Ухвала суду № 72628074, 03.03.2018, Центральний районний суд м. Миколаєва

Центральний районний суд м. Миколаєва

_______________03.03.2018

Справа № 520/63/18

н\п 1-кп/490/53/2018

У Х В А Л А

03 березня 2018 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Чернієнка С.А.

при секретарі Тихонюку В.В.

за участю прокурорів Богомолова Ю.Ю. та Піщевята І.І.,

обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2,

провівши підготовче судове засідання щодо обвинувального акту, складеного за результатами досудового розслідування обставин кримінального провадження № 12014160480001333, за обвинуваченням:

ОСОБА_1, який народився 03 січня 1988 року у м. Одесі, є громадянином України, неодруженим, раніше не судимим, має повну вищу освіту, не працює, проживає та зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 109, ч. 2 ст. 110, ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 294 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

За обвинувальним актом суть обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_1, полягає у тому, що входячи до складу суспільної організації "ОСОБА_3 народна дружина" та будучи одним з керівників цієї організації, він спільно з іншими керівниками та учасниками цієї організації, кількістю не менше 15 осіб, діючи за попередньою змовою, позиціонуючи себе як силовий блок останньої, з метою здійснення впливу на суспільну думку громадян ОСОБА_3 та Миколаївської областей для наступного схвалення ними можливого введення російських військ на території цих областей та їх окупації або створення на цих територіях України псевдодержавних проросійських утворень, а також з метою ствердження серед спостерігачів цього заходу впевненості у необхідності силового протистояння діючій державній владі та її захоплення, надання допомоги військовим формуванням Російської Федерації у разі окупації ними ОСОБА_3 та Миколаївської областей, для досягнення мети їх примусового відокремлення від України, організував та 28 березня 2014 року здійснив автопробіг сполученням ОСОБА_2 - Миколаїв, присвячений 70-річчю визволенню м. Миколаєва від фашистських загарбників, під час якого учасники цього автопробігу та власне ОСОБА_1 були одягнені у військову камуфльовану форму, маски-балаклави, мали при собі щити з написами "ОСОБА_4 беркуту та ВВ", демонстрували прапори Російської Федерації, Андріївський прапор - військово-морський прапор Російської Федерації, чорно-жовто-білий прапор Російської імперії та георгіївські стрічки, а під час зупинок у тому числі на в'їзді до м. Миколаєва (в мікрорайоні Варварівка на вул. ОСОБА_3 шосе) а також, близько 17 год., на вул. Адміральській біля пам'ятника Героям-Ольшанцям проголошували промови і викрикували заклики: "Вперед славяне! ОСОБА_4 вперед! ОСОБА_4!, ОСОБА_2 за всех, и все за одного!"

Такі, вчинені за ствердженням сторони обвинувачення, дії ОСОБА_1 стороною обвинувачення кваліфіковано за ч. 1 ст. 109 КК України, як здійснення дій, вчинених з метою насильницьких зміни, повалення конституційного ладу та захоплення державної влади, та за ч. 2 ст. 110 КК України, як здійснення дій, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Крім наведеного вище, за обвинувальним актом, ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення у тому, що протягом лютого-травня 2014 року, він спільно з іншими особами створив зазначену вище організацію ("ОСОБА_3 народна дружина"), у тому числі для силового протистояння ідейним опонентам - представникам проєвропейських рухів і організацій, керував цією організацією та брав участь у її діяльності, тренуваннях її членів з метою отримання навичок поводження зі зброєю та спеціальними засобами (кийками, щитами тощо), навичок бою, тактики його ведення, у тому числі загальновійськового бою, для використання цих навичок в організації масових заворушень, за участі інших керівників організації забезпечував її учасників дерев'яними та гумовими кийками, металевими щитами, засобами захисту, які могли використовуватися при протистоянні з абонентами, тощо, з метою організації масових заворушень, для провокування представників проєвропейських громадських рухів та організації на сутички протягом березня-квітня 2014 року організовував в м. Одесі декілька акцій антидержавного характеру, спрямованих на поширення серед населення ідей сепаратизму, розбрату українського народу, ксенофобії, дестабілізацію суспільно-політичної ситуації, порушення функціонування державних та громадських структур тощо.

Такі, вчинені за ствердженням сторони обвинувачення, дії ОСОБА_1 стороною обвинувачення кваліфіковано за ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 294 КК України, як готування до організації масових заворушень, що супроводжувалися опором представникам влади, із застосуванням предметів, які використовувалися як зброя.

Здійснення кримінального провадження підсудне Центральному районному суду м. Миколаєва.

Підстав для прийняття рішень, передбачених п.п. 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України, немає.

Учасники процесу вважали можливим призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 314 КПК України за таких обставин слід призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту.

Під час підготовчого судового засідання стороною обвинувачення подано клопотання про обрання щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У цьому клопотанні прокурор послався на те, що обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні зазначених вище злочинів є обґрунтованим, він обвинувачується у вчиненні злочинів, за які, в разі визнання його судом винуватим, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років, а також існують передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України ризики того, що обвинувачений

- може переховуватися від органів розслідування та суду, що підтверджується відсутністю в нього родинних зв'язків; відсутністю постійного місця роботи і джерела доходів, тяжкістю покарання, яке передбачено санкцією статті, за якою йому пред'явлено обвинувачення, наявністю в нього кримінальних зв'язків серед кола радикально-налаштованих осіб - прихильників неприйняття чинної державної влади в Україні, незаконного відокремлення південно-східних регіонів України та їх приєднання до території Російської Федерації або створення на їх території нових державних утворень;

- може знищити, сховати або сотворити будь-які речей та документів, які мають значення для встановлення обставини кримінального правопорушення, що підтверджується тим, що досудове розслідування у кримінальному провадженні відносно невстановлених осіб перебуває в стадії досудового розслідування; тим, що всі обставини вчинення кримінального правопорушення на даний час не встановлені; тим, що всі особи, причетні до вчинення кримінального правопорушення і свідки на даний час також не встановлені;

- може незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, що підтверджується можливою причетністю ОСОБА_1 до інших злочинів проти основ національної безпеки України, його бажанням уникнути кримінальної відповідальності;

- може вчинити інше кримінальне правопорушення, що підтверджується можливою причетністю ОСОБА_1 до інших злочинів проти основ національної безпеки України; тим, що йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 294 КК України, у кримінальному провадженні № 12014000000000380.

Крім цього, у своєму клопотанні прокурор посилається на положення ч. 5 ст. 176 КПК України, які не дозволяють задля запобігання вказаним ризикам застосувати до обвинуваченого будь-який інший запобіжний, менш суворий ніж тримання під вартою.

Обвинувачений та захисник проти задоволення клопотання прокурора заперечували.

В запереченнях сторона захисту послалася на те, що кваліфікація навіть тих дій, що прокурор зазначив як встановлені в обвинувальному акті, є завищеною, зокрема кваліфікація за ч. 1 ст. 109 КК України. Що з огляду на обставини, які прокурором в акті зазначено як встановлені, дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати не за ч. 1 ст. 109 КК України, а за ч. 2 цієї статті, а тому навіть в разі доведеності винуватості ОСОБА_1, за злочини, передбачені ч. 2 ст. 109, ч. 2 ст. 110 (у редакції чинній на момент подій), ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 294 (з урахуванням положень ч. 2 ст. 68) КК України, йому не може бути призначено покарання більш суворе ніж чотири роки позбавлення волі.

Також, у своїх запереченнях сторона захисту послалася на те, що ризики наведені прокурором у клопотанні, є абстрактними, реальність цих ризиків прокурором у клопотанні належним чином не обґрунтовується, а тому застосування до обвинуваченого в такому випадку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не відповідатиме національному законодавству, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, порушуватиме ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Крім цього, у своїх запереченнях сторона захисту послалася на те, що обвинувачений протягом майже чотирьох років безперервно утримується під вартою у слідчих ізоляторах без наявності факту визнання його винуватим у вчиненні злочину вироком суду, що б набрав законної сили. У зв'язку із тривалим перебуванням під вартою та відсутністю у СІЗО умов для забезпечення здорового способу життя і належної медичної допомоги, стан здоров'я обвинуваченого погіршився, він захворів на тяжке хронічне захворювання, що, в разі неналежного лікування, може призвести до його інвалідності.

Також, у своїх запереченнях сторона захисту посилалася на те, що обвинувачений має добру репутацію, вищу освіту, позитивно характеризується, у тому числі під час утримання під вартою, має соціальні та родинні зв'язки на території України, оскільки народився в м. Одесі, має родичів, які проживають у цьому місці, має постійне місце проживання в м. Одесі, отримував в Україні освіту, а тому ствердження сторони обвинувачення про відсутність в обвинуваченого міцних соціальних зв'язків в України є безпідставним. Та обставина, що обвинувачений не працює, пояснюється його тривалим безперервним перебуванням під вартою, і сама по собі не може обґрунтовувати виправданість подальшого застосування до нього тримання під вартою.

З огляду на доводи зазначені у запереченнях на клопотання прокурора, сторона захисту просила змінити застосований до обвинуваченого запобіжний захід на такий, що не пов'язаний із триманням під вартою.

Вислухавши доводи сторін щодо вказаного вище клопотання прокурора, вивчивши надані ними документи, суд дійшов наступного.

Відповідно ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі й запобіжний захід, застосований до обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

КПК України не передбачає, що дія ухвали суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою закінчується з початком підготовчого судового засідання щодо обвинувального акту тощо.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КПК України суд зобов'язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом. Як випливає зі змісту ч. 1 ст. 197 КПК України, цей строк не може перевищувати шістдесяти днів.

Отже, дія ухвали від 18.01.2018 Київського районного суду м. Одеси спливає після настання визначеної в цій ухвалі дати закінчення такої дії. До цього часу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається застосованим до обвинуваченого. З огляду на це, питання про повторне обрання судом іще одного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у той час як не закінчилася дія попередньої ухвали суду про застосування такого запобіжного заходу, видається неможливим.

В той же час, враховуючи на зміст клопотання прокурора, у тому числі на посилання у цьому клопотання на застосування судом 18 січня 2018 року до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, по суті, вказане клопотання прокурора є клопотанням про продовження строку тримання під вартою.

Відповідно до частини 1 ст. 199 КПК України, до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою прокурор має право подати клопотання про продовження строку тримання під вартою. Відповідно, суд має розглянути зазначене вище клопотання прокурора як клопотання про продовження строку тримання під вартою.

Як слідує зі змісту ст. 199 КПК України, суд продовжує строк тримання обвинуваченого під вартою, якщо на момент розгляду клопотання про продовження цього строку ризики, враховані при застосуванні такого запобіжного заходу, не зменшилися.

При цьому, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 194 КПК України, суд зобов'язаний встановити встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Щодо обґрунтованості підозри.

З огляду на зміст положень абзацу 2 ч. 4 ст. 291 КПК України, відповідно до якого надання суду інших документів (крім обвинувального акту та документів, передбачених ч. 4 ст. 291 КПК України) до початку судового розгляду забороняється, питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому злочинів суд має вирішуватися виходячи з того, чи складають відомості про обставини вчинення кримінальних правопорушень, зазначені як встановлені в обвинувальному акті, обґрунтовану підозру особи у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

З огляду на відомості про обставини, викладені в обвинувальному акті стороною обвинувачення, їх конкретність та деталізацію, суд вважає підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, про які йдеться в обвинувальному акті, обґрунтованою.

Щодо ствердження сторони захисту про завищення ступеню тяжкості злочинів, про які є обґрунтована підозра, шляхом неправильної кваліфікації дій за частинами ст. 109 КК України, то, суд не вбачає очевидної невідповідності правової кваліфікації певних дій, викладених в обвинувальному акті, за ч. 1 ст. 109 КК України. Питання ж щодо остаточної кваліфікації дії особи має стати предметом судового розгляду та не може бути предметом підготовчого судового засідання.

Щодо наявності ризиків та неможливості їх запобігання шляхом застосування інших запобіжних заходів, менш суворих ніж тримання під вартою.

Застосовуючи до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою суд врахував наявність ризику переховування обвинуваченого від суду, ризику вчинення ним інших кримінальних правопорушень, подібних до тих в яких від обвинувачується, а також ризику незаконного впливу ним на свідків, які не допитані судом.

Враховуючи ці обставини, а також характер та спосіб вчинення кримінальних правопорушень, в яких обвинувачується ОСОБА_1, суворість покарання, що йому загрожує у разі доведення його винуватості зазначених вище злочинах, зокрема йому може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років, суд погоджується з наявністю зазначених вище ризиків.

Станом на теперішній час обставини, враховані судом при застосуванні до ОСОБА_1 запобіжного заходу, не зникли. Відповідно, ризики, враховані судом при застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, не зменшилися.

При цьому, жоден з інших запобіжних заходів, менш суворих ніж тримання під вартою, не зможе запобігти ризику незаконного впливу ОСОБА_1 на свідків, оскільки жоден з альтернативних запобіжних заходів не позбавить його можливості спілкуватися з свідками за допомогою телефонного зв'язку, Інтернету або через інших осіб тощо. Разом з цим, суд вважає саме цей ризик реальним та таким, що достатньо обґрунтовує виправданість продовження стоку тримання обвинуваченого під вартою, зокрема до того часу, коли усі свідки, яких необхідно допитати для встановлення обставин, що є предметом судового провадження, будуть допитані судом.

Таким чином, прокурором під час розгляду клопотання доведено існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та неможливість запобігання ризику, передбаченому п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, шляхом застосування до обвинуваченого запобіжних заходів, менш суворих ніж тримання під вартою, що відповідно до ст.ст. 183, 194, 199 КПК України є підставою для продовження строку його тримання під вартою.

Обставини, зазначені стороною захисту в запереченнях на клопотання прокурора, зокрема репутація обвинуваченого, наявність в нього сталих соціальних зв'язків, родичів на території України, стан його здоров'я тощо, дійсно мають враховуватися судом при визначенні ступеню наведених вище ризиків та можливості їх запобігання шляхом застосування запобіжних заходів альтернативних триманню під вартою. Разом з тим, ці обставини з огляду на викладене судом вище, не впливають на ступень ризику його незаконного впливу на свідків, а також на можливість запобігання цьому ризику шляхом застосування запобіжних заходів альтернативних триманню під вартою.

Відповідно, клопотання сторони захисту про зміну застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу на інший задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 183, 194, 199, 314-316 КПК України, -

У Х В А Л И В :

Призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту, складеного за результатами досудового розслідування обставин кримінального провадження № 12014160480001333, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 109, ч. 2 ст. 110, ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 294 КК України, на 10 годину 00 хвилин 12 квітня 2018 року.

У судове засідання викликати сторони кримінального провадження.

У задоволенні клопотання сторони захиступро зміну застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу на інший - відмовити.

Клопотання прокурора задовольнити.

Строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 продовжити до 01 травня 2018 року включно.

Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками кримінального провадження.

Головуючий: