Постанова № 72698317, 06.03.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року

м. Запоріжжя

Єдиний унікальний №333/1211/16-ц

Провадження №22-ц/778/31/18

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кримської О.М. ( суддя-доповідач)

суддів: Гончар М.С.,

Подліянової Г.С.,

За участю секретаря судового засідання Евальд Д.Д.

За участю представників позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3

Відповідача - ОСОБА_4

Представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5

Представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_8 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя у складі судді Фуджий О.А. від 23 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10- засновники ТОВ «Весті Інформ», ОСОБА_11- головного редактора Інформаційного агентства «Весті Інформ», ОСОБА_12 - засновник ТОВ «Інтернет- Інвест», ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_4, ОСОБА_6 - засновника ТОВ «Медіахолдинг «Репортер Запоріжжя» про захист честі, гідності, ділової репутації та заборону поширення інформації шляхом її видалення,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2016 року ОСОБА_8 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про захист честі, гідності, ділової репутації та заборону поширення інформації шляхом її видалення.

Позовні вимоги обґрунтовувано тим, що протягом ІНФОРМАЦІЯ_17 відповідачами через мережу Інтернет поширено інформацію, яка принижує ділову репутацію позивача. Вказану інформацію доведено невизначеному колу осіб, оскільки поширено в тому числі в загальнодоступній мережі Інтернет. Застосовуючи обман, відповідачі намагаються переконати значну кількість громадян в корисливих, меркантильних мотивах діяльності позивача. Це має наслідком зміну морального ставлення суспільства до позивача з позитивного або нейтрального на негативне. Вказане завдає шкоди діловій репутації позивача, оскільки справляє враження на суспільство, переконуючи його в тому, що позивач чинить аморально, зневажає закон.

Позивач є публічною людиною, громадським діячем, радником народного депутата, займав керівні посади на підприємствах, на цей час працює директором Департаменту житлово-комунального господарства Запорізької міської ради. Відомості, наведені та поширені у статтях щодо моральних та професійних якостей позивача, є негативними та такими, що не відповідають дійсності, що в цілому завдають непоправимої шкоди діловій репутації позивача. Поширена відповідачами недостовірна інформація несправедливо та безпідставно звинувачує позивача у вдаванні до деструктивних, корисливих, інших негативних дій. В результаті цілеспрямованих дій відповідачів щодо поширення вищезазначеної недостовірної інформації про позивача і усвідомлювання при цьому наслідків своїх дій, що опорочили честь, гідність та ділову репутацію, позивачеві було спричинено значну моральну шкоду.

На сайтах, зазначених у позовній заяві, відповідачами розповсюджена інформація, яка не підтверджується жодним документом, є припущенням та негативно впливає на ділову репутацію позивача. Першоджерелом поширення вказаної недостовірної інформації є відповідач ОСОБА_4, який розповсюдив недостовірну інформацію про позивача шляхом виступу на прес-конференції, яка була організована ТОВ «Весті Інформ»: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Змістом зазначеної інформації, без жодних належних доказів, принижено честь, гідність та ділову репутацію позивача. В оскаржуваних публікаціях позивачеві інкримінують причетність до ОЗУ «Єнакіївські», однак не надано жодних доказів причетності позивача до організації такої діяльності.

В інформації, розповсюдженої в мережі Інтернет, викладені не лише оціночні судження, а й окремі події, відомості про які не відповідають дійсності. Наприклад: «ОСОБА_8 … переховується в місті Харкові», «чиновник (державний службовець) при зарплаті у 3 000 грн. на місяць має у власності автомобіль вартістю 110 000 дол., будинки, квартири…» та інші.

Факт оприлюднення подібних суджень через прес-конференцію та в мережі Інтернет, а не до відповідного компетентного органу, свідчить про намір відповідачів принизити гідність та ділову репутацію позивача.

З наведених підстав позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:

зобов'язати відповідача ОСОБА_15 спростувати розповсюджену інформацію про ОСОБА_8 у той спосіб, яким вона розповсюджена, а саме шляхом скликання прес-конференції за участю ТОВ «ВЕСТІ ІНФОРМ»;

визнати такими, що порушують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_8, публікації, викладені нижче, та заборонити розповсюдження шляхом видалення публікацій протягом трьох днів з моменту набрання чинності судового рішення:

ІНФОРМАЦІЯ_2

ІНФОРМАЦІЯ_3

ІНФОРМАЦІЯ_4

ІНФОРМАЦІЯ_5

ІНФОРМАЦІЯ_6

ІНФОРМАЦІЯ_7

ІНФОРМАЦІЯ_8

ІНФОРМАЦІЯ_9

ІНФОРМАЦІЯ_10

ІНФОРМАЦІЯ_11

ІНФОРМАЦІЯ_12

ІНФОРМАЦІЯ_13

ІНФОРМАЦІЯ_14

ІНФОРМАЦІЯ_15

стягнути з відповідачів на користь позивача моральну шкоду в сумі 90 000 грн..

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2016 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_8 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги, судові витрати покласти на відповідачів.

В апеляційній скарзі зазначено, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд виходив з відсутності доказів поширення недостовірної інформації на прес-конференції, проте в судовому засіданні ОСОБА_4 визнано факт свого виступу на прес-конференції з вказаним питанням. Крім того, судом не прийнято до уваги, що ОСОБА_4 не було надано жодних доказів того, що ним не було поширено недостовірну інформацію. Факт поширення недостовірної інформації відповідачами підтверджується тим, що вказана інформація була опублікована. В оскаржуваних публікаціях позивачу інкримінують причетність до ОЗУ «Єнакіївські», однак в публікаціях, окрім припущень, не надано жодних документальних та інших доказів причетності до організації такої діяльності.

Також, заявник вказує, що у судовому засіданні ОСОБА_4 та його представником зазначено, що ОСОБА_4 виступав від імені «народної ради», однак жодних доказів, що ОСОБА_4 має право представляти цю організацію ним не було надано. Більш того, судом не встановлено існування цієї організації і чи були порушені будь-якими діями позивача права та інтереси цієї організації. Вважає, що в ході судового засідання стало очевидним, що дії відповідача ОСОБА_4 щодо розповсюдження недостовірної інформації пов'язані виключно з захистом особистих майнових інтересів та носять суто замовний характер.

Зазначає, що суд дійшов невірного висновку про те, що відповідачами у справі не можуть бути юридичні особи, які створили платформу для розміщення недостовірної інформації у мережі Інтернет. Судом не було належним чином з'ясовано відомостей про адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет та, відповідно не встановлено на підставі належних та допустимих доказів відомостей щодо власника сайта.

Від відповідача ОСОБА_4 та представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких вони просять суд апеляційну скаргу ОСОБА_8 відхилити, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2016 року залишити без змін (т.2 а.с.72-73, 84-87).

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до п.1, п.4 ч.1. ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин ( ч.4 ст. 376 ЦПК).

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що позивачі не довели, що саме відповідачі є власниками відповідних веб-сайтів, на які посилається позивач, а також позивачем не надано доказу, а саме роздруківки або стенограми прес-конференції, на якій виступав ОСОБА_4, тому суд відмовив у задоволенні позовних вимог.

Однак з таким висновком суду першої інстанції повністю не можна погодитись, оскільки він зроблений з порушенням норм процесуального закону.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_8 зазначав про те, що поширена відповідачами інформація стосується його та є неправдивою і такою, що принижує його честь, гідність і ділову репутацію. Інформація, розповсюджена відповідачами містить певні фактичні дані, достовірність яких відповідачі не довели.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України та ст. 277 ЦК України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Разом з тим, за змістом зазначеного законодавства кожному гарантується право на свободу висловлення поглядів, в тому числі право поширювати інформацію без втручання органів державної влади, за умови, що вони діють добросовісно і надають правильну і достовірну інформацію, не завдаючи при цьому шкоди репутації окремих осіб і не порушуючи їх прав.

Апеляційним судом в судовому засіданні був досліджений запис прес-конференції, наданий представниками позивача.

Із відео вбачається, що 01 липня 2014 року відповідач ОСОБА_4, як голова Народної Ради Запоріжжя та Запорізької області шляхом виступу на прес-конференції, яка була організована ТОВ «Весті Інформ» озвучив заяву до Генерального прокурора України, прокурора Запорізької області, де виклав інформацію щодо порушень законодавства, на думку ради, в діяльності позивача та наголосив на тому, що підписав цю заяву та вона буде надіслана адресатам.

Крім того, на прес-конференції голова Народної Ради Запоріжжя та Запорізької області ОСОБА_4 доповідає про політичну та економічну ситуацію в регіоні, звітує про діяльність Народної ради та свою поїздку до м. Києва, доповідав про незаконні, на їх думку, фінансові схеми в органах влади м. Запоріжжя.

У своєму виступі ОСОБА_4 зазначає, що він вже на прес-конференції, яка відбувалась раніше інформував громадськість та інші уповноважені органи стосовно порушень закону в органах місцевої влади.

Доказів щодо виступу ОСОБА_4 на інших прес-конференціях учасниками справи не надано.

Інші відповідачі розмістили вищеназваний виступ ОСОБА_4 на прес-конференції на інтернет ресурсах.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатись до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Аналогічні висновки викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_17 про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей). Конституційний Суд вирішив, що положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР "поширив такі відомості" в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою, на думку якої посадовими чи службовими особами цього органу при виконанні функціональних обов'язків порушено її право, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб.

Викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Апеляційним судом досліджена заява Народної Ради Запоріжжя та Запорізької області №16 від 02.07.2014 року, адресована Генеральному прокурору України та прокурору Запорізької області та зміст якої був озвучений на вищеназваній прес-конференції ( т.3 а.с.57-59)

У заяві йдеться про зловживання посадовими особами в сфері ЖКГ м. Запоріжжя. На той час директором департаменту ЖКГ Запорізької міської ради був ОСОБА_8.

Позивач також вказує, що ОСОБА_4 було поширено інформацію про те, що ОСОБА_8 є членом ОЗУ «Єнакіївські», що не відповідає дійсності.

Проте, відповідно до ст.. 12 ЦПК України , позивачем не конкретизовано хто є автором та у який спосіб була поширена така інформація.

Проте, у виступі ОСОБА_4 на прес-конференції ІНФОРМАЦІЯ_16 та у заяві, направленої до Генеральної прокуратури України та прокуратури Запорізької області не стверджується категорично про вчинення протиправних дій позивачем, а лише припускається про можливість їх вчинення, інформують про можливі порушення в діяльності позивача, не конкретизуючи при цьому ці порушення, містяться роздуми щодо розкрадань у ЖКГ.

До цього ж, рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_4, ПП «ВВ_Інформ», ТОВ «Газета МІГ» про захист честі, гідності та ділової репутації встановлено, що на підставі розпорядження міського голови №108р від 19 березня 2014 року проводилось службове розслідування стосовно директора департаменту житлово-комунального господарства Запорізької міської ради - ОСОБА_8 За результатами розслідування складена довідка, де містяться висновки щодо втручання ОСОБА_8 в процес управління фінансами та господарську діяльність комунальних підприємств, в кадрові питання. В подальшому матеріали службового розслідування, довідка передані були виконуючому обов'язки голови Народної ради Запоріжжя - ОСОБА_4 з приводу чого ним були проведені прес-конференції ( т.1 а.с.185-189).

Як вбачається із відповіді Генеральної прокуратури України від 19.01.2018 року, заява Народної ради Запоріжжя та Запорізької області №16 від 02.07.2014 року надійшла до прокуратури 09.07.2014 року та скерована до прокуратури Запорізької області для організації розгляду (т.3 а.с.131).

Згідно відповіді прокуратури Запорізької області № 04/2/4-1449-17 від 28.02.2018 вищеназваний лист був скерований до ГУМВС України в Запорізької області для перевірки доводів ОСОБА_4 у ході розслідування відповідних кримінальних проваджень та за інформацією ГУМВС України в Запорізької області, 30.07.2014 року №6/7302 ОСОБА_4 надано відповідь про результати розгляду його заяви (т.3 а.с.149).

За таких обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції, проаналізувавши надані учасниками справи докази та фактичні обставини справи, дійшла до висновку, що відповідач ОСОБА_4 під час звернення від імені Народної Ради Запоріжжя та Запорізької області до Генеральної прокуратури України та прокуратури Запорізької області реалізовував право на звернення, у зв'язку із чим суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову.

Поширена відповідачем, який діяв від імені Народної Ради, інформація на прес-конференції не є такою, що носить стверджувальний характер, за своїм змістом має суспільне значення, носить характер оціночних суджень на основі отриманої інформації з різних джерел і є не чим іншим, як суб'єктивною думкою громадської організації.

Як вбачається із тексту заяви, вона не містить фактичних даних, а відображає уявлення і сприйняття громадською організацією роботи ОСОБА_8 як керівника ЖКГ м. Запоріжжя.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз'яснено, що ст. 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки та слова, правом на вільне вираження своїх поглядів і переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте й сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Відповідно до ч. 2 ст. 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист честі, гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" також роз'яснено, що відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності і спростувати.

Тобто, вирішуючи питання про визнання інформації недостовірною, суди повинні визначитися з характером такої інформації, та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 21 наведеної вище постанови, зазначено, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Однак навіть якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.

Позивач зазначає, що висловлювання: «ОСОБА_8…. переховується в місті Харкові», «чиновник ( державний службовець) при зарплаті у 3000грн. на місяць має у власності автомобіль вартістю 110000 дол., будинки квартири..», є негативними та принижують його ділову репутацію.

Учасниками справи не заперечується той факт, що ОСОБА_8 на час виникнення спірних правовідносин був публічною особою - директором департаменту житлово-комунального господарства Запорізької міської ради.

Отже, позивач є публічною особою регіону, а тому свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою та професійною діяльністю.

Враховуючи публічний статус ОСОБА_8 та те, що поширена інформація стосувалася його публічної діяльності та мала суспільний інтерес, він повинен бути терплячим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.

На переконання суду апеляційної інстанції, такі висловлювання, вжиті ОСОБА_4 не містять фактичних даних про дії позивача та є оцінкою його дій, а тому є оціночними судженнями і не підлягають спростуванню.

Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, у рішеннях цього суду у справах "Лінгенс проти Австрії" від 08 липня 1986 року та "Українська прес-група" проти України" від 29 березня 2005 року.

Свобода висловлювань не обмежується фактичними даними, які можна підтвердити. Вона включає також погляди, критику, припущення. Особа, яка висловила свої погляди, а не факти, не повинна доводити їх правдивість.

Критична оцінка певних фактів, використання літературних цитат не може бути підставою для цивільної відповідальності.

Вищеназвана інформація не містить прямого звинувачення позивача у придбанні нерухомого та рухомого майна з неофіційних джерел.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Окрім того, позовна заява не містить конкретизації в яких статях, виступах, висловлюваннях міститься інформація про яку ставиться питання щодо її спростування.

Інтернет ресурси, які зазначені у якості відповідачів, публікували інформацію про спростування якої просить позивач, з посиланням на автора, на джерела отриманої інформації.

Доказів того, що відповідачі розмістили на інтернет сайтах недостовірну інформацію та саме вони є авторами цих відомостей, позивачем не надано на час вирішення даного спору.

Як вбачається із копії роздруківок сторінок статей, розміщених на інтернет сайтах відповідачів, у них міститься посилання на джерела, з яких отримано інформацію.

Вирішуючи спір, апеляційний суд, на підставі оцінених доказів, поданих учасниками справи, з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. 12 ЦПК України, приходить до висновку про відмову в задоволені позову з мотивів, викладених в мотивувальній частині, тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2016 року у цій справі змінити в частині правового обґрунтовування відмови у задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 березня 2018 року.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: М.С. Гончар

Г.С. Подліянова