Рішення № 72645935, 28.02.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/4340/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Коморний О.І,

секретар судового засідання Мергель І.Р.,

за участю:

позивач ОСОБА_1

представник позивача ОСОБА_2

представника відповідача 1 не прибув

представник відповідача 2 не прибув

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, зобов’язання вчинити дії.

Обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою у якій містяться вимоги:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області № 1100 а/с «Про звільнення» від 17.11.2017 року про звільнення з посади помічника начальника відділу-оперативного чергового чергової частини штабу Миколаївського РВ ГУ МВС України у Львівській області з 12.04.2017 року.

- поновити ОСОБА_1 на посаді помічника начальника відділу-оперативного чергового чергової частини штабу Миколаївського РВ ГУ МВС України у Львівській області з 12.04.2017 року.

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 28 червня 2017 року по день винесення судового рішення.

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористані відпустки за 2016-2017 роки.

- зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області відповідно до п.9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України « Про Національну поліцію України» прийняти мене на службу до Національної поліції України на рівнозначну посаду, яку я обіймав в ГУ МВС України у Львівській області на момент звільнення 06.11.2015 року, шляхом винесення наказу про прийняття на службу до поліції.

- допустити негайне виконання постанови в частині поновлення на посаді помічника начальника відділу-оперативного чергового чергової частини штабу Миколаївського РВ ГУ МВС України у Львівській області та прийняття Головним управлінням Національної поліції у Львівській області на службу до Національної поліції України у відповідності до пункту У Розділ у ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» шляхом винесення наказу про прийняття на службу до поліції і стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

- зобов’язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області та Головне управління Національної поліції у Львівській області подати суду звіт про виконання постанови суду у місячний строк з моменту набрання нею законної сили.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2016 по справі № 813/6351/15 наказом №1033 від 11.04.2017 позивача поновлено на посаді помічника начальника відділу оперативного чергового чергової частини штабу Миколаївського РВ ГУМВС України у Львівській області з 07.11.2015. Водночас, того ж дня наказом від 11.04.2017 №1038 о/с позивача повторно звільнено з займаної посади з 07.11.2015 року у зв’язку із скороченням штату працівників. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2017 року у справі 813/1763/17 (набрання законної сили 25.07.2017 року) даний наказ №1038 о/с визнаний протиправним та скасований, позивача поновлено на посаді помічника начальника відділу оперативного чергового чергової частини штабу Миколаївського РВ ГУМВС України у Львівській області з 12.11.2017 року. Проте, наказом від 17.11.2017 №1100 о/с позивача повторно звільнено з займаної посади з 12.04.2017 року у зв’язку із скороченням штату працівників. Позивач зазначає, що відповідач, при прийнятті спірного наказу про повторне звільнення, не тільки жодним чином не обґрунтував відсутність можливості подальшого використання ОСОБА_1 на службі, але й не перевірив можливість реалізації права позивача на прийняття на службу до поліції. Прийняттям оскаржуваного в даній справі наказу відповідачем не було відновлено порушене право на працю, передбачене Конституцією України. Крім цього, покликаючись на практику Верховного Суду України, викладену у постанові від 28.10.2014 вказав, що відповідачем протиправно не вчинено дій щодо працевлаштування працівника ліквідованої установи. Враховуючи викладене, вважає протиправним оскаржуваний наказ та просить скасувати такий. У зв’язку з незаконним звільненням, позивач також просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та поновити його на раніше займаній посаді.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позов підтримали, просили такий задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача 1, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, у судове засідання не прибув, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, свого відношення до позову не висловив.

Представник відповідача 2, ГУНП у Львівській області у судове засідання не прибув, проте подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив повністю. В обґрунтування заперечень зазначив, що позовні вимоги заявлені до двох відповідачів, тому перебування одночасно в службових (трудових) відносинах з такими, не узгоджується з положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Українського РСР №114 від 29.07.1991 року та Законом України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 року. Представник відповідача, вважає позовні вимоги безпідставними та просить в позові відмовити.

Суд вважає за можливе продовжити розгляд справи за відсутністю представників відповідачів, оскільки на адресу суду не надходило клопотань чи заяв про відкладення розгляду справи.

Суд заслухав пояснення представника позивача, з’ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а також ті, які мають значення для вирішення справи, повно, всебічно та об’єктивно дослідив докази у справі, та

встановив:

ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з січня 07.07.2000р.

Станом на 06.11.2015 позивач перебував на посаді помічника начальника відділу оперативного чергового чергової частини штабу Миколаївського РВ ГУМВС України у Львівській області.

Наказом № 848 о/с від 06.11.2015 ОСОБА_1 звільнений з займаної посади.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2016, визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України у Львівській області №848 о/с від 06.11.2015 в частині звільнення ОСОБА_1, помічника начальника відділу – оперативного чергового чергової частини штабу Миколаївського районного відділу ГУМВС України у Львівські області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника начальника відділу – оперативного чергового чергової частини штабу Миколаївського районного відділу ГУМВС України у Львівські області з 07.11.2015. Стягнуто з Миколаївського районного відділу ГУМВС України у Львівській області на користь ОСОБА_1 8179 грн. 53 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за виключенням податків та інших обов’язкових платежів.

Наказом ГУМВС України у Львівській області від 11.04.2017 №1033 скасовано наказ 848 о/с, та поновлено позивача на посаді помічника начальника відділу оперативного чергового чергової частини штабу Миколаївського РВ ГУМВС України у Львівській області з 07.11.2015 року. Однак, наказом від 11.04.2017 №1038 о/с ОСОБА_3 повторно звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил за п.64 “г” (через скорочення штатів).

Позивач, ОСОБА_3 оскаржив наказ №1038 о/с «Про звільнення» від 11.04.2017 року в судовому порядку.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2017 року у справі 813/1763/17 (набрання законної сили 25.07.2017 року) даний наказ №1038 о/с «Про звільнення» від 11.04.2017 року визнано протиправним та скасовано, а відповідача зобов’язано поновити позивача на посаді помічника начальника відділу оперативного чергового чергової частини штабу Миколаївського РВ ГУМВС України у Львівській області з 12.04.2017 року.

Наказом №1099 о/с «Про виконання рішення суду» від 17 листопада 2017 року ГУ МВС України у Львівській області поновлено позивача на вищевказаній посаді з 12.04.2017 року. Проте, наказом № 1100 о/с « Про звільнення» від 17 листопада 2017 року ОСОБА_3 повторно звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил за п.64 “г” (через скорочення штатів) з 12.04.2017 року.

Не погодившись з таким рішенням позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано такі обставини справи та норми чинного законодавства.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.4 ч.3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, регулюється Законом України “Про Національну поліцію” від 02.07.2015 року № 580-VІІІ та спеціальним законодавством, зокрема, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі Положення № 114).

Так, пунктом 64 «г» вказаного Положення передбачено, що особи середнього, старшого і начальницького складу звільняються зі служби в запас через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання їх на службі.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду трудових спорів" (з подальшими змінами) при розгляді трудових спорів, пов'язаних із звільненням за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності штату працівників, чи додержані власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють звільнення працівника, які є докази зміни в організації виробництва і праці, того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне звільнення.

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

ОСОБА_4 опублікований 06.08.2015 в газеті «Голос України» та відповідно до його Прикінцевих та перехідних положень набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 07.11.2015, крім, зокрема, п. п. 8, 11 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону, які набрали чинності з дня, наступного за днем опублікування Закону, тобто 07.08.2015.

Так, п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що з дня опублікування вказаного Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Відповідно до п. п. 9, 10 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним вказаним Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування вказаного Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у вказаному пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Зазначені особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного у вказаному пункті терміну на підставах, визначених Положенням.

Пункти 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» передбачають вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015 включно. ОСОБА_4 норми є імперативними, тобто неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідовано, зокрема, ГУ МВС України у Львівській області.

При цьому, в Законі України «Про Національну поліцію», постанові Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 чи інших нормативно-правових актах не зазначено про відмову держави від виконання завдань та функцій, які покладались на органи міліції.

Таким чином, у спірному випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави не ліквідована.

Крім того, суд вважає, що вказане правонаступництво підтверджується, зокрема, аналогічністю завдань міліції і поліції, встановлених ст.3 Закону України «Про міліцію» та ст.2 Закону України «Про Національну поліцію» відповідно, ліквідація обласних управлінь Міністерства внутрішніх справ України з одночасним створенням аналогічних територіальних органів Національної поліції, використання органами Національної поліції в своїй діяльності нормативно-правових актів (наказів) Міністерства внутрішніх справ України.

Суд також враховує, що в постанові від 27.05.2014 у справі № 21-108а14 Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи.

Пунктами 8-11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» не передбачено порядку пропонування працівникам міліції посад в органах Національної поліції.

Враховуючи таку обставину та наведену правову позицію Верховного Суду України щодо обов'язку роботодавця працевлаштувати працівників ліквідованої установи, суд вважає, що в спірному випадку до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, а саме ст.49-2 КЗпП України, частиною 3 якої передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення ст.49-2 КзпП України, суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2017 у справі №813/1763/17 судом встановлено, що відповідачем не дотримано вищевказаних вимог закону при винесені повторно наказу про звільнення.

Згідно з частиною 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом також взято до уваги позицію Європейського суду у справіYvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) відповідно до якої принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обгрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при звільненні працівників поліції (зокрема, встановлення вичерпного переліку підстав у зв’язку з якими забороняється звільнення працівника), то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Суд враховує, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2017 у справі №813/1763/17 визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України у Львівській області №1038 о/с від 11.04.2017 «Про звільнення» за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) ОСОБА_1 з посади помічника начальника відділу оперативного чергового чергової частини штабу Миколаївського РВ ГУ МВС України у Львівській області, поновлено позивача на посаді помічника начальника відділу оперативного чергового чергової частини штабу Миколаївського РВ ГУ МВС України у Львівській області з 12.04.2017. ОСОБА_4 постанова суду набрала законної сили 25.07.2017.

Суд бере до уваги, що вказана постанова суду виконана відповідачем лише 17.11.2017 і в цей же день прийнято оскаржуваний наказ ГУ МВС України у Львівській області від 17.11.2017 №1100 о/с про звільнення позивача з посади помічника начальника відділу оперативного чергового чергової частини штабу Миколаївського РВ ГУ МВС України у Львівській області з 12.04.2017 на підставі п.64 «г» (через скорочення штатів).

Відтак при прийнятті оскаржуваного наказу від 17.11.2017 №1100 о/с відповідач зобов’язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється, та з’ясувати наявність наміру особи проходити службу в національній поліції.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що звільнення позивача є таким, що порушило його право на працю в частині гарантій на зайняття певних посад у порядку визначеному розділом ХІ Закону України «Про Національну поліцію».

Суд дійшов висновку про відсутність достатніх і належних правових підстав в ГУМВС України у Львівській області для прийняття наказу від 17.11.2017 №1100 о/с про звільнення позивача з займаної посади. А тому, оскаржений наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Наказом ГУ МВС України у Львівській області від 17.11.2017 №1099 о/с на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2017 у справі №813/1763/17 ОСОБА_1 поновлено на посаді помічника начальника відділу оперативного чергового чергової частини штабу Миколаївського РВ ГУ МВС України у Львівській області та в цей же день звільнено з посади. Тобто, станом на 12.04.2017 позивач перебував на посаді помічника начальника відділу оперативного чергового чергової частини штабу Миколаївського РВ ГУ МВС України у Львівській області.

Отже, суд звертає увагу, що у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 28.10.2014 у справі № 21-484а14.

Оскільки відповідачем трудові гарантії позивача були порушені, у зв'язку із чим повинні бути відновлені шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

З урахуванням викладеного, на підставі вимог пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, суд вважає за необхідне поновити позивача на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме на посаді помічника начальника відділу оперативного чергового чергової частини штабу Миколаївського РВ ГУ МВС України у Львівській області.

У зв'язку з протиправністю наказу відповідача від 17.11.2017 №1100 о/с "Про звільнення" та з урахуванням абзацу 2 пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, згідно з яким днем звільнення вважається останній день роботи, позивача належить поновити з 13.04.2017.

З огляду на наведене, позовні вимоги в частині дати поновлення позивача на посаді необхідно задовольнити частково, оскільки 12.04.2017 вважається останнім робочим днем позивача.

Стосовно позовної вимоги про зобов’язання Головного управління Національної поліції в Львівській області прийняти позивача на службу до поліції, шляхом винесення наказу про прийняття на службу до поліції, суд вважає що у їх задоволенні належить відмовити, оскільки поновлення на посаді працівника, з якої останній не був звільнений, жодним нормативно-правом актом України не передбачено.

Станом на час розгляду справи (28.02.2018) ГУ МВС України у Львівській області не ліквідоване, також враховуючи особливий порядок прийняття на службу в поліцію, підстав для поновлення позивача на службі в поліції, як в органі, що буде виконувати повноваження (завдання) юридичної особи, що ліквідується, відсутні.

Щодо розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, яке підлягає виплаті позивачу, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 N 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі- Порядок). ОСОБА_4 постановою визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 8 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з ч. 2 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Суд звертає увагу, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2017 у справі №813/1763/17 на користь позивача стягнуто грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 12.04.2017 по 27.06.2017 в сумі 10884, 50 грн. за виключенням податків і зборів. А відтак, тривалість вимушеного прогулу позивача, який утворився внаслідок прийняття протиправного наказу відповідача від 17.11.2017 №1100 о/с необхідно обраховувати з 28.06.2017 по 28.02.2018, що становить 245 календарний день.

Згідно з наявною в матеріалах справи довідкою від 18.08.2016 № 8905 розмір грошового забезпечення позивача за вересень 2015 року становив 4258,16 грн., за жовтень 2015 року – 5320,15 грн. У вересні та жовтні 2015 року було 61 календарний день. Таким чином, середньоденний заробіток позивача становив 157 грн. ((4258,16 грн. + 5320,15 грн.) : 61). З урахуванням кількості робочих днів вимушеного прогулу 245, розмір грошового забезпечення, що підлягає виплаті позивачу становить 38465 грн. (157 грн. х 245 дні), який і підлягає до стягнення з ГУМВС України у Львівській області в користь позивача.

Розмір грошового забезпечення за один місяць, обрахований відповідно до пункту 8 Порядку, та стягнення якого підлягає до негайного виконання у зв’язку з поновленням на посаді, становить 4789,16 грн.

Суд вважає, що рішення в частині виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць слід допустити до негайного виконання, так як відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню.

Тому суд вважає, що рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області виплатити в користь позивача грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2016 по 2017 роки, суд зазначає наступне.

Згідно п.56 розділу 6 Постанови кабінету міністрів «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення. Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Згідно із ч.9 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

Відповідно до ч.10 ст.93 даного Закону за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Аналогічна правова норма закріплена в п.8 розділу 3 наказу МВС України від 06.04.2016 №260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання».

Вищенаведені норми застосовуються при звільненні працівника із органів внутрішніх справ (поліції).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується гарантованим наданням вiдпустки визначеної тривалостi iз збереженням на її перiод мiсця роботи (посади), заробiтної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом та забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Згідно з ст. 24 Закону України "Про відпустки", у разi звiльнення працiвника йому виплачується грошова компенсацiя за всi не використанi ним днi щорiчної вiдпустки, а також додатковi вiдпустки працiвникам, якi мають дiтей або повнолiтню дитину — iнвалiда з дитинства пiдгрупи А І групи. За бажанням працiвника частина щорiчної вiдпустки замiнюється грошовою компенсацiєю. При цьому тривалiсть наданої працiвниковi щорiчної та додаткових вiдпусток не повинна бути менше нiж 24 календарних днi.

Водночас у даному випадку, суд встановив незаконість звільнення позивача та дійшов висновку про поновлення позивача на роботі. Відтак за позивачем зберігається право на використання відпустки .

З огляду на наведене суд вважає, що оскільки позивач підлягає поновленню на посаді то відсутні підстави для виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за період з 2016 по 2017 роки, а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

ОСОБА_1 в своєму позові також просить встановити судовий контроль за виконанням даного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу вказаної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов'язком суду. Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами.

Позивач не навів аргументованих доводів та не надав доказів того, що дане рішення суду буде відповідачем тривалий час не виконане, в зв'язку з чим своєчасно у межах розумних строків не будуть поновлені його права. Тому, дана позовна вимога позивача не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст.78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245, 250, 295 КАС України, суд, –

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області № 1100 о/с “Про звільнення” від 17.11.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади помічника начальника відділу-оперативного чергового чергової частини штабу Миколаївського РВ ГУМВС України у Львівській області з 12.04.2017 року.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді помічника начальника відділу оперативного чергового чергової частини штабу Миколаївського РВ ГУМВС України у Львівській області з 13 квітня 2017 року.

4. Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (79007, м. Львів, пл. Григоренка, 3, ЄДРПОУ 08592247) на користь ОСОБА_1 (вул. Шептицького, 1/82, м. Новий Розділ, Львівська область, 81652, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 38465 (тридцять вісім тисяч чотириста шістдесят п’ять) гривень грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з відрахуванням податків, зборів та обов’язкових платежів.

5. Постанову суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення на його користь грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 4789 (чотири тисячі сімсот вісімдесят дев’ять) гривень 16 копійок звернути до негайного виконання.

6. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення подається безпосередньо до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 12.03.2018р.

Суддя Коморний О.І.