Постанова № 72644834, 28.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2018 р. м. Київ Справа№ 920/723/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Григораш Н.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 28.02.2018 (не з'явились)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Аромат" в особі Філії "Сумський молочний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 (повний текст підписано 06.11.2017)

у справі №920/723/17 (суддя Чебикіна О.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія"

до Дочірнього підприємства "Аромат" в особі Філії "Сумський молочний завод"

про стягнення 85 880,24 грн.

В судовому засіданні 28.02.2018 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія" звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Дочірнього підприємства "Аромат" в особі Філії "Сумський молочний завод" про стягнення 68 608,80 грн. заборгованості за поставлений товар відповідно до договору поставки № ТА001241-16 від 21.06.2017, 9 606,26 грн. пені, 1 398,49 грн. 3 % річних та 6 266,69 грн. інфляційних нарахувань.

Позов вмотивовано тим, що відповідач в порушення умов договору поставки не оплатив своєчасно та у повному обсязі вартість отриманої продукції.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 08.08.2017 порушено провадження у справі та призначено до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 05.09.2017 справу №920/723/17 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.09.2017 справу №920/723/17 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 у справі №920/723/17 позов задоволено.

Стягнуто з Дочірнього підприємства "Аромат" в особі філії "Сумський молочний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія" заборгованість за поставлений товар в сумі 68 608, 80 грн., пеню в сумі 9 606,26 грн., 3% річних в сумі 1 398,49 грн., 6 266,69 грн. та 1 600,00 грн.

Рішення обґрунтовано доведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, рішення прийнято за неповного з'ясування обставин справи, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.

Апелянт зазначає, що договір поставки та всі первинні документи, що свідчать про його фактичне виконання, були укладені директором філії «Сумський молочний завод» ДП «Аромат» з перевищенням повноважень, оскільки під час їх укладання був відсутній необхідних обсяг цивільної дієздатності відповідача.

Апелянт вказує, що позивачем не було дотримано умови договору та належним чином поставлено товар відповідачеві, оскільки ним не було надано належним чином оформлених первинних документів, які б підтверджували факт поставки товару, а надані останнім копії видаткових накладних на підтвердження факту отримання товару, на думку апелянта, не мають доказової сили.

Крім того, апелянт зазначає, що позивачем в підтвердження позовних вимог не надано жодної дійсної довіреності на осіб, які отримували товар.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу відповідача 07.12.2017 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 колегією суддів у визначеному складі прийнято апеляційні скарги до провадження та призначено до розгляду на 07.02.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 розгляд справи відкладено на 28.02.2018 у зв'язку з неявкою уповноважених представників сторін.

Уповноважені представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції 28.02.2018 не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини їх неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази (повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 136-138).

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників сторін обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21 червня 2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія" (постачальник) та Дочірнім підприємством "Аромат" в особі Філії "Сумський молочний завод" (покупець) був укладений договір поставки №ТА001241-16 (надалі - договір), згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця гофрокартонну продукцію (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 1.3. договору загальна сума договору складає сукупну вартість товару, визначену у видаткових накладних, отриманого покупцем у період дії цього договору.

Пунктом 1.4. договору обумовлено, що постачальник зобов'язується поставляти товар окремими партіями, оформленими видатковими накладними, а покупець зобов'язаний приймати та оплачувати такий товар. Під партією товару вважається кількість товару, відвантажена в один транспортний засіб. Обсяг партії визначається у видатковій накладній.

Відповідно до п. 3.2. договору покупець зобов'язаний здійснити попередню оплату партії товару у розмірі 100% від вартості замовленої партії Товару згідно узгодженої заявки - замовлення або рахунку, якщо інше не передбачене додатком до договору.

Пунктом 3.3. договору визначено, що загальна сума неоплаченого товару повинна погоджуватися в додатку до договору. У випадку перевищення цієї суми, постачальник має право не приймати заявку-замовлення покупця до дати повної оплати попередньо поставлених партій товару.

21.06.2016 між сторонами договору було укладено додаткову угоду №1 до договору поставки № ТА001241-16 від 21 червня 2016, якою сторони погодились викласти пункт 3.2. договору поставки № ТА001241-16 від 21 червня 2016 в наступній редакції: "3.2. Покупець зобов'язаний здійснити післяоплату у розмірі 100% від погодженої вартості даної партії товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару шляхом перерахування коштів у гривнях на розрахунковий рахунок постачальника." (п.1 додаткової угоди №1).

Пунктом 2 додаткової угоди №1 сторони погодили викласти пункт 3.3. договору поставки № ТА001241-16 від 21 червня 2016 у наступній редакції: "3.3. Загальна сума неоплаченого товару не може перевищувати 133 000,00 грн. з ПДВ. У випадку перевищення цієї суми, постачальник має право не приймати заявку-замовлення покупця до дати повної оплати попередньо поставлених партій товару".

Спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.

Задовольняючи позов, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно частини першої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином та поставив відповідачу товар на суму 68 608,80 грн., що підтверджується видатковою накладною № №7442 від 21.09.2016, копія якої міститься в матеріалах справи (а.с. 21), проте відповідач оплати поставлених позивачем товарів не провів, доказів зворотного суду не надав.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 68 608,80 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 9 606,26 грн. пені за порушення термінів оплати за поставлений товар за період з 22.10.2016 по 22.04.2017, 1 398,49 грн. 3 % річних за весь час прострочення сплати вартості поставленого товару за період з 11.10.2016 по 26.06.2017 та 6 266,69 грн. інфляційних нарахувань за період з 22.10.2016 по 26.06.2017.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Перевіривши наявні в матеріалах справи розрахунки пені, колегія суддів дійшла висновку, що вони виконані арифметично вірно та у відповідності до норм законодавства, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 9 606,26 грн. пені.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 вказаної постанови пленуму ВГСУ, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Колегія суддів, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу 68 608,80 грн., враховуючи заявлений позивачем період з 22.10.2016 по 26.06.2017, дійшла висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню лише у розмірі 1397,40 грн., а тому в іншій частині вимог щодо стягнення 3% річних слід відмовити.

Місцевий господарський суд не звернув детальної уваги на проведені позивачем розрахунки, а тому дійшов помилкового висновку про стягнення 3% річних у більшому розмірі.

Щодо вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат судом встановлено, що до стягнення підлягає сума 7464,70 грн., однак колегія суддів не має права виходити за межі позовних вимог без клопотання заінтересованої сторони, а тому до стягнення підлягає заявлена позивачем за спірний період сума інфляційних втрат у розмірі 6 266,69 грн.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта щодо не підтвердження факту поставки товару з огляду на наступне.

В матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія видаткової накладної №7442 від 21.09.2016 на суму 68 608,80 грн.

Згідно із ч. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", із змінами, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Видаткова накладна №7442 від 21.09.2016, яка засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції та договірних відносин, вказаним вимогам відповідає.

Щодо відсутності довіреностей на отримання спірного товару, на що також посилається відповідач, слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 № 99, довіреність на отримання цінностей видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

Відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі №903/679/14 від 29.04.2015.

Така обставина, як відсутність реквізитів довіреності на особу, що приймала товарно-матеріальні цінності згідно з видатковою накладною, свідчить лише про неналежне оформлення відповідного розділу накладних про одержання товару, що покладається на особу, яка одержує товарно-матеріальні цінності.

Слід зазначити, що відпуск матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не являється запереченням факту передачі (поставки) товарів.

З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів визнає доведеним факт поставки позивачем відповідачу на виконання умов Договору товару на загальну суму 68 608,80 грн.

Щодо тверджень апелянта про підписання Договору особою з перевищенням наданих їй повноважень слід зазначити таке.

Стаття 204 ЦК України встановлює презумпція правомірності правочину, а саме те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас частиною 1 ст. 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів визнання Договору недійсним в судовому порядку, в тому числі і з підстав підписання його особою з перевищенням повноважень, колегія суддів вважає недоведеним факт недійсності Договору та виходить з того, що такий правочин є правомірним.

Слід зазначити і про те, що умови Положення про філію "Сумський молочний завод" Дочірнього підприємства "Аромат" не містять обмежень щодо підписання керівником філії специфікацій до договору поставки, в той час як підписанням вищезазначених документів особою від імені філії та скріплення підпису такої особи печаткою філії фактично свідчить про схвалення такою особою вищезгаданого правочину, в той час як згідно з ч. 2 ст. 241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Доказів про те, що печатка Філії "Сумський молочний завод" Дочірнього підприємства "Аромат" вибула з її володіння в результаті злочинних дій третіх осіб, суду не надано.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача.

В той же час, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції колегією суддів встановлено, що повний текст оскаржуваного рішення складено 06.11.2017, в судовому засіданні 01.11.2017 згідно протоколу судового засідання у справі №920/723/17 було оголошено вступну та резолютивну частину рішення (а.с. 97), однак в матеріалах справи №920/723/17 наявна вступна та резолютивна частина іншого рішення у справі №910/723/17, тобто з іншої справи, з іншими сторонами та іншим предметом спору.

Крім того, колегією суддів встановлено, що в п. 2 резолютивної частини повного тексту рішення Господарського суду м. Києва від 01.11.2017 у справі №920/723/17 вирішено стягнути з Дочірнього підприємства "Аромат" в особі філії "Сумський молочний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія" заборгованість за поставлений товар в сумі 68 608, 80 грн., пеню в сумі 9 606,26 грн., 3% річних в сумі 1 398,49 грн., 6 266,69 грн. та 1 600,00 грн. та не зазначено найменування сум 6 266,69 грн. та 1 600,00 грн. Крім того, відсутній висновок суду щодо заявленої позивачем позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються: висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; розподіл судових витрат; строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.

Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).

З огляду на викладене, оскаржуване рішення вказаним вимогам не відповідає.

Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, але рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 у справі №920/723/17 підлягає скасуванню з підстав, викладених вище, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

У зв'язку із частковим задоволенням позову, судові витрати за розгляд позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Аромат" в особі Філії "Сумський молочний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 у справі №920/723/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 у справі №920/723/17 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Дочірнього підприємства "Аромат" в особі Філії "Сумський молочний завод" (40009, м. Суми, Ковпаківський район, вул. Білопільський шлях, буд. 15, код ЄДРПОУ 26438113) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія" (75101, Херсонська область, м. Олешки, вул. Гвардійська, буд. 103, код ЄДРПОУ 38045226) 68 608,80 грн. основного боргу, 9 606,26 грн. пені, 1397,40 грн. 3 % річних, 6 266,69 грн. інфляційних втрат, 1 598,04 грн. судового збору за подання позовної заяви.

5. В іншій частині в позові відмовити.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

7. Матеріали справи №920/723/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України з урахуванням перехідних положень ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Повний текст підписано 12.03.2018.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко