Постанова № 72644768, 27.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2018 р. Справа№ 922/4353/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засідання Кравченко Х.С.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши апеляційну скаргу Прокуратури міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2017р.

у справі №922/4353/16 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Т.Г.Шевченка"

до відповідача-1 Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області

відповідача-2 Головного управління Національної поліції в Харківській області

відповідача-3 Державної казначейської служби України

про стягнення 1 603 590,00 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області та Шевченківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківської області про відшкодування майнової шкоди в розмірі 1 603 590,00 грн. (з урахуванням заяви позивача від 11.04.2017р. про збільшення позовних вимог), завданої внаслідок тривалого невиконання Дзержинським відділом поліції ГУ НП в Харківській області та її посадовими особами ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова щодо повернення позивачу як законному власнику майна - трактора Джон Дір 8400, заводський НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, двигун НОМЕР_2.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.02.2017р. замінено відповідача Шевченківський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області на належного відповідача - Головне управління національної поліції в Харківській області та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державну казначейську службу України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. залучено до участі у справі іншого відповідача - Державну казначейську службу України та передано справу №922/4353/16 за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2017р. у справі №922/4353/17 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Т.Г.Шевченка" 1 603 590,00 грн. завданої майнової шкоди.

Не погодившись з вказаним рішенням, Прокуратура міста Києва звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказував на те, що неправомірність дій чи бездіяльність ГУ Нацполіції в Харківській області повинна встановлюватись відповідними судовими рішеннями, проте позивачем не доведено неправомірності дій органу державної влади, а також безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між протиправною бездіяльністю слідчого ГУ Нацполіції щодо неповернення вилученого майна та понесеними позивачем збитками.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2017р. визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Кропивна Л.В. судді: Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.11.2017р.

24.11.2017р. до Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу.

24.11.2017р. до Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання із запереченнями на подання апеляційної скарги прокурором.

24.11.2017р. до Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про фіксування судового процесу та заперечення проти клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 07.12.2017р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2017р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 03.01.2018р.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни колегії суддів, у зв'язку із перебуванням суддів Пономаренка Є.Ю. та Дідиченко М.А. у відпустках для розгляду справи №922/4353/16 визначено колегію суддів у складі: Кропивна Л.В. (головуючий), судді: Михальська Ю.Б., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.01.2018р. розгляд апеляційної скарги призначено на 25.01.2018р.

25.01.2018р. судове засідання не відбулося, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Кропивної Л.В. у відпустці.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018р. розгляд справи призначено на 27.02.2018р.

23.02.2018р. до Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання в якому директор товариства просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Представники відповідачів до судового засідання, що відбулось 27.02.2018р., не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відхиляючи доводи позивача про відсутність повноважень Прокуратури міста Києва на оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2017р. у даній справі, колегією суддів враховує таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Таким чином, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає необхідність обґрунтування прокурором наступних підстав для представництва:

- порушення або загроза порушення інтересів держави;

- нездійснення або неналежне здійснення органом державної влади, місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту цих інтересів.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Заступник прокурора міста Києва, на підставі ч.ч. 3,4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" стверджував, що порушення інтересів держави полягає у примусовому відшкодуванні шкоди з Державного бюджету України у розмірі 1 603 590,00 грн. на підставі оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2017р. у даній справі, тоді як відповідачами заходи щодо оскарження рішення не вживались.

Вказане свідчить про неналежне здійснення захисту порушених інтересів держави, тож відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявні підстави для представництва інтересів держави в суді прокурором.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 26.10.2005р. між Приватним підприємством "Ліга" (продавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Т.Г.Шевченка" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу №А-1683, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив трактор Джон-Дір 8400 та БДВП-6,3; двигун НОМЕР_4; шасі зав. НОМЕР_5, 1998 року випуску.

Відповідно до ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 16.06.2014р. у справі №552/3604/14-к слідчий СВ Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області Полонський О.О. звернувся до суду з клопотанням, погодженим з прокурором, про надання дозволу на тимчасовий доступ та вилучення речей. У клопотанні слідчий посилався на те, що у провадженні СВ Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області знаходяться матеріали досудового розслідування, внесеного 13.05.2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1201417002000903, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України.

Даною ухвалою клопотання слідчого СВ Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області задоволено. Надано дозвіл на тимчасовий доступ та вилучення речей, що перебувають у володінні, зокрема СТОВ "Агрофірма ім. Шевченка Т.Г." - трактора "Джон-Дір 8400" (заводський НОМЕР_1).

Відповідно до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 04.07.2014р. та опису речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, складеного слідчим СВ Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області старшим лейтенантом міліції Полонським О.О., вилучено у СТОВ "Агрофірма ім. Т.Г.Шевченка" трактор "Джон-Дір 8400", заводський НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, двигун НОМЕР_2 з залишком дизельного палива в паливному баку 60 л.

Згідно з актом передачі-приймання техніки від 04.07.2014р. слідчий СВ Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області старший лейтенант міліції Полонський О.О. передав на зберігання Українському державному концерну по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгротехсервіс" вилучену відповідно ухвали Київського районного суду м. Полтави від 16.06.2014р. у справі №552/3604/14-к та протоколу тимчасового доступу до речей та документів від 04.07.2014р. у СТОВ "Агрофірма ім. Т.Г.Шевченка" сільськогосподарську техніку виробництва фірми "Дір енд Компані" - трактор "Джон Дір 8400", заводський НОМЕР_1.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 16.07.2014р. у справі №552/3604/14-к скасовано ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Полтава від 16.06.2014р. в частині вилучення трактора марки "Джон-Дір 8400" НОМЕР_1 у СТОВ "Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка" та відмовлено у задоволенні клопотання слідчого СВ Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області про надання дозволу на вилучення трактора "Джон-Дір 8400" заводський НОМЕР_1, що перебуває у володінні СТОВ "Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка" за адресою: с. Червоноармійське Вовчанського району Харківської області.

Постановою старшого слідчого Дзержинського відділу поліції (м. Харків) ГУ НП в Харківській області майором міліції Прокопенко Д.В. від 18.01.2016р. кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12014170020000903 від 13.05.2014р., закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 29.01.2016р. у справі №638/1462/16-к клопотання слідчого Дзержинського відділу поліції (м. Харків) ГУ НП в Харківській області майора міліції Прокопенко Д.В., погодженого прокурором Харківської місцевої прокуратури №1 Мороз А.О., про вирішення питання речового доказу у кримінальному провадженні №12014170020000903 від 13.05.2014р. за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ст. 356 КК України задоволено. Ухвалено повернути речовий доказ - трактор колісний реєстраційний номер НОМЕР_3 марки JOHN DEERE 8400 1998 року випуску, двигун НОМЕР_2 з залишком дизельного палива в паливному баку 60 л. власнику СТОВ "Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка". Виконання ухвали покладено на слідчого Дзержинського відділу поліції (м. Харків) ГУНП в Харківській області майора міліції Прокопенка Д.В.

Звертаючись до господарського суду з позовом, позивач вказував, що слідчим Дзержинського відділу поліції (м. Харків) ГУНП в Харківській області (Шевченківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області) майором Прокопенком Д.В. вказана ухвала не виконана, трактор підприємству не повернуто, чим завдано позивачу збитків у розмірі вартості трактора, яка з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог складає 1 603 590,00 грн. та підлягає відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Таким чином, предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій органів державної влади при здійсненні ними своїх повноважень шляхом вилучення майна, належного позивачеві, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) органу державної влади і заподіянням шкоди.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Згідно статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки. У випадку заподіяння шкоди органами державної влади, вона відшкодовується незалежно від їх вини.

З матеріалів справи вбачається, що законним власником вилученого слідчим СВ Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області старшим лейтенантом міліції Полонським О.О. трактора Джон-Дір 8400 та БДВП-6,3; двигун НОМЕР_4; шасі зав. НОМЕР_5, 1998 року випуску, є позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка".

Відповідно до ч. 1 ст. 167 Кримінального процесуального кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині 2 цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

За приписами статті 168 КПК України після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов'язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160 - 166, 170 - 174 цього Кодексу.

Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов'язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість

Питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171 - 174 цього Кодексу. При цьому гроші, цінності та інше майно, що були предметом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, конфіскуються, крім тих, які повертаються власнику (законному володільцю), а якщо його не встановлено - переходять у власність держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження визначає Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року №1104.

Пунктом 27 даного Порядку встановлено, що схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1 - 26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв'язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно.

Єдині правила вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів, цінностей та іншого майна на стадії дізнання, досудового слідства і судового розгляду, а також порядок виконання рішень органів досудового слідства, дізнання і суду щодо речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна встановлюються Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженою наказом Генерального прокурору України, Голови Державної податкової адміністрації України, в.о. Голови Верховного Суду України, Міністра внутрішніх справ України, Голови Служби безпеки України, Голови Державної судової адміністрації України від 27.08.2010р. №51/401/649/471/23/125 (далі - Інструкція).

Пунктом 12 Інструкції передбачено, що під час зберігання і передачі речових доказів, цінностей, документів та іншого майна вживаються заходи для забезпечення належного зберігання у вилучених об'єктів ознак і якостей, які визначають їх значення як речових доказів у кримінальних справах і які є на них, а також зберігання самих речових доказів, ознак і якостей з метою можливості їх подальшого цільового використання (якщо вони не можуть бути передані на зберігання потерпілим, їх родичам або іншим особам, а також організаціям).

Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації, про що складається протокол. Відповідальною за зберігання речових доказів, приєднаних до справи, є особа, яка проводить дізнання, слідчий, в суді - суддя, відповідальний працівник апарату суду або керівник апарату суду, а в експертній установі - співробітник експертної установи, у віданні якого речові докази перебувають у відповідний період, або керівник експертної установи (п. 13 Інструкції).

Згідно з п. 19 Інструкції зберігання транспортних засобів та інших самохідних машин, а також пристроїв і механізмів, які використовувалися як знаряддя для вчинення злочинів і визнані речовими доказами, а також транспортних засобів, на які накладено арешт, якщо вони не можуть бути передані на зберігання власникові, його родичам або іншим особам, а також організаціям, проводиться за постановою слідчого, прокурора, судді, за ухвалою суду протягом досудового слідства або судового розгляду відповідними службами органів внутрішніх справ, служби безпеки, підрозділів податкової міліції (у справах, що перебувають у її провадженні відповідно до компетенції), керівники яких дають про це розписку, яка приєднується до справи. В розписці вказується, хто є персонально відповідальним за зберігання прийнятого транспортного засобу.

Пунктами 82, 83 Інструкції передбачено, що прокурори, начальники слідчих підрозділів, начальники органів дізнання, керівники апаратів судів, за обов'язковою участю особи, відповідальної за збереження речових доказів, зобов'язані не рідше одного разу на рік перевіряти стан та умови зберігання речових доказів, правильність ведення документів по їх прийому, обліку, передачі відповідно до цієї Інструкції.

За результатами перевірки складається акт, що надсилається керівникам вищого рівня прокуратур, слідчих підрозділів, органів дізнання та керівникам апаратів вищестоящих судів, які зобов'язані вживати заходів до обладнання спеціальних приміщень і сховищ для речових доказів, цінностей та іншого майна, вимагати забезпечення належних умов їх зберігання.

Колегією суддів встановлено, що ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 29.01.2016р. у справі №638/1462/16-к зобов'язано повернути речовий доказ - трактор колісний реєстраційний номер НОМЕР_3 марки JOHN DEERE 8400 1998 року випуску, двигун НОМЕР_2 з залишком дизельного палива в паливному баку 60 л. законному власнику СТОВ "Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка". Виконання ухвали покладено на слідчого Дзержинського відділу поліції (м. Харків) ГУ НП в Харківській області (Шевченківського відділу поліції ГУ НП в Харківської області) майора міліції Прокопенка Д.В.

Листами №60/903 від 05.02.2016р. та №60/903 від 23.03.3016р. старший слідчий Шевченківського відділення Холодногірського ВП ГУ НП в Харківській області майор поліції Прокопенко Д.В. звертався до Українського державного концерну по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгротехсервіс" з проханням виконати вищевказану ухвалу суду, а також просив надати інформацію та відповідні підтверджуючі документи про місцезнаходження трактору "Джон-Дір 8400".

Проте, Український державний концерн по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгротехсервіс" у листі №07-1/37 від 05.04.2016р. повідомив, що трактор JOHN DEERE 8400 1998 року випуску, двигун НОМЕР_2 в 2015 році переданий у власність іншого суб'єкта господарювання за договором поставки, у зв'язку з чим неможливо повернути вказане майно.

У зв'язку із встановленням зазначеного факту, прокурором Харківської місцевої прокуратури №1 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016221090000200 від 10.10.2016р. за ч. 1 ст. 388 КК України, за фактом відчуження описаного майна, що перебувало на зберіганні, здійсненого службовими особами Українського державного концерну по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгротехсервіс", яким зазначений трактор згідно з актом приймання-передачі було передано на відповідальне зберігання 04.07.2014р., як речовий доказ у кримінальному провадженні №12014170020000903.

Твердження прокуратури про те, що неправомірність або бездіяльність дій органу державної влади встановлюється відповідним судовим рішенням, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки неправомірна бездіяльність відповідача-2 щодо незабезпечення збереження вилученого у позивача майна у визначеному законодавством порядку та неповернення майна законному власнику протягом тривалого часу свідчить про невиконання відповідачем-2 покладеного на нього Законом обов'язку щодо забезпечення схоронності тимчасово вилученого майна. При цьому, під час розгляду справи суду не подано документального підтвердження належного виконання відповідачем-2 вимог Інструкції та Порядку.

Таким чином, позивачем доведено причинно-наслідковий зв'язок, між вибуттям із власності позивача належного йому майна та протиправною бездіяльністю відповідача-2, що потягло його втрату.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частинами 1, 2 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Законом України №475/97 від 17.07.1997р. ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном повинно бути "законним": у п. 2 встановлено, що держави мають право контролювати використання майна шляхом введення "законів". Крім того, принцип верховенства права - одна з підвалин демократичного суспільства - закріплений в усіх статтях Конвенції. Питання, чи було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним (п. 39 рішення від 9 червня 2005 року № 68443/01 у справі "Бакланов проти Росії"; п. 33 рішення від 24 березня 2005 року № 58254/00 у справі "Фрізен проти Росії").

У справі "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, рішення від 25.03.1999 року) заявника було позбавлено кінотеатру, який належав йому і який було примусово передано муніципальній владі. Суд у рішенні зазначив, що наказ про позбавлення заявника прав на кінотеатр фактично був скасований грецьким судом, але земельну ділянку заявникові так і не повернули.

Суд повинен проаналізувати, чи дотримали органи влади розумний баланс між заходами, вжитими для забезпечення загальних інтересів суспільства, та потребою захищати право заявника на мирне володіння своїм майном, тобто, чи не стали вжиті заходи особистим та надмірним тягарем для заявника.

Європейський суд з прав людини наголошує на особливій важливості дотримання державою принципу законності чи правової визначеності.

У разі невиконання цієї вимоги відпадає необхідність переходити далі до розгляду легітимності цілей держави чи питання пропорційності. Суд зазначив: "Суд повторює, що першочергова і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання з боку державного органу в мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту першого допускає позбавлення майна тільки "на умовах, передбачених законом", а пункт другий визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом застосування "законів". Більше того, верховенство права - один з основних принципів демократичного суспільства - притаманне всім статтям Конвенції... і передбачає обов`язок держави чи іншого органу влади виконувати судові постанови і рішення, винесені не на їхню користь... Звідси випливає, що розгляд питання про те, чи був забезпечений справедливий баланс між вимогами щодо загальних інтересів суспільства і вимогами щодо захисту основних прав особи... є доречним тільки тоді, коли встановлено, що конкретне втручання у право відповідає вимозі законності і не є свавільним" (п.58 рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) від 25.03.1999 року).

В наведеній справі суд вважав, що розглядуване втручання явно суперечило грецькому законодавству і робило його несумісним з правом заявника на мирне володіння майном. Цей висновок позбавляє необхідності розглядати питання про те, чи було забезпечено належний баланс між потребою загального інтересу суспільства і вимогою захисту фундаментальних прав особи (п.62 рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) від 25.03.1999 року).

Крім того, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина, права і свободи якої викладені у цій Конвенції порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості.

Зокрема у справі "Меріт проти України" ЄСПЛ дійшов до висновку, що звернення до згаданої процедури КПК щодо оскарження дій посадових осіб органів досудового слідства не можна кваліфікувати як ефективний засіб юридичного захисту за змістом ст. 13 та він не відповідає вимогам §1 ст. 35 Конвенції з питань доступності, оскільки скарги на тривалість розслідування можуть подаватися тільки після закінчення самого розслідування, і не було надано жодної можливості оскарження таких дій в процесі розслідування. Розглядаючи справу "Анатолій Кузьменко проти України" (рішення від 09.03.2017), посилаючись на свою попередню прецедентну практику (рішення у справах "Голдер проти Сполученого Королівства" від 21.02.75, п. 36, заява №4451/70, та "Бака проти Угорщини" від 23.06.2016, п. 120, №20261/12,) ЄСПЛ зауважив, що право доступу до суду, зокрема право порушити справу в суді в цивільних правовідносинах, є елементом, який є невід'ємною частиною права, викладеного в § 1 ст.6 Конвенції, яка встановлює гарантії стосовно організації та складу суду й ведення провадження у справі. Все це загалом становить право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст.6 Конвенції.

Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості майна на момент розгляду справи, або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З наданого позивачем до матеріалів справи звіту про оцінку колісного транспортного засобу №146/03/17 від 01.02.2017р., складеного оцінювачем ОСОБА_9 (кваліфікаційний сертифікат НОМЕР_6, виданий Фондом державного майна України від 19.02.2005р.), ринкова (дійсна) вартість автомобіля Джон-Дір 8400, державний реєстраційний номер НОМЕР_7, заводський НОМЕР_5 складає 1 603 590,00 грн.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що завдана позивачу неправомірними діями (бездіяльністю) органом державної влади шкода має бути відшкодована у повному розмірі 1 603 590,00 грн.

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України (ст. 43 Бюджетного кодексу України).

Конституційний суд України в своєму рішенні №12-рп/2001 від 03.10.2001 у справі №1-36/2001 зазначив, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.

Таким чином, відшкодування шкоди у даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету, тож заявлена до стягнення шкода правомірно стягнута з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області.

Твердження позивача про пропуск строку на апеляційне оскарження рішення прокуратурою міста Києва, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки правова оцінка відповідних обставин досліджувалась судом та наведена в ухвалі від 06.11.2017р.

Доводи скаржника правомірності висновків суду першої інстанції не спростовують, тож судова колегія не вбачає підстав для скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт - без змін.

Відповідно до пп. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір", судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Враховуючи, що апелянт при поданні апеляційної скарги не сплатив судовий збір та просив суд у відповідності до п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" здійснити розподіл судових витрат за результатом розгляду апеляційної скарги, тож у зв'язку з відмовою в її задоволенні судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта в дохід державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Прокуратури міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2017р. у справі №922/4353/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2017р. у справі №922/4353/16 - залишити без змін.

Стягнути з Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, ЄДРПОУ 02910019) в дохід Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 26 459 (двадцять шість тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 24 коп.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

3. Матеріали справи №922/4353/16 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст складено 06.03.2018р.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді М.Г. Чорногуз

Ю.Б. Михальська