Рішення № 72637056, 06.03.2018, Шполянський районний суд Черкаської області

Справа № 710/902/17

Провадження № 2/710/189/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.03.2018 м. Шпола

Шполянський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Побережної Н.П.,

за участі секретаря судового засідання - Бараненко А.В.,

позивача - ОСОБА_1,

відповідачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення у зв'язку з неможливістю спільного проживання,

ВСТАНОВИВ:

28.08.2017 до Шполянського районного суду Черкаської області надійшов даний позов, в якому позивач просить виселити в зв'язку з неможливістю спільного проживання та зняти з реєстраційного обліку з будинковолодіння АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності, - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без надання іншого місця проживання.

Свій позов позивач мотивує тим, що позивач зареєстрований та постійно проживає АДРЕСА_1, та є власником будинковолодіння АДРЕСА_1 Крім позивача у вказаному будинковолодінні зареєстровані та проживають його усиновлена дочка ОСОБА_2 та її дочка (онука позивача) ОСОБА_3. Останні два роки проживання з відповідачами стало нестерпним, на зауваження позивача змінити свій звичний негативний спосіб життя вони не реагують, не працюють, живуть за рахунок позивача на його пенсію, яка складає 1500,00 грн. на місяць. Зробивши зауваження як батько та дід, позивач чує у свою адресу постійні погрози вбити, отруїти, і знищити його будинок. Відповідачі поводяться негативно, позивач неодноразово звертався у поліцію з проханням вплинути на них, на що отримав відповідь про те, у діях відповідачів ознак вчинення кримінального правопорушення не виявлено, тому позивачеві відмовлено у відкритті кримінального провадження та внесенні даних про кримінальне правопорушення у Єдиний реєстр досудових удових розслідувань також відмовлено. Крім того, взимку 2017 року відповідачі обігрівали кімнату в будинку позивача електричним обігрівачем, не вимкнули його, зайнявся провід і сталася пожежа, тільки завдяки приїзду працівників МНС пожежу вдалося ліквідувати, в зв'язку з цим в будинку впала стеля, що призвело до його руйнування з вини обох відповідачів. Позивач вважає, що відповідачі умисно псують майно, належне йому на праві приватної власності, вчиняють негативні дії та погрожують позивачу фізичною розправою, зокрема отруєнням, постійно вказують на вік позивача, натякаючи на те, що він може в будь-який момент померти і вони допоможуть позивачеві в цьому. Тому позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом, оскільки заходів громадського впливу та проведення профілактичних бесід працівниками поліції (якщо вони проводилися) позитивного результату не принесли. Лише в судовому порядку позивач бажає захистити своє право на життя та право власності на свій житловий будинок аби зберегти його придатним для проживання шляхом виселення обох відповідачів в зв'язку з неможливістю спільного з ними проживання.

До початку розгляду справи по суті позивач не змінив предмет та підставу позову і протягом усього часу розгляду справи не збільшив та не зменшив розмір позовних вимог, а тому суд розглянув цивільну справу в межах пред'явлених вимог і на підставі поданих сторонами доказів.

У суд позивач з'явився, вказав, що позов підтримує повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача у суд з'явилися, проти задоволення позову заперечували, мотивуючи тим, що ОСОБА_2 зареєстрована та постійно проживає в АДРЕСА_1, з 04.03.1998 по даний час. З ОСОБА_2 проживає її дочка ОСОБА_3 Це єдине житло відповідача. ОСОБА_1 отримує субсидію на жилого-комунальні послуги (газ, електроенергія). Відповідач утримує житло в належному стані, прибирає, готує їжу, купує продукти, робить заготовки на зиму, працює неофіційно, не займається підприємницькою діяльністю та не перебуває на обліку у центрі зайнятості. ОСОБА_3 є ученицею ІV курсу денної форми навчання у Багатопрофільному регіональному центрі професійної освіти у Черкаській області по спеціальності «Кухар - кондитер». Стипендії не отримує, так як перебуває на індивідуальній формі навчання за станом здоров'я. Будинок в якому проживають сторони, зареєстрований на ім'я позивача ОСОБА_1, є спільною власністю подружжя, так як придбаний у зареєстрованому шлюбі з матір'ю відповідача ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5. Відповідач є спадкоємцем її майна та прийняв спадщину за правилами ст.1268 ЦК України. Свідоцтво про право на спадщину за законом не отримував. Стаття 116 ЖК УРСР встановлює як умову виселення осіб, винних у руйнуванні або псуванні житлового приміщення, наявність фактів, які свідчать, що зазначені дії мали систематичний характер, а заходи попередження і громадського впливу щодо таких осіб виявилися безрезультатними. Відсутність хоч одного з цих фактів є підставою для відмови в позові про виселення. За зверненням позивача до Шполянського відділення поліції із заявами з приводу конфліктів складено висновки, про відсутність даних, які б вказували на наявність в діях відповідача кримінального правопорушення. Таким чином до позивача не застосовувалися заходи запобігання і громадського впливу. Доказів на підтвердження систематичного псування або руйнування житлового приміщення чи вчинення інших неправомірних дій з боку відповідача щодо ОСОБА_1 чи його майна, позивачем не надано. В даному випадку позовні вимоги позивача про виселення до задоволення не підлягають.

Відповідач ОСОБА_3 у суд з'явилася, проти задоволення позову заперечувала, мотивуючи тим, що вона зареєстрована та постійно проживає в АДРЕСА_1, від народження по даний час. Відповідач проживає разом з матір'ю ОСОБА_2, з якою займає в будинку окрему кімнату за спільною згодою з позивачем. Це єдине житло для відповідача. Відповідач є ученицею ІV курсу денної форми навчання у Багатопрофільному регіональному центрі професійної освіти у Черкаській області по спеціальності «Кухар - кондитер». Стипендії не отримує, так як перебуває на індивідуальній формі навчання за станом здоров'я. Будинок в якому проживають сторони, зареєстрований на ім'я позивача ОСОБА_1, є спільною власністю подружжя, так як придбаний у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, бабусею відповідача, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5. Стаття 116 ЖК УРСР встановлює як умову виселення осіб, винних у руйнуванні або псуванні житлового приміщення, наявність фактів, які свідчать, що зазначені дії мали систематичний характер, а заходи попередження і громадського впливу щодо таких осіб виявилися безрезультатними. Відсутність хоч одного з цих фактів є підставою для відмови в позові про виселення. За зверненням позивача ОСОБА_1 до Шполянського відділення поліції із заявами з приводу конфліктів, за результатами яких складено висновки, про відсутність даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення в діях відповідача. Таким чином до відповідача не застосовувалися заходи запобігання і громадського впливу. Доказів на підтвердження систематичного псування або руйнування житлового приміщення з боку відповідача позивачем не надано. Мати відповідача, відповідач ОСОБА_2, є спадкоємицею майна померлої ОСОБА_5 та прийняла спадщину, за правилами ст.1268 ЦК України.

Суд, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вважає, що позов не підлягає до задоволення на підставі наступного.

У суді встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_2

Згідно з будинковою книгою житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 у вказаному будинку зареєстровані ОСОБА_1 - з 13.08.1997, ОСОБА_2 - з 04.03.1998, та ОСОБА_3 - з 07.06.2016 (а.с.10).

Відповідно до відповідей Шполянського ВП Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області №786/64/02-2017 від 04.02.2017, №1521/64/01-2017 від 29.03.2017 та №3539/64/01-2017 від 06.07.2017 на повідомлення ОСОБА_1, зареєстровані в ЖЄО за №288 від 26.01.2017, №1002 від 27.03.2017 та №2492 від 05.07.2017 були надані однакові за змістом відповіді, що за результатами перевірки в даній ситуаціях не виявлено порушень кримінального законодавства. У зв'язку з відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення, підстави для внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань відсутні (а.с.15-18).

Обставини, викладені в позовній заяві, позивач також виклав в заяві-скарзі до суду (а.с.7).

Згідно з довідкою №6 від 15.01.2018, виданою Багатопрофільним регіональним центром професійної освіти у Черкаській області, ОСОБА_3 навчається у Багатопрофільному регіональному центрі професійної освіти у Черкаській області по спеціальності «Кухар; кондитер» на IV курсі денної форми навчання. Термін навчання з 01.09.2014 по 28.02.2018.

Відповідно до свідоцтва по смерть серії НОМЕР_1 від 26.01.2018, виданого Шполянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_5, актовий запис №221.

Згідно з підтвердженням голови вуличного комітету АДРЕСА_3 ОСОБА_7 від 20.01.2018 ОСОБА_8 дійсно проживає за адресою АДРЕСА_3 з 04.03.1998 і проживає й на даний момент.

Відповідно до повідомлення про призначення субсидії на ЖКП до особової справи №4550 ОСОБА_1, власнику житлового приміщення за адресою АДРЕСА_3 опалювальна площа 47,90 кв.м., призначено житлову субсидію з травня 2017 року по квітень 2018 року.

Згідно з ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Статтями 8, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.41, 55 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, приватна власність громадян охороняється законом і її захист здійснюється судом, а тому власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права.

Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Згідно з ст. 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника будинку (квартири), які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Частина 4 статті 156 ЖК УРСР встановлює, що до членів сім'ї власника квартири належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.64 ЖК УРСР членами сім'ї, окрім дружини, батьків та дітей, може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають з наймачем.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що відповідачі є членами сім'ї позивача у розумінні законодавства України.

Стаття 157 ЖК УРСР встановлює, що членів сім`ї власника квартири може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Частина 1 ст. 116 ЖК УРСР визначає, що якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ними, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціального співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року, при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 Житлового кодексу України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Виходячи зі смислу ст. 116 ЖК УРСР та даного пункту Постанови Пленуму, виселення це крайній захід, який застосовується тільки до винних осіб, які систематично порушують правила спільного проживання і роблять неможливим сумісне проживання. Під системністю слід зрозуміти вчинення двох і більш таких правопорушень. При цьому необхідно, щоб до винної особи попередньо були застосовані міри попередження або громадського впливу.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що між сторонами наявні конфліктні відносини. Однак позивач не надав до суду жодних доказів застосування до відповідачів заходів громадського впливу або попереджувальних заходів. Тому на думку суду застосовувати до відповідачів виселення є недоцільним.

Отже, виходячи з вищевикладеного, суд вважає, позовні вимоги не належать до задоволення.

Оскільки позов не задовольняється, суд залишає судові витрати на рахунку позивача.

Заходи забезпечення позову судом не вживалися.

Підстав для звернення рішення суду до негайного виконання немає.

На підставі ст.ст. 391, 405 ЦК України, ст.ст. 64, 116, 156, 157 ЖК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 211, 263-265, ч.1 ст. 354 ЦПК України,

суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку до Апеляційного суду Черкаської області шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 07.03.2018.

Суддя Шполянського

районного суду Н.П. Побережна