Постанова № 72630165, 01.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 381/2164/17 Головуючий у І інстанції Чернишова Є. Ю.Провадження № 22-ц/780/359/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 01.03.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 березня 2018 року Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Мельника Я.С., Мережко М.В.,

за участю секретаря: Марченка Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору припиненим,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду з вищевказаним позовом та просив ухвалити рішення про його задоволення, посилаючись на те, що згідно з кредитним договором №380/1748/07-А від 20 листопада 2007 року відповідачу ОСОБА_2 на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності позивачем надано грошові кошти (кредит) в доларах США в розмірі 28 435,00 дол. США із строком повернення не пізніше 19.11.2014 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами із розрахунку 11,00% річних.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань щодо погашення кредиту та інших платежів, передбачених кредитним договором, між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 20 листопада 2007 року було укладено договір поруки, відповідно до умов якого остання зобов’язалася відповідати перед кредитором у тому ж об'ємі, що і позичальник ОСОБА_2

Позивач свої зобов’язання за кредитним договором виконав належним чином, натомість позичальник ОСОБА_2 порушив покладені на нього зобов’язання в частині повернення кредиту зі сплатою відсотків за користування ним, внаслідок чого за договором утворилася заборгованість, розмір якої станом на 07.03.2017 року становить 38 237 дол. США 20 центів, що складається із заборгованості за кредитом в розмірі 19 921 дол. США 73 центи та заборгованості за відсотками в розмірі 18 315 дол. США 47 центів.

Оскільки відповідачі в добровільному порядку заборгованість за кредитним договором не погасили, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з них вищевказаної заборгованості та понесених по справі судових витрат.

Відповідач ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ПАТ «Укрсоцбанк» про припинення укладеного між ними 20 листопада 2007 року кредитного договору, посилаючись на те, що розрахунки, долучені банком до первісного позову підтверджують факт надання банком кредиту у розмірі 143 600,00 грн. виключно у гривні, а не в доларах у розмірі 28 435,00 дол. США, що є підставою для висновку про те, що кредит в сумі 28 435,00 дол. США ПАТ "Укрсоцбанк" фактично не видавався, а п. 1.1 кредитного договору від 20.11.2007 року № 380/1748/07-А був удаваним, оскільки укладався з метою приховання звичайного гривневого споживчого кредиту. Таким чином, в силу ст. 235 ЦК України, згідно якої відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, у ОСОБА_2 існує обов’язок щодо повернення банку кредитної суми у гривнях, які він фактично отримав у кредит, а не в доларах США. Крім того, ОСОБА_2 посилався на те, що спосіб видачі кредитних коштів ПАТ "Укрсоцбанк" шляхом перерахування за автомобіль коштів торгівельній організації прямо суперечить забороні використання іноземних грошових коштів в розрахунках на території України, тому кредитний договір від 20.11.2007 року № 380/1748/07-А в частині надання кредитних коштів у валютних цінностях є нікчемним і міг бути виконаним ПАТ "Укрсоцбанк" як кредитодавцем виключно шляхом відкриття валютного банківського рахунку, зарахування на нього валютних коштів, видачі цих валютних коштів за його відповідною письмовою заявою та перерахування конвертованої валюти в гривню за письмовою заявою в рахунок оплати автомобіля. Проте, фактично грошові кошти у гривні були безпосередньо зараховані на адресу продавця автомобіля - ВАТ "ЛУАЗ".

Також ОСОБА_2 в зустрічному позові посилався на те, що банком в порушення вимог кредитного договору в односторонньому порядку з 01.11.2008 року збільшено відсотки за користування кредитом з 11,00% до 13,50%, хоча за умовами договору процентна ставка за надання кредиту може бути змінена лише за умови укладання письмової додаткової угоди.

З вищенаведених підстав ОСОБА_2 зазначав у позові, що відповідно до його розрахунків, приймаючи до уваги те, що відсотки за користування кредитом складають 11,00%, та враховуючи те, що 14.07.2010 року ПАТ "Укрсоцбанк" відповідно до статті 4 Договору застави майна від 20.11.2007 року № 380/304/07-3А звернув стягнення на предмет застави - автомобіль марки HYUNDAI TUCSON, заставною вартістю 28 435,00 дол. США (або 143 600,00 грн.), кредитний договір від 20.11.2007 року № 380/1748/07-А був виконаний ним, як позичальником, у повному обсязі, а тому, з врахуванням строку загальної та спеціальної позовної давності, про які ним заявлено, ПАТ "Укрсоцбанк" не має права оскаржувати таке виконання кредитного договору з його боку.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2017 року в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору припиненим - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням в частині відмови у задоволенні первісного позову, ПАТ «Укрсоцбанк» подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову банку в повному обсязі. Обгрунтовуючи свої вимоги, апелянт посилався на доведеність в судовому засіданні факту неналежного виконання відповідачами обов’язків по поверненню кредитних коштів та сплаті відсотків за користування ними, що, згідно положень ст.ст. 526, 599, 611 ЦК України є підставою для стягнення з них заборгованості у визначеному банком розмірі.

В судовому засіданні представник ПАТ «Укрсоцбанк» апеляційну скаргу підтримав та просив ухвалити рішення про її задоволення з викладених в ній підстав.

Відповідач ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції проти доводів апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що висновки суду відповідають обставинам справи та підтверджуються її матеріалами, зокрема доведеним є факт того, що банком було реалізовано автомобіль, який був предметом застави, і даними грошовими коштами була повністю погашена його заборгованість перед банком, що виключає можливість задоволення вимог банку до нього про стягнення кредитної заборгованості у визначеному банком розмірі.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги ПАТ «Укрсоцбанк» в частині відмови у задоволенні їхнього позову, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з кредитним договором №380/1748/07-А від 20 листопада 2007 року відповідачу ОСОБА_2 на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності ПАТ «Укрсоцбанк» надано грошові кошти (кредит) в доларах США в розмірі 28 435,00 дол. США із строком повернення не пізніше 19.11.2014 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами із розрахунку 11,00% річних (а.с.6-8).

З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань щодо погашення кредиту та інших платежів, передбачених кредитним договором, між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 20 листопада 2007 року було укладено договір поруки, відповідно до умов якого остання зобов’язалася відповідати перед кредитором у тому ж об'ємі, що і позичальник ОСОБА_2 (а.с.12-13).

З матеріалів справи також вбачається, що в зв’язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_2 обов’язку щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним, за договором утворилася заборгованість, розмір якої станом на 07.03.2017 року становить 38 237 дол. США 20 центів, що складається із заборгованості за кредитом в розмірі 19 921 дол. США 73 центи та заборгованості за відсотками в розмірі 18 315 дол. США 47 центів.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк», суд першої інстанції виходив з того, що підстави для стягнення заборгованості з позичальника ОСОБА_2 відсутні в зв’язку з тим, що банком реалізовано предмет застави – автомобіль HYUNDAI TUCSON, чим банк у повній мірі захистив своє порушене право, а щодо стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_3, то згідно вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України в зв’язку із закінченням строку поруки підстави до задоволення вимог банку по відношенню до неї відсутні.

Однак з вищенаведеними висновками суду в повній мірі погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що банк свої зобов’язання за договором виконав в повному обсязі, разом з тим позичальник порушив свої обов’язки по поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування ним, внаслідок чого за договором утворилась заборгованість.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України, відповідно до якої, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених статей 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє кредитора на отримання від боржника процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві.

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред’явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред’явлення позову про звернення стягнення на предмети іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Позивачем до позовної заяви долучено належні, допустимі, достовірні та достатні докази наявності заборгованості за кредитним договором, укладеним 20 листопада 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, які відповідачем спростовані не були.

При цьому доводи ОСОБА_2 про те, що кредит йому надавався у гривнях, а не в доларах США, спростовуються наявними в справі копіями заяви на видачу готівки №30 від 20 листопада 2007 року ОСОБА_2 з даними його паспорту про надання йому 28 435,00 доларів США, що еквівалентно 143 596,75 грн., та квитанції №31 від 20 листопада 2007 року, згідно якої ОСОБА_2 сплатив за авто згідно договору №КР-18/10/07 від 18.10.2007 року 143 600,00 грн. (а.с.120).

Доводи ОСОБА_2 про те, що за рахунок реалізації предмета застави була повністю погашена наявна у нього перед банком заборгованість, спростовуються розрахунком заборгованості, наявним в матеріалах справи, в якому суми, виручені за автомобіль після його продажу у 2010 році, враховані.

Таким чином, враховуючи доведеність в судовому засіданні факту наявності за кредитним договором, укладеним між сторонами, заборгованості, та зважаючи на те, що розмір цієї заборгованості та сам факт її існування відповідачами належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами спростований не був, рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» про стягнення заборгованості є таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки рішення в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» ухвалене судом з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, рішення суду в цій частині на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав до задоволення позову ПАТ «Укрсоцбанк» про стягнення заборгованості, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Оскільки наявними в матеріалах справи письмовими доказами, неспростованими відповідачами, підтверджується факт укладення між сторонами кредитного договору, а також факт існування за кредитним договором заборгованості внаслідок неналежного виконання боржником своїх обов’язків, вимоги позивача ПАТ «Укрсоцбанк» про стягнення з відповідача ОСОБА_2, як позичальника, заборгованості за кредитом в розмірі 19 921 дол. США 73 центи та заборгованості за відсотками в розмірі 8 187 дол. США 83 цента, визначеному відповідно до ст. 257 ЦК України згідно наданого банком апеляційному суду розрахунку, є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, як поручителя, про стягнення заборгованості є обґрунтованим та скасуванню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб'єктивне право, та полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обов'язок боржника за договором.

Припинення поруки зі спливом строку, установленого в договорі поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобов'язання за договором поруки у зв'язку з припиненням такого зобов'язання поручителя.

Відповідно на вказані строки не поширюється положення частини п'ятої статті 267 ЦК України про захист судом порушеного права у разі, коли строк позовної давності пропущений із поважних причин.

Отже, сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, так само як закінчення строку, установленого договором поруки, та закінчення одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до поручителя з позовом.

Так само, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язання.

Відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору, кінцевим терміном повернення останньої частини кредиту є 19.11.2014 року, що і є строком виконання основного зобов'язання.

Виходячи зі змісту ч. 4 ст. 559 ЦК України банк мав право пред'явити вимогу до поручителя ОСОБА_3 про виконання порушеного боржником зобов'язання щодо повернення кредиту, починаючи з 19.11.2014 року протягом наступних шести місяців. Разом з тим, така вимога до ОСОБА_3 була пред’явлена лише в червні 2017 року, після спливу встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку.

Таким чином, оскільки в договорі поруки не встановлено строк його дії і банком не пред'явлено вимог до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що договір поруки є припиненим та, як наслідок, відмову в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» в частині його вимог про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_3

Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору припиненим апеляційним судом не перевіряється, оскільки рішення суду в цій частині не є предметом апеляційного оскарження.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга ПАТ «Укрсоцбанк» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – скасуванню з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення цієї вимоги банку. Рішення в іншій частині ухвалене судом з додержанням норм матеріального та процесуального права і скасуванню в апеляційному порядку не підлягає.

Оскільки позов в частині вимог до ОСОБА_2 задовольняється, то відповідно до ст. 141 ЦПК України з нього на користь ПАТ «Укрсоцбанк» підлягають стягненню понесені останнім по справі судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 31 466 грн. 53 коп., факт понесення яких банком підтверджується наявними в справі письмовими доказами.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» – задовольнити частково.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким цю вимогу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 20 листопада 2007 року в розмірі 28 109 дол. США 56 центів, що складається із заборгованості за кредитом в розмірі 19 921 дол. США 73 центи та заборгованості за відсотками в розмірі 8 187 дол. США 83 цента.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2017 року в частині відмови у задоволенні вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору припиненим – залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» понесені по справі судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 31 466 грн. 53 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Головуючий :

Судді: