Рішення № 72656925, 21.02.2018, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/2322/16-ц

Провадження № 2/727/290/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2018 року Шевченківський районний суд м. Чернівців в складі:

Головуючого судді: Слободян Г.М.

при секретарі судових засідань: ОСОБА_1

за участю сторін:

- представника позивача ОСОБА_2

- представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши в порядку загального провадження, у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань приміщення Шевченківського районного суду м. Чернівців цивільну справу за позовною (зустрічною) заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про витребування власником майна від добросовісного набувача, - ВСТАНОВИВ:

В суд звернувся з первинним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення.

ОСОБА_9 в суд 13.07.2016 року в суд поступила письмова заява про залучення її в якості третьої особи з самостійними вимогами та в суд було подано зустрічну позовну заяву до відповідача ОСОБА_3 про витребування власником майна від добросовісного набувача.

Позовні вимоги позивачем ОСОБА_10 03.08.2016р. було змінено і подано суду позовну заяву в новій редакції до ОСОБА_11, ОСОБА_12 про виселення.

Згідно ухвали суду від 08.09.2016 року зустрічна позовна зава ОСОБА_9 про витребування власником майна від добросовісного набувача була прийнята до розгляду з первісним позовом.

До участі в справі у якості співвідповідача (за зустрічним позовом) було залучено 03.04.2017 р. ОСОБА_6.

На підставі ухвали суду від 08 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_10 до ОСОБА_11, ОСОБА_9 про виселення було залишено без розгляду.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_9, мотивує тим, що 20.05.2011 року вона отримала у спадок після смерті матері 50/100 житлового будинку, що знаходиться у м. Чернівці по вул. Халтуріна, 24. Перед виїздом до Італії 23.11.2012 року вона отримала згідно договору позики в борг від ОСОБА_13 40000,00 грн. (еквівалент 5004 доларів США), які їй необхідно було для погашення боргів, що утворились у зв'язку з лікування та похованням її матері. Вказані кошти вона зобов'язалась повернути до 23.11.2013 року. В цей же день - 23.11.2012 року вона підписала генеральне доручення своїй доньці ОСОБА_14, оскільки вона в грудні виїхала на заробітки до Італії. Про існування договору купівлі-продажу вона дізналася від доньки у вересні 2013 року, коли до неї додому прийшов ОСОБА_15 та повідомив, що ОСОБА_6 продала мамину квартиру, в якій вони проживають із чоловіком. Після вказаного, старша донька у якої була генеральна довіреність подала 24.09.2013 року заяву до УБОЗ УМВС про вчинення кримінального правопорушення громадянкою ОСОБА_6 стосовно її квартири. Вказує, що її допитували в якості потерпілої 27.11.2014 року коли вона приїздила до України, і тоді з’ясувалось про існування іншої довіреності, яку вона внаслідок обману ОСОБА_6 була підписана. Посилається на те, що згідно договору купівлі-продажу 50/100 ідеальних часток житлового будинку від 22.01.2013 року продаж вчинено за 100.000,00 (сто тисяч) грн., проте вона такого бажання на продаж будинку не мала і не надавала нікому в тому числі і ОСОБА_6 вчиняти від її імені будь – які правочини не довіряла.

З врахуванням вимог ст.388 ЦК України, вважає, що спірне вищенаведене майно вибуло з її володіння поза межами її волі як власника, а тому, просить витребувати від ОСОБА_3 - 50/100 ідеальних часток житлового будинку №24 по вулиці Степана Халтуріна що у місті Чернівці у її власність, застосовуючи двохсторонню реституцію.

В судовому засіданні ОСОБА_9 заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі та у наданих суду поясненнях посилалася на обставини викладені в позові. Суду пояснила, що 50/100 ідеальних часток житлового будинку №24 по вулиці Степана Халтуріна що у місті Чернівці вона отримала у спадок після смерті матері ОСОБА_16 Зазначила, що 23.11.2012 року вона позичила кошти в ОСОБА_13 і в це день було оформлено договір позики, який оформлявся нотаріусом ОСОБА_17 і в цей же день, вона знаючи, що їй потрібно виїзди за кордон, вона оформила довіреність на ім.»я своєї доньки ОСОБА_14; довіреність також була оформлена нотаріусом ОСОБА_17, який наступного дня після оформлення довіреності їй передзвонив і сказав що допустив помилку і потрібно знову підписати довіреність. Вона нічого не підозрюючи у нотаріуса не читаючи довіреності підписати її однак, згодом виявилося, що то була довіреність на ОСОБА_6 з правом від її імені як власника на відчуження майна. В поясненнях вказувала, що про продаж належних їй на праві власності 50/100 ідеальних часток житлового будинку №24 по вулиці Степана Халтуріна що у місті Чернівці вона дізналася будучи вже за кордоном; їй передзвонила донька і повідомила, що до неї додому приходив гр.-н ОСОБА_15 і погрожував виселенням; згодом вона звернулася до правоохоронних органів про заволодіння шляхом оману її власності та на даний час пояснила проводиться досудове розслідування в кримінальній справі ст.. слідчим в особливо важливих справах ОСОБА_18; справа не закрита і підозру нікому не пред»явлено. Пояснила, що спірне майно - 50/100 ідеальних часток житлового будинку №24 по вулиці Степана Халтуріна що у місті Чернівці вибуло з власності поза її волі, так як вона фактично не надавала довіреності на ім.»я ОСОБА_6 23.11.2012 року і не уповноважувала останню здійснювати від її імені, як власника розпорядження на відчуження майна. Пояснила, що ОСОБА_3 проживає тривалий час за кордоном, не проживає з 2012 року в будинку №24 по вулиці Степана Халтуріна що у місті Чернівці; в даному будинку на сьогоднішній день фактично мешкає вона; в будинку знаходяться її речі і вона повністю користується належною їй часткою будинку вже більше 5 років після оформлення спірного договору купівлі – продажу.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позицію своєї довірительки підтримав та просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_15 заперечував проти зустрічних позовних вимог, право захисту свого довірителя ОСОБА_3 надав захищати по довіреності від 12.01.2018 року з правом передоручення – представникам ОСОБА_4, ОСОБА_19Г В судовому засіданні позовні вимоги представник відповідача ОСОБА_4 не визнала, просила відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись в наданих суду поясненнях на те, що 22.01.2013 року між позивачем ОСОБА_9 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу ? частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Чернівці вул. Халтуріна, 24 , який був завірений нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_20 За дорученням ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу ? частини житлового будинку, що знаходиться по вул. С.Халтуріна, 24 у м. Чернівці, нотаріально засвідченого ОСОБА_20 Вважає що позивачем не надано жодних доказів того, що оспорюване майно відчужено за відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_9 а тому, просить відмовити в задоволенні позовних вимог за безпідставністю. Щодо вимог позивача ОСОБА_9 про витребування власником майна від добросовісного набувача, представником Процик (прізвище змінено на ОСОБА_4) І.В. (а.с. 69) було подано відзив (заперечення) з аналогічних наведених вище підстав. Аналогічні пояснення надав і допитаний в якості свідка, за згодою представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_15, пояснивши, що при укладенні договору купівлі – продажу 22.01.2017 року ОСОБА_9 не була присутня, за довіреністю виступала ОСОБА_6 та він від імені ОСОБА_3 Після укладення вказаного договору він дійсно приходив до будинку по вул. С.Халтуріна, 24 у м. Чернівці з вимогою щоб жильці виселилися добровільно, так як його довіритель набув право власності на цей будинок, однак пояснив, що і на даний час жильці не виселилися та ігнорують вимоги виїхати з будинку.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання повторно не з»явилася будучи повідомленою про день час і місце розгляду справи відомостей про поважність причини неявки в засідання не надала.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, пояснення відповідачів розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, об’єктивно дослідивши і оцінивши докази, в їх сукупності, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в межах заявлених вимог, суд приходить до наступних висновків.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

П. 1 ст. 6 цієї Конвенції визнає право людини на доступ до правосуддя. Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру порушення, яке мало місце. Способи захисту обираються самим позивачем. Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом, належними доказами по справі, встановлено, що ОСОБА_21 відповідно до свідоцтва про зміну імені, від 17.10.2014 року, актовий запис №188 змінила на «Паранюк» (а.с.61). Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.05.2011 року, спадкоємцем майна ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла 05.11.2010 року, є її донька ОСОБА_21, ІНФОРМАЦІЯ_2 та складається з 50/100 житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться в м. Чернівці по вул. Халтуріна, 24. на земельній ділянці розташовані: житловий будинок дерево – літ «А» - загальною площею 73,20 кв.м., в тому числі житловою площею 36,00 кв.м.; сарай цегла – літ Б; сарай дерев’яний – літ.В; вбиральня цегла – літ.Г (а.с.49). 23.11.2012 року позивач надала довіреність громадянці ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_3 на ведення, управління та розпорядження усім належним рухомим та нерухомим майном; представляти її інтереси; укладати всі дозволені законом правочини цивільно-правового характеру; одержувати належне їй майно, в тому числі грошові суми; придбання цінних паперів; вести переговори з усіх питань, що її стосуватимуться; одержувати належну їй кореспонденцію, грошові перекази; вести справи в суді (а.с.51). Крім того, між позивачем та громадянкою ОСОБА_13 23.11.2012 року було укладено договір позики грошових коштів на суму 40000,00 грн. (а.с.50).

Матеріалами справи також встановлено, що саме 23.11.2012 року було також оформлено довіреність від імені позивача на ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме про ведення справ в усіх державних установах, в тому числі в органах місцевої влади і самоврядування, бюро технічної інвентаризації та ін.; одержувати належне їй майно, включаючи грошові суми, цінні папери, будь-які дозволи; представляти її інтереси та вести її справи в усіх судових органах України з усіма правами; укладати від її імені усі дозволені законом правочини цивільно-правового характеру, в тому числі купівлі –продажу, дарування, міни, найму та ін. (а.с.54).

У відповідності до договору купівлі-продажу 50/100 ідеальних часток житлового будинку від 22.01.2013 року, позивач ОСОБА_9 як продавець (в особі представника ОСОБА_6Г.) передала у власність покупця ОСОБА_3 ( в особі представника ОСОБА_15В.) у власність 50/100 ідеальних часток житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться в м. Чернівці вул. С. Халтуріна, 24, на земельній ділянці розташовані: житловий будинок літ.А, загальною площею 73,2 кв.м. житловою площею 36,00 кв.м., сарай літ.Б, сарай літ.В, вбиральня літ.Г, в чому представники, відповідно продавця та покупця розписалися. Даний договір було посвідчено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_20 (а.с.55, 76). Договір є відплатним та згідно витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №103136, 50/100 ідеальних часток житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться в м. Чернівці вул. С.Халтуріна, 24, загальною площею 73,2 кв.м, житловою площею 36,0 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу від 22.01.2013 належить власнику ОСОБА_3 (а.с.77), що також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (а.с.78).

Про те, що 23.11.2012 року громадянка ОСОБА_6 заволоділа квартирою за адресою м. Чернівці вулиці Халтуріна, 24/2 шляхом обману та зловживання довірою із заявою звернулася до УБОЗ УМВС в Чернівецькій області (а.с.52-53).

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено поняття права власності - це право особи на річ (майно) яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 317 ч. 1 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За приписами ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно з ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 388 ЦК України передбачено право власника на витребування майна від добросовісного набувача. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Пунктом 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року N 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав судам надано роз'яснення, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі.

Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Законодавцем визначено, що у разі, якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень"). п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначає, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Отже, сукупністю досліджених по справі доказів встановлено, що 50/100 ідеальних часток житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться в м. Чернівці вул. С.Халтуріна, 24, на земельній ділянці розташовані: житловий будинок літ.А, загальною площею 73,2 кв.м. житловою площею 36,00 кв.м., сарай літ.Б, сарай літ.В, вбиральня літ.Г вибуло з володіння ОСОБА_9 у власність ОСОБА_3 не з її волі, оскільки позивач була введена в оману щодо невірного оформлення довіреності якоби на її доньку ОСОБА_14 і підписала довіреність на ім.»я ОСОБА_6, суто якою від імені ОСОБА_21 в якості продавця було укладено з відповідачем ОСОБА_3 договір купівлі продажу на вищеозначену квартиру. При цьому судом звертається увага, що ОСОБА_6 не було повідомлено ОСОБА_21 про наміри відчужити належне останній майно, про умови договору і не було узгоджено вартість відчужуваного майна.

Дане не підтверджується як доказами по справі, так і поясненнями представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_15, який при дачі пояснень не зміг пояснити чи фактично з волевиявлення ОСОБА_21 було продано будинок в м. Чернівці вул. С.Халтуріна, 24, суто як і не заперечувалося того факту, що позивач, і її донька з сім»єю фактично мешкають в цьому будинку і до даного часу, а ОСОБА_3 перебуває за кордоном. Як пояснила в судовому засіданні ОСОБА_9 їй умови договору не було відомо, не знала спочатку вона і за якою ціною було відчужено належну їй частину будинку, а про те, що відчуження відбулося за 100000.00 грн. дізналася вже після звернення до правоохоронних органів від слідчого; наголошувала в поясненнях і на тому, що іншого нерухомого житла в неї немає, вона намагалася в позасудовий спосіб домовитися навіть із ОСОБА_3 в телефонному режимі і його представниками на місці про викуп належних їй 50/100 спірного будинку, однак останній висловлював їй умову сплати за будинок від 15 і вище тисяч доларів США по нинішньому курсу.

За вимогами ст..27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їй обтяжень» дані до розділу Державного реєстру прав вносяться в разі прийняття рішення про державну реєстрацію прав. Державна реєстрація речових прав скасовується в разі припинення дії договору, укладення іншого договору або винесення судом відповідного рішення, про що вносяться дані до Державного реєстру прав. Державна реєстрація обмежень речових прав скасовується на підставі актів органів державної влади чи органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом, або у разі припинення відповідного договору, про що вносяться дані до Державного реєстру прав. Вимоги про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно позивачем не заявлено. Нормами ст. 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння. При цьому, за змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею; вибуття майна не з волі власника означає відсутність у нього свідомо поставленої мети на передачу майна у власність іншій особі, невжиття ним будь-яких дій чи заходів для досягнення цієї мети та втрату майна в результаті вчинення іншими особами дій, спрямованих на відчуження майна, без погодження з власником.

За змістом частини п’ятої статті 12 ЦК України, добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Отже, нормами ст. 388 ЦК України передбачена можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

Дане визначено і пунктом 10 частини третьої постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 24 червня 2015 року (справа №6-251цс15), одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункт 3 частини 1 статті 388 ЦК України).

Зі змісту п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, власник зобов'язаний довести, що майно вибуло з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі, а набувач довести, що він придбав майно за відплатною угодою й що він не знав і не міг знати про те, що придбаває майно в особи, якій не належить право його відчуження.

На думку суду позивачем ОСОБА_9 доведено, що спірне майно вибуло поза її волі, згоди на відчуження якого вона ОСОБА_6 не надавала, а довіреність останньою була отримана на її думку у змові з ОСОБА_17 обманним шляхом, так як довіреність на доньку Загарій (при зміні прізвища ОСОБА_21) С. не містила помилок і була чинна, і суто на підставі якої як пояснила позивач, остання дізнавшись про відчуження будинку, тобто після угоди з ОСОБА_3 скасувала довіреність видану на ім.»я ОСОБА_6 Даного в засіданні не заперечувала і ОСОБА_22, яка пояснила, що їй довіреність була надана позивачем з правом передоручення на 5 років.

Крім наведеного, суд при цьому звертає увагу, що відповідачем ОСОБА_3 – в його інтересах представниками не доведено факту добросовісного набуття у власність спірного будинку в м. Чернівці вул. С. Халтуріна, 24 та як вбачається з показів свідка ОСОБА_15 ні ОСОБА_3 ні він до укладення договору купівлі – продажу спірний будинок не оглядали, а фактично був укладений з метою забезпечення виконання за договором позики з гр. ОСОБА_13 і даним суто спростовуються умови договору купівлі – продажу в частині того, що договір відповідав інтересам сторін; волевиявлення сторін було вільним, усвідомленим і відповідало їх внутрішній волі, а умови договору зрозумілі і відповідали реальній домовленості сторін, що не узгоджується з доводами позивача і сукупністю досліджених доказів.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронним доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідачем ОСОБА_3 не доведено з посиланням на докази того, що після реєстрації права власності він, як власник частини спірного будинку, за місцем проживання переоформив особовий рахунок на себе, чи уклав договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території та відповідно того, що останньому було нараховано суму до оплати за означені послуги і дане узгоджується з довідкою по місцю проживання відносно того, що в спірному будинку 24 по вул. С. Халтуріна м. Чернівці ніхто не зареєстрований (а.с. 7).

Відповідно до ст.203 ч.3 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а відсутність волевиявлення тягне за собою визнання правочину недійсним (положення ст.ст. 229-233 ЦК України). У разі встановлення що відповідач є добросовісним набувачем суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень. Така сама правова позиція міститься в постанові колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного суду України (справа № 6-53цс12). А, як вбачається з пояснень ОСОБА_9, в її інтересах представника, а також доводів ОСОБА_11, позивач на даний час проживає фактично вже більше п»яти років після укладення договору купівлі - продажу у будинку 24 по вул. С. Халтуріна м. Чернівці, про це відомо відповідачу ОСОБА_3, який жодного дня в спірному будинку не мешкав, в будинку відсутні його речі і до 2016 року а саме на протязі трьох років не вчиняв жодних дій протягом строку позовної давності щодо їх виселення. І даного не заперечувалося сторонами, оскільки чітко в судовому засіданні, як ОСОБА_9 так і ОСОБА_3 не знали один одного і не були раніше знайомі та фактично між ними ніяких стосунків раніше не було.

А, тому, суд виходячи з вимог ст. 16 ЦК України, із врахуванням положення про те, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, міститься досить широкий перелік засобів захисту цивільних прав та інтересів судом, виходячи з аналізу вищенаведених норм закону, позивачем вимог про застосування віндикації не заявлено. Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97?ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Згідно положень ст. 12,13 ЦПК України, учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

На основі всебічно з'ясованих обставин, на які посилається позивач, як учасник справи, як на підставу заявлених вимог підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 316ч.1, 317 ч.1, 321, 330, 386, 387, 388 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 200, 259, 263, 265, 268, 293 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні (зустрічні) вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про витребування власником майна від добросовісного набувача – задовольнити частково.

Витребувати від ОСОБА_3 50/100 ідеальних частин житлового будинку № 24 і з відповідною частою господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: Чернівецька область, місто Чернівці вулиця Харлтуріна Степана б. 24.

В іншій частині заявлених вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Слободян Г.М.