Рішення № 72646105, 12.03.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6721/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

судді - Бутенка А.В.,

за участю секретаря - Філімоненко А.О.,

сторін:

позивач - ОСОБА_1,

представник відповідача - Савицький В.А. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голови Київського районного суду м. Одеси Чванкіна Сергія Анатолійовича про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Голови Київського районного суду м. Одеси Чванкіна Сергія Анатолійовича, в якому просить визнати дії Голови Київського районного суду м. Одеси Чванкіна Сергія Анатолійовича від 02 листопада 2017 року щодо відмови у задоволені заяви "Про перерозподіл на другого суддю та розгляд її в розумні строки" позовної заяви до відповідачів 1. Одеської Міської Ради. 2. ОСОБА_5, 3.ОСОБА_9. 4. ОСОБА_7 та третіх осіб без самостійних вимог - Третьої державної нотаріальної контори м. Одеси, КП "ОМБТІ та РОН'" про визнання права власності у порядку спадкування по Закону після померлої сестри ОСОБА_8, про визнання договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 - недійсним, про визнання договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 - недійсним, про повернення сторін у первісний стан, зареєстрованої 15 березня 2011 року за вхідним номером №10463 Київським районним судом м. Одеси, яке знаходиться у цивільній справі №2-3639/11 в томі №1 а.с. 105-121- протиправними.

Також позивач просить зобов'язати Голову Київського районного суду м. Одеси Чванкіна Сергія Анатолійовича перерозподілити на другого суддю Київського районного суду м. Одеси позовну заяву разом з додатками, зареєстровану 15 березня 2011 року за вхідним номером №10463 і яка знаходиться в цивільній справі №2-3639/11 для розгляду її в розумні строки іншим суддею.

В обґрунтування позову Позивач зазначила, що до теперішнього часу взагалі по цій позовній заяві ніякого рішення не прийнято. Суддею Салтан Л.В. вкладено цей позов у цивільну справу №8-17/11, який був вшитий у цивільну справу №2-6500/10. Згодом суддею Салтан Л.В. ця цивільна справа була об'єднана з цивільною справою №2-3639/11 і номер справи став остаточним №2-3639/11. Позов разом з додатками до нього знаходиться в Томі №1 справи (а.с. 105-121). Далі знаходяться матеріали зовсім іншої справи, які не мають відношення до її позову.

26 жовтня 2017 року позивач звернулась із письмовою заявою до голови Київського районного суду м. Одеси Чванкіна С.А. у порядку ст.ст. 27, 31 ЦПК України про перерозподіл у встановленому порядку позову з метою розгляду його в розумні строки, однак їй представили копію Ухвали суду за позовом ОСОБА_5 до Одеської міської ради про встановлення факту прийняття спадщини з іншим предметом позову. Позивач вважає, що її права та законні інтереси Київським районним судом м. Одеси порушені, тому просить позов задовольнити.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд задовольнити їх з підстав зазначених в адміністративному позові.

Представник відповідача заперечував проти позову, пояснивши, що цивільну справу № №2-3639/11 судом розглянуто по суті, позовна заява, зареєстрована 15 березня 2011 року за вхідним номером №10463 була зустрічною позовною заявою, після якої позивачем подавалась інша позовна заява із зміненими позовними вимогами, яка розглянута по суті. Крім того, Голова суду не має повноважень для перерозподілу справи, тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Так, з відзиву вбачається, що дійсно, 15.03.2011р. до канцелярії Київського районного суду м. Одеси надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_11 до Одеської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_9 та інших про визнання на підставі рішення Київського районного суду м.Одеси від 11.11.2010 р. права власності у порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1, про визнання договору купівлі-продажу вказаної квартири між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 недійсним, про визнання договору купівлі-продажу вказаної квартири між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 недійсним, про повернення сторін у первісний стан, яка була долучена до матеріалів справи № 2-3639/2011 (колишній №2-6500/2010) за позовом ОСОБА_5 до Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом на ту ж квартиру АДРЕСА_1.

17.03.2011р. до Київського районного суду м.Одеси надійшла від представника ОСОБА_1 та ОСОБА_11 заява з проханням долучити їх до участі у справі за позовом ОСОБА_5 до Одеської міської ради у якості 3-іх осіб.

Згідно ухвали Київського районного суду м.Одеси від 06.04.2011р. провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Одеської міської ради було зупинено до розгляду апеляційним судом Одеської області апеляційної скарги ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 11.11.2010р. по справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_11 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

05.05.2011р. рішенням апеляційного суду Одеської області рішення Київського районного суду м.Одеси від 11.11.2010 р. скасовано, у позові ОСОБА_1 та ОСОБА_11 відмовлено.

За таких обставин перестали існувати правові підстави зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_11, поданої 15.03.2011р.

Врахувавши вказане рішення апеляційного суду, 30.06.2011р. ОСОБА_1 та ОСОБА_11 направили до Київського районного суду м.Одеси уточнену позовну заяву про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 31.08.2011р. прийнятий вказаний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_11 до ОСОБА_5 та він об'єднаний в одне провадження з позовом ОСОБА_5 до Одеської міської ради (справа №2-3639/2011).

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 05.12.2012р. на підставі п.2 ч.І ст. 205 ЦПК України закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 05.12.2012р. за ОСОБА_5 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

Вказані судові рішення переглядались апеляційним судом Одеської області 19.06.2013р. та були скасовані.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 18.02.2015р. у задоволенні уточненого позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визначення причин пропуску строку для прийняття спадщини поважними та визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини відмовлено у повному обсязі.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 17.11.2015р. рішення Київського районного суду м.Одеси від 18.02.2015р. скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено.

Разом з тим, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.03.2016р. рішення апеляційного суду Одеської області від 17.11.2015р. скасовано, а рішення Київського районного суду м.Одеси від 18.02.2015р. про відмову у позові ОСОБА_1 залишено в силі.

Отже, твердження позивача ОСОБА_1 про втрату її позову до Одеської міської ради не відповідає дійсності, так як вказаний зустрічний позов був долучений до матеріалів справи №2-3639/2011, де знаходиться по цей час, а розглянутий по суті судом був уточнений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 (пізніше цей відповідач був замінений на Одеську міську раду). Тому, права та законні інтереси позивача ОСОБА_1 Київським районним судом м. Одеси не порушувались та відсутні підстави для задоволення позову.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у Рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 зазначив, що право на судовий захист належить до основних, невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина, яке, відповідно до частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

Ця норма головним чином гарантує право на справедливий судовий розгляд, а отже, право кожного учасника судового розгляду на «належне відправлення правосуддя». У свою чергу свобода розсуду, тобто певне дискреційне повноваження, визнане за Державами-учасницями при застосуванні в регулюванні прав і свобод, у тому числі й щодо права на доступ до правосуддя, має місце, проте в обмежених випадках.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці (параграф 72 рішення у справі «TINNELLY & SONS LTD AND OTHERS AND McELDUFF AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM») звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції закріплює «право на суд», де право на доступ, під яким розуміється можливість ініціювати судове провадження у цивільних справах, становить лише один з аспектів.

Однак це право не є абсолютним, воно може бути обмеженим; так як право на доступ за своєю природою потребує регулювання з боку держави. У зв'язку з цим, Держави-учасниці користуються певною свободою розсуду, проте ухвалення остаточного рішення про дотримання вимог Конвенції покладається на Суд. Він повинен переконатися в тому, що застосоване обмеження не обмежує або не зменшує доступ до правосуддя таким чином або до такої міри, що сама його сутність виявляється порушенням. У свою чергу подібне обмеження буде відповідати пункту 1 статті 6 Конвенції за умов, що воно має законну мету і що є розумна співмірність між використовуваними засобами та поставленою метою.

Відповідно до ст.154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату. Керівник апарату суду несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування автоматизованої системи документообігу.

Згідно з Типовою посадовою інструкцією керівника апарату місцевого загального суду, керівник апарату здійснює безпосереднє керівництво апаратом суду, забезпечує організованість та злагодженість у роботі підрозділів суду, працівників апарату суду, їх взаємодію у виконанні завдань, покладених на апарат суду щодо організаційного забезпечення діяльності суду, організовує ведення діловодства в суді відповідно до Інструкції з діловодства.

Відповідно до п.3.9 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Київському районному суді м.Одеси, затвердженими рішенням зборів суддів Київського районного суду м.Одеси від 14.08.2015р. (зі змінами від 28.09.2016р.) повторний автоматизований розподіл судових справ у визначених законодавством випадках (помилково визначена спеціалізація, неправильне налаштування табеля робочих днів суддів, відвід, самовідвід судді та інше) здійснюється за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду.

Згідно з п.2.3.50 Положения про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України №30 від 26.11.2010р. (зі змінами та доповненнями) винятково у разі, коли суддя (судді) у передбачених законом випадках не може (не можуть) продовжувати розгляд справи, невирішені судові справи передаються для повторного автоматизованого розподілу за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду (особи, яка виконує його обов'язки), що додається до матеріалів справи.

Враховуючи наявність повноважень саме керівника апарату суду щодо передачі для повторного автоматичного розподілу невирішених судових справ, у зв'язку з обов'язком належного організаційного забезпечення судового процесу та враховуючи знаходження розглянутої справи в архіві Київського районного суду м. Одеси, суд дійшов висновку про відсутність порушень в діях Відповідача щодо неприйняття рішення про перерозподіл для подальшого розгляду справи №2-3639/2011, розгляд якої закінчено судом першої та апеляційної інстанції.

Разом з тим, Закон України "Про звернення громадян" N393/96-ВР (далі-Закон N393/96-ВР) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Статтею 1 Закону N 393/96-ВР передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст. 3 Закону N 393/96-ВР, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Зокрема, заява (клопотання) є зверненням громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Статтею 5 Закону України N 393/96-ВР визначені вимоги, встановлені вказаним законом до звернення, в тому числі зазначено, що письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.

Необхідно зазначити, що одержавши звернення суб'єкт владних повноважень повинен з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості розглянути звернення за Законом № 393/96-ВР.

Відповідно до ст. 19 Закону N 393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, серед іншого: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати своє рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасника справи.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обгрунтування своїх рішень.

Враховуючи те, що відповідачем не заперечується факт знаходження позовної заяви позивача в архівній справі та з огляду на наявний предмет позову, суд не досліджує оригінал цивільної справи №2-3639/11, про витребування якої з архіву Київського районного суду м. Одеси просила позивач.

Разом з тим, із змісту відповіді на звернення позивача (а.с. 25) не вбачається дотримання вимог ст. 19 Закону N 393/96-ВР, а зазначені у відзиві на позов обставини, при розгляді заяви відповідачем об'єктивно та всебічно не перевірені, про результати перевірки та прийняті рішення заявника не повідомлено, отже в разі виявлення порушень, права позивача не поновлені.

Відповідно до ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи приписи Закону N 393/96-ВР, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.10.2017 року щодо перерозподілу позовної заяви від 15.03.2011 року.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі щодо належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За приписами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 9, 72-73, 77, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Голови Київського районного суду м. Одеси Чванкіна Сергія Анатолійовича- задовольнити частково.

Зобов'язати Голову Київського районного суду м. Одеси Чванкіна Сергія Анатолійовича повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.10.2017 року щодо перерозподілу позовної заяви від 15.03.2011 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (код платника - НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Київського районного суду м. Одеси (код ЄДРПОУ 38016923) судовий збір у розмірі 320 (триста двадцять) гривень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений та підписаний 12.03.2018 року.

Суддя: Бутенко А.В.

.