Постанова № 72630231, 07.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/10594/17 Головуючий у І інстанції Бондаренко О. В.Провадження № 22-ц/780/1115/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 29 07.03.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

7 березня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, розглянувши в приміщенні Апеляційного суду Київської області у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2017 року у справі за позовом Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення незаконно одержаної допомоги по безробіттю,

в с т а н о в и в:

У вересні 2017 року Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості звернувся до суду з вказаним вище позовом, в якому просив стягнути із ОСОБА_4 на його користь незаконно одержану допомогу по безробіттю в розмірі 27 315,82 грн.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що ОСОБА_4, перебуваючи з 20 серпня 2014 року на обліку як безробітна, одночасно перебувала у трудових відносинах з ПАТ «Авторадіатор» на підставі наказу № 307 л від 1 листопада 2011 року. У зв’язку з цим, відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» кошти, отримані відповідачем у період із 20 серпня 2014 року по 6 липня 2015 року, підлягають поверненню.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідач у заяві про надання статусу безробітної не вказала про те, що працює на посаді внутрішнього аудитора ПАТ «Авторадіатор» по сумісництву, а тому на момент взяття її на облік до центру зайнятості вона не була безробітною особою в розумінні статті 1 Закону України «Про зайнятість населення». Отримуючи допомогу по безробіттю, відповідач належала до категорії зайнятого населення, відтак зобов’язана повернути безпідставно отримані кошти.

Відзив на апеляційну скаргу відповідачем подано не було.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У зв’язку з наведеним, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 20 серпня 2014 року на підставі відповідної заяви ОСОБА_4 було надано статус безробітної та призначено Білоцерківським міськрайонним центром зайнятості допомогу по безробіттю. За період із 20 серпня 2014 року по 6 липня 2015 року відповідачу було виплачено 27 315,82 грн. такої допомоги.

Згідно з актом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення від 23 липня 2015 року № 332, за результатами перевірки ПАТ «Авторадіатор», проведеної провідним фахівцем з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями ОСОБА_5, установлено, що ОСОБА_4, перебуваючи на обліку у Білоцерківському міськрайонному центрі зайнятості як безробітна, у період з 1 листопада 2011 року по 13 жовтня 2014 року перебувала в трудових відносинах з ПАТ «Авторадіатор». Відповідно до наданих підприємством документів, відповідач працювала на посаді внутрішнього аудитора по сумісництву, за період з грудня 2013 року до 13 жовтня 2014 року заробітна плата їй не нараховувалась, 13 жовтня 2014 року вона була звільнена на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв’язку з ліквідацією комітету з питань аудиту ПАТ «Авторадіатор».

У зв’язку із наведеним 11 вересня 2015 року позивач прийняв наказ № 143/01-07/15 про повернення матеріального забезпечення в результаті розслідування страхових випадків і запропоновано відповідачу шляхом пред’явлення претензії № 1075-02 від 14 вересня 2015 року у добровільному порядку повернути виплачену допомогу на випадок безробіття в розмірі 27 315,82 грн.

Оскільки відповідач зазначених коштів не повернула, центр зайнятості звернувся до суду з даним цивільним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не отримувала доходу, перебуваючи у трудових відносинах з ПАТ «Авторадіатор», після ліквідації комітету з питань аудиту підприємства 19 червня 2014 року, в якому вона працювала, на іншу посаду її переведено не було, а на облік до позивача вона стала через два місяці після ліквідації цього комітету, тому підстави для віднесення відповідача у спірний період до категорії зайнятого населення відсутні.

Однак із таким висновком повністю погодитися не можна.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 2 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Згідно із частиною 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Частиною третьою статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Зі змісту вказаної норми закону слідує, що законодавець покладає на застраховану особу обов'язок подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг, і лише в разі умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними, з такої особи стягується сума виплаченого забезпечення.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

У даній справі встановлено, що 20 серпня 2014 року Білоцерківським міськрайонним центром зайнятості ОСОБА_4 було зареєстровано як безробітну та призначено виплату матеріальної допомоги по безробіттю на підставі її заяви, проте звільнення останньої з посади внутрішнього аудитора по сумісництву в ПАТ «Авторадіатор» відбулося лише 13 жовтня 2014 року, тобто на момент звернення до центру зайнятості позивач перебувала у трудових відносинах, а тому правових підстав для надання їй статусу безробітної не було.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного ОСОБА_3 від 25 січня 2018 року, прийнятій за результатами розгляду справи № 158/143/16-ц.

Посилання суду на те, що відповідач у спірний період не відносилася до категорії зайнятого населення з огляду на відсутність доходу та ліквідацію комітету підприємства, в якому вона працювала, ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», правові норми якого підлягають застосуванню у сукупності з положеннями Закону України «Про зайнятість населення».

При цьому слід врахувати, що питання внутрішньої діяльності ПАТ «Авторадіатор» щодо умов трудових взаємовідносин з відповідачем не спростовують факту невиконання ОСОБА_4 своїх обов’язків, передбачених частиною 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», зокрема неповідомлення про перебування у трудових відносинах при звернення за призначенням допомоги по безробіттю, що свідчить про недобросовісність з її боку, як набувача грошових коштів.

Крім того, з розрахункового листка по заробітній платі за жовтень 2014 року вбачається, що при звільненні відповідачу було виплачено вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку, що також підтверджується листом ПАТ «Авторадіатор» від 22 червня 2015 року вих. № 394/04.

Таким чином обставини, на які посилається позивач, свідчать про недобросовісність з боку відповідача, як набувача грошових коштів, а тому апеляційний суд вважає за необхідне з підстав, передбачених частиною 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», статті 1212 ЦК України, стягнути з відповідача виплачену їй допомогу по безробіттю.

За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову не відповідає матеріалам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і відповідно до вимог статті 376 ЦПК підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 2 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до статтей 141, 382 ЦПК України з відповідача на користь держави в особі Державної судової адміністрації України стягується судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій в загальному розмірі 3 360,00 грн.

Керуючись статтями 367 – 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення незаконно одержаної допомоги по безробіттю задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості незаконно одержану допомогу по безробіттю в розмірі 27 315,82 грн. (двадцять сім тисяч триста п'ятнадцять гривень вісімдесят дві копійки).

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України 3 360,00 грн. (три тисячі триста шістдесят гривень) судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: В.О. Фінагєєв

ОСОБА_3