньої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було направлено відповідачу вимогу за вих. №36-юр від 30.04.2017, в якій просив повернути перераховані кошти в сумі 1 437 852,00 грн на його розрахунковий рахунок у зв'язку з порушенням відповідачем строків поставки товару за Договором, яка залишена без відповіді та задоволення (а.с.17 т.1)

Вказану вимогу позивачем направлено 04.05.2017, а відповідачем отримано 11.05.2017, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором №1803002009411 (а.с.18-19 т.1).

Крім того, позивач звернувся до відповідача з листом №77-юр від 30.06.2017, аналогічним за змістом листу №36-юр від 30.04.2017 (а.с.21 т.1).

Вказаний лист відповідачем отриманий 06.07.2017, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором №1920101097442 (а.с.22 т.1).

Відповідачем відповідно до ст.ст.76, 77 ГПК України не надано належних та допустимих доказів перерахування позивачу грошових коштів в сумі 1 437 852,00.

Таким чином, оскільки відповідач у встановлений Договором строк не виконав своїх зобов'язань щодо поставки товару, що відповідно до приписів ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України дало позивачу право вимагати повернення суми попередньої оплати, яке позивачем було реалізоване, судова колегія дійшла висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати за Договором в сумі 1 437 852,00 грн. В зв'язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції про задоволення вимог в цій частині підлягає залишенню без змін як таке, що прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача пені за період з 01.05.2017 по 02.10.2017 у розмірі 44 573,41 грн, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні, виходячи з наступного.

У відповідності до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

У відповідності до ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Оскільки факт прострочення відповідачем обов'язку з поставки товару у встановлений Договором строк належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Пунктом 5.1 Договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної поставки товару позивачу, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,02% від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення поставки але не більше 3% від загальної вартості партії товару, поставку якого прострочено.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, позивач нараховував пеню у розмірі 44 573,41 грн за несвоєчасну поставку відповідачем товару в період з 01.05.2017 по 02.10.2017, тобто з дати, наступної за останнім днем, у який товар мав бути поставлений відповідачем позивачу (30.04.2017), по дату звернення позивача до суду з цим позовом (03.10.2017).

Суд першої інстанції вказані вимоги позивача задовольнив частково виходячи з того, що розрахунок пені позивачем був проведений без врахування обмежень передбачених п.5.1 Договору, оскільки нарахування пені слід проводити із її розміру 0,02% та контролювати, щоб вирахувана таким чином сума не перевищувала 3%.

В той же час, судова колегія звертає увагу на те, що при вирішенні спору в цій частині по суті слід оцінити правовідносини сторін з точки зору існування договірних відносин після односторонньої відмови від договору однією із сторін, в даному випадку - позивача.

У відповідності до ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Чинним законодавством України не внормовано, з якого саме моменту строк дії договору поставки вважається закінченим, а правовідносини сторін за ним припиненими у випадку односторонньої відмови покупця від договору в зв'язку з непоставкою постачальником попередньо оплаченого товару в обумовлені договором строки (порушенням постачальником договірних зобов'язань в частині поставки товару), - з дати направлення покупцем відповідного письмового повідомлення, чи з дати отримання його постачальником.

У спірному Договорі сторони також не врегулювали свої відносини у випадку виникнення вказаних обставин.

Водночас, відповідно до ч.1 ст.8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Таким чином, застосування аналогії закону припустиме за наявності певних умов, а саме: існування прогалини в законодавстві, яка не усувається (заповнюється) за допомогою передбачених законом засобів; наявність законодавчого регулювання схожих відносин; застосування аналогічного закону до регульованих відносин повинно не суперечити їх суті.

При цьому, нормативно вітчизняне законодавство не закріплює випадків, коли інститут аналогії не може застосовуватися, в той час як згідно з ч.11 ст.11 ГПК України забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Щодо застосування інституту аналогії закону до спірних відносин сторін слід зазначити таке.

Водночас ЦК України містить норми, якими врегульовані правовідносини сторін за договором найму щодо моменту, з якого такий договір вважається розірваним у випадку відмови наймодавця від договору найму через порушення наймачем договірних зобов'язань щодо внесення плати.

Так, статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Враховуючи, що правовим наслідком як у випадку розірвання договору найму наймодавцем в односторонньому порядку в порядку ст.782 Цивільного кодексу України внаслідок порушення наймачем договірних зобов'язань, так і в випадку відмови від договору поставки покупцем в односторонньому порядку внаслідок порушення постачальником договірних зобов'язань, є дострокове закінчення дії договору та припинення договірних зобов'язань, колегія суддів вважає, що в спірному випадку є обґрунтованим і правомірним, в порядку застосування інституту аналогії закону, поширення норм статті 782 Цивільного кодексу України в частині порядку визначення моменту розірвання договору найму на правовідносини сторін у цій справі в частині порядку визначення моменту закінчення дії спірного Договору і, відповідно, припинення договірних зобов'язань сторін за ним.

Таким чином, застосовуючи інститут аналогії закону, колегія суддів дійшла висновку, що дія спірного Договору внаслідок односторонньої відмови від нього позивача як покупця через невиконання відповідачем як постачальником договірних зобов'язань з поставки попередньо оплаченого товару є закінченою, а договірні зобов'язання за ним припиненими з моменту одержання відповідачем повідомлення позивача про відмову від вказаного Договору, тобто необхідною умовою є визначення дати отримання відповідачем такого повідомлення.

Враховуючи, що лист №36-юр від 30.04.2017 відповідачем отримано 11.05.2017, датою закінчення строку дії спірного Договору і, відповідно, припинення зобов'язань сторін за ним є 11.05.2017 - день отримання відповідачем вказаного листа.

За таких обставин, нарахування позивачем пені за період з 01.05.2017 по 11.05.2017 є правомірним.

Водночас, враховуючи, що ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, а позивачем не надано доказів того, що між сторонами укладений письмовий правочин щодо стягнення пені у випадку припинення дії Договору та неповернення відповідачем передоплати, нарахування пені за період з 12.05.2017 по 02.10.2017 не ґрунтується на приписах чинного законодавства, адже з 12.05.2017 Договір припинив свою дію.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду апеляційної інстанції в сумі 3 163,27 грн (1 437 852 / 0,02% * 11= 3 163,27), а оскаржуване рішення суду першої інстанції в цій частині - зміні з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.

Доводи, наведені скаржником (відповідачем) в апеляційній скарзі, як на підставу скасування оскаржуваного рішення суду, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Також, судовою колегією не приймаються до увагу подані скаржником доповнення до апеляційної скарги, оскільки по-перше, дані доповнення подано з порушенням приписів ст.266 ГПК України; по-друге, мотивувальна частина не узгоджується з прохальною частиною останніх.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а позовні вимоги частковому задоволенню, а саме: стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 1 437 852,00 грн. та пеня за період з 01.05.2017 по 11.05.2017 у розмірі 3 163,27 грн. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати по справі за звернення з позовом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи підстави зміни судового рішення та те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст.129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 277, 281-285 та Розділом ХІ «Перехідних положень» Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «УкрАгро НПК» на рішення Господарського суду Черкаської області від 07.12.2017 у справі №925/1252/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 07.12.2017 у справі №925/1252/17 змінити.

3.Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Черкаської області від 07.12.2017 у справі №925/1252/17 в наступній редакції:

« 1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства «УкрАгро НПК» (18000, Черкаська область, Жажківський район, м. Жашків, вул. Промислова, 1, ідентифікаційний код 31961067) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк» (38600, Полтавська обл., Котелевський район, смт. Котельва, вул. Жовтнева, 320, ідентифікаційний код 32460293) основний борг в сумі 1 437 852 (один мільйон чотириста тридцять сім вісімсот п'ятдесят дві) грн 00 коп., пеню в сумі 3 163 (три тисячі сто шістдесят три) грн 27 коп. та витрати по сплаті судового збору при подачі позову в сумі 21 615,23 (двадцять одна тисяча шістсот п'ятнадцять) грн 23 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити».

4.Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Черкаської області.

5.Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

6.Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7.Повернути до Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/1252/17.

Повний текст судового рішення складено 14.03.2018.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.І. Разіна

Г.В. Корсакова