Рішення № 72677694, 07.03.2018, Народицький районний суд Житомирської області

Народицький районний суд Житомирської області

Справа № 284/929/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

07 березня 2018 року смт.Народичі

Народицький районний суд Житомирської області в складі:

під головуванням судді Піщуліної І.С.,

з секретарем Івасенко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних підприємству працівником,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (надалі-Товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та просить стягнути з останнього з урахуванням уточнених позовних вимог матеріальну шкоду, заподіяну підприємству працівником, в сумі 49368 гривень 37 копійок, мотивуючи тим, що відповідач працював у Товаристві на посаді водія-експедитора, з яким було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Протягом періоду з 30 вересня 2016 року по 20 червня 2017 року відповідач неналежним чином виконував трудові обов'язки й внаслідок його протиправних винних дій при перевезенні м'ясопродукції виникла нестача у зазначеному вище розмірі. Відповідач добровільно матеріальну шкоду не відшкодовує.

Сторони про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином (відповідач викликався до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України), але в судове засідання не з'явились, представник позивача надіслала заяву, в якій просить проводити заочний розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує, відповідач про причину неявки не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

26 жовтня 2012 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Товариства на посаду водія автофургону ISUZU NRL 85 AL НОМЕР_2 автоколони №3 транспортного департаменту. Також відповідачу було доручено виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора.

Кілька разів протягом 2016-2017 років ОСОБА_1 переводили на роботу на посаду водія іншого автофургону та рефрижератора, водія комбікормовозу та доручали виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора.

01 жовтня 2015 року з ОСОБА_1 укладено договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

03 липня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України.

Зазначені обставини підтверджуються копіями наказів №1011 КА/к-п від 25 жовтня 2012 року «Про прийняття» (т.1 а.с.14), №301 КА/к-п-д від 12 липня 2016 року «Про переведення» (т.1 а.с.15), №328 КА/к-п-д від 22 липня 2016 року «Про переведення» (т.1 а.с.16), №35 КА/к-п-д від 31 січня 2017 року «Про переведення» (т.1 а.с.17), №86 КА/к-п-д від 23 лютого 3017 року «Про переведення» (т.1 а.с.18), №400 КА/к-з від 03 липня 2017 року «Про звільнення» (т.1 а.с.21), договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність №578-В та №578-Е від 01 жовтня 2015 року (т.1 а.с.19,20).

Частиною 1 статті 130 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності згідно частини 2 цієї статті права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 124 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до статті 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженого постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях та Секретаріату Всесоюзної Центральної ради Професійних Спілок №477/24 від 28 грудня 1977 року, експедитори при перевезенні вантажів належать до посад або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Згідно укладених з ОСОБА_1 договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, працівник, що займає посаду експедитора автотранспортного парку і виконує роботу безпосередньо пов'язану з прийманням для доставки, доставки та передачі переданих йому матеріальних цінностей, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей і у зв'язку з викладеним зобов'язується: дбайливо ставитися до переданих йому на збереження або з іншою метою матеріальних цінностей підприємства і вживати заходів для попередження збитків; своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей; вести облік, складати й передавати у визначеному порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та рештки ввірених йому матеріальних цінностей; брати участь в інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей.

Підприємство, у свою чергу, зобов'язується: створювати працівникові умови, необхідні для нормальної праці та забезпечення повного збереження ввірених йому матеріальних цінностей; знайомити працівника з чинним законодавством щодо матеріальної відповідальності працівників за збитки, нанесені підприємству, установі, організації, а також із чинними інструкціями, нормативами та правилами збереження, приймання, обробки, продажу (збуту), перевезення або застосування у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей; проводити в установленому порядку інвентаризацію матеріальних цінностей.

Пунктом 3 цього договору передбачено, що у випадку незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру збитків, завданих підприємству, та їх відшкодування відбувається у відповідності до чинного законодавства.

Згідно пункту 4 договору працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збитки завдані не з його вини.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам роз'яснено, що виходячи з вимог статті 15 ЦПК України суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130,135-3,137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Судом встановлено, що відповідач, виконуючи трудові обов'язки протягом періоду роботи в Товаристві з 30 вересня 2016 року по 20 червня 2017 року здійснював приймання, доставку та передачу контрагентам м'ясопродукції, під час яких ним не було передано частину отриманих м'ясопродуктів контрагентам, тобто, допущено нестачу, що спричинило позивачу матеріальну шкоду на загальну суму 49 368 гривень 37 копійок, що підтверджується копіями видаткових накладних, актів прийому-передачі продукції, відомостями недовозів по водіях, розрахунками природного убутку та транспортування.

Приймаючи до зазначене вище й враховуючи те, що між сторонами укладались договори про повну матеріальну відповідальність, за умовами яких відповідач взяв на себе певні зобов'язання, що належним чином не виконував, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, а отже позов слід задовольнити.

Позивачем було сплачено судовий збір в сумі 1600 гривень, за правилами статті 141 ЦПК України сплачений судовий збір слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 3, 10, 141, 259 ,263, 265, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (с.Гаврилівка Вишгородського району Київської області, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 30160757) 49 368 гривень 37 копійок матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником.

Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (с.Гаврилівка Вишгородського району Київської області, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 30160757) сплачений судовий збір в сумі 1600 гривень.

Заочне рішення набирає законної сили , якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Про перегляд заочного рішення відповідачем до Народицького районного суду Житомирської області може бути подана заява протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду до апеляційного суду Житомирської області через Народицький районний суд Житомирської області.

Повне рішення суду складено 12 березня 2018 року.

Суддя: І. С. Піщуліна