Рішення № 72676655, 06.03.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2018 р. Справа№805/4458/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черникової А.О., за участю секретаря судового засідання Проніна Д.С., та представників сторін:

позивача - не з'явився;

представників відповідача - Куриги О.І., Личко О.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про стягнення грошової допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про стягнення грошової допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що з 28 жовтня 2013 року по 27 квітня 2017 року вона працювала в Бахмутській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області. Відповідач при звільнені не розрахувався з позивачем щодо виплати в повному обсязі грошової матеріальної допомоги на оздоровлення в зв'язку з виходом у відпустку. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на користь ОСОБА_3 грошову допомогу на оздоровлення та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день винесення рішення суду.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, зазначивши, що у 2017 році Державною фіскальною службою України проводилась реорганізація територіальних органів ДФС, яка передбачала кадрові переміщення та розрахунки по заробітній платі при переведенні, вивільненні, скороченню. Кошторисні призначення на 2017 рік по КЕКВ «Оплата праці» не передбачали витрати на виплату компенсацій за невикористану відпустку та вихідної допомоги, а також підвищення з 01 січня 2017 року заробітної плати. Додаткових коштів на такі цілі програмою 3507010 «Керівництво та управління у сфері фіскальної політики» не передбачалось. Також відповідач зазначив, що ОСОБА_3 була надана довідка, в якій було зазначено, що при звільненні позивач не отримала матеріальну допомогу на оздоровлення до щорічної основної відпустки та матеріальну допомогу на вирішення соціально - побутових потреб у 2017 році і що, позивач відповідно до ст. 81 КЗпП має право використати частину щорічної відпустки після настання шести місячного терміну безперервної роботи після переведення та надати заяву про виплату матеріальної допомоги у 2017 році на новому місці роботи. Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі № 805/4458/17-а та призначено підготовче засідання за правилами загального позовного провадження.

24 січня 2018 року представником відповідача через відділ діловодства та документообігу суду надано відзив на позовну заяву.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року закрито підготовче провадження за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про стягнення грошової допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та призначено судовий розгляд адміністративної справи по суті на 06 березня 2018 року.

Позивач в судове засідання не з'явився про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи без його участі.

З'ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_3 з 28 жовтня 2013 року по 27 квітня 2017 року працювала в Бахмутській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області, що не заперечується сторонами.

06 квітня 2017 року позивач на ім'я начальника Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області подала заяву про надання їй щорічної основної відпустки у кількості 15 календарних днів з 12 квітня 2017 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення.

Наказом Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області № 42-6 від 07 квітня 2017 року ОСОБА_3 була надана частина щорічної основної відпустки за період роботи з 28 жовтня 2016 року по 27 жовтня 2017 року у кількості 15 календарних днів з 12 квітня по 27 квітня 2017 року включно з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (в межах кошторису).

27 квітня 2017 року позивач звільнилась з посади головного державного ревізора - інспектора відділу контрольно - перевірочної роботи управління податків і зборів з фізичних осіб Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області в порядку переведення для подальшої роботи в Управлінні праці та соціального захисту населення Артемівської райдержадміністрації відповідно до п.5 ст. 36 КЗпП України, що не заперечується сторонами.

При звільненні ОСОБА_3 нараховано та виплачено за відпрацьований час - оклад в розмірі 1 178, 95 грн., спеціальне звання в розмірі 73, 68 грн., надбавка за вислугу років в розмірі 106, 11 грн., щорічна відпустка 15 календарних днів в розмірі 2 192, 10 грн., компенсація за невикористану відпустку 9 календарних днів в розмірі 1 315, 26 грн. За період перебування ОСОБА_3 у відпустці грошова допомога на оздоровлення не виплачувалась у зв'язку з недостатністю кошторисних призначень на виплату заробітної плати.

29 серпня 2017 року позивач на ім'я начальника Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області подала заяву в якій просила, повідомити чому на день звільнення їй не було виплачено грошову матеріальну допомогу на оздоровлення до щорічної основної відпустки, яка була надана у кількості 15 календарних днів з 13 квітня 2017 року по 27 квітня 2017 року та про призначення якої було визначено в наказі № 42-6 від 07 квітня 2017 року.

11 вересня 2017 року Бахмутська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Донецькій області листом № 05-02-08-01-13-3 повідомила позивача, що грошова допомога на оздоровлення їй не виплачувалась у зв'язку з недостатністю кошторисних призначень на виплату заробітної плати та відповідно до ст. 81 КЗпП позивач має право використати частину щорічної відпустки після настання шести місячного терміну безперервної роботи після переведення та надати заяву про виплату матеріальної допомоги у 2017 році на новому місці роботи.

Відповідно до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Стосовно позовної вимоги щодо виплати грошової допомоги на оздоровлення суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно із ст. 2 цього Закону заробітна плата складається з основної, додаткової заробітної плати та інших заохочуваних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У відповідності до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оплату праці" джерелом коштів на оплату праці працівників для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Статтею 98 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Згідно зі статтею 57 Закону України "Про державну службу" (на момент звільнення позивача з податкової інспекції) державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до пп. 3 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

Таким чином, чинним як на момент звільнення ОСОБА_3 так і на теперішній час законодавством передбачається, що матеріальна допомога на оздоровлення може бути надана працівникові лише при реалізації права на щорічну відпустку.

Аналогічна позиція також викладена в листі Міністерства праці та соціальної політики від 19.07.2010 року № 671/13-84-10, згідно з яким: "Частиною першою статті 35 Закону України "Про державну службу" передбачено надання державним службовцям щорічної відпустки тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.

При цьому згідно з підпунктом 3) пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (зі змінами) керівникам органів надано право за наявності коштів надавати працівникам допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.

Це одна й та сама допомога, виплата якої у розмірі посадового окладу є обов'язковою при наданні щорічної відпустки, а за наявності коштів - у розмірі середньомісячної заробітної плати.

При цьому під час формування фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік для кожного працівника передбачається одна допомога для оздоровлення.

Що стосується виплати допомоги на оздоровлення при наданні частини відпустки, то відповідно до статті 12 Закону України "Про відпустки" щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

У випадку поділу щорічної відпустки на частини зазначена допомога виплачується працівникові один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної відпустки.

Вказана позиція також викладена в листі Міністерства соціальної політики України від 19 січня 2015 року за № 39/13/84-15.

Таким чином, враховуючи вище викладені норми законодавства України, позивач мав право на отримання грошової допомоги на оздоровлення від відповідача в розмірі 4 218 грн. 97 коп.

Стосовно позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

В рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положенням статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплати працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні плати, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до частини 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про застосування судами законодавства про оплату праці" розмір середньої заробітної плати визначається згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 2 п.8. Порядку).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року по справі №6-648цс15.

З Листа Мінсоцполітики України від 05.08.2016 року № 11535/0/14-16/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік" кількість робочих днів у лютому 2017 року складає 20 днів, а у березні 2017 року 22 дня.

Відповідно до довідки середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 на день звільнення 27 квітня 2017 року становила 200, 90 грн. (4429, 94 грн. + 4008, 00 грн. = 8 437, 94 грн. : 42 = 200, 90 грн.)

Розраховуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на 06 березня 2018 року, встановлено, що кількість днів за період з 28 квітня 2017 року по 06 березня 2018 року - 215 робочих днів; сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за цей період складає: 215 х 200 грн., 90 коп. = 43 193 грн. 50 коп.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про стягнення грошової допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до вимог статті 139 КАС України, судові витрати відшкодуванню не підлягають, оскільки вони не були понесені позивачем, який звільнений від їх сплати.

На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 90, 132, 139, 193, 242-244, 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про стягнення грошової допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити повністю.

Стягнути з Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на користь ОСОБА_3 грошову допомогу на оздоровлення в розмірі 4 218 (чотири тисячі двісті вісімнадцять) гривень 97 (дев'яносто сім) копійок (з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів).

Стягнути з Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 43 193 (сорок три тисячі сто дев'яносто три) гривні 50 (п'ятдесят) копійок (з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів).

Вступна та резолютивна частини рішення ухвалені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 06 березня 2018 року. Повний текст судового рішення складено 13 березня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Черникова А.О.