Постанова № 72686302, 06.03.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/3694/16Одеський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Колоколова С.І., Ярош А.І.;

секретар судового засідання Бендерук Є.О.

за участю представників сторін:

від прокуратури - ОСОБА_1, довіреність № 031409, дата видачі : 19.01.15;

від Одеської обласної державної адміністрації - ОСОБА_2, довіреність № 01/01-50/76, дата видачі : 09.01.18;

від Одеської міської ради - ОСОБА_3, довіреність № 44/вих-мр, дата видачі: 20.02.18;

від ТОВ "Союз" - ОСОБА_4, ордер ОД № 192067, дата видачі : 12.01.18;

від Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області - ОСОБА_5, довіреність № 541, дата видачі : 15.08.17;

представники інших учасників судового процесу в судове засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином;

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора Одеської області

на рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2017 року (Суддя Желєзна С.П. час та місце ухвалення рішення: 19.10.2017, м. Одеса, Проспект Шевченко, 29, Господарський суд Одеської області.)

по справі №916/3694/16

за позовом: Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Великодальницької сільської ради, Новодолинської сільської ради, Одеської обласної державної адміністрації

до: Одеської міської ради, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз”

про визнання незаконним рішення Одеської міської ради, визнання недійсним договору оренди землі,-

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Одеської області звернувся Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Великодальницької сільської ради, Новодолинської сільської ради та Одеської обласної державної адміністрації з позовом до Одеської міської ради, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю „Союз” (далі - ТОВ „Союз”) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки полігону ТПВ „Дальницькі кар’єри”, загальною площею 96,2 га, укладеного 14.06.2013 між Одеською міською радою, Департаментом міського господарства Одеської міської ради та ТОВ „Союз”, шляхом підписання удаваного правочину - інвестиційного договору на проведення робіт з будівництва сміттєпереробного заводу; про визнання незаконним рішення Одеської міської ради №3314-VI від 16.04.2013, яким затверджено проект інвестиційного договору на проведення робіт з будівництва сміттєпереробного заводу.

19.09.2017р. прокурор звернувся до суду із заявою про зміну предмета позову, відповідно до якої просив суд визнати недійсним інвестиційний договір на проведення робіт з будівництва сміттєпереробного заводу, укладений 14.06.2013р. між Одеською міською радою, Департаментом та ТОВ „Союз”; визнати незаконним рішення Одеської міської ради №3314-VI від 16.04.2013р., яким затверджено проект інвестиційного договору на проведення робіт з будівництва сміттєпереробного заводу.

Вказана заява про зміну предмета позову господарським судом прийнята до розгляду.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.10.2017 по справі №916/3694/16 (суддя Желєзна С.П.) у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Перший заступник Прокурора Одеської області звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 19.10.2017 по справі №916/3694/16 скасувати, позов заступника прокурора Одеської області задовольнити у повному обсязі.

Апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, зазначаючи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Зокрема, заявник апеляційної скарги зазначає, що у порушення вимог п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», суд дійшов невірного висновку, що земельні ділянки, загальною площею 96,2 га належать до комунальної власності територіальної громади м.Одеси, оскільки вказаним законом передбачено, що до земель відповідних територіальних громад відносяться землі, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна комунальної власності та інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, проте в даному випадку такі умови не дотримані.

На думку прокурора, Одеська міська рада не є розпорядником земельної ділянки полігону ТПВ «Дальницькі кар’єри» та не мала законних підстав для надання вказаної земельної ділянки фактично на умовах оренди ТОВ «Союз» для будівництва та експлуатації заводу, шляхом підписання удаваного правочину – інвестиційного договору.

Крім того, апелянт вважає, що судом не надано належної оцінки доводам, викладеним у позові, що оспорюване рішення Одеської міської ради від 16.04.2013 №3314-VІ та укладений на підставі цього рішення договір, порушують передбачений ст.ст. 116, 122-124 Земельного кодексу України порядок передачі земель у користування. Прокурор посилається на те, що відповідачі по справі: Одеська міська рада та Департамент міського господарства Одеської міськради погодились з позовними вимогами, вважаючи оспорюваний договір удаваним.

ТОВ «Союз» надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу Заступника прокурора Одеської області без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

При цьому, у відзиві зазначено, що Інвестиційний договір від 14.06.2013 укладений відповідно до вимог ст. 6 Цивільного кодексу України з підстав, передбачених законодавством України, містить елементи різних договорів та в силу ст. 628 Цивільного кодексу України сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Умовами договору передбачено передачу в оренду земельних ділянок під полігон ТПВ у майбутньому, після реєстрації права власності на землю за Одеською міською радою. Крім того, укладення інвестиційного договору здійснено за результатами проведення конкурсу з вибору інвестора для будівництва сміттєпереробного заводу у місті ОСОБА_5.

ТОВ «Союз» посилається також на приписи ст. 83 Земельного кодексу України, якою передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю, отже, враховуючи , що Одеська міська рада отримала право постійного користування спірними земельними ділянками, що підтверджується відповідними Державними актами №№033803 та 033808, суд дійшов правомірного висновку щодо законності володіння земельними ділянками та відповідно укладення спірного договору.

Посилання скаржника на розпорядження Одеської обласної державної адміністрації №1105/А-2013 від 23.10.2013 стосовно звернення Одеської міської ради про надання дозволу на розробку землевпорядної документації, яке на думку прокурора, свідчить про державну власність земельних ділянок, загальною площею 96,2 га, ТОВ «Союз» вважає помилковими, з огляду на наступне. Звернення міськради здійснено відповідно до вимог п.6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», яким встановлено, що надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, їх затвердження та у подальшому державну реєстрацію здійснюють органи виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Щодо визнання незаконним рішення Одеської міськради №3314-VІ, ТОВ «Союз» зазначає, що вказане рішення є актом індивідуальної дії та застосовується одноразово з прийняттям якого виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних прав і охоронюваних законом інтересів та вичерпало свою дію шляхом виконання, а саме: затвердження інвестиційного договору на проведення робіт з будівництва сміттєпереробного заводу від 14.06.2013, з огляду на що позовні вимоги прокурора в цій частині не підлягають задоволенню. На підтвердження своєї правової позиції відповідач ТОВ «Союз» посилається на постанови Верховного Суду України в аналогічних справах .

Прокурором 06.02.2018 на адресу Одеського апеляційного господарського суду надіслано відповідь на відзив ТОВ «Союз», в якому він зазначив доводи, аналогічні викладеним ним в апеляційній скарзі, а також послався у підтвердження свої доводів на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі№911/3284/14 (3-911гс16).

В судовому засіданні прокурор підтримав доводи, викладені ним в апеляційній скарзі та відповіді на відзив, просив суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Представники позивачів також підтримали доводи апеляційної скарги прокурора та просили її задовольнити.

Представник відповідача - Одеської міськради погодився з доводами апеляційної скарги та не заперечував проти її задоволення.

Представник відповідача - ТОВ «Союз» заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених ним письмово у відзиві та наполягав на залишенні рішення суду першої без змін.

Представники позивача - Новодолинської сільської ради, відповідача - Департаменту міського господарства Одеської міської ради в судове засідання не з’явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки суду не повідомили.

Враховуючи, що явка учасників процесу не була визнана обов’язковою, останні повідомлені про час, дату та місце розгляду справи належним чином, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників третіх осіб.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що справа підлягає перегляду у межах доводів апеляційної скарги, оскільки для з’ясування фактичних обставин справи достатньо доказів, що знаходяться в справі № 916/3694/16 та наданих представниками сторін пояснень.

Суд апеляційної інстанції у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і, виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 23.10.2017 року у справі № 916/3694/16 є правомірним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

ОСОБА_6 Міністрів Української РСР №855-р від 25.12.1974 було вирішено прийняти пропозиції про вилучення із користування колгоспів (за згодою загальних зборів колгоспників), радгоспів, лісгоспзагів та інших землекористувачів 2670,17 га земель на умовах і у розмірах згідно з додатками №1-31. З додатку №21 до розпорядження ОСОБА_6 Міністрів Української РСР №855-р від 25.12.1974 вбачається, що з радгоспу „Дружба”, Одеського виробничого об’єднання будівельних матеріалів (по Біляївському району) було вилучено 35,8 га земель, з колгоспу імені Фрунзе, Одеського обласного міжколгоспного об’єднання по будівництву, Одеського міського шляхового ремонтно-будівельного тресту (по Овідіопольському району) було вилучено 60,4 га земель для їх передання в постійне користування для Одеської міськради під розміщення міського звалища.

У 1990 році Біляївською районною радою народних депутатів було видано Одеській міській раді народних депутатів державний акт №033803 на право безоплатного та безстрокового користування земельною ділянкою, площа якої складає 35,8 кв. м, для розміщення звалища. Окрім того, Овідіопольською районною радою народних депутатів на підставі ОСОБА_6 Міністрів Української РСР №855-р від 25.12.1974 було видано Одеській міській раді народних депутатів державний акт №033801 на право безоплатного та безстрокового користування земельною ділянкою, площа якої складає 60, 4 кв. м, для розміщення звалища.

Одеською міською радою 16.04.2013 було прийнято рішення №3314- VI „Про затвердження проекту інвестиційного договору на проведення робіт з будівництва сміттєпереробного заводу у м. Одесі”, відповідно до якого міською радою було вирішено, зокрема, затвердити проект договору та доручити виконавчому органу Одеської міської ради організувати від імені міської ради проведення державної реєстрації земельних ділянок загальною площею 96,2 га. у Державному земельному кадастрі та права власності територіальної громади міста ОСОБА_5 на них відповідно до умов договору, затвердженого даним рішенням.

Одеською міською радою (Сторона 1), Департаментом (Сторона 2) та ТОВ „Союз” (Сторона 3) 14.06.2013 укладено інвестиційний договір, відповідно до положень статті 1 якого за цим договором сторони встановлюють порядок здійснення будівництва сміттєпереробного заводу (надалі – завод) на території полігону ТПВ „Дальницькі кар’єри”, загальна площа якого складає 96,2 га. Під будівництвом заводу сторони розуміють будівництво сміттєпереробного комплексу з вузлом переробки ресурсоцінних компонентів твердих побутових відходів. Одеська міська рада зобов’язується надати права та згоду на будівництво заводу, а також надати ТОВ „Союз” земельну ділянку полігону ТПВ „Дальницькі кар’єри”, загальною площею 96,2 га. Департаментом були прийняті на себе зобов’язання зі здійснення контролю за інвестуванням в будівництво заводу. ТОВ „Союз” були прийняті на себе зобов’язання по інвестуванню грошових коштів у будівництво заводу, проведення будівельних робіт, введення заводу в експлуатацію та подальшу експлуатацію заводу відповідно до законодавства України.

Положеннями ст. 3 інвестиційного договору від 14.06.2013 сторони погодили, що Одеська міська рада зобов’язується виконати всі передбачені чинним законодавством дії, спрямовані на укладання ТОВ „Союз” договору оренди земельної ділянки, та надати на умовах оренди земельні ділянки полігону ТПВ „Дальницькі кар’єри”, загальною площею 96,2 га для будівництва та експлуатації заводу.

Згідно з п. 4.1 інвестиційного договору від 14.06.2013 строк будівництва заводу складає не більше чотирьох років з моменту отримання дозволу на початок робіт з будівництва.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради „Про впорядкування майна деяких комунальних підприємств” №486 від 30.12.2013 було вирішено закріпити полігон „Дальницькі кар’єри”, загальною площею 96,2 га, який належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси, на праві господарського відання за комунальним підприємством „Одескомунтранс”.

Новодолинська сільська рада листом №329 від 09.07.2015 та Великодальницька сільська рада листом №02-07/188 від 29.07.2015 звернулись до Одеської міської ради з проханнями про необхідність сплати земельного податку за користування ТПВ „Дальницькі кар’єри”, загальною площею 96,2 га, який розташований на території Новодолинської та Великодальницької сільських рад. Проте зазначені у вказаних зверненнях вимоги сільських рад Одеською міською радою задоволені не були.

Підставою звернення до суду з відповідним позовом стало, на думку прокурора, порушення Одеською міською радою вимог земельного законодавства України при прийнятті рішення Одеської міської ради №3314-VI від 16.04.2013та укладання відповідачами удаваного правочину – договору оренди землі.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень визначених законом приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Положеннями ст. 10, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями) унормовано, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У рішенні від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини 14 статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційним Судом України зазначив, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Конституційним Судом України зазначено, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

У пункті 5 вказаного рішення Конституційний Суд України роз'яснив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є “гарантією стабільності суспільних відносин” між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від №911/3285/14 (3-911гс16) від 05.07.2017 рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акту та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

За таких обставин є вірним висновок суду першої інстанції, що підставами для визнання акту незаконним може бути його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або перевищення встановленої законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, обов'язковою умовою визнання акту незаконним є порушення, у зв'язку з його прийняттям, прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Статтею 12 Земельного Кодексу України (в редакцій чинній на дату прийняття оспореного рішення Одеської міської ради від 16.04.2013) передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 122 Земельного Кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з приписами ст. ст. 15, 16 Земельного кодексу Української РСР (в редакції чинній на дату прийняття розпорядження ОСОБА_6 Міністрів Української РСР №855-р від 25.12.1974) земля надається в безстрокове або тимчасове користування. Безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку. Надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови ОСОБА_6 Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської ОСОБА_6 депутатів трудящих в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею.

Статтею 23 Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року N 561-XII (в редакції чинній на дату видачі Одеській міській раді державних актів на право безоплатного та безстрокового користування земельними ділянками) унормовано, що право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими ОСОБА_2 народних депутатів. Форми державних актів встановлюються Верховною ОСОБА_6 Української РСР.

Статтею 92, п. 6 розділу X Прикінцевих та перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності. Громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі N 5-рп/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України та пункту 6 Постанови Верховної ОСОБА_6 України "Про земельну реформу" були визнані неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України даного рішення.

Відповідно до положень ч. ч. 3-4, 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності” від 6 вересня 2012 року N 5245-VI з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 01.01.2013р., землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу. У державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_6 України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу. У разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

З огляду на вищевикладені приписи чинного законодавства України та враховуючи надане Одеській міській раді право безстрокового та постійного користування земельними ділянками, що підтверджується державними актами №033803 та №033801, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про належність земельної ділянки, загальною площею 96,2 га., до комунальної власності територіальної громади м. Одеси, а доводи апелянта в цій частині відхилені з мотивів, що зазначені вище.

Судовою колегією також не приймаються до уваги доводи заявника апеляційної скарги стосовно того, що Одеська міська рада не є розпорядником земельної ділянки полігону ТПВ «Дальницькі кар’єри» та не мала законних підстав для надання вказаної земельної ділянки фактично на умовах оренди ТОВ «Союз» для будівництва та експлуатації заводу, шляхом підписання удаваного правочину – інвестиційного договору, з огляду на наступне.

Положеннями ч. ч. 1-2, 5 ст. 83 Земельного кодексу України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності; б) відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; в) прийняття спадщини або переходу в їхню власність земельних ділянок, визнаних судом відумерлою спадщиною; г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Нормами чинного законодавства України у земельних правовідносинах передбачена належність територіальним громадам на праві власності земельних ділянок, які знаходяться не лише на території даних територіальних громад, а і поза їх межами, в тому числі, у випадку наявності оформленого права постійного користування земельною ділянкою.

Судом апеляційної інстанції відхилено доводи апелянта щодо належності земельної ділянки, загальною площею 96,2 га, до земель державної власності з посиланням на прийняте Одеською обласною державною адміністрацією (за клопотанням Одеської міської ради) розпорядження „Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), наданої у користування Одеській міській раді для розташування міського сміттєзвалища на території Овідіопольського району Одеської області” №1105/А-2013 від 23.10.2013, з наступних мотивів.

Звернення Одеської міської ради з проханням розглянути питання щодо надання дозволу на розробку документації, а також прийняття Одеською обласною державною адміністрацією розпорядження №1105/А-2013 від 23.10.2013, відповідають вимогам п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності”, яким встановлено, що надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, а також її затвердження здійснюється органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Такі дії свідчать лише про дотримання передбаченої законом процедури встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі та не свідчить про належність такої земельної ділянки до земель державної власності, оскільки в даному випадку відсутні передбачені законом підстави вважати, що виникло право саме державної власності на спірну земельну ділянку.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання рішення Одеської міської ради №3314-VI від 16.04.2013 незаконним та відмову у задоволенні позовних вимог прокурора в цій частині.

Також місцевим господарським судом правомірно відмовлено у позовних вимогах про визнання недійсним інвестиційного договору на проведення робіт з будівництва сміттєпереробного заводу, укладеного 14.06.2013р. між Одеською міською радою, Департаментом та ТОВ „Союз”, як удаваного, і судом апеляційної інстанції відхилені доводи скаржника в цій частині з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 202, 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з нормами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 по справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Положеннями ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

З огляду на зазначене, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що істотною передумовою для реалізації особою наданого законом права на судовий захист є наявність у неї відповідного порушеного суб’єктивного права або охоронюваного законом інтересу, оскільки відсутність права або інтересу унеможливлює його судовий захист та встановлення відсутності порушеного права та інтересу позивачів по даній справі.

Прокурором ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не було доведено належними засобами доказування факту порушення прав і законних інтересів Великодальницької сільської ради, Новодолинської сільської ради та Одеської обласної державної адміністрації, що свідчить про відсутність порушених прав визначених прокурором позивачів.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційна скарга Першого заступника прокурора Одеської області задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2017 року по справі №916/3694/16 слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2017 року по справі № 916/3694/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2017 року по справі №916/3694/16 залишити без змін.

Повернути матеріали справи № 916/3694/16 до Господарського суду Одеської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 ГПК України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 06.03.2018 року, повний текст постанови складено 12 березня 2018 року.

Головуючий суддя ОСОБА_7Судді ОСОБА_8 ОСОБА_9