Постанова № 72662331, 01.03.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 335/7512/17Головуючий у 1-й інстанції Шалагінова А.В. Повний текст виготовлений 20 листопада 2017 рокуПр. № 22-ц/778/803/18Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,

за участі секретаря Ващенко З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» (надалі - ПАТ «Запоріжгаз»), третя особа - Відділення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг у Запорізькій області про захист прав споживача

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с 58-59) просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невстановлення лічильнику природного газу в квартиру № 59 в багатоквартирному будинку №42-а по вулиці Незалежної України в місті Запоріжжі,

- зобов'язати відповідача забезпечити встановлення та встановити лічильник природного газу марки G 1,6 ЕГЛ в вищевказану квартиру за рахунок коштів суб'єкта господарювання, що здійснює розподіл природного газу, а саме ПАТ «Запоріжгаз».

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що він є співвласником вищевказаної квартири та отримує комунальні послуги, у т.ч. й від відповідача. 20.03.2017 позивач звернувся до відповідача з проханням про безкоштовне встановлення в квартиру лічильника для обліку використаного ним газу, однак листом від 06.04.2017 відповідач йому у цьому відмовив, зазначивши, що встановлення лічильника має здійснюватися за кошти позивача. Позивач вважав такі дії відповідача протиправними, такими, що суперечать вимогам Законів України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», «Про ринок природного газу», «Про захист прав споживачів», у зв'язку із чим звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 листопада 2017 року (а.с. 101-103) у задоволенні позову ОСОБА_2 у цій справі відмовлено.

Всі особи, які беруть участь у справі, із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції погодились, останнє в апеляційному порядку не оскаржували, окрім позивача ОСОБА_2

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 107) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною скаргою відкрито (а.с. 111), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 113).

У судове засідання 01 березня 2018 року повідомлений апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи (а.с.115) представник третьої особи - Відділення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг у Запорізькій області (надалі - НКРЕКП), не з'явилися, третя особа про причини неявки свого представника апеляційний суд не сповістила, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавала.

В силу вимог п. 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року № 2147-VІІ, якій набрав чинності з 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Встановлено, що апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 01 грудня 2017 року (ухвала апеляційного суду а.с. 111).

В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажною причину неявки у дане судове засідання представника третьої особи, яка бере участь у справі, і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, і ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останнього за присутністю позивача ОСОБА_2, представника останнього - адвоката (а.с. 118) ОСОБА_3, представника відповідача ПАТ «Запоріжгаз» (а.с. 119) - ОСОБА_4

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення всіх з'явившихся осіб, які беруть участь у справі, у тому числі:

-позивача ОСОБА_2 та представника останнього - ОСОБА_3, які у тому числі на запитання апеляційного суду зазначали, що договір про надання послуг з газопостачання у квартиру, співвласником якої є позивач, укладено ПАТ «Запоріжгаз» 14.06.2006 року із ОСОБА_5, а не з позивачем, але він теж є споживачем послуг відповідача, надали копію останнього для долучення до матеріалів цієї справи, в цей договір зміни сторонами щодо покладення обов'язку на ПАТ «Запоріжгаз» встановлювати за рахунок ПАТ «Запоріжгаз» лічильник газу у квартиру, співвласником якої позивач,у тому числі на підставі рішення Запорізької міської ради від 28.09.2016 року, не вносились,

-представника відповідача ПАТ «Запоріжгаз» - ОСОБА_4, який у тому числі на запитання апеляційного суду зазначав, що зазначений договір вже є нечинним, є новий типовий договір в загальному доступі на сьогодні, за яким ПАТ «Запоріжгаз» також не зобов'язаний встановлювати за свій рахунок лічильник газу у квартиру, співвласником якої є позивач ОСОБА_2, рішення Запорізької міської ради від 28.09.2016 року носить рекомендований характер і не є обов'язковим для виконання ПАТ «Запоріжгаз»; строки за розпорядженням КМУ від 25.04.2012 року щодо розробки та затвердження графіків оснащення квартири лічильниками газу було продовжено після ухвалення рішення судом першої інстанції у цій справі десь до 2021 року, точну дату він не пам'ятає, проте, вказане розпорядження також не містить обов'язку ПАТ «Запоріжгаз» встановлювати за рахунок ПАТ «Запоріжгаз» лічильник газу у квартиру, співвласником якої є позивач;вузол обліку газу в будинку, в якому розташована квартира, співвласником якої є позивач, встановлений;

перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні його позовних вимог у цій справі у повному обсязі, керувався ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214, 215 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, та виходив із того, що останні є необґрунтованими, підстави для їх задоволення у цій справі відсутні.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалено з додержанням вимог закону, є правильним та законним.

При перевірці законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі апеляційний суд виходить із положень ЦПК України, в редакції, що була чинною до 14.12.2017 року включно, тобто чинною на час постановлення оскаржуємого рішення судом першої інстанції у цій справі (14 листопада 2017 року).

Так, суд першої інстанції при вирішенні цієї справи правильно виходив з наступного.

Особливості встановлення лічильників газу споживачам визначаються Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

За приписами п.п. 2, 3 ст. 1 цього Закону комерційний (приладовий) облік природного газу (далі - облік природного газу) це - визначення за допомогою вузла обліку природного газу обсягу споживання та/або реалізації природного газу, на підставі якого проводяться взаєморозрахунки між споживачами природного газу та суб'єктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу, а лічильник газу це - засіб вимірювальної техніки, який використовується для вимірювання, запам'ятовування та відображення об'єму газу, що проходить через нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу (індивідуальних або загальнобудинкових) для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується, зокрема, тільки для приготування їжі - до 1 січня 2018 року, що забезпечить 100% облік спожитого природного газу населенням.

У разі невстановлення населенню у строки, зазначені у цьому підпункті, лічильників газу з вини суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 3 цього Закону фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

За приписами ст. 4 цього Закону виконавцями робіт із встановлення вузлів обліку природного газу є суб'єкти господарювання, що: здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; отримали відповідні дозволи для виконання робіт із встановлення вузлів обліку природного газу.

Таким чином, виходячи з наведених вище вимог законодавства, суд першої інстанції правильно вважав, що суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані в термін до 01.01.2018 для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується, зокрема, тільки для приготування їжі, забезпечити встановлення лічильників газу, як індивідуальних або загальнобудинкових, що забезпечить 100% облік природного газу такими споживачами.

Вказані приписи Закону кореспондуються з нормами Кодексу ГРМ.

Так, розділ Х Кодексу ГРМ визначає особливості приладового обліку природного газу.

Зокрема п.10 гл. 1 цього розділу визначено, що установлення лічильників газу побутовим споживачам здійснюється відповідно до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

При цьому особливості організації обліку газу в багатоквартирних будинках та гуртожитках передбачено Кодексом ГРМ в його главі 5 розділу ХІ, де визначено, що за ініціативи балансоутримувача (управителя) або Оператора ГРМ та за їх рахунок в багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких в повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. Балансоутримувач (управитель) не може відмовити Оператору ГРМ в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ (п. 1 цієї глави).

П. 2 цієї глави передбачено, що у разі наявності ВОГ природного газу, встановленого для ведення такого обліку в багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків або гуртожитків, визначення об'єму спожитого природного газу мешканцями зазначених об'єктів здійснюється відповідно до Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620 (далі - Тимчасове положення).

Згідно із п. 4 Тимчасового положення рішення про необхідність об'єднання споживачів в єдину групу приймає оператор газорозподільної системи.

Ініціювати встановлення будинкового вузла обліку на багатоквартирний будинок, групу багатоквартирних будинків, групу споживачів можуть як власник (власники) такого будинку (таких будинків) (квартир), так і оператор газорозподільної системи. Встановлення будинкового вузла обліку здійснюється згідно з Кодексом газорозподільних систем.

Встановлення будинкового вузла обліку, в тому числі витрати на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку.

У разі незгоди власника квартири (будинку) розраховуватися за спожитий газ за показаннями будинкового вузла обліку на будинок (групу будинків) він може встановити квартирний лічильник газу (вузол обліку) окремо на квартиру (будинок) за власні кошти.

Таким чином, обов'язок суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, в частині забезпечення встановлення до 01.01.2018 для групи населення, визначеної ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», лічильниками природного газу, має виконуватись через встановлення як індивідуальних так і загальнобудинкових лічильників, що забезпечить 100% облік спожитого природного газу населенням.

Крім того, постановою НКРЕКП 30.09.2015 № 2498 затверджено нову форму Типового договору розподілу природного газу, яка є загальнодоступною.

Зміст умов даного договору становить певний обсяг прав та обов'язків для кожної з сторін договору. Цей Типовий договір розподілу природного газу є публічним, а його умови однакові для всіх споживачів України, вони розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем (п. п. 1.1, 1.2 Договору).

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що умовами даного договору надання послуг з розподілу не пов'язано з наявністю обов'язку у Оператора ГРМ встановити споживачу в його квартирі лічильник газу за кошти Оператора ГРМ, яким буде забезпечено персоніфікований (індивідуальний) облік розподіленого споживачеві газу. Відповідно умовами договору не передбачено і права у споживача вимагати у Оператора ГРМ запровадження заходів з забезпечення комерційного обліку розподіленого йому газу у такий спосіб.

Напроти цього в п. 5.5. Договору передбачено право Оператора ГРМ якщо об'єкт Споживача розміщений в багатоквартирному будинку (гуртожитку), що обладнаний загальнобудинковим лічильником газу чи на групу будинків (гуртожитків), здійснювати визначення об'єму розподіленого та спожитого природного газу за Споживачем здійснюється з урахуванням Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання лічильників природного газу (будинкових або на групу будинків), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620, що відповідно забезпечується правом Оператора на встановлення саме за рішенням останнього загальнобудинкових лічильників.

Суд першої інстанції також правильно вважав необґрунтованими посилання позивача та його представника на ту обставину, що мешканці будинку не надавали згоду на встановлення загальнобудинкового лічильника газу, оскільки в межах розгляду даної справи судом першої інстанції не перевірялась правомірність чи неправомірність встановлення цього лічильника.

При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у цій справі відсутні.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, як позивача, є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію ОСОБА_2, висловлену ним в його позові у цій справі, та яку він та його представник вважають, що є єдино вірною та єдино можливою.

В силу вимог ст. 3 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, ОСОБА_2 мав право на звернення до суду із вищезазначеним позовом до суду до ПАТ «Запоріжгаз», якщо вважав, що останнім порушені його права.

Однак, здійснюючи правосуддя, суд захищає права … юридичних осіб …у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року).

В силу вимог ст. 212 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно).

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно.

Підстави для звільнення позивача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Позивач ОСОБА_2 та представник останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах апеляційної скарги ОСОБА_2

Оскільки, в силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Так, в силу вимог ст. 367 ч.3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Доказом, передбаченим ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у цій справі є договір про надання послуг з газопостачання № 113979 від 14.06.2006 року, укладений між ВАТ «Запоріжгаз» та іншим споживачем - ОСОБА_5 з приводу постачання газу у квартиру № 59 у б. № 42-а по вул. Незалежної України в м. Запоріжжі (копія а.с. 120-121, надана позивачем апеляційному суду у судовому засіданні для долучення до матеріалів цієї справи).

Однак, цим договором не спростовуються правильно встановлені судом першої інстанції у цій справі фактичні обставини цієї справи, та зокрема відсутність обов'язку у ПАТ «Запоріжгаз» за свій рахунок встановити лічильник газу у квартиру, співвласником якої є позивач ОСОБА_2

Оскільки, встановлено, що в цей договір будь-які зміни на виконання п. 4 рішення Запорізької міської ради № 60 від 28.09.2016 року «Про упорядкування питань щодо встановлення будинкових (загально будинкових) вузлів обліку природного газу» (а.с. 60), та зокрема рекомендовано …при врегулюванні договірних відносин …передбачити умови про попереднє встановлення квартирних лічильників газу…, не вносились.

Загальнобудинкові вузли приладу природного газу за рішенням Запорізької міської ради від 28.09.2016 року № 60 «Про упорядкування питань щодо встановлення будинкових (загальнобудинкових) вузлів приладу природного газу (а.с. 60) та лічильник газу у квартирі позивача є нетотожні поняття.

Загальнобудинковий вузол обліку газу у будинку № 42-а по вул. Незалежної України в м. Запоріжжі, в якому розташована квартира № 59, співвласником якої є позивач ОСОБА_2, встановлений (акт приймання комерційного вузла обліку газу в експлуатацію від 18.01.2017 року, копія а.с. 37).

Належні допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.

При цьому, не має значення була чи не була згода позивача ОСОБА_2, як мешканця цього будинку, на встановлення цього вузла обліку газу.

Також не є тотожними поняття «встановлення лічильника газу у квартиру» і «забезпечення встановлення, або розроблення та затвердження графіків оснащення квартир лічильниками газу» (а.с. 39-41) на підставі розпорядження КМУ № 259-р від 25.04.2012 року (а.с. 108).

Встановлення індивідуальних лічильників передбачено лише там, де не заплановано встановлення будинкових лічильників природного газу, проте побутовий споживач може встановити лічильник газу за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі за власні кошти або за рахунок коштів, зокрема місцевого бюджету, при цьому роботи зі встановлення вузлів обліку природного газу відносяться до конкурентного ринку та можуть виконуватися будь-якими суб'єктами господарювання, які мають відповідний дозвіл на виконання цих робіт (на чому також наголошувала тертя особа НКРЕКП у цій справі у своїй відповідях від 26.07.2017 року а.с. 42-51).

Право позивача на встановлення індивідуального лічильника в його квартирі за власні кошти відповідачем у цій справі не оспорюється.

Відмовлено було листом відповідача від 06.04.2017 року (копія а.с.8) лише на звернення позивача від 20.03.2017 року про безкоштовне встановлення в його квартиру лічильника для обліку використаного ним газу та роз'яснено право у разі незгоди власника квартири (будинку) розраховуватися за спожитий газ за показаннями будинкового вузла обліку на будинок (групу будинків), він може встановити квартирний лічильник (вузол обліку) окремо на квартиру (будинок) за власні кошти (копія а.с.7).

При вищевикладених обставинах, помилковими є додаткові посилання суду першої інстанції у цій справі на те, що:

- саме із позивачем ПАТ «Запоріжгаз» укладено саме договір розподілу природного газу за формою, яка відповідає Типовому договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП 30.09.2015 року № 2498,

- в силу вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» визначено термін встановлення лічильників газу для категорії населення, до якої відноситься позивач, - до 01.01.2018; в цей же час, до суду із даним позовом позивач звернувся до настання цієї дати, що свідчить про їх передчасність.

Однак, останні не призвели до неправильності вирішення цієї справи судом першої інстанції по суті.

В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу у цій справі, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлено з додержанням вимог ЦПК України.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміні.

Керуючись ст. 212-215 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року, ст.ст. 367-368, 371-372, 374-375, 381-384, п. 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 листопада 2017 року цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення апеляційної інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови у цій справі апеляційним судом складено 12 березня 2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.