Рішення № 72666441, 26.02.2018, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа№592/3550/17

Провадження №2/592/82/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2018 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого: судді Бичкова І. Г. ,

за участю секретаря судового засідання: Троценко Ю. Ю. ,

представниці позивача: адвоката ОСОБА_1 ,

представника відповідача: ОСОБА_2 ,

представника третьої особи: ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в приміщенні суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” , третя особа: приватне підприємство “Клімат-С” про захист права власності, -

В С Т А Н О В И В :

29.03.2017 року ОСОБА_4 звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” , третя особа: приватне підприємство “Клімат-С” про захист права власності, в якому він зазначив про те, що 29.03.2013 року між приватним підприємством “Клімат^С” та Публічним акціонерним товариством “Дельта Банк” було укладено договір кредиту № КЮ-ВКЛ-2017006. Предметом зазначеного договору є надання кредиту у розмірі 200000 гривень з метою фінансування поточної діяльності підприємства. Виконання грошового зобов’язання за вказаним договором було забезпечене заставою належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1, про що свідчить укладений іпотечний договір від 30.03.2013 року. 25.12.2015 року рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в рахунок погашення заборгованості ПП “Клімат-С” за кредитним договором № КЮ-ВКЛ-2017006 від 29.03.2013 року в розмірі 206199,72 гривень було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на трикімнатну квартиру № 119, що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Холодногірська, будинок 45, вартістю 448571 гривень за публічним акціонерним товариством “Дельта Банк” . Побоюючись втрати свого житла, на виконання вищезазначеного рішення, він сплатив публічному акціонерному товариству “Дельта Банк” заборгованість у повному обсязі в розмірі 206199,72 грн. . Банк, сплачені ним кошти у сумі 206199,72 гривень прийняв, жодних претензій щодо способу виконання рішення Апеляційного суду Сумської області від 25.12.2015 року не висловлював. Після повного погашення кредитного зобов’язання, він звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом про визнання іпотечного договору від 30.03.2013 року припиненим у зв’язку із повним виконанням основного зобов’язання. Він звертає увагу суду на те, що ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 14.04.2016 року в межах розгляду поданої ним позовної заяви про припинення дії іпотечного договору від 30.03.2013 року, було накладено арешт на предмет іпотеки, а саме: на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка належала йому – ОСОБА_4 на праві приватної власності. Відомості про накладений арешт було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 19.04.2016 року. 02.06.2016 року рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми його позовну заяву про визнання іпотечного договору від 30.03.2013 року припиненим було задоволено. Було визнано іпотечний договір від 30.03.2013 року припиненим у зв’язку із повним виконанням основного зобов’язання. ПАТ “Дельта Банк” звернулося до апеляційного суду Сумської області з апеляційною скаргою про скасування рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02.06.2016 року. В задоволені апеляційної скарги банку було відмовлено. Отже, рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми 02.06.2016 року по справі № 592/3175/16-ц, провадження № 2/592/1261/16 за позовом ОСОБА_4 до ПАТ “Дельта Банк” було визнано припиненим договір іпотеки від 30.03.2013 року, укладений між ПАТ “Дельта Банк” та ОСОБА_4 , у зв’язку із припиненням основного зобов’язання кредитного договору № КЮ-ВКЛ-2017006 від 29.03.2013 року. Було виключено запис із Державного реєстру іпотек відомостей про предмет іпотеки за договором іпотеки б/н від 30.03.2013 року, укладеного між ПАТ “Дельта Банк” та ОСОБА_4 , предметом якого є квартира № 119, що розташована за адресою: м. Суми, вул. Холодногірська, буд. 45. Було виключено з Єдиного реєстру заборони відчуження об’єктів нерухомого майно відомості про предмет іпотеки за даним договором іпотеки. Таким чином, станом на 01.07.2016 року ним – ОСОБА_4 була погашена в повному обсязі кредитна заборгованість перед ПАТ “Дельта Банк” та на підставі судового рішення була припинена дія іпотечного договору. Дані обставини були добре відомі відповідачу. Але, нехтуючи вищевказаним, в порушення його прав, 28.07.2016 року відповідач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського округу ОСОБА_5 із заявою про переоформлення права власності на нерухоме майно та внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про зміну власника квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2. ОСОБА_6 підставу для перереєстрації права власності на вищезгадану квартиру, яка належала йому на праві власності, ігноруючи рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02.06.2016 року, відповідач надав нотаріусу рішення Апеляційного суду Сумської області від 25.12.2015 року, навмисно при цьому приховавши, по-перше, факт повного погашення заборгованості по кредиту, по-друге, наявність рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02.06.2016 року про припинення договору іпотеки від 30.03.2013 року у зв’язку із припиненням основного зобов’язання. Відповідач не повідомив нотаріуса про те, що у зв’язку із набуттям законної сили рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02.06.2016 року про припинення договору іпотеки, публічне акціонерне товариство “Дельта Банк” не являється іпотекодержателем квартири № 119, яка розташована за адресою: м. Суми, вул. Холодногірська, буд. 45. Внаслідок незаконних дій ПАТ “Дельта банк” приватним нотаріусом Київського міського округу було перереєстровано право власності на його квартиру за ПАТ “Дельта Банк” , що вбачається із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомості. Тобто, отримавши попередньо грошові кошти у сумі 206199,72 гривні в рахунок остаточного та повного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором № КЮ-ВКЛ-2017006 від 29.03.2013 року, ПАТ “Дельта банк” шляхом обману набуло ще і права власності на його квартиру, вартістю 448571 гривні. Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно) , яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Ст. 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На захист права власності не впливає місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах не заборонених законом, зокрема із правочинів. Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення. Право на захист права власності на певне майно в особи також виникає на підставі ст. ст. 16, 392 ЦК України. Його право власності на квартиру АДРЕСА_3 порушено внаслідок незаконних дій ПАТ “Дельта банк” , що спонукає звернутися із даною заявою. Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги те, що рішення Апеляційного суду Сумської області від 25.12.2015 року виконано ним – ОСОБА_4 (майновим поручителем) шляхом сплати боргу в повному обсязі, а також те, що рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми, яке набрало законної сили, припинена іпотека на квартиру АДРЕСА_4, він вважає, що відповідач не мав правових підстав для звернення до нотаріуса із заявою про реєстрацію права власності на вищезгадану квартиру. Внаслідок неправомірних дій відповідача його було незаконно позбавлено права власності на квартиру. Відповідно до ст. ст. 2, 318 ЦК України річ (майно) може знаходитись у власності Українського народу, фізичних та юридичних осіб, держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних держав й інших суб’єктів публічного права. Усі суб’єкти права власності є рівними перед законом. Відповідно до ст. 41 Конституції України, п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Внаслідок вчинення незаконних дій ПАТ “Дельта Банк” безпідставно набуло право власності на його квартиру, а він був позбавлений права власності на неї. П. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 “Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав” передбачено, що спори, пов’язані із захистом права власності та інших речових прав, розглядаються судами відповідно до визначеної процесуальним законом юрисдикції. Відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу захисту права власності та інших речових прав на нерухоме майно пред’являються за місцем знаходження майна або основної його частини (виключна підсудність) . Саме з метою захисту свого права власності на квартиру АДРЕСА_4 та враховуючи положення ст. 114 ЦПК України, п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 “Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав” , беручи до уваги постанову колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати в господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року, він і звертається до Ковпаківського районного суду м. Суми з даним позовом. Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, ст. ст. 15, 16, 316, 317, 319, 328, 392 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 4, 15, 114, 118 – 120, 123, 124 ЦПК України, п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 “Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав” , постановою колегії судців Судової палати в адміністративних справах, Судової палати в господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року, він просив суд: 1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження по справі. 2. Визнати за ним – ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_4. 3. Витрати, пов’язані із розглядом справи покласти на відповідача (вхідний № 11499/17 від 29.03.2017 року) (а. с. 3 – 6) .

27.04.2017 року в судовому засіданні представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 надав заперечення на позовну заяву, в якій він зазначив про те, що в провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми знаходиться справа за позовом ОСОБА_4 до АТ “Дельта Банк” , третя особа: ПП “Клімат-С” про захист права власності. АТ “Дельта Банк” не визнає позовні вимоги позивача і вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у зв’язку з наступним. По-перше, відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав і обов’язків є договір. П. 1 ст. 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Отже, договір є правовою формою узгодження волі двох або більше сторін, спрямованої на досягнення певного правового результату. Ч. 3 ст. 6 ЦК України говорить, що сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. ОСОБА_6 передбачено вимогами ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Так, 29.03.2013 року між АТ “Дельта Банк” та ПП “Клімат-С” було укладено договір кредиту № КЮ-ВКЛ-2017006, відповідно до якого банк надав зазначеному підприємству кредитні кошти в розмірі 200000,00 грн. . 30.03.2013 року, в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором № КЮ-ВКЛ-2017006, між АТ “Дельта Банк” та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_5. Відповідно до ст. 1 Закону України “Про іпотеку” іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Таким чином, укладений договір іпотеки – це вид забезпечення виконання зобов’язання. Відповідно до ст. 33 Закону України “Про іпотеку” звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до ст. 7 Закону України “Про іпотеку” за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині. Відповідно ч. 1 ст. 33 Закону України “Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно ст. 37 Закону України “Про іпотеку” Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання. Відповідно до п. 7.2. іпотечного договору № б/н від 13.03.2013 року, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов’язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України “Про іпотеку” та умовами даного договору. Згідно п. 7.3. іпотечного договору іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п. 7.2. даного іпотечного договору. Відповідно до п. 7.4. іпотечного договору № б/н від 16.12.2011 року сторони договору домовились про те, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно, згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, на підставі даного договору шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов’язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя. У зв’язку з неналежним виконанням умов кредитного договору № КЮ-ВКЛ-2017006 від 29.03.2013 року АТ “Дельта Банк” звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, котрий було задоволено рішенням Апеляційного суду Сумської області від 25.12.2015 року. Відповідно до даного рішення розрахунок заборгованості ПП “Клімат-С” за кредитним договором станом на 18.05.2015 року становив 206199,72 грн. . 05.01.2016 року ОСОБА_4 було сплачено 206199,72 грн. на користь ПАТ “Дельта Банк” в рахунок погашення вказаної кредитної заборгованості, при цьому спосіб виконання рішення суду змінено не було, а наступні заяви ОСОБА_4 про зміну способу та порядку виконання рішення суду та визнання виконавчого листа по справі №592/6264/15-ц таким, що не підлягає виконанню – були відхилені. Він звертає увагу суду, що рішенням Апеляційного суду Сумської області від 25.12.2015 року, що набрало законної сили, було звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за АТ “Дельта Банк” на квартиру АДРЕСА_5. Судове рішення – це владний акт, який пов’язує правову норму з конкретним юридичним фактом і встановлює права та обов’язки конкретних суб’єктів права. Отже, судове рішення, що набрало законної сили, становить собою категоричне та обов’язкове до виконання веління, в якому уособлюється авторитет і сила судової влади. Набрання рішенням суду законної сили означає, що наявність чи відсутність прав і фактів, які лежать в їх основі, встановлено судом остаточно і ці встановлені судом права підлягають безперечному здійсненню за вимогою уповноважених осіб. Відповідно до ст. 124 Конституції України, яка є основою правової системи держави, закріплено, що рішення, яке набрало законної сили, є обов’язковим до виконання на всій території України, набуваючи після набрання законної сили таких правових наслідків, як неспростовність, виключність, преюдиційність, здійсненність та обов’язковість для усіх підприємств, організацій, установ, посадових осіб та громадян. Але, на сьогоднішній день, позивач своїми діями, в частині подання позовної зави про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_5, після набрання законної сили рішення Апеляційного суду Сумської області від 25.12.2015 року, намагається змінити приписи Основного Закону України – Конституції, що уособлює верховенство права та є основою правової системи держави, та скасувати остаточне рішення суду, що набрало законної сили. 28.07.2016 року на підставі рішення Апеляційного суду Сумської області від 25.12.2015 року, котре набрало законної сили та є обов’язковим до виконання, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 було зареєстровано право власності ПАТ “Дельта Банк” на квартиру АДРЕСА_6. Номер запису про право власності – 15682829. Таким чином, єдиним законним власником квартири АДРЕСА_7 є саме АТ “Дельта Банк” . По-друге, як вже зазначалося, судове рішення, що набрало законної сили, становить собою категоричне та обов’язкове до виконання веління, а факти, які лежать в його основі, встановлено судом остаточно і ці встановлені судом права підлягають безперечному здійсненню за вимогою уповноважених осіб. Так, рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.01.2017 року по справі № 592/8367/16-ц було відмовлено в задоволені позовних вимог АТ “Дельта Банк” до ОСОБА_4, третьої особи: Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області про зняття арешту з квартири, за необґрунтованістю. Також зазначеним рішенням було відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до АТ “Дельта Банк” про скасування запису про державну реєстрацію права власності на квартиру, за необґрунтованістю. Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 23.03.2017 року було відхилено апеляційні скарги банку і ОСОБА_4 та було залишено без змін рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.01.2017 року по справі № 592/8367/16-ц, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог АТ “Дельта Банк” до ОСОБА_4 та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до банку про скасування запису про державну реєстрацію права власності на іпотечну квартиру. В даній ухвалі Апеляційний суд Сумської області чітко наголосив, що: “Відмовляючи ж у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 , суд першої інстанції, керувався тим, що сплата останнім заборгованості за кредитним договором, наявність рішення суду про припинення договору іпотеки, виключення запису з Державного реєстру іпотек, виконання якого на даний час зупинено ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.09.2016 року, не є підставою для скасування запису про державну реєстрацію права власності на квартиру, оскільки є чинним рішення суду про визнання за ПАТ “Дельта Банк” права власності на спірну квартиру. Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду виходячи з наступного. Вирішуючи спір за позовною заявою ОСОБА_4 , місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні його вимог, оскільки останнім не було заявлено вимог про визнання свідоцтва про право власності ПАТ “Дельта Банк” на іпотечне майно недійсним, виданого приватним нотаріусом на підставі судового рішення шляхом набуття права власності банком як іпотекодержателем на предмет іпотеки, визнання за ним права власності на спірну квартиру. Скасування реєстрації права власності на нерухоме майно є похідним правочином, до того ж реєстрація було здійснена нотаріусом на підставі рішення, яке набрало законної сили” . Таким чином, Апеляційним судом Сумської області чітко наголошено на тому факті, що рішення суду, що набрало законної сили, а в даному випадку це рішення Апеляційного суду Сумської області від 25.12.2015 року по справі № 592/6264/15-ц, є обов’язковим до виконання у спосіб та в порядку, визначеному самим рішенням, а також те, що єдиним законним власником квартири АДРЕСА_6 є саме АТ “Дельта Банк” . На підставі вищезазначеного, позовні вимоги не підлягають задоволенню, адже позивач вже не є власником квартири АДРЕСА_7, в той час як АТ “Дельта Банк” є її єдиним законним власником, право на яке оформлено на підставі рішення Апеляційного суду Сумської області від 25.12.2015 року по справі № 592/6264/15-ц та реєстрації такої власності приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 згідно запису № 15682829. Враховуючи вищевикладене, він просив суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до АТ “Дельта Банк” , третя особа: ПП “Клімат-С” про захист права власності, відмовити в повному обсязі за необґрунтованістю (а. с. 37, 38) .

В судовому засіданні представниця позивача ОСОБА_4 за договором адвокат ОСОБА_1 позов підтримала, надала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Вона просила його задовольнити та ухвалити судове рішення, яким визнати за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_4.

В судовому засіданні представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 позов не визнав, надав пояснення, аналогічні викладеним в запереченні на позовну заяву. Він просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі за необґрунтованістю.

В судовому засіданні представник третьої особи приватного підприємства “Клімат-С” ОСОБА_3 не заперечував проти задоволення позову.

Позивач ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився. Про місце, дату та час судового засідання він був повідомлений належним чином. Відтак, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність позивача ОСОБА_4, що в повній мірі узгоджується та не суперечить положенням ст. 223 ЦПК України (а. с. ) .

Вислухавши пояснення представниці позивача ОСОБА_4 за договором адвокаті ОСОБА_1, представника відповідача за довіреністю ОСОБА_2, представника третьої особи приватного підприємства “Клімат-С” ОСОБА_3, дослідивши та перевіривши письмові докази справи, встановивши такі юридичні факти та відповідні їм правовідносини, з урахуванням наявності судових рішень, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень в режимі повного доступу, суд дійшов наступного висновку.

29.03.2013 року між публічним акціонерним товариством “Дельта Банк” та приватним підприємством “Клімат-С” був укладений договір кредиту № КЮ-ВКЛ-2017006, відповідно до якого кредитор надав позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредитом, а також виконати інші зобов’язання за цим договором. Надання кредиту здійснюється окремими частинами в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 200000,00 гривень (двісті тисяч гривень 00 копійок) та зменшенням максимального ліміту заборгованості у порядку, зазначеному в п. 1.1.2. цього договору зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 27,99 % (двадцять сім цілих дев’яносто дев’ять сотих процентів) річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 28.03.2016 року включно, на умовах визначених цим договором (а. с. 7 – 9) .

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 30.03.2013 року між публічним акціонерним товариством “Дельта Банк” та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, посвідчений нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_7 , згідно якому в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру загальною площею 61,43 м ? , жилою площею 38,10 м ? , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 10 – 12) .

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 06.10.2015 року по справі № 592/6264/15-ц, провадження № 2/592/1917/15 у задоволенні позовних вимог ПАТ “Дельта Банк” до ОСОБА_8, третя особа приватне підприємство “Клімат-С” про звернення стягнення на предмет іпотеки – трикімнатної квартири загальною площею 61,43 м ? , розташованої за адресою: АДРЕСА_2, шляхом її передачі у власність ПАТ “Дельта Банк” було відмовлено (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/52045903, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/52045951) .

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 25.12.2015 року № 592/6264/15-ц, провадження № 22-ц/788/2067/15 апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” було задоволено. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06.10.2015 року було скасовано та було постановлено нове рішення, яким позов публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” було задоволено. Було ухвалено в рахунок погашення заборгованості приватного підприємства “Клімат-С” за кредитним договором № КЮ-ВКЛ-2017006 від 29.03.2013 року станом на 18.05.2015 року в розмірі 206199,72 грн. , звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 30.03.2013 року, шляхом визнання права власності за публічним акціонерним товариством “Дельта Банк” на трикімнатну квартиру № 119 загальною площею 61,43 м ? , жилою площею 38,10 м ? , що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Холодногірська, буд. 45, вартістю 448571 грн. , яка на праві власності належить ОСОБА_4. Рішення набрало законної сили 25.12.2015 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54776934) (а. с. 13 – 16) .

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 14.04.2016 року по справі № 592/3175/16-ц, провадження № 2-з/592/16/16 заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову було задоволено. Було накладено арешт на предмет іпотеки б/н від 30.03.2013 року, а саме: на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_8, яка належить ОСОБА_4. Ухвала набрала законної сили 21.04.2016 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57160657) (а. с. 18) .

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 02.06.2016 року по справі № 592/3175/16-ц, провадження № 2/592/1261/16 позов ОСОБА_4 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань ліквідації ПАТ “Дельта Банк” , ПАТ “Дельта Банк” , третя особа: приватне підприємство “Клімат-С” про визнання договору іпотеки припиненим було задоволено повністю. Було визнасно припиненим договір іпотеки б/н від 30.03.2013 року, укладений між ПАТ “Дельта Банк” та ОСОБА_4, у зв’язку з припиненням основного зобов’язання. Було ухвалено виключити запис з Державного реєстру іпотек відомості про предмет іпотеки за договором іпотеки б/н від 30.03.2012 р., укладений між ПАТ “Дельта Банк” та ОСОБА_4, предметом якого є квартира, що розташована в АДРЕСА_9. Було ухвалено виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна відомості про предмет іпотеки за договором іпотеки б/н від 30.03.2013 року, укладений між ПАТ “Дельта Банк” та ОСОБА_4, предметом якого є квартира, що розташована в АДРЕСА_10. Рішення набрало законної сили 03.08.2016 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58066333, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58152293) (а. с. 19, 20) .

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 03.08.2016 року по справі № 592/3175/16-ц, провадження № 22-ц/788/1194/16 апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” було відхилено. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02.06.2016 року у даній справі було залишено без змін. Ухвала набрала законної сили 03.08.2016 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59480401, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59479746) (а. с. 21 – 23) .

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 13.10.2016 року по справі № 592/3175/16-ц, провадження № 2/592/2443/16 зустрічну позовну заяву Мурзи Андрія Леонідовича до публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” , третя особа – приватне підприємство “Клімат-С” про скасування запису про державну реєстрацію права власності на квартиру № 119 в будинку № 45 по вул. Холодногірська в м. Суми за ПАТ “Дельта Банк” було об’єднано в одне провадження з первісним позовом публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” до Мурзи Андрія Леонідовича, третя особа – Ковпаківський відділ державної виконавчої служби м. Суми про зняття арешту з майна: квартири № 119 по вул. Холодногірська, буд. 45 в м. Суми. Ухвала набрала законної сили 23.03.2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62013461) .

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.10.2016 року по справі № 592/3175/16-ц, провадження № 2/592/157/17 було відмовлено в задоволенні клопотання представника ПАТ “Дельта Банк” про залишення зустрічного позову без розгляду, закриття провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ПАТ “Дельта Банк” про скасування запису про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_11. Ухвала набрала законної сили 23.03.2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64332424) .

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.01.2017 року по справі № 592/8367/16-ц, провадження № 2/592/157/17 було відмовлено в задоволенні позову публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” до ОСОБА_4, третя особа – Ковпаківський відділ Державної виконавчої служби м. Суми про зняття арешту з квартири, за необґрунтованістю. Було відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” , треті особи – приватне підприємство “Клімат-С” , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про скасування запису про державну реєстрацію права власності на квартиру, за необґрунтованістю. Рішення набрало законної сили 23.03.2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64302276, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64375458) (а. с. 39, 40) .

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 23.03.2017 року по справі № 592/8367/16-ц, провадження № 22-ц/788/408/17 апеляційні скарги ОСОБА_4 та публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” були відхилені. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.01.2017 року та ухвали цього ж суду від 13.10.2016 року та від 26.01.2017 року були залишені без змін. Ухвала набрала законної сили 23.03.2017 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65674975) (а. с. 41 – 43) .

З 15.12.2017 року набула чинності нова редакція ЦПК України, яка по своїй суті є повністю новим нормативним актом. З набуттям чинності нового ЦПК України змінилась і система судів загальної юрисдикції, з чотирьохланкової у триланкову. Замість вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України створено єдиний судовий орган касаційної інстанції – Верховний Суд, який розпочав свою діяльність також з 15.12.2017 року. Основною функцією Верховного Суду України було забезпечення єдності судової практики шляхом забезпечення однакового застосування норм права судами різних спеціалізацій. Так, у передбачених законом випадках, Верховний Суд України викладав у своїх постановах висновки про те, як саме повинна застосовуватися та чи інша норма права, що була неоднаково застосована. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, був обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують ту чи іншу норму права та відносно обов’язковим для врахування (з можливістю відступити від зазначеної у висновку правової позиції) судами загальної юрисдикції. До процесуальних правовідносин застосовується той закон, який є чинним на момент вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Чинний на сьогодні ЦПК України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України) . В ч. 2 ст. 416 ЦПК України, що має назву “Постанова суду касаційної інстанції” зазначено про те, що у постанові палати, об’єднаної палати, ОСОБА_9 Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об’єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об’єднаної палати, ОСОБА_9. Тобто йдеться про врахування судами висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах новоствореного Верховного Суду. Про врахування судами висновків зроблених Верховним Судом України, який діяв до 15.12.2017 року немає ні слова. В п/п 7 п. 1 розд. XIII “Перехідні положення” ЦПК України зазначено про те, що суд який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об’єднаної палати) , передає справу на розгляд ОСОБА_9 Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. ОСОБА_6 ОСОБА_9 Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії суддів або палаті (об’єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії суддів (палати, об’єднаної палати) , не може бути передана повторно на розгляд ОСОБА_9 Верховного Суду. Майже такий самий порядок дій суду касаційної інстанції, який розглядає справу і який вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду (ст. 403 ЦПК України) . Таким чином, висновки Верховного Суду України повинні враховуватись судами так само як і висновки Верховного Суду, оскільки, якщо суд у своєму рішенні застосує норму іншим чином, ніж передбачено висновком Верховного Суду України і справа дійде до суду касаційної інстанції, Верховний Суд, виходячи з положення п/п 7 п. 1 розд. XIII “Перехідні положення” ЦПК України, у разі, якщо вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах Верховного Суду України, зобов’язаний буде передати справу на розгляд ОСОБА_9 Верховного Суду, або, в іншому випадку – скасувати таке рішення, як таке, в якому неправильно застосовано норму матеріального або процесуального права. Аналогічний порядок дій передбачено і стосовно висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (ст. 403 ЦПК України) . Отже, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

06.07.2015 року ПАТ “Дельта Банк” звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до ОСОБА_4, третя особа: приватне підприємство “Клімат-С” про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, з підстав, що така можливість прямо передбачена кредитним договором. Але ч. 3 ст. 33 Закону України “Про іпотеку” містить три самостійні способи звернення стягнення на предмет іпотеки: 1) на підставі рішення суду; 2) на підставі виконавчого напису нотаріуса; 3) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Водночас право сторін укласти договір про задоволення вимог іпотекодержателя передбачено ст. 36 Закону, якою унормовано питання позасудового врегулювання спору. Зокрема, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: 1) передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 цього Закону. Більше того, ст. 37 цього Закону прямо визначено порядок передачі іпотекодержателю справа власності на предмет іпотеки. Так, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання. Вказані норми Закону ставлять під сумнів обґрунтованість та правильність позовних вимог банку, оскільки визнання права власності на предмет іпотеки можливе лише в позасудовому порядку врегулювання спору на підставі договору.

Верховний Суд України в постанові від 22.03.2017 року по справі № 522/12709/14-ц висловив правову позицію про те, що відповідно до ст. 39 Закону України “Про іпотеку” за рішенням суду предмет іпотеки підлягає реалізації шляхом проведення процедури прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст. ст. 335, 376 цього Кодексу. Ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України “Про іпотеку” звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. В ч. ч. 1, 3 ст. 36 Закону України “Про іпотеку” зазначено про те, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому ст. 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 цього Закону. При цьому згідно із ч. 1 ст. 37 Закону України “Про іпотеку” правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності. Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст. 39 Закону України “Про іпотеку” , якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише в ст. ст. 335, 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України) . Ст. 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а лише підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності. Отже, аналіз положень ст. ст. 33, 36, 37, 39 Закону України “Про іпотеку” , ст. ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя) . У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України “Про іпотеку” ) (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65537661) .

Таким чином, ст. 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Отже, аналіз ст. ст. 36, 37, 38, 39 Закону України “Про іпотеку” та ст. ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: 1. Судовий – на підставі рішення суду: а) шляхом проведення прилюдних торгів; б) застосування процедури продажу згідно ст. 38 Закону України “Про іпотеку” (право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві) . 2. Два позасудових способи захисту: а) на підставі виконавчого напису нотаріуса; б) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. В свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 30.03.2016 року по справі № 6-1851цс15 (www.reyestr.court.gov.ua/Review/56885459) , в постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 року по справі № 6-1219цс16 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/61558682) , в постанові Верховного Суду України від 02.11.2016 року по справі № 359/4092/15-ц (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62525116) .

Таким чином, Верховний Суд України вважає такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки протиправним і таким, що суперечить ст. 39 Закону України “Про іпотеку” – реалізація предмету іпотеки за рішенням суду. При цьому ст. 37 Закону України “Про іпотеку” – передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки не передбачає стягнення предмету іпотеки через суд, а передбачає тільки договірний порядок набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, тобто за згодою (підписом) іпотекодавця.

Отже, право власності на нерухоме майно, а саме: на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_12, не виникло у ПАТ “Дельта Банк” на підставі рішення апеляційного суду Сумської області від 25.12.2015 року, тобто ПАТ “Дельта Банк” не набуло право власності на нерухоме майно, а саме: на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_12, на підставі рішення апеляційного суду Сумської області від 25.12.2015 року, таке право власності не було породжене для ПАТ “Дельта Банк” , тобто ПАТ “Дельта Банк” отримало лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно, а саме: на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_12, тобто було лише підтверджене наявне у ПАТ “Дельта Банк” право власності на нерухоме майно, а саме: на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_12.

Крім того, порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване ст. 39 Закону України “Про іпотеку” , якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Оскільки реалізація ПАТ “Дельта Банк” предмета іпотеки відбулася не шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України “Про іпотеку” , відтак, на думку суду, були відсутні підстави для реєстрації припинення права власності, для реєстрації переходу права власності, для реєстрації права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_12, внесені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, дата, час державної реєстрації: 28.07.2016 11:04:33, відомості внесено до реєстру: 02.08.2016 року 08:40:34, індексний номер рішення: 30728902.

Крім того, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові від 30.03.2016 року по справі № 6-1851цс15 (www.reyestr.court.gov.ua/Review/56885459) був обов’язковим, в тому числі, для приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, згідно ст. 360-7 ЦПК України (редакції, чинної на момент реєстрації права власності) .

Крім того, суд бере до уваги те, що задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості із позичальника за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту, враховуючи те, що заборгованість за кредитом була повністю погашена, може свідчити про подвійність стягнення із боржника сум заборгованості.

До того ж, суд враховує те, що заборгованість за кредитом є явно неспівмірною із заставною вартістю предмета іпотеки, тобто вартість предмета іпотеки значно перевищує розмір заборгованості за кредитом, порушення основного зобов’язання не завдало збитків іпотекодержателю та не змінило обсяг його прав.

Крім того, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки може міститися в самому іпотечному договорі. Застереження у іпотечному договорі встановлюється у момент укладення такого договору або шляхом внесення змін до нього, тоді, як договір про задоволення вимог іпотекодержателя є самостійним договором, необхідність в укладенні якого виникає з моменту, коли постає питання про належне виконання зобов’язань боржником. Також у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя можливо передбачити будь-які не заборонені законодавством способи задоволення вимог за основним зобов’язанням, у тому числі і такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, як перехід права власності на предмет іпотеки, тоді як у застереженні до іпотечного договору, як роз’яснює Міністерство юстиції України, такий спосіб, як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання не може бути застосований (http://old.minjust.gov.ua/4766, http://jurliga.ligazakon.ua/news/2014/5/22/111136.htm) .

Що стосується вимоги позивача про визнання за ним – ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_4, то суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У відповідності до ч. 2 ст. 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

В ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав – це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об’єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов’язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб’єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За ст. 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 – на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред’явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу “Буланов та Купчик проти України” від 09.12.2010 року, яке набуло статусу остаточного 09.03.2011 року вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов’язків. У такий спосіб здійснюється “право на суд” , яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати “вирішення” спору судом (рішення у справі “Кутій проти Хорватії” (Kutit v Croatia) , № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II) .

Враховуючи вищенаведене, з метою відновлення становища ОСОБА_4, яке існувало до порушення, суд дійшов висновку про можливість виключення записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно про припинення права власності, реєстрацію переходу права власності, реєстрацію права власності, що на думку суду, є ефективним засобом юридичного захисту, як це передбачено ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Більше того, на думку суду, виключення записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно про припинення права власності, реєстрацію переходу права власності, реєстрацію права власності не суперечить нормам чинного законодавства України, та чинне законодавство України не містить норм, які б містили заборону на застосування такого способу захисту прав та законних інтересів.

Крім того, суд вважає за можливе взяти до уваги наступне.

Загальними засадами цивільного законодавства є, в тому числі, справедливість, добросовісність та розумність.

Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред’являється особі.

Ключовими принципами ст. 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що “у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення” .

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що “стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права” .

Практика Європейського суду щодо України стосовно гарантій, закріплених статтею 6 § 1, знайшла своє відображення у справах, які стосуються права доступу до суду та справедливого судового розгляду.

ОСОБА_6 свідчить практика звернень громадян зі скаргами до Європейського суду, поняття “справедливий суд” може тлумачитись досить неоднозначно. ОСОБА_6 правило особи, які не досягли у судовому провадженні бажаного результату, не завжди можуть уточнити, у чому конкретно полягала неповага з боку національних судів до їх права на справедливий суд. У багатьох випадках скарга на несправедливий судовий розгляд полягає у запереченні результату судового розгляду справи та тверджень щодо помилок стосовно фактів та права.

У зв’язку з цим слід нагадати позицію Суду, який зазначив, що згідно зі ст. 19 Конвенції, його функції полягають у забезпеченні Високими Договірними Сторонами їхніх зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї. Зокрема, питання помилок щодо фактів та права, які начебто були припущені національним судом, не належить до компетенції Суду доти, доки такі помилки не порушують прав та свобод, що захищаються Конвенцією (Garcia Ruiz v. Spain) . Більше того, тоді як ст. 6 Конвенції гарантує право на справедливий суд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів чи способу їх оцінки. Це питання регулюється, головним чином, національними законодавством та судами. Суд нагадує, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов’язує суди аргументувати прийняті ними рішення, це не можна розуміти як вимогу надавати вичерпну відповідь на кожне питання, підняте стороною під час судового розгляду справи.

З огляду на викладене рішення в цивільній справі має бути справедливим.

Крім того, Верховний Суд України в постанові від 21.05.2012 року по справі № 6-20цс11 висловив правову позицію про те, що що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України) , а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24704776) .

Отже, враховуючи зміст позовних вимог, а також положення ст. 5 ЦПК України, суд приходить до висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту свого права, а саме: про визнання права власності не є ефективним засобом захисту такого права, а тому суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги частково та виключити записи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно про припинення (реєстрацію переходу прав власності – повне відчуження) права власності, реєстрацію права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_12, внесені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, дата, час державної реєстрації: 28.07.2016 11:04:33, відомості внесено до реєстру: 02.08.2016 року 08:40:34, індексний номер рішення: 30728902.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 141, 259, 265, 268, 272 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” , третя особа: приватне підприємство “Клімат-С” про захист права власності задовольнити частково.

Виключити записи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно про припинення (реєстрацію переходу прав власності – повне відчуження) права власності, реєстрацію права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_12, внесені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, дата, час державної реєстрації: 28.07.2016 11:04:33, відомості внесено до реєстру: 02.08.2016 року 08:40:34, індексний номер рішення: 30728902.

Рішення може бути оскаржене.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

ОСОБА_6 в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Сумської області через суд першої інстанції – Ковпаківський районний суд м. Суми, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий: І.Г. Бичков