Постанова № 72691174, 07.03.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 641/3552/14-ц Головуючий суддя І інстанції Григор'єв Б. П.

Провадження № 22-ц/790/1442/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори про право власності та інші речові права про приватну власність

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2018 року м. Харків.

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів палати з цивільних справ:

-головуючого судді-доповідача: Яцина В.Б.,

-суддів колегії: Бурлака І.В., Кісь П.В.,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2017 року по цивільній справі за позовомОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, треті особи: приватний нотаріус ХМНО Палєва Олена Миколаївна, Харківська товарна біржа про визнання договорів недійсними, визнання майна сумісною власністю подружжя, визнання права власності на квартиру в порядку розподілу майна подружжя,

встановив:

Позивачка звернулась до суду з позовом в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила: визнати договір купівлі-продажу Н5-252 від 21.04.1995 року, укладений між ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_14, ОСОБА_12 та ОСОБА_15 на Харківській товарній біржі недійсним в частині покупця, визнавши покупцем квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 - ОСОБА_4, ОСОБА_5, визнати договір дарування квартири від 24.12.2004 року, укладений між ОСОБА_15 та ОСОБА_16, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Палевою О.М. недійсним, визнати квартиру АДРЕСА_2 загальною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5, визнати за ОСОБА_5 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_3.

В обґрунтування позову зазначила, що з 26.08.1988 року вона перебувала з відповідачем ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі. Від даного шлюбу вони мають сина ОСОБА_18 ІНФОРМАЦІЯ_1. Після реєстрації шлюбу вони стали проживати за адресою: АДРЕСА_6, вони обидва працювали та були поставлені на квартирний облік. В 1989 року від підприємства «Харківвтормет» вони отримали квартиру за адресою: АДРЕСА_4. В зв'язку з необхідністю в покращенні житлових умов ними було прийнято рішення в придбанні трикімнатної квартири. Після огляду квартири за адресою: АДРЕСА_5, ними було прийнято рішення про її придбання. Вартість квартири складала 9000 доларів США. В зв'язку з тим, що необхідної суми для придбання квартири їм не вистачало, вони домовились з продавцями квартири придбати її у розстрочку. Кінцева вартість квартири склала 8700 доларів США. Згідно розписок вони виплатили вартість квартири, після цього вони повинні були укласти нотаріальний договір купівлі-продажу квартири. 01.08.1995 року вони закінчили виплачувати гроші за квартиру та ОСОБА_8 надала їм розписку, що отримала від ОСОБА_4 гроші за продану квартиру та претензій вона не має. Вона була впевнена, що спірна квартира була придбана на підставі нотаріального договору купівлі-продажу, оскільки чоловіку довіряла, та не вимагала показати їй договір. Одразу після закінчення ремонту, вона, її чоловік та дитина зареєструвались та слати проживати в квартирі. Сімейне життя з відповідачем ОСОБА_4 не склалося та 23.09.2010 року їх шлюб було розірвано на підставі рішення суду чоловік залишились проживати у спірній квартирі. В 2014 році ОСОБА_4 повідомив їй, що їх квартира під заставою, оскільки він брав кредит у КС «Самопоміч». 21.01.2014 року вона пішла до КС «Самопоміч», щоб дізнатись за якими документами була укладена дана угода. Та були надані документи, які підтверджували право власності відповідача ОСОБА_4 Там їй стало відомо, що відповідачі ОСОБА_8, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_12 та відповідачка ОСОБА_15 уклали договір купівлі-продажу спірної квартири 21.04.1995 року на Харківській Товарній біржі. Однак угода є недійсною, оскільки ОСОБА_15 не придбавала спірної квартири, крім того договір не є нотаріально посвідченим, хоча цього вимагало діюче на той час законодавство. 24.12.2004 року ОСОБА_15 подарувала ОСОБА_4 спірну квартиру, договір був посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Палевою О.М. Зазначений договір також має бути визнаний недійним, оскільки він був укладений з метою приховати інший договір. Оскільки вона та ОСОБА_4 є справжніми покупцями за договором купівлі-продажу квартири, то спірна квартира є сумісною власністю подружжя і підлягає поділу.

Рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова від 04 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_5 - задоволено частково. Визнано договір купівлі-продажу Н5-252 від 21.04.1995 року, укладений між ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_14, ОСОБА_12 та ОСОБА_20 на Харківській товарній біржі недійсним в частині покупця, визнавши покупцем квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 - ОСОБА_4. Визнано квартиру АДРЕСА_2 загальною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3. В іншій частині позову - відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

Ухвалою цього ж суду від 29 грудня 2017 року виправлено описку у вищевказаному рішенні суду.

Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності. При цьому посилався на те, що рішення незаконне, необгрунтоване, судом першої інстанції неповно та не правильно встановлено обставини, які мають значення для справи, та внаслідок необгрунтованої відмови у прийнятті доказів, суд неправильно їх дослідив та оцінив.

Вважає, що суд порушив його, його маленької доньки, інших відповідачів, а також 3-х осіб права, які захищені Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316,317, 319, 321 ЦК України) та згідно ст. 352 ЦПК України

Вказав, що квартира була придбана його матір'ю ОСОБА_15, оскільки позивачка коштів не мала, бо не працювала, а він таких великих коштів не заробляв, його матір також допомагала фінансово для бізнесу. Він заявив в суді про призначення та проведення почеркознавчої експертизи, яка не була проведена з вини позивачки, яка не виконувала вимоги експерта та не з'являлася до суду для з'ясування виправлень у квитанціях букви «С» на букву «Е», що свідчить про те, що ОСОБА_5 знала про покупку оспарюваної нею в суді квартири саме ОСОБА_15

Зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки позивач ОСОБА_5 знала про спірний договір купівлі-продажу ще у 1995 році коли його матір підписувала договір з продавцем, оскільки ОСОБА_5 заповнювала квитанції про сплату комунальних платежів, які були надані до суду, проте суд першої інстанції не звернув на них уваги і ці обставини не з'ясував.

Колегія суддів відповідно до ст.ст. 368, 376 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та розглянутого позову, вважає, що її необхідно задовольнити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 26.08.1988 року у ОСОБА_21 м. Харкова, актовий запис 477. Шлюб було розірвано рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23.09.2010 року. У шлюбі у подружжя народився син ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_1.

21.04.1995 року між ОСОБА_8, ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_22, ОСОБА_14, ОСОБА_12 з одного боку та ОСОБА_15 з іншого боку був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 на Харківській товарній біржі.

У подальшому 24.12.2004 року було укладено договір дарування між ОСОБА_15 з одного боку та ОСОБА_4 з другого боку, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Палєвой О.М., реєстровий номер 2235.

Договір купівлі-продажу був підписаний ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, та неповнолітніми ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_3 у присутності матері ОСОБА_8, та від імені неповнолітнього ОСОБА_12 діяла його мати ОСОБА_7 на Харківській товарній біржі, зареєстрований на підставі біржового контракту №Н5-252 від 21.04.1995 року. Вказаний договір не мав нотаріального посвідчення, будь-яких спорів відносно вказаного договору купівлі-продажу у судовому порядку не розглядалося, що не спростовується сторонами.

У відповідності до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов:

а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі;

б) якщо її учасниками є члени біржі;

в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку виконання) не підлягає розголошенню. Цю інформацію може бути надано тільки на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ та аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством України.

Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.

Згідно ст.16 вказаного Закону, брокери є фізичними особами, зареєстрованими на біржі відповідно до її статуту, обов'язки яких полягають у виконанні доручень членів біржі, яких вони представляють, щодо здійснення біржових операцій шляхом підшукування контрактів і поданні здійснюваних ними операцій для реєстрації на біржі.

У відповідності до ст.8 вказаного закону, членами товарної біржі є засновники, а також прийняті до її складу згідно із статутом біржі вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи. Порядок прийняття у члени біржі та вибуття із складу її членів визначається статутом товарної біржі.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, виходив із того, що спірний договір купівлі-продажу є недійсний, оскільки не відповідає умовам ст. 15 Закону України «Про товарні біржі» про те, що біржові операції дозволяються здійснювати тільки членам біржі або брокерам, а суду не було надано доказів на підтвердження того, що сторони спірного договору купівлі-продажу належали до вказаних осіб.

Крім того, вказаний договір не відповідає вимогам ст.ст. 224-227 ЦК України в ред. 1963 року, який діяв на день його укладення, щодо обов'язкової нотаріальної форми такого договору про необхідність його укладення у нотаріальній формі. Відповідно до ст. 47 ЦК України в ред. 1963р. недодержання обов'язкової нотаріальної форми договору тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою ст. 48 цього Кодексу про двосторонню реституцію.

Суд першої інстанції також вважав встановленим, що між відповідачами ОСОБА_7, як власниками спірної квартири, та ОСОБА_4, ОСОБА_5, була досягнута домовленість про її купівлю-продаж, відповідно до якого ОСОБА_7 отримала за продану квартиру гроші у сумі 8700 доларів США, оскільки згідно розписок ОСОБА_4 передав ОСОБА_8 еквівалент цієї суми в купона-карбованцях та доларах, ці розписки були видані в період з 21.04.1995 по 29.07.1995р.р.

Згідно до розписки від 01.08.1995 року ОСОБА_8 підтвердила факт отримання грошей повної вартості за продану квартиру від ОСОБА_4, а також відсутність будь-яких матеріальних претензій.

Після отримання грошей за продане майно на виконання умов угоди продавці, які оформили усі необхідні для продажу документи, звільнили квартиру, та виписалися.

Після квітня 1995 року ОСОБА_4 та його дружина, позивач по справі ОСОБА_5 із сином оселилися у квартирі, та прописалися, про що свідчить довідка з місця проживання. ОСОБА_4 були відкриті особисті рахунки у КП «ХТМ» з 01.08.2001 року, КП «Харківводоканал» на своє ім'я (т. 1 а.с. 127, 128) та з 1995 року згідно квитанцій проводиться сплата за комунальні послуги.

Виходячи з цього суд, з урахуванням показань свідків ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_19 про те, що подружжя ОСОБА_4 продали квартиру на проспекті Гагаріна та купили більшу квартиру на Героїв Сталінграда, за яку розплачувалися у розстрочку, суд першої інстанції вважав доведеним, що вказаний біржовий договір також був удаваним правочином, який прикривав інший договір, купівлі-продажу, вчинений між ОСОБА_8 та ОСОБА_4

При цьому суд відхилив заяву відповідача ОСОБА_4 про застосування наслідків спливу позовної давності, та його доводи про те, що позивач з 1995 року знала, що власником спірної квартири була його мати, ОСОБА_15, оскільки позивачка власноручно заповнювала квитанції, вказуючи прізвище ОСОБА_15, за їх недоведеністю. Суд виходив з того, що позивач, яка до теперішнього часу проживає та користується спірною квартирою, про те, що за спірним договором купівлі-продажу власником квартири є матір відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_15 дізналася вже після звернення до суду із первісним позовом по цій справі, який після цього був уточнений.

Виходячи з наведеного, суд вважав, що спірна квартира є спільним сумісним майном сторін, набутого під час їх спільного шлюбу, визнав спірний договір купівлі-продажу недійсним в частині покупця, і тому, з посиланням на ст. 63, 69, 70 СК України, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнав за позивачкою право власності на ? частину спірної квартири.

Колегія суддів не повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, у ст. 263 ЦПК України зазначені наступні критерії законності і обґрунтованості судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду вказаним вимогам відповідає не у повній мірі.

Суд першої інстанції не звернув уваги, що згідно доводів позову ОСОБА_5 спірна квартира перебуває у заставі у Кредитній спілці «Самопоміч» для забезпечення виконання договору кредиту, який відповідач ОСОБА_5 уклав з кредитною спілкою (а.с. 4 ст.1). При цьому суд всупереч вимог ст. 263 ЦПК України не з'ясував, що відповідно до іпотечного договору від 26.11.2007 року, укладеного між ОСОБА_4 та КС «Самопоміч» для забезпечення зобов'язання ОСОБА_4 за договором про іпотечний кредит № 258-7 від 22.11.2007 про повернення до 22.11.2010 року кредиту у сумі 200 000 грн. відповідач передав КС «Самопоміч» в іпотеку спірну квартиру, на яку 26 листопада 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу була накладена заборона відчуження, яка була зареєстрована нотаріусом в реєстрі заборон за № 183 (а.с. 103-104, т. 3).

Внаслідок такої реєстрації та відповідно до ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель, який не був залучений судом першої інстанції до участі справи, має пріоритет на задоволення забезпечених іпотекою вимог, тобто у даному випадку суд визнавши право власності на ? частину спірної квартири, яка є предметом іпотеки, прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі,КС «Самопоміч», що свідчить про наявність передбаченої у п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України обов'язкової підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Тому, колегія суддів вважає, що відповідно до визначених у п.п. 1, 6 ч. 3 ст. 2 ЦПК України принципів цивільного судочинства: верховенства права і пропорційності, та у контексті вимог забезпечення ефективного захисту прав - необхідно не лише з'ясувати формальні підстави для скасування рішення суду, але в межах доводів та вимог скарги перевірити по суті законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України 1969 року, який був чинний на день укладення спірного договору купівлі-продажу, 21.04.1995 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Аналогічні положення про презумпцію права спільної сумісної власності на кожну річ, набуту за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, передбачено у ст. 60 СК України, який набув чинності з 01.01.2004 року.

Суд визнав спільним сумісним майном подружжя спірну квартиру, придбану на підставі спірного договору купівлі-продажу, з посиланням на ст.47 ЦК України в ред. 1963р. з мотивів недодержання обов'язкової нотаріальної форми договору, що тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою ст. 48 цього Кодексу про двосторонню реституцію.

Однак при цьому суд не звернув уваги, що визначена у ч. 2 ст. 48 ЦК України 1963р. двостороння реституція передбачає, що по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Згідно до ч. 2 ст. 58 ЦК України 1963р. якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Однак висновки суду про те, що спірний договір купівлі-продажу був удаваний, укладений з метою приховати договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_4, а не з ОСОБА_15 на стороні покупця, належними і достовірними для таких випадків, в силу положень ст. 218 ЦК України та ч. 2 ст. 78 ЦПК України, письмовими доказами не підтверджені. Показання свідків, які суд взяв до уваги, на підтвердження належності грошових коштів, які були передані за письмовими розписками, та підстав для їх сплати в силу вказаних норм матеріального і процесуального права не є допустимим доказами по цивільній справі.

В матеріалах справи є копія договору купівлі-продажу від 23.04.1997 року про продаж ОСОБА_5 двокімнатної квартири АДРЕСА_7 за 9500 грн., які вона отримала від покупця ОСОБА_26, що з огляду на дату цього договору виключає можливість використання цих коштів на придбання спірної квартири у 1995 році, а також - для їх передачі за вищевказаними розписками у 1995 році (а.с. 55 т. 3).

Зі змісту вказаних письмових розписок також не вбачається, що ОСОБА_4 передаючи грошові кошти за квартиру ОСОБА_8 діяв в якості її покупця (а.с. 174-182 т. 1).

Суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що на підставі спірного договору купівлі-продажу ОСОБА_15 зареєструвала за собою право власності на спірну квартиру, про що свідчить копія відповідного витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 26.10.2004р. № 5201613. Крім того, суд не звернув уваги, що в матеріалах справи є копії квитанцій про сплату ОСОБА_15 комунальних послуг, наданих за адресою спірної квартири у квітні-вересні 1996р., тобто після придбання спірної квартири за спірним договором купівлі-продажу та сплати її вартості цей договір був реально виконаний сторонами (а.с. 71, 85, 88, 96-98 т. 1).

При цьому суд першої інстанції відмовив у позові про визнання фіктивним договору дарування спірної квартири від 24.12.2004 року, за його недоведеністю. Суд вказав, що позивачка не надала до суду доказів того, що в момент вчинення договору дарування у сторін були відсутні наміри створити визначені цим договором юридичні наслідки. На момент укладання договору дарування ОСОБА_15 надала нотаріусу правовстановлюючі документи на спірну квартиру. Такі висновки суду сторони не оскаржили, вони відповідають змісту копії вказаного договору та факту реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем ОСОБА_4 на підставі договору дарування 19.11.2007р. (а.с. 92-93 т. 1)

Таким чином, слід визнати, що оскільки спірні договори купівлі-продажу та дарування були реально виконані сторонами, доводи позову про удаваний характер цих правочинів належним чином не доведені, і у суду першої інстанції не було підстав для визнання їх удаваними. Тому, з урахуванням недоведеності належності сторонам грошових коштів, які були сплачені за спірним договором купівлі-продажу - суд першої інстанції помилково застосував положення ч. 2 ст. 58 ЦК України 1963р., визнав спірний договір купівлі-продажу недійсним на стороні покупця, та визнав спірну квартиру спільним сумісним майном подружжя.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» не підлягали нотаріальному посвідченню, тому безпідставно застосував по справі положення ст. 227 ЦК України в редакції 1963р. про недійсність договору внаслідок недотримання обов'язкової нотаріальної форми спірного договору купівлі-продажу.

Згідно до п. 62 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом МЮ України від 03.03.2004 за № 205 право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, за умови реєстрації права власності в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно, що спростовує висновки суду про незаконність посвідчення спірного договору купівлі-продажу на біржі.

Що стосується недійсності договору купівлі-продажу спірної квартири з мотивів порушення загальних вимог ст. 16 Закону України «Про товарну біржу», то як вбачається з наявного в матеріалах справи позову ОСОБА_5 від 11.04.2014р., з подальшими його уточненнями від 05.12.2014, від 03.03.2016, від 05.10.2016 (а.с. 3-4 т. 1, а.с. 111-114 т. 1, 218-222 т. 1, а.с. 23-27 т. 2), таких фактичних і правових підстав для задоволення своїх вимог позивач не заявляла, що свідчить про те, що суд всупереч принципу диспозитивності (п. 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України) в цій частині розглянув справу поза межами заявленого позову.

Колегія суддів також погоджується з доводами скарги про необґрунтованість висновків суду про те, що позивач дізналася про спірний договір купівлі-продажу лише під час розгляду справи в суді першої інстанції. Належних і допустимих доказів цього факту матеріали справи не містять. Виходячи з передбаченого у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загального принципу цивільного законодавства, справедливість, добросовісність та розумність, позивач ОСОБА_5, яка з 1997 року мешкає та офіційно зареєстрована за адресою спірної квартири, з урахуванням того, що це є можливим лише за згодою власника житла, а також з позиції добросовісного користувача цього нерухомого майна, який сплачує за отриманні комунальні послуги, позивач не могла не знати, що до укладення спірного договору дарування у 2004 році власником спірної квартири була ОСОБА_15

Таким чином, оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; ухвалив рішення при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, то відповідно до п.п. 1, 1, , 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч.чч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Згідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_4, який сплатив судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 2195 грн.00 коп., колегія суддів відшкодовує йому вказані судові витрати і стягує на його користь вказану суму з ОСОБА_5

Керуючись ст.ст. 268, 367,368, п. 1,2,3,4 ч.1 ст.376 ст.ст. 381, 382, 383, 384, 388-392 ЦПК України, та пунктом 8 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 04 грудня 2017 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_5-відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 2195 грн.00 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення виготовлений 12.03.2018.

Головуючий суддя В.Б.Яцина

Судді колегії І.В.Бурлака

П.В.Кісь