Рішення № 72671344, 02.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.03.2018

Справа № 910/23393/17

За позовом Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (87504, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Левченка, 1)

до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5)

про стягнення 10 752,17 грн.

Суддя Демидов В.О.

Представники

: не викликалися

встановив :

Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 10 752,17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором №1970/ДФ/10017 від 25.12.2015 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом послуги, не зберіг вантаж при перевезенні, у зв'язку з чим позивач поніс втрати.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.01.2018 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив.

29.01.2018 позивач через загальний відділ діловодства суду подав додаткові письмові пояснення по справі.

06.02.2018 відповідачем через загальний відділ діловодства суду надано відзив на позов, в якому він просив у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі та стягнути суму збитків з вантажовідправника – приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», оскільки останнім не були вжиті заходи щодо збереження вантажу перед його відправленням.

Окрім того відповідач просить залучити до розгляду у справі в якості відповідача-2 Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат».

Між тим, в силу ч 1. ст. 48 ГПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

За таких обставин, в суду відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про залучення до розгляду у справі в якості відповідача-2 Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», оскільки законодавством не передбачено права відповідача звертатися до суду із такими клопотаннями.

26.02.2018 позивач через загальний відділ діловодства суду подав відповідь на відзив відповідача, в якій позивач спростовує заперечення відповідача.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

25.12.2015 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (виконавець) та Приватним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (вантажовласник) було укладено договір №1970/ДФ/10017 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом послуги, предметом якого відповідно до п.1.1 є надання виконавцем вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги.

Пунктом 2.2 вказаного правочину передбачено обов'язок виконавця приймати до перевезення та видавати вантажі вантажовласника, подавати під навантаження (вивантаження) вагони (контейнери) згідно з затвердженими планами і заявками вантажовласника та надавати йому додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких визначається у додатку до цього договору.

Згідно п.7.1 договору №1970/ДФ/10017 від 25.12.2015р. виконавець надає вантажовласнику послуги на станціях Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» за умови наявності коштів на його особовому рахунку.

За умовами п.3.2 укладеного між сторонами правочину плата за перевезення визначається виконавцем на підставі перевізних документів та визначається у відповідності до розділу II-IV Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги з урахуванням коефіцієнтів, оголошених залізницею.

Договір укладено строком до 31.12.2016 (п.7.4 договору №1970/ДФ/10017 від 25.12.2015).

Додатковою угодою №6 від 10.03.2017 контрагентами погоджено, що договір №1970/ДФ/10017 від 25.12.2015 укладено до 31.12.2017.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №1970/ДФ/10017 від 25.12.2015, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору поставки №2016-003/О/789 від 31.03.2016, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Метинвест Холдинг», а також згідно договору перевезення, оформленого залізничною накладною №46951588 від 20.09.2017 за груповою відправкою на адресу позивача надійшов вантаж – окатки залізорудні, вантажовідправник – ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат».

Матеріали справи містять рахунки-фактури №91697600 від 20.09.2017 на суму 12 203 637,88 грн. та №91696309 від 20.09.2017 на суму 13 227 065,27 грн., а також платіжне доручення №4500096237 від 08.12.2017, відповідно до якого позивач перерахував на рахунок Товариством з обмеженою відповідальністю «Метинвест Холдинг» 82 747 497,64 грн. за договором №2016-003/О/789 від 31.03.2016.

21.09.2017 на станції Нижньодніпровськ Вузол Придніпровської залізниці був складений комерційний акт: №450003/332/946, про недостачу вантажу в вагоні №53530648 в кількості 4150 кг., про що в досилковій залізничній накладній №46984266 від 22.09.2017 і основній залізничній накладній №46951588 від 20.09.2017 була зроблена відповідна відмітка.

У комерційному акті №450003/332/946 зазначено, що «…Навантаження нижче бортів, холмоподібне. За рухом поїзду над 2-3 люками мається воронкоподібне поглиблення довжиною - 1,6м., по ширині ванону, глибиною 0,7м. В технічному відношенні вагон справний. Мається зазор ліворуч за рухом поїзду між кришкою 6 люка та поперечною балкою вагону довжиною – 500 мм, шириною – 30-40 мм. Для запобігання подальшої втрати вантажу зазор ущільнили за допомогою дошок та клоччя. Течі вантажу немає. Вагон без торцевих дверей, розвантажувальні люки з обох сторін закриті. При повторному зважуванні вага підтвердилася. Вантаж якого бракує в вагоні уміститися міг».

З огляду на наведене у сукупності, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача, як перевізника втраченого під час перевезення вантажу, а саме окатки залізорудні вагою 4150 кг, що становить 10 752,17 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилався на недоведення позивачем обставин втрати вантажу внаслідок винних дій Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову у повному обсязі з таких підстав.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частина 1 ст. 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. ст. 76-79 ГПК України)

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом зазначалось, що 25.12.2015 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (виконавець) та Публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (вантажовласник) було укладено договір №1970/ДФ/10017 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом послуги, предметом якого відповідно до п.1.1 якого є надання виконавцем вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором перевезення, який підпадає під правове регулювання глави 64 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України, глави 32 Господарського кодексу України, положень Закону України «Про залізничний транспорт».

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі (ч. 3 ст. 307 Господарського кодексу України).

Матеріалами справи (залізнична накладна 46951588 від 20.09.2017) підтверджується прийняття вантажу до перевезення Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (перевізник) від вантажовідправника – ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» до одержувача - Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» та здійснення його перевезення зі станції відправлення до станції призначення – Маріуполь-Сортувальний.

За приписами ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Згідно з ч. 2 ст. 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про залізничний транспорт» підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Частиною 1 статті 110 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою №457 від 06.04.1998р. Кабінету Міністрів України, передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

У статті 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

Як було встановлено вище, 21.09.2017 на станції Нижньодніпровськ Вузол Придніпровської залізниці був складений комерційний акт: №450003/332/946, про недостачу вантажу в вагоні №53530648 в кількості 4150 кг., про що в досилковій залізничній накладній №46984266 від 22.09.2017 і основній залізничній накладній №46951588 від 20.09.2017 була зроблена відповідна відмітка.

У комерційному акті №450003/332/946 зазначено, що «…Навантаження нижче бортів, холмоподібне. За рухом поїзду над 2-3 люками мається воронкоподібне поглиблення довжиною - 1,6м., по ширині ванону, глибиною 0,7м. В технічному відношенні вагон справний. Мається зазор ліворуч за рухом поїзду між кришкою 6 люка та поперечною балкою вагону довжиною – 500 мм, шириною – 30-40 мм. Для запобігання подальшої втрати вантажу зазор ущільнили за допомогою дошок та клоччя. Течі вантажу немає. Вагон без торцевих дверей, розвантажувальні люки з обох сторін закриті. При повторному зважуванні вага підтвердилася. Вантаж якого бракує в вагоні уміститися міг».

Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Частинами 1, 3 статті 314 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, у разі втрати або нестачі вантажу перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. (ст. ст. 113, 114 Статуту залізниць України).

За приписами ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

У ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Для застосування таких правових наслідків порушення зобов'язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вище перелічених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, враховуючи обставини, встановлені у комерційному акті №450003/332/946 від 21.09.2017, відповідачем не було спростовано надані позивачем докази та не доведено суду, що втрата вантажу сталася не з вини перевізника.

Статтею 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Вартість 1 тони вантажу у вагоні №53530648 відповідно до рахунку вантажовідправника №91697600 від 20.09.2017 складає 3103,08 грн. (в т.ч. ПДВ), виходячи з розрахунку: 12203637,88 грн. : 3932,750т = 3103,08 грн.

Згідно комерційного акту №45003/332/946 від 20.09.2017 недостача склала 4150 кг.

Крім того, позивачем також правомірно враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Згідно з п. «г» ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси.

Пунктом 27 Правил видачі вантажів, затверджених Наказом №644 від 21.11.2000р. Міністерства транспорту України, та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000р. за №862/5083, визначено, що вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

З урахуванням пункту 27 Правил видачі вантажів позивачем обґрунтовано застосовано норму природних втрат у розмірі 1 % від маси вантажу.

Отже, за висновками суду, виходячи з дійсних обсягів втрати вантажу з урахуванням норм природних втрат, з огляду на ціну товару, який був переданий відповідачу до перевезення, позивачем арифметично вірно визначено вартість втраченого вантажу на рівні 10 752,17 грн.

Таким чином, приймаючи до уваги встановлений судом факт втрати частини вантажу, та враховуючи, що відповідачем не спростовано обставини наявності в діях перевізника вини за незбереження прийнятого до перевезення вантажу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення суми збитків, які виникли у зв'язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 10 752,17 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 1 600,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (87504, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Левченка, 1; код 00191129) суму збитків, які виникли у зв’язку із незбереженням вантажу при перевезені, в розмірі 10 752 (десять тисяч сімсот п’ятдесят дві) грн. 17 коп. та 1600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складене та підписане 12.03.2018.

Суддя В.О. Демидов