Постанова № 72686165, 06.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2018 р. Справа№ 925/1219/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Майданевича А.Г.

Яковлєва М.Л.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 06.03.2018.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Азот»

на рішення Господарського суду Черкаської області від 29.11.2017 (повний текст складено 19.12.2017)

у справі №925/1219/17 (суддя Грачов В.М.)

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до 1) Публічного акціонерного товариства «Азот»;

2) Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне підприємство «Енергоринок»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2: Фонд Державного майна України

про визнання угоди недійсною

В С Т А Н О В И В :

Національне антикорупційне бюро України (далі, позивач або НАБУ) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Азот» (далі, відповідач-1 або ПАТ «Азот») та Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» (далі, відповідач-2 або ПАТ «Черкасиобленерго») про визнання недійсною угоди у формі заяви Публічного акціонерного товариства «Азот» про зарахування зустрічних однорідних вимог №202-09/68 від 07.11.2016.

Позовні вимоги мотивовані тим, що угода у формі заяви ПАТ «Азот» про зарахування зустрічних однорідних вимог №202-09/68 від 07.11.2016 суперечить порядку проведення розрахунків на оптовому ринку електроенергії, встановленому статтями 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику», та пунктом 6.3. Правил користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ від 31.07.1996 №28, а також суперечить інтересам держави та суспільства, що є підставою для визнання її недійсною з огляду на норми статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 05.09.2017 до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне підприємство «Енергоринок» (далі, третя особа-1 або ДП «Енергоринок»).

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 02.11.2017 (із урахуванням ухвали від 29.11.2017 про виправлення описки) до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні на стороні відповідача-2 - Фонд державного майна України (далі, третя особа-2 або ФДМУ).

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 29.11.2017 у справі №925/1219/17 позов задоволено повністю.

Визнано недійсною угоду у формі заяви Публічного акціонерного товариства «Азот» про зарахування зустрічних однорідних вимог №202-09/68 від 07.11.2016.

Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства «Азот» на користь Національного антикорупційного бюро України - 800 грн. витрат на сплату судового збору.

Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» на користь Національного антикорупційного бюро України - 800 грн. витрат на сплату судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що НАБУ є належним позивачем у даній справі з огляду на положення Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», а здійснене за заявою Публічного акціонерного товариства «Азот» №202-09/68 від 07.11.2016 зарахування зустрічних однорідних вимог, як односторонній правочин, суперечить вимогам статей 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику» та пункту 6.3. Правил користування електричною енергією, порушує порядок розрахунків за поставлену електричну енергію та не відповідає інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Азот» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Черкаської області від 29.11.2017 у справі №925/1219/17 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач-1 зазначив, що судом першої інстанції не досліджено норми чинного законодавства щодо наявності у позивача права на оскарження спірної угоди. Заявлення позивачем даного позову взагалі суперечить презумпції невинуватості, оскільки якщо немає корупційного правопорушення, то відповідно не виникає законних підстав для подання позову про визнання недійсним договору.

Скаржник зазначає, що нормами статей 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику» не передбачені положення щодо заборони припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Спеціальне законодавство не містить заборони на припинення зобов'язань шляхом проведення заліків зустрічних вимог. У свою чергу, позивачем не доведено, у чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору та наявність наміру хоча б однієї зі сторін щодо настання негативних наслідків.

Крім того, апелянт зазначає, що Верховний Суд України у постанові від 24.06.2015 №3-255гс15 дійшов висновку, що зобов'язання з оплати заборгованості за договором, який передбачає сплату коштів на рахунок зі спеціальним режимом використання, може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

На думку апелянта, ПАТ «Азот» дотримані загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності оспорюваного правочину.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Азот» було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Майданевич А.Г., Яковлєв О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 відкрито апеляційне провадження у справі №925/1219/17, розгляд справи призначено на 22.02.2018.

30.01.2018, 01.02.2018, 02.02.2018, 05.02.2018 від третьої особи-2, позивача, третьої особи-1, відповідача-2 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли на виконання вимог ухвали суду від 16.01.2018 відзиви на апеляційну скаргу, у яких останні просили рішення Господарського суду Черкаської області від 29.11.2017 у справі №925/1219/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Азот» без задоволення.

У судове засідання, призначене на 22.02.2018, представник відповідача-2 не з'явився.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 розгляд справи відкладено на 06.03.2018.

23.02.2018 та 27.02.2018 від позивача на підтвердження своєї правової позиції в даній справі через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли клопотання про долучення до матеріалів справи копій постанов Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №910/131/17, від 15.02.2018 у справі №925/1/17, від 13.02.2018 у справі №910/24265/16, від 13.02.2018 у справі №910/24262/16.

Вказані документи були долучені судом до матеріалів справи.

Представник відповідача-2 у судове засідання знову не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Оскільки у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача-2 про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та з огляду на те, що неявка його представника не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача-2.

Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Представники позивача та третьої особи-1 у судовому засіданні проти доводів, викладених у апеляційній скарзі відповідача-1, заперечували, просили залишити її без задоволення, а рішення суду без змін з підстав, викладених у відзивах на апеляційну скаргу.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у позові відмовити.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 24.05.2005 відповідач-2 - Відкрите акціонерне товариство «Черкасиобленерго», як постачальник електричної енергії, і відповідач-1 - Відкрите акціонерне товариство «Азот», як споживач, уклали між собою договір постачання електричної енергії №524-213/24 (далі, Договір №524-213/24), за яким постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.

У подальшому Відкрите акціонерне товариство «Черкасиобленерго» та Відкрите акціонерне товариство «Азот» на вимогу пункту 5 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» були перейменовані у Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» та Публічне акціонерне товариство «Азот» відповідно.

Згідно з пунктом 2.1.2. Договору №524-213/24 постачальник електричної енергії зобов'язався постачати споживачу електроенергію, як різновид товару, в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору.

Пунктом 2.2.3. Договору №524-213/24 передбачено, що споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків «Порядок розрахунків» та «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».

Згідно з умовами пункту 2 Додатку 3 до Договору №524-213/24 споживач зобов'язаний здійснювати оплату виключно коштами на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії, що відкритий в уповноваженому банку.

Відповідно до пункту 9.4. Договору №524-213/24 цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31 грудня 2005 року. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

07.03.2007 сторонами була укладена Додаткова угода №1 до Договору №524-213/24, згідно з якою у зв'язку із введенням з 01.01.2007 в роботу програмного блоку розрахунку балансу реактивної енергії в складі АСКОЕ ВАТ «Азот» до Договору №524-213/24 та додатків до договору були внесені зміни щодо порядку розрахунків за надання послуг перетікання реактивної електроенергії; розрахунку втрат електричної енергії в межах споживача; перелік місць встановлення електролічильників.

На підставі пункту 9.4. Договору №524-213/24 строк дії цього договору протягом 2005 - 2016 років щорічно продовжувався.

На виконання умов Договору №524-213/24 відповідач-2 поставляв, а відповідач-1 споживав електроенергію, однак оплату спожитої електроенергії не здійснював, за спожиту в лютому 2016 року електроенергію виник борг на суму 40 000 000 грн., що представниками відповідачів не заперечувалось.

07.10.2016 відповідач-1 - Публічне акціонерне товариство «Азот», як позикодавець, та відповідач-2 - Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго», як позичальник, уклали між собою Договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №310-304 (далі, Договір №310-304). Відповідно до пунктів 2.1., 4.2. Договору №310-304 розмір фінансової допомоги становив 40 000 000 грн., строк повернення фінансової допомоги встановлений до 31.10.2016.

Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» безвідсоткову поворотну фінансову допомогу в сумі 40 000 000 грн. по Договору №310-304 отримало на свій поточний рахунок із загальним режимом використання коштів на ньому і у строк до 31.10.2016 Публічному акціонерному товариству «Азот» не повернуло.

07.11.2016 Публічне акціонерне товариство «Азот» направило на адресу Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» заяву №202-09/68 про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій повідомило ПАТ «Черкасиобленерго», що станом на 07.11.2016 ним не виконано зобов'язання про повернення безпроцентної фінансової допомоги по договору №310-304 від 07.10.2016, а у ПАТ «Азот» станом на 07.11.2016 наявна заборгованість перед ПАТ «Черкасиобленерго» за поставлену електричну енергію в лютому 2016 року на суму 40 000 000 грн. Зазначені вимоги заявник визнав зустрічними однорідними та, на підставі статті 601 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 203 Господарського кодексу України, заявив про припинення зобов'язань: 1. ПАТ «Черкасиобленерго» перед ПАТ «Азот» щодо повернення отриманої за Договором №310-304 від 07.10.2016 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги грошових коштів в сумі 40 000 000 грн.; 2. ПАТ «Азот» перед ПАТ «Черкасиобленерго» за Договором №524-213/24 від 24.05.2005 по оплаті активної електричної енергії за лютий 2016 року в сумі 40 000 000 грн.

Судом встановлено, що ПАТ «Черкасиобленерго» заяву ПАТ «Азот» №202-09/68 від 07.11.2016 про зарахування зустрічних однорідних вимог отримало 09.11.2016 і після цієї дати отримані від Публічного акціонерного товариства «Азот» кошти безвідсоткової поворотної фінансової допомоги в сумі 4 000 0000 грн. на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання, передбачений для розрахунків споживачів за поставлену їм електричну енергію, не перевело, не повернуло їх Публічному акціонерному товариству «Азот» і не оскаржило вказане вище зарахування зустрічних однорідних вимог у судовому порядку.

Звертаючись до суду першої інстанції, Національне антикорупційне бюро України зазначало, що оспорювана угода про зарахування зустрічних однорідних вимог укладена з порушенням вимог законодавства, а саме статей 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику», пункту 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України (далі, НКРЕ) від 31 липня 1996 року №28, оскільки цим договором був змінений встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним у судовому порядку на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Крім того, позивач вказував, що зазначена угода суперечить інтересам держави (стаття 228 Цивільного кодексу України).

Водночас, позивач, з посиланням на приписи статей 1, 16, 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, зазначав про наявність підстав для звернення з даним позовом про визнання угоди недійсною у випадках виявлення в діях інших осіб ознак корупційного правопорушення. При цьому вказував, що антикорупційним бюро здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52016000000000236 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Національного антикорупційного бюро України з огляду на наступне.

За приписами частини 1 статті 1 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», який набрав чинності 25.01.2015, Національне бюро є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Пунктом 13 частини 1 статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків, які визначені у статті 16 цього Закону, надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Отже, у разі звернення Національного бюро з відповідними позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеного статтями 1, 2, 21 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на момент подання позову в даній справі та на момент розгляду справи судом першої інстанції, такі спори підлягають розгляду господарськими судами.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на це, суд має надати оцінку підставам, з яких подано позов Національним бюро, зокрема, шляхом дослідження причинно-наслідкового зв'язку між оспорюваною угодою і виконанням Національним бюро покладених на нього завдань та (або) обов'язків, визначених Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України».

Так, слід враховувати, що такі позови можуть подаватися Національним бюро для попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, а також запобігання вчиненню нових за наслідками порушення відповідного кримінального провадження (з внесенням даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань).

При цьому, необхідно брати до уваги, що підслідність Національного бюро визначено частиною 5 статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою детективи Національного бюро здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366-1, 368, 368-2, 369, 369-2, 410 Кримінального кодексу України.

Таким чином, Національне бюро як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із зазначеними позовами з огляду на імперативні приписи Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» і на виконання покладених на нього завдань та (або) обов'язків.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/680/17 від 27.03.2017 «Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України».

Як вбачається зі змісту позовної заяви, Національне антикорупційне бюро України наявність підстав для подання позову обґрунтовує необхідністю попередження, виявлення, припинення та запобігання вчиненню корупційного правопорушення, ознаки якого позивач вбачає у спірних правовідносинах при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні №52016000000000236 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України.

Таким чином, Національне антикорупційне бюро України є належним позивачем у даній справі з огляду на імперативні приписи Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», про що вірно зазначив суд першої інстанції в оскарженому рішенні.

Крім того, як вірно встановив місцевий господарський суд, враховуючи вищевикладене, у даному випадку немає необхідності у доведенні Національним антикорупційним бюро України порушення своїх особистих цивільних (господарських) прав та інтересів, оскільки НАБУ звернулось до суду із даним позовом не для захисту своїх особистих, як юридичної особи, цивільних (господарських) прав та інтересів, а для захисту інтересів держави і суспільства як державний орган, уповноважений на це пунктом 13 статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», що кореспондується із частиною 2 статті 1 Господарського процесуального кодексу України у відповідній редакції.

Щодо аргументів апеляційної скарги про те, що НАБУ не може подати позов про визнання будь-якої угоди недійсною, а лише тієї, яка має відношення до обмеженого законом кола осіб, визначеного частиною 5 статті 216 Кримінального процесуального кодексу України (розмір частки державної або комунальної власності у статутних капіталах підприємств повинен перевищувати 50%), то вони також є безпідставними, оскільки судом встановлено, що ПАТ «Черкасиобленерго» є юридичною особою, частка державної власності у статутному капіталі якої складає 71% (46% - Фонд державного майна України та 25% - Приватне акціонерне товариство «Українська енергозберігаюча сервісна компанія», єдиним акціонером якої є Фонд державного майна України).

Твердження ПАТ «Азот» про те, що підозра або обвинувачення у скоєнні корупційного правопорушення не є тією обставиною, яка надає право позивачу на звернення до суду, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки при вирішенні спору суду необхідно було встановити наявність чи відсутність наміру сторони, спрямованого на порушення інтересів держави і суспільства.

Отже, твердження ПАТ «Азот» про те, що НАБУ не доведено правомірність свого звернення з позовом про визнання недійсною угоди є безпідставними та спростовуються вищезазначеними правовими нормами.

Також, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у Цивільному та у Господарському кодексах України від 16.01.2003 відсутнє визначення терміну «угода», проте цей термін вживається у цих Кодексах як тотожний термінам правочин, договір, контракт, зобов'язання тощо, тому у даному спорі вимога позивача про визнання недійсною угоди у формі заяви Публічного акціонерного товариства «Азот» про зарахування зустрічних однорідних вимог від 07.11.2016 №202-09/68 є тотожною вимозі про визнання недійсним вчиненого Публічним акціонерним товариством «Азот» згідно з його заявою від 07.11.2016 №202-09/68 одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог. Отже таке формулювання позивачем позовної вимоги, яке він вказав у позовній заяві, є правильним.

Як зазначено у пункті 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/680/17 від 27.03.2017 «Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», розглядаючи справи за позовами Національного бюро про визнання угод недійсними, суди мають досліджувати такі угоди в контексті статті 203 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України та інших норм чинного законодавства України, які містять підстави недійсності угод.

Отже, під час вирішення такого спору судам, зокрема, необхідно встановлювати такі обставини:

- наявність або відсутність підстав для визнання недійсною спірної угоди, передбачених нормами, на які посилається позивач, мотивуючи позовні вимоги;

- правові норми, які підлягають застосуванню до цих спірних правовідносин;

- відповідність або невідповідність змісту цієї угоди Цивільному кодексу України та Господарському кодексу України, іншим актам законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам.

При цьому, суд повинен дослідити наявні у справі докази, з'ясувати обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених цими доказами (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 №6-923цс15).

Стаття 601 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 203 Господарського кодексу України передбачають можливість припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги і, що таке зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до частин 1-3 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Із викладених вище обставин справи та норм Цивільного і Господарського кодексів України вбачається, що зарахуванням між відповідачами зустрічних однорідних вимог за заявою Публічного акціонерного товариства «Азот» від 07.11.2016 №202-09/68, як дія цього товариства, внаслідок якої припиняються зобов'язання обох відповідачів, є одностороннім правочином в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, для вчинення якого достатньо вказаної заяви.

Стаття 602 Цивільного кодексу України містить невичерпний перелік випадків, коли зарахування зустрічних вимог не допускається:

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

2) про стягнення аліментів;

3) щодо довічного утримання (догляду);

4) у разі спливу позовної давності;

4-1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом;

5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною 5 статті 203 Господарського кодексу України не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

Отже, Цивільний та Господарський кодекси України безпосередньо не забороняють зарахування вказаних у заяві Публічного акціонерного товариства «Азот» від 07.11.2016 №202-09/68 зустрічних однорідних вимог, які є такими, проте передбачають можливість такої заборони у випадках, встановлених договором або законом.

Заперечуючи проти позову, скаржник зазначає, що спеціальним законодавством у сфері електроенергетики не передбачено заборони припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Такі доводи апелянта є безпідставними та спростовуються наступним.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади організації та експлуатації енергосистем.

Таким законом, на момент виникнення спірних правовідносин, був Закон України «Про електроенергетику», який на даний час частково втратив чинність у зв'язку з прийняттям 13.04.2017 Закону України «Про ринок електричної енергії».

Відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Тобто, приписи Закону України «Про електроенергетику» були спеціальними нормами по відношенню до приписів Цивільного кодексу України, які підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Закон України «Про електроенергетику» (у відповідній редакції), як зазначено у його преамбулі, визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Статтею 1 Закону України «Про електроенергетику» термін «поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптового ринку електричної енергії» визначає як рахунки суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території та оптове постачання електричної енергії, відкриті в уповноваженому банку і призначені виключно для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії, а термін «алгоритм оптового ринку електричної енергії» - як порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень, який встановлюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України «Про електроенергетику» купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких перевищують граничні показники (крім випадків, передбачених цим Законом), та весь її оптовий продаж здійснюються на оптовому ринку електричної енергії України. Функціонування інших оптових ринків електричної енергії в Україні забороняється.

Частиною 2 статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику» встановлено, що Споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Подібні вказаним нормам частини 2 статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику» містить і пункт 6.3. Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 №28 з урахуванням внесених до них у подальшому змін і доповнень.

Відповідно до частини 3 статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику» кошти з поточних рахунків із спеціальним режимом використання енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, перераховуються згідно з алгоритмом оптового ринку електричної енергії виключно на:

- поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії;

- поточний рахунок підприємства, яке здійснює розподіл електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами;

- поточний рахунок енергопостачальника;

- поточний рахунок із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості оптового постачальника електричної енергії.

Аналогічний порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію із застосуванням поточних рахунків із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії стаття 15-1 Закону України «Про електроенергетику» передбачає і для енергопостачальників, підприємств, що здійснюють передачу електричної енергії, та всіх підприємствами, що здійснюють розподіл електричної енергії.

Частиною 8 статті 26 Закону України «Про електроенергетику» встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що внаслідок здійсненого за заявою Публічного акціонерного товариства «Азот» №202-09/68 від 07.11.2016 зарахування зустрічних однорідних вимог відповідачі зігнорували вимоги Закону України «Про електроенергетику» і Правил користування електричною енергією щодо оплати поставленої електричної енергії виключно шляхом перерахування коштів споживачем на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника і фактично провели розрахунки за поставлену електричну енергію в іншому порядку без використання поточного рахунку зі спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнули перерахування коштів із такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії, що в силу статті 26 Закону України «Про електроенергетику» не вважається оплатою спожитої Публічним акціонерним товариством «Азот» у лютому 2016 року електричної енергії.

Таким чином, здійснене за заявою Публічного акціонерного товариства «Азот» №202-09/68 від 07.11.2016 зарахування зустрічних однорідних вимог, як односторонній правочин, суперечить вимогам статей 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику» та пункту 6.3. Правил користування електричною енергією.

Зі змісту Закону України «Про електроенергетику» вбачається, що встановлений ним порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію спрямований на забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики, відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки як складових економічних основ держави України, у чому безперечно є інтерес держави і суспільства.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, порушення відповідачами встановленого Законом України «Про електроенергетику» і Правилами користування електричною енергією порядку розрахунків за поставлену електричну енергію не відповідає інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки України.

Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін (пункт 3.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Враховуючи вищевстановлені обставини справи, завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення одностороннього правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог і його наслідки полягала у тому, щоб обійти встановлений Законом України «Про електроенергетику» і Правилами користування електричною енергією порядок оплати поставленої електричної енергії, оплатити її без використання передбаченого цим порядком рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнути перерахування коштів із такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії та залишити усю отриману Публічним акціонерним товариством «Черкасиобленерго» суму коштів фінансової допомоги у своєму розпорядженні, що призвело до неотримання іншими учасниками оптового ринку електричної енергії України своїх частин від цієї суми коштів згідно з алгоритмом.

При цьому, відповідачі усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність зарахування зустрічних однорідних вимог у спірних правовідносинах і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули настання вказаних вище протиправних наслідків.

Посилання відповідача-1 на ту обставину, що доказом вини сторін правочину, яка виражається у намірі порушити публічний порядок, повинен був бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, не приймаються судом до уваги, оскільки Вищий господарський суд України в інформаційному листі «Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» зазначив про те, що вирок суду, постановлений у кримінальній справі, є лише одним із доказів вини особи. У свою чергу, питання чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу, може також доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності.

Беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що угода у формі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог є такою, що вчинена з порушенням норм чинного законодавства, а саме частини 2 статті 15-1, статті 26 Закону України «Про електроенергетику», пункту 6.3. Правил користування електричною енергією та суперечить інтересам держави, а тому підлягає визнанню недійсною.

Разом з тим, є помилковими посилання ПАТ «Азот» на те, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення не було взято до уваги висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 24.06.2015 №3-255гс15 щодо можливості припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд України зазначив наступне: «висновок Господарського суду Львівської області, наведений у рішенні від 11 вересня 2014 року та у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 31 березня 2015 року, з яким погодився і Вищий господарський суд України, про те, що ні Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу», ні договором від 01 січня 2012 року №В128 не передбачено розрахунку за спожитий газ у порядку взаємозаліку грошових вимог, є безпідставним, оскільки згідно з укладеними договорами сторони прямо передбачили таку можливість, а Закон не містить прямої заборони стосовно подібних розрахунків».

Отже, Верховним Судом України у вказаній справі досліджувались правовідносини суб'єктів господарювання в контексті положень Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», та відповідність правочину саме нормам вказаного закону, в той час як у справі №925/6/17 правочин було визнано судом недійсним у зв'язку з його невідповідністю положенням Закону України «Про електроенергетику», інтересам держави.

Відтак, правовідносини та предмет спору, які досліджувались у вказаній справі Верховним Судом України, не є аналогічними тим, що досліджуються у справі №925/1219/17.

Доводи відповідача-1 про те, що судом не враховано встановлені рішенням Господарського суду Черкаської області від 07.12.2016 у справі №925/965/16 за позовом ПАТ «Черкасиобленерго» до ПАТ «Азот» та ПАТ «ХК «Еенргомережа» про стягнення коштів обставини і факти, які мають преюдиційне значення, а саме: правомірність заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог №202-09/68 від 07.11.2016 не приймаються судом до уваги, оскільки правова оцінка заяви ПАТ «Азот» №202-09/68 від 07.11.2016 про зарахування зустрічних однорідних вимог, здійснена господарським судом у господарській справі №925/965/16, для вирішення справи №925/1219/17 не є у відповідності до статті 35 Господарського процесуального кодексу України в редакції, яка діяла на момент розгляду справи судом першої інстанції, преюдицією.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах. Позовні вимоги про визнання недійсною угоди у формі заяви Публічного акціонерного товариства «Азот» про зарахування зустрічних однорідних вимог №202-09/68 від 07.11.2016 обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Під час вирішення спору судом апеляційної інстанції у відповідності до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховані висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №910/131/17, від 13.02.2018 у справі №910/24265/16, від 13.02.2018 у справі №910/24262/16, від 15.02.2018 у справі №925/1/17.

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Азот» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача-1.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Азот» на рішення Господарського суду Черкаської області від 29.11.2017 у справі №925/1219/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 29.11.2017 у справі №925/1219/17 залишити без змін.

Матеріали справи №925/1219/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 13.03.2018.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.Г. Майданевич

М.Л. Яковлєв