Постанова № 72696549, 07.03.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/147/2018(м)

264/3886/17

22-ц/775/147/2018(м)

264/3886/17

Головуючий в 1 інстанції Кузнецов Д.В.

Доповідач: Биліна Т.І.

Категорія: 55

ПОСТАНОВА

І м е н е м У к р а ї н и

07 березня 2018 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючої Биліни Т.І.,

суддів Лопатіної М.Ю., Мироненко І.П.,

при секретарі Зал Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 грудня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Донецького державного університету управління про стягнення заборгованості з виплат заробітної плати з компенсацією втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

10 серпня 2017 року ОСОБА_1звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди. Позов обґрунтовано тим, що з 13 лютого 2012 року до 15 вересня 2014 року позивач працював у відповідача на посаді заступника головного бухгалтера. Після звільнення та по теперішній час розрахунок із ним не проведено. Заробітна плата за липень, серпень та вересень 2014 року в загальному розмірі 12 688,57 грн. не виплачена, внаслідок чого він має право на компенсацію в розмірі 10472,31 грн. та на підставі ст. 116, 117 КЗпП України на середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 15.09.2014 року по день подачі позову в розмірі 622483,68 грн., а також на відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000,00 грн. Позивач просив стягнути з відповідача вказані суми.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Донецького державного університету управління (надалі ДДУУ) на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 12 688,57 коп., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати заробітної плати в розмірі 10472 гривень 31 коп., та у відшкодування моральної шкоди 1000 гривень 00 коп. В решті позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ДДУУ на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.

З вказаним рішенням суду не погодився позивач та подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, вказав, що 19.12.2014 року відповідач перемістився до м. Маріуполя, відновив свою діяльність та отримав можливість користуватися коштами, що знаходились на рахунках у Державній казначейській службі. Просив змінити рішення суду першої інстанції та стягнути на його користь середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум при звільненні в період з 15.09.2014 року по день винесення рішення.

У судовому засіданні апеляційного суду позивач та представник позивача ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги, просили їх задовольнити.

У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Василевич В.Ю. просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованими, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справах про дискримінацію позивач зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Рішення в частині задоволення позовних вимог не оскаржується, а тому не перевіряється.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення, обчислених позивачем грошових сум середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення, суд першої інстанції виходив з того, що ДДУУ з 01 липня 2014 по 19 грудня 2014р. знаходився на тимчасово непідконтрольній території України, а тому не виконав свої обов'язки по виплаті розрахункових сум з поважних причин. Враховуючи, що законодавець передбачив підставою для задоволення вимог в цій частині наявність вини підприємства, а в інших випадках підстави для її нарахування відсутні, суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що в повній мірі відповідають встановленим обставинам та узгоджуються із нормами закону, які регулюють спірні відносини.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Оскільки трудовим законодавством не врегульовано відносини з приводу підстав звільнення від відповідальності за незаконність дій відносно працівника, на ці правовідносини поширюються положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Згідно листа Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 5 лютого 2015 року з 14 квітня 2014 року суб'єктами боротьби з тероризмом вживаються активні заходи з проведення АТО на території Донецької та Луганської областей. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» територія Донецької та Луганської областей з 7 квітня 2014 року визначена районом проведення АТО. Проведення АТО триває, рішення про її припинення до теперішнього часу не прийнято.

Відповідно до наданого суду сертифіката Донецької торгово-промислової палати від 18 серпня 2016 року за № 6695 (а.с. 37) засвідчено настання для ДДУУ, місцезнаходження якого м. Донецьк, форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема: акти тероризму на території Донецької області, які унеможливили сплату податків і зборів у періоді з 01 липня 2014 року по 19 грудня 2014 року.

На момент видачі сертифіката і до моменту вирішення справи судом на території міста Маріуполя, де відновив свою роботу університет, і юридичного місцезнаходження відповідача м. Донецьк, триває антитерористична операція.

Враховуючи наведене, суд доходить до висновку, що затримка виплати належних позивачу сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася не з вини відповідача, оскільки належному виконанню роботодавцем своїх обов'язків у липні-вересні 2014 року перед звільненим працівником перешкоджали обставини непереборної сили, пов'язані з проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, настання яких для відповідача доведено у встановленому законом порядку. Тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку відсутні.

Доводи апеляційної скарги, що 19.12.2014 року відповідач перемістився до м. Маріуполя, відновив свою діяльність та отримав можливість користуватися коштами, що знаходились на рахунках у Державній казначейській службі неспроможні. Законом передбачено момент виплати розрахункових сум при звільненні та підстави для настання відповідальності. З матеріалів справи вбачається, що позивач звільнився 15 вересня 2014 року, під час існування для ДДУУ форс-мажорних обставин, що підтверджено сертифікатом Донецької торгово-промислової палати від 18 серпня 2016 року за № 6695. Законом не передбачено застосування відповідальності до відповідача після поліпшення умов його діяльності.

У відповідності до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Повний текст постанови складено 12 березня 2018 року.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення .

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови.

Головуючий: Т.І. Биліна

Судді: М.Ю. Лопатіна

І.П. Мироненко