Постанова № 72620046, 28.02.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 р. м. ХарківСправа № 820/4848/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Бондара В.О.

суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання Цибуковська А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову, суддя Заічко О.В. , Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2017 по справі № 820/4848/17

за позовом ОСОБА_1 Хинг

до Державної міграційної служби України треті особи Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області , Головне управління Державної міграційної служби України в Київській області

про скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд: скасувати наказ відповідача № 151 від 30.11.2015 р. в частині, що стосується позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 Хинг до Державної міграційної служби України, треті особи - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Головне управління Державної міграційної служби України в Київській області про скасування наказу - задоволено.

Скасовано наказ Державної міграційної служби України № 151 від 30.11.2015 р. в частині, що стосується ОСОБА_1 Хинг, ІНФОРМАЦІЯ_1

Стягнено з Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470, вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_1 Хинг ( ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1) у розмірі 640 грн. ( шістсот сорок гривень).

Відповідачем, подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що вважає постанову суду першої інстанції незаконною та необґрунтованою у зв»язку з неповним з»ясуванням судом, обставин, що мали значення для справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, вивчивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції, громадянин ОСОБА_2 Республіки В'єтнам ОСОБА_1 Хинг,ІНФОРМАЦІЯ_2 , прибув в Україну в 1994 році для працевлаштування на ВАТ "Завод Ленінська кузня" за Угодою між Урядом ОСОБА_2 Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 року.

Позивач звернувся до ВГІРФО Макарівського РВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням про видачу йому посвідки на постійне проживання.

За результатами розгляду вказаного клопотання ГІРФО ГУМВС України в Київській області 14.06.2004 р. прийнято висновок про документування позивача посвідкою на проживання в Україні на підставі п.4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону України "Про імміграцію".

За вказаним висновком позивача було документовано тимчасовою посвідкою на постійне проживання КВ 8541/47486 від 14.06.2004.

В подальшому, позивач змінив місце проживання та став на облік у ГУ ДМС в Харківській області та йому, на підставі названого вище висновку, останнім 28.05.2009 року було надано посвідку на постійне проживання ХР 20343 терміном дії "безстроково".

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ГУ ДМС в Харківській області на адресу УДМС України в Київській області було направлено запит від 15.06.2015 року № 04/1-112094 з проханням повідомлення підстав видачі тимчасової посвідки на постійне проживання КВ 8541/47486 від 14.06.2004 р.

За результатами розгляду вказаного запиту УДМС України в Київській області було проведено перевірки обставин, викладених у зверненні та 04.11.2015 року затверджено висновок про визнання недійсною посвідки на постійне проживання КВ 8541/47486 від 14.06.2004 р. та інших посвідок, виданих на підставі зазначеної, які підлягають вилученню.

Підставою зазначеного висновку слугував той факт, що, на думку УДМС України в Київській області документування позивача посвідкою на підставі п.4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону України "Про імміграцію", суперечить вимогам міграційного законодавства.

Відповідно до висновку про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання ГУ ДМС в Харківській області, дозвіл на імміграцію за вищевказаною нормою мають іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_2 Республіки В'єтнам та Урядом СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Тобто, остання дата звернення з відповідною заявою - 7 лютого 2002 року, оскільки з 8 лютого 2002 року абзац 4 п.4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону України "Про імміграцію" втратив чинність. Натомість позивач звернувся із заявою у 2004 році, тобто після закінчення строку, вказаного в Законі України "Про імміграцію".

На підставі названого вище висновку, ДМС України наказом №151 від 30.11.2015 року скасовано рішення ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 14.06.2004 р. про документування позивача посвідкою на проживання в Україні.

Видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання КИ № 8541/47486 від 14.06.2004 р. визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню.

В подальшому, позивач через уповноваженого представника звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області з заявою про обмін посвідки на постійне проживання, на яку, вказаним міграційним органом надано відповідь від 31.08.2017 р. № 04/1-21399 про наявність наказу відповідача №151 від 30.11.2015 року про скасування посвідки на постійне проживання.

Не погодившись з вказаними рішеннями відповідачів позивач звернулася до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що при прийнятті спірного наказу не враховано, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавство не було передбачено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, видача посвідки на постійне проживання позивачу здійснювалась відповідно до абз.4 п.4 розділу V “Прикінцеві положення” Закону України “Про імміграцію”, згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_2 Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані міграційним органом.

З моменту документування позивача посвідкою на постійне проживання, не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію. Відповідачем у справі зазначені обставини не наводяться і документально не підтверджуються.

Так, на думку відповідача, на момент звернення позивача, положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до абз.4 п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки позивач звернувся після передбаченого законом шестимісячного терміну.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" (в редакції, чинній на момент видачі посвідки), посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

У відповідності до п.18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України “Про імміграцію”.

Так, згідно абз. 6 п.4 Розділу V “Прикінцеві положення” Закону України “Про імміграцію”, особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

З аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач отримав посвідку на постійне проживання в межах законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1994 році, а ОСОБА_3 України "Про імміграцію" прийнятий 07 червня 2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу, в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію, надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

Як вбачається з матеріалів справи, при наданні 14.06.2004 р. позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні, Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалось положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявлено та надано посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Колегія суддів зазначає, що цією ж нормою Закону УДМСУ в Київській області обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку від 04.11.2015 р. про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, на підставі якого, Державною міграційною службою України наказом № 151 від 30.11.2015 р. скасовано як рішення відділу ГІРФО УМВС України в Київській області від 14.06.2004 р. про документування позивача посвідкою на постійне проживання так і видана підставі цього рішення посвідка на постійне проживання.

Також з матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення ГІРФО УМВС України в Київській області від 14.06.2004 р. позивача було документовано посвідкою на постійне проживання КВ 8541/47486 від 14.06.2004, а в подальшому, ГУ ДМСУ в Харківській області - ХР 20343 від 28.05.2009 року.

Також, оскаржуваним наказом скасовано лише посвідку ГІРФО УМВС України в Київській області іншої серії - КИ № 8541/47486 від 14.06.2004 р., а щодо посвідки ХР 20343 від 28.05.2009 року, про її скасування взагалі не йдеться мова.

Також, колегія суддів приходить до висновку, що скасування посвідки, враховуючи висновок УДМСУ в Київській області від 04.11.2015 р. про визнання недійсною посвідки на постійне проживання КВ 8541/47486 від 14.06.2004 р. та інших посвідок, виданих на підставі зазначеної, відбулось не на підставі вказаного висновку.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що фактично посвідки на постійне проживання позивача КВ 8541/47486 від 14.06.2004 та ХР 20343 від 28.05.2009 року жодним рішенням ДМС України не скасовувались.

Відповідно до положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідачем, при прийнятті спірного наказу не враховано, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавство не було передбачено.

Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абз.4 п.4 розділу V “Прикінцеві положення” Закону України “Про імміграцію”.

Крім того, при розгляді зазначеної справи судом враховано, що на підставі посвідки на постійне проживання позивач тривалий час проживає на території України.

При розгляді питання щодо підстав прийняття рішення про скасування посвідки на постійне проживання в Україні, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що перебування іноземця чи особи без громадянства на території України на законних підставах є визначальним для встановлення його правового статусу.

Згідно законодавства України надання іноземному громадянину дозволу на імміграцію в Україні і отримання їм посвідки на постійне проживання в Україні є підтвердженням знаходження його на території країни на законних підставах.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2017 по справі № 820/4848/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_5 Повний текст постанови складено 07.03.2018.