Постанова № 72641289, 07.03.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" березня 2018 р. Справа № 907/639/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Марко Р.І.

Желік М.Б.

при секретарі Кобзар О.В.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: не з'явився;

від відповідача 3: не з'явився;

від відповідача 4: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2, с.Минай Ужгородського району Закарпатської області вх.№ 01-05/5/18 від 02.01.2018 року

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.11.2017 року (проголошено об 10 год.25 хв., м.Ужгород, суддя Пригара Л.І., повний текст рішення виготовлено 01.12.2017 року)

у справі № 907/639/17

за позовом: ОСОБА_2, с.Минай Ужгородського району Закарпатської області

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Казка", м.Ужгород

до відповідача-2: ОСОБА_3, м.Ужгород

до відповідача-3: Приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Селехман Олександра Анатолійовича, м.Ужгород

до відповідача-4: ОСОБА_5, с.Минай Ужгородського району Закарпатської області

про: визнання недійсним з моменту укладення договору іпотеки від 24.06.2016р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Казка" та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман Олександром Анатолійовичем за № 959,

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Закарпатської області від 29.11.2017р. у справі № 907/639/17 у задоволенні позову ОСОБА_2, до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Казка", до відповідача-2: ОСОБА_3, до відповідача-3: Приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Селехман Олександра Анатолійовича, до відповідача-4: ОСОБА_5, про: визнання недійсним з моменту укладення договору іпотеки від 24.06.2016р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Казка" та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман Олександром Анатолійовичем за № 959-відмовлено повністю.

Рішення суду від 29.11.2017 року мотивоване тим, що позивачем- ОСОБА_2 обґрунтовано не підтверджено належними та допустимим доказами недобросовісність та нерозумність поведінки третьої особи при укладенні оспорюваного договору.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач- ОСОБА_2 -подав апеляційну скаргу до Львівського апеляційного господарського суду, в якій останній просить рішення господарського суду Закарпатської області від 29.11.2017 року у справі № 907/639/17 скасувати та прийняти нове рішення яким позов задоволити повністю.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник вважає те, що жодних договорів позики між ТзОВ "Казка" та гр. ОСОБА_3 не укладалося, а відтак гр. ОСОБА_3 разом з нотаріусом Селехман О.А. в момент укладення договору іпотеки знали про ознаки фіктивності такого договору іпотеки. При цьому, сторона оспорюваного договору гр. ОСОБА_3 та нотаріус Селехман О.А., зобов'язані були перевірити повноваження ОСОБА_5, який одноосібно привласнив позичені йому кошти. Статут ТзОВ «Казка» (п. п. 7.1, 7.3, 7.9) вимагає згоду усіх засновників на укладення договору іпотеки шляхом оформлення такої протоколом зборів учасників товариства.

Однак, жодних зборів засновників щодо надання згоди на укладення спірного договору іпотеки між ТзОВ "Казка" та гр. ОСОБА_3 не проводилось та згоди не надавалося, з огляду на що гр. ОСОБА_3, ОСОБА_5 та нотаріус Селехман О.А. чітко усвідомлювали та знали, що директор ТзОВ "Казка" не мав жодних прав на укладення договору іпотеки, а тому такий договір є недійсним з моменту його укладення. Відсутність будь - яких договорів поруки, в межах яких ТзОВ "Казка" могло б передати майно в заставу розриває правовий зв'язок між відносинами позики та забезпечення позики.

Пункт 2.18 договору свідчить про відсутність предмета застави, оскільки право власності на предмет застави не було зареєстровано в момент підписання та посвідчення договору іпотеки, а отже нотаріус не вправі був посвідчувати такий фіктивний договір.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2018 року справу № 907/639/17 розприділено головуючому судді Костів Т.С. та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме: суддям Марку Р.І. та Желіку М.Б..

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.01.2018р., апеляційну скаргу ОСОБА_2, на рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.11.2017 року у справі № 907/639/17 залишено без руху.

Після усунення недоліків, 25.01.2018 року, ухвалою суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2.

Ухвалою суду від 30.01.2018 року призначено розгляд справи № 907/639/17 на 20.02.2018 р. об 10:35 год. в приміщенні Львівського апеляційного господарського суду за адресою: місто Львів, вулиця Личаківська,81, в залі судового засідання.

Ухвалою суду від 14.02.2018 року у зв'язку із допущенням технічних описок в ухвалі внесено зміни у резолютивну частину ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.18 р. замість дати призначення справи до розгляду на " 20" лютого 2018 року об 10:35 год. слід читати " 27" лютого 2018 року об 11:45 год.

Ухвалою суду від 27.02.2018 року розгляд справи відкладався на 07.03.2018 року, з підстав, викладених у ній.

Згідно ч.3 статті 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Відводів складу суду та секретаря судового засідання у порядку статей 35,37 ГПК України не заявлялось.

В судове засідання 07.03.2018 року представники сторін не з'явились, причин неявки суду не довели, хоч були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року передбачено, що у випадку нез»явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Колегія суддів перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку про наступне:

як правильно встановив суд першої інстанції, 24.06.2016 р. між гр. ОСОБА_3 (іпотекодержатель), Товариством з обмеженою відповідальністю "Казка" (іпотекодавцем) та гр. ОСОБА_5 (позичальником) укладено договір іпотеки, за умовами якого забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що витікають з домовленості сторін, укладеним між іпотекодержателем та ОСОБА_5, за умовами якого ОСОБА_5 зобов'язується перед іпотекодержателем за договором позики від 24.06.2016 р. № 985, посвідченим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., повернути суму позики до 24.06.2017 р. у розмірі 2048480 грн., що на день передачі грошей відповідала еквівалентові суми 82600 доларів США за комерційним курсом купівлі іноземної валюти АТ "Комерційний інвестиційний банк" м. Ужгорода на момент підписання договору (п. 1.1. Договору). Пунктом 1.2. Договору сторони визначили, що в забезпечення виконання зобов'язань, вказаних у п. 1.1. даного договору іпотекодавець на умовах передбачених договором передає в іпотеку наступне майно: - вбудовані приміщення поз. 2, 3, 4, 5 площею 73,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; - вбудовані приміщення літ. А поз. 13 - 24,8 кв.м., літ. А' поз. 3 - 37,3 кв.м., літ. а' - 3,6 кв.м. загальною площею 65,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1".

Вбудовані приміщення належать іпотекодавцю на підставі довідки, виданої КП "Архітектурно-планувальне бюро" 15.05.2009 р. за № 723, висновку щодо технічної можливості виділу частки об'єкта нерухомого майна в натурі, виданого КП "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород" 12.05.2009 р. за № 14, довідки виданої КП "Архітектурно-планувальне бюро" 15.05.2009 р. за № 725, висновку щодо технічної можливості виділу частки об'єкта нерухомого майна в натурі, виданого КП "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород" 12.05.2009 р. за № 15 (п. 1.3. Договору).

Згідно п. 1.4. Договору, предмет іпотеки оцінюється у 3029440 грн.. Договір від Товариства з обмеженою відповідальністю "Казка" підписано директором ОСОБА_5. Позивач, як учасник ТзОВ «Казка», оскаржує дійсність цього договору.

При вирішенні спору суд першої інстанції підставно виходив з того, що ч. 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Нормами ч. 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За положеннями ч. 1 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Статтею 97 ЦК України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 145 ЦК України, вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад (ч. 1 ст. 99 ЦК України).

Частиною 4 ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Представництвом, відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

У відповідності до ч. 3 ст. 237 ЦК України, представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Суд підставно наголосив, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень; представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір іпотеки від 24.06.2016 р. від імені Товариства з обмеженою відповідальністю „Казка" укладено директором ОСОБА_5 відповідно до наданих йому повноважень згідно Статуту.

Як зазначено у пункті 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12.01.2010 р. № 1-рп/2010, реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним. Дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає у правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства. На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Частина 3 ст. 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою.

Колегія суддів зазначає про те, що в суді першої інстанції не було доведено недобросовісності та нерозумності поведінки третьої особи при укладенні оспорюваного договору. Не подано відповідних доказів та обґрунтувань і суду апеляційної інстанції. Посилання на обізнаність третьої особи про відсутність у виконавчого органу ТзОВ "Казка" директора ОСОБА_5 необхідного обсягу повноважень, підставо не було прийняте до уваги судом першої інстанції.

Пунктами 7.1., 7.3. та 7.9. розділу 7 Статуту ТзОВ "Казка" визначено, що вищим керівним органом товариства є Загальні збори засновників, до складу яких входять засновники або призначені ними представники. До компетенції Загальних зборів засновників товариства відносяться: а) визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів та звітів про їх виконання; б) внесення змін до Статуту товариства; в) зміна розміру статутного капіталу товариства; г) обрання та відкликання голови і директора товариства; ґ) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; д) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та покриття збитків товариства; е) вирішення питання про придбання товариством частки засновника; є) виключення засновника з товариства; ж) прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу; з) прийняття рішення про реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, перетворення) товариства; и) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень; і) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства; ї) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства; й) визначення умов оплати праці посадових осіб товариства, його дочірніх підприємств, філій, представництв; к) встановлення розміру, форми і порядку внесення засновниками додаткових вкладів. Директор товариства вирішує усі питання за винятком тих, що належать до компетенції Загальних зборів засновників. Директор також може вирішувати питання, передані йому на вирішення вищим органом товариства (Загальними зборами засновників) за умови, що ці питання не включені до виключної компетенції вищого органу. Директор товариства: - без довіреності вчиняє діє від імені Товариства; - представляє Товариство у відносинах з державними та іншими підприємствами, громадськими організаціями та приватними особами; - видає довіреності; - є розпорядником кредитів; - керує господарською діяльністю товариства і несе відповідальність за неї; - відкриває в установах банків поточні та інші рахунки; - розпоряджається майном та коштами товариства в межах, що визначені загальними зборами товариства, укладає довгострокові контракти, договори та угоди на суму, вчиняє інші правочини; - приймає на роботу та звільняє працівників товариства; - затверджує штатний розклад товариства та його філій; - вчиняє усі інші дії, що випливають з керівництва поточною діяльністю товариства, за виключення тих, що відносяться до виключної компетенції загальних зборів засновників.

Беручи до уваги вищенаведені пункти Статуту, директор ТзОВ "Казка" вправі розпоряджатися майном та коштами Товариства, в межах, що визначені Загальними зборами засновників, а за відсутності такого визначення - без обмежень. Зазначені положення правильно зазначені у рішенні суду першої інстанції, чим спростовуються посилання скаржника.

Крім того, протоколом Загальних зборів засновників (учасників ТзОВ "Казка") № 2/2016 від 01.06.2016 р. надано згоду директору ОСОБА_5 на передачу повноважень на укладення відповідного кредитного договору, договору іпотеки з ПАТ "Комінвестбанк", та передачу в іпотеку майна ТзОВ "Казка" згідно договору іпотеки для отримання кредиту ОСОБА_5, а також передачу повноважень директору по розпорядженню майном і коштами Товариства.

Згідно із ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

З матеріалів справи вбачається, що після отримання позики від гр. ОСОБА_3 за договором позики від 24.06.2016 р., ОСОБА_5 вказані кошти вніс в касу ТзОВ "Казка" згідно прибуткових касових ордерів в якості безвідсоткової позики на зворотній основі, які в подальшому були спрямовані для погашення заборгованості ТзОВ "Казка" за кредитним договором. Зазначені дії правильно були розцінені судом першої інстанції як схвалення правочину.

Посилання скаржника на те, що ТзОВ "Казка" від гр. ОСОБА_3 жодної позики не отримувало та жодних договорів позики з гр. ОСОБА_3 не укладало, а тому і не зобов'язане передавати майно гр. ОСОБА_3 судом до уваги не приймається, оскільки передача майна в іпотеку можлива і в порядку майнового поручительства для забезпечення зобов'язань іншої особи перед іпотекодавцем, та не заборонена положеннями Закону України "Про іпотеку". З аналогічних підстав спростовується і твердження апелянта про те, що Товариство не виступає поручителем за зобов'язаннями гр. ОСОБА_5, в межах якого можлива передача майна третьої особи в іпотеку.

Реєстрація права власності на чинність договору іпотеки не впливає, а скаржником не було доведено, що на момент укладення оспорюваного договору право власності на майно, передане за договором іпотеки належало не ТзОВ "Казка". Докази належності предмета іпотеки на дату укладення договору іпотеки іншій особі в матеріалах справи відсутні.

Суд першої інстанції підставно звернув увагу на помилковість заявлення позовних вимог до відповідача 3 Приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Селехман Олександра Анатолійовича про визнання недійсним з моменту укладення договору іпотеки від 24.06.2016 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Казка" та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман Олександром Анатолійовичем за № 959, адже такий має бути заявлений до його сторін. Нотаріус же у вказаній справі відповідачем бути не може, оскільки не є суб'єктом спірних матеріальних правовідносин, що становлять предмет судового розгляду.

Згідно Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчують правочини, залучаються до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Крім того, вимоги щодо оскарження дій нотаріуса при посвідченні оспорюваного договору не підлягають вирішенню у порядку господарського судочинства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У відповідності до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із п. 1 статті 76 ГПК України, суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийняте з належним дотримання норм матеріального та процесуального права, що є підставою згідно ст.276 ГПК України до залишення його без змін, апеляційної скарги без задоволення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст. 129, 275, 276, 281, 282, 283, 284, 285 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2, с.Минай Ужгородського району Закарпатської області вх.№ 01-05/5/18 від 02.01.2018 року- залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 29.11.2017р. у справі № 907/639/17 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287,288 ГПК України.

Повний текст постанови складено і підписано 07 березня 2018 р.

Головуючий суддя Костів Т.С.

суддя Марко Р.І.

суддя Желік М.Б.