Постанова № 72621418, 07.03.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Копія:

Справа № 128/3065/17

Провадження №22-ц/772/448/2018

Категорія: 2

Головуючий у суді першої інстанції Бондаренко О. І.

Доповідач :Войтко Ю. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Войтка Ю.Б.,

Суддів: Міхасішина І.В., Стадника І.М.,

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - Головне управління ДФС у Вінницькій області,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу Головного управління державної фіскальної служби у Вінницькій області на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 19 грудня 2017 року у справі №128/3065/17, ухвалене в м. Вінниці під головуванням судді Бондаренко О.І., повний текст якого складено 26 грудня 2017 року,

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання обов'язку сплатити податку, -

в с т а н о в и в:

Відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Згідно пункту 8 розділу XIII «Перехідних положень» ЦПК України, в редакції Закону № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

13.11.2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вінницького районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_3, третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання обов'язку сплати податку, мотивуючи свої вимоги тим, що згідно свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 22.08.2005 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами № АДРЕСА_1, загальна площа якого за технічним паспортом від 01.04.2005 року, зі змінами станом на 10.10.2005 року складає 710,3 кв.м.

Житловий будинок не був виключно особистою власністю ОСОБА_2, а в силу ст. 60 СК України перебував у спільній сумісній власності позивача і ОСОБА_3, оскільки був придбаний в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

27.07.2017 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Плахотнюк О.В. посвідчено договір про поділ спільного майна подружжя, що зареєстрований в реєстрі за № 2053. В договорі передбачено, що житловий будинок є спільної сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а їх частки є рівними, що закріплено у ст. 70 СК України.

З часу реєстрації 10.10.2005 року за ОСОБА_2 права власності в КП «ВООБТІ» до дня реєстрації за позивачем права спільної часткової власності на вищезазначений житловий будинок 27.07.2017 року він перебував у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і їм належало у ньому по 355,15 кв. м.

На початку серпня знайома позивача передала йому податкове повідомлення-рішення № 8044-13 від 06.06.2017 року, яке було отримано нею 07.07.2017 року, яким ОСОБА_3 нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в сумі 26957,59 грн., з яких 25000 грн. нараховані позивачу у зв'язку з тим, що у його власності перебуває житлова нерухомість загальною площею будинку більше 500 кв. м.

У звітному 2016 року житловий будинок перебував у спільній сумісній власності позивача і відповідача, проте згоди про те, що платником податку є виключно ОСОБА_2 як його співвласник між сторонами не було, з цього приводу і виник спір.

ОСОБА_2 вважав, що кожен зі співвласників повинен сплачувати податок на нерухомість за свою частку майна та бажає подарувати належну йому частку житлового будинку дитині, позбавленій батьківського піклування - ОСОБА_5, опікуном якої позивач є згідно рішення Вінницької РДА № 859 від 16.08.2011 року, а ОСОБА_3 не хоче залишитись без частки житлового будинку, адже в ньому проживає їх донька, яка теж потребує забезпечення житлом.

За наявності спору між сторонами як співвласниками житлового будинку ОСОБА_2 не повинен сплачувати податок на нерухомість, адже вважав, що не зобов'язаний сам сплачувати податок на нерухомість за 710,3 кв. м., а у зв'язку з тим, що проведено поділ житлового будинку нотаріусом лише у 2017 році, податок за 2016 рік співвласники повинні сплатити кожен відповідно до частки у спільній сумісній власності.

За наведених обставин позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання ОСОБА_3 сплатити податок на нерухомість за 2016 рік, вважаючи при цьому, що збільшення суми податку на 25000 грн. за рік за житловий будинок суперечить Закону.

Так, у звітному 2016 році житловий будинок площею 710,3 кв. м. перебував у спільній сумісній власності сторін: у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувало по 355,15 кв. м., тобто кожна з сторін зобов'язана заплатити податок на нерухомість за належну їй частину, та як наслідок без врахування збільшення податку на 25000 грн., оскільки у власності кожної із сторін не перебувало більше 500 кв. м. житлового будинку.

07.08.2017 року ОСОБА_2 звернувся до ГУ ДФС у Вінницькій області з заявою про проведення звірки даних та анулювання податкового повідомлення - рішення № 8044-13 від 06.06.2017 року - відповіді з результатами розгляду даної заяви не надійшло, адресат проігнорував звернення ОСОБА_2

Того ж дня, ОСОБА_2 звернувся до ДФС України з скаргою на податкове повідомлення-рішення № 8044-13 від 06.06.2017 року. 25.08.2017 року позивачем отримано рішення ДФС України № 10504/К/99-99-11-02-01-14 від 16.08.2017 року про продовження строку розгляду скарги до 06.10.2017 року (включно), в задоволенні якої відмовлено, тому ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним і скасування ППР, що наразі перебуває у провадженні суду.

Позивач вважав, що для захисту його прав за відповідачем має бути визнано обов'язок сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, а саме за 1/2 частку житлового будинку № АДРЕСА_1, за площу 355,15 кв. м.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 19 грудня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 обов'язок сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, а саме: за ? частку житлового будинку № АДРЕСА_1 за площу житлової нерухомості в розмірі 355,15 кв.м.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з часу реєстрації за ОСОБА_2 права власності в КП «ВООБТІ» 10.10.2005 року до дня реєстрації за позивачем права спільної часткової власності на вищезазначений житловий будинок 27.07.2017 року будинок перебував у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і їм належало у ньому по 355,15 кв. м.

Відповідно до п. 266.7.2 ст. 226 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

В ст. 266.1.2 ПК України передбачено, що визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб: якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку; якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.

У звітному 2016 року житловий будинок перебував у спільній сумісній власності позивача і відповідача, проте згоди про те, що платником податку є виключно ОСОБА_2 як його співвласник між сторонами не було. Кожен зі співвласників повинен сплачувати податок на нерухомість за свою частку майна.

В ст. 266.1.2 ПК України передбачено, що визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб: якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку; якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.

Суд першої інстанції вважав, що оскільки у звітному 2016 року житловий будинок перебував у спільній сумісній власності позивача і відповідача, проте згоди про те, що платником податку є виключно ОСОБА_2 як його співвласник між сторонами не було, кожен зі співвласників повинен сплачувати податок на нерухомість за свою частку майна.

При цьому суд вказав на те, що відповідно до ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання обов'язку сплати податку підлягають задоволенню.

Головне управління державної фіскальної служби у Вінницькій області подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Вінницького районного суду вінницької області від 19.12.2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що постанова Вінницького районного суду Вінницької області є незаконною та необґрунтованою, оскільки прийнята судом без дотримання норм процесуального права, на підставі неповно та односторонньо з'ясованих обставин.

Представник апелянта вказує на те, що відповідно до витягу з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.07.2017 року № 93076149 на підставі Договору від 27.07.2017 року про поділ спільного майна подружжя житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6 з часткою власності ?. Однак зазначене може бути враховане при нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, однак зазначені обставини не звільняють ОСОБА_2 від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат ОСОБА_7 вважає доводи апелянта безпідставними, а рішення суду законним. Вказав на те, що якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.

В запереченнях на відзив представник Головного управління ДФС у Вінницькій області підтримав вимоги апеляційної скарги та вказав на те, що відповідно до свідоцтва на право власності № НОМЕР_1 від 22.08.2005 року житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6 на праві власності. У зазначеному свідоцтві не міститься інформація про те, що даний об'єкт належить ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності.

Апеляційна скарга Головного управління ДФС у Вінницькій області підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до п. 1 частини другої ст. 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Враховуючи те, що Державна фіскальна служба України відповідно до Положення про Державну фіскальну службу є центральним органом виконавчої влади, спори, що виникають у процесі реалізації їхніх повноважень, належать до компетенції адміністративних судів.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушено або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав чи свобод. Зокрема, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення щодо визначення суми податкових та/або грошових зобов'язань платника податків, порядку їх сплати та інші рішення контролюючих органів з цих питань.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Враховуючи те, що судом першої інстанції вирішено питання податкового зобов'язання платника податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що розглядається в порядку адміністративного судочинства, рішення суду підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 377, 382, 384, 389 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління державної фіскальної служби у Вінницькій області задовольнити частково.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 19 грудня 2017 року скасувати та закрити провадження у справі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складення повного тексту постанови.

Головуючий: (підпис) Войтко Ю.Б.

Судді: (підпис) Міхасішин І.В.

(підпис) Стадник І.М.

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду Войтко Ю.Б.