Постанова № 72619895, 28.02.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 р. м. ХарківСправа № 820/3870/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Лях О.П.

суддів: Старосуда М.І. , Яковенка М.М.

при секретарі судового засідання Жданюк А.О.,

за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Держпраці у Харківській області та ОСОБА_5 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2017р. (головуючий суддя І інстанції Старосєльцева О.В., м.Харків, повний текст складено 04.12.2017 року) по справі № 820/3870/17 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області до Головного управління Держпраці у Харківській області, третя особа ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування припису,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області (далі - Регіональне відділення ФДМ України по Харківській області,) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області (далі – відповідач, ГУ Держпраці у Харківській області), третя особа ОСОБА_5, про визнання неправомірним та скасування припису Головного управління Держпраці у Харківській області № 20-01/4201/1462-1502 від 11.08.2017 року. (а.с.3-7 т.1)

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків відповідача про порушення чинного законодавства щодо оплати праці та обліку робочого часу працівників.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2017р. задоволено адміністративний позов (а.с.198-203 т.1):

- визнано протиправним та скасовано припис Головного управління Держпраці у Харківській області № 20-01/4201/1462-1502 від 11.08.2017 року;

- стягнуто з Головного Управління Держпраці у Харківській області (61002, м.Харків, вул.Алчевська,40) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1600,00 грн. на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61057, м.Харків, майдан Театральний, буд.1, ЄДРПОУ 23148337).

Вважаючи вказану постанову незаконною та необґрунтованою, а також такою, що винесена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову (а.с.218-225 т.1).

ОСОБА_5- третя особа в справі, також подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість вказаної постанови, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову (а.с.208-213 т.1).

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_5 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційних скарг та наполягав на їх задоволенні.

ОСОБА_5М,. підтримав доводи апеляційних скарг та наполягав на їх задоволенні.

Представники позивача проти доводів апеляційних скарг заперечували.

Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційних скарг, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що наказом №120 від 08.09.2016р. ОСОБА_5 працівника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області було звільнено з посади державної служби на підставі п.4 ч.1 ст.87 Закону України “Про державну службу” (а.с.14-15, 89-92, 103-104, 113-116, 117-120 т.1).

14.07.2017р. до відповідача від Державної служби України з питань праці надійшло адресоване Прем'єр-міністру України звернення гр. ОСОБА_5 з приводу проведення перевірки додержання Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області законодавства про працю (а.с.73, 77-80 т.1).

19.07.2017р. до відповідача надійшло особисте звернення гр. ОСОБА_5 з приводу проведення перевірки додержання Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області законодавства про працю. (а.с.74-76 т.1)

На підставі звернення гр. ОСОБА_5 у відповідності до Положення про Головне управління Держпраці у Харківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці №75 від 22.06.2017 року, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №929, Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012р. №390, Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ від 26.04.2017р. №295 (далі – Порядок №295), Закону України “Про основні засади здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” відповідачем було видано наказ №01.01-07.957 від 26.07.2017 року «Про проведення заходу державного контролю» у формі інспекційного відвідування на предмет додержання законодавства про працю об'єктом відвідування – Регіональним відділенням ФДМ України по Харківській області (а.с.81 т.1) та відповідно до п.5, п.п.33 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю видано направлення №01.01-94/02.02/1731 від 26.07.2017 року на інспекційне відвідування позивача (а.с.82 т.1).

За результати інспекційного відвідування посадовою особою відповідача складено акт перевірки додержання суб’єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування №20-01/4201/1462 щодо Регіонального відділення ФДМ України по Харківській області (а.с.130-149 т.1) та винесено оскаржуваний припис № 20-01/4201/1462-1502 від 11.08.2017 року (а.с.20-23 т.1).

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що під час прийняття припису суб’єктом владних повноважень в порушення вимог ст.3 Закону України «Про основні засади здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Порядку №295, не було забезпечено правила юридичної визначеності як невід’ємної складової запровадженого ст.8 Конституції України приниципу верховенства права.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 р. № 877-V (далі - Закон №877-V).

Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 р. № 877 (далі - Закон № 877) визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом;

Перелік підстав для здійснення позапланового заходу (позапланової перевірки) визначено в ч. 1 ст. 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Відповідно до цієї норми права, підставами для здійснення позапланових заходів є, подання суб'єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;

виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених суб'єктом господарювання у документі обов'язкової звітності, крім випадків, коли суб'єкт господарювання протягом місяця з дня первинного подання повторно подав такий документ з уточненими достовірними даними або якщо недостовірність даних є результатом очевидної описки чи арифметичної помилки, яка не впливає на зміст поданої звітності. У разі виявлення органом державного нагляду (контролю) помилки у документі обов'язкової звітності він упродовж десяти робочих днів зобов'язаний повідомити суб'єкта господарювання про необхідність її виправлення у строк до п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення. Невиправлення помилки у встановлений строк є підставою для проведення позапланового заходу;

перевірка виконання суб'єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення попереднього заходу органом державного нагляду (контролю);

звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров'ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.

У такому разі перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки. Суб'єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо вони не пред'явили документи, передбачені цим абзацом;

неподання суб'єктом господарювання документів обов'язкової звітності за два звітні періоди підряд без поважних причин або без надання письмових пояснень про причини, що перешкоджали поданню таких документів;

доручення Прем'єр-міністра України про перевірку суб'єктів господарювання у відповідній сфері у зв'язку з виявленими системними порушеннями та/або настанням події, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров'я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов'язано з діяльністю суб'єкта господарювання.

Згідно з ч. 2 статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, крім позапланових заходів, передбачених частиною четвертою статті 2 цього Закону.

Відповідно до статті 7 Закону № 877 для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки (ч. 1 ст.7).

На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім’я та по батькові і засвідчується печаткою (ч. 2 ст. 7).

Відповідно до приписів частини 6 статті 6 Закону №877-V за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акту; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

Пунктом 2 Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики від 02.07.2012 року № 390 (далі - Порядок № 390), передбачено, що право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці (далі - Інспектор).

Положеннями п.п.1 п.5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ від 26.04.2017р. №295 передбачено проведення інспекційного відвідування, зокрема, за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.

Відповідно до п. 8 Порядку №295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.

Згідно із п.19 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Відповідно до п.33 Порядку №295 інспектор праці самостійно приймає рішення про необхідність відвідування роботодавця з метою інформування його та працівників про найбільш ефективні способи дотримання законодавства про працю, моніторингу стану його дотримання, у тому числі щодо оформлення трудових відносин.

Згідно із пп.19 та 23 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. У приписі зазначається строк для усунення виявлених порушень. У разі встановлення строку виконання припису більше ніж три місяці у приписі визначається графік та заплановані заходи усунення виявлених порушень з відповідним інформуванням інспектора праці згідно з визначеною у приписі періодичністю.

Матеріали справи не містять доказів здійснення повідомлення позивача про інспекційне відвідування .

За результатами інспекційного відвідування відповідачем стосовно позивача складено акт перевірки №20-01/4201/1462 (а.с.130-149 т.1) та винесено оскаржуваний припис № 20-01/4201/1462-1502 від 11.08.2017 року (а.с.20-23 т.1).

Контролюючим органом було встановлено вчинення позивачем наступних порушень: 1) незабезпечення достовірного обліку роботи, що суперечить ч.2 ст.30 Закону України “Про оплату праці”; 2) невиплата працівникові усіх належних сум у день звільнення, що суперечить ч.1 ст.116 та ч. 1 ст.47 КЗпП України; 3) невиплата середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку, що суперечить ч.1 ст.117 КЗпП України.

У зв»язку з встановленими порушеннями вимог законодавства відповідачем винесено оскаржуваний припис, яким приписано 1) неухильно дотримуватися вимог ч.2 ст.30 Закону України «Про оплату праці» в частині достовірного визначення обліку виконаної роботи; 2) неухильного дотримуватися ваимог ч.2 ст.116, ст.47 КЗпП України в частині виплати працівникові усіх належних сум у день звільнення; 3) неухильного дотримуватися вимог ч.1 ст.117 КЗпП України у вигляді виплати середнього заробітку за весь час затримки у проведенні остаточного розрахунку.

Відповідно до частини 2 статті 30 «Про оплату праці» роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Матеріали справи свідчать, що на підставі наказів про направлення працівника у відрядження та проїзних документів, ОСОБА_5 вибував у відрядження 23.01.2011р. о 22:55год., 20.11.2011р. о 23:30год., 24.02.2013р. о 22:20год., 29.09.2013р. о 22:20год., 10.11.2013р. о 22:20год., 08.12.2013р. о 22:20год., 15.12.2013р. о 22:20 год., тобто наприкінці завершення доби неробочого (вихідного) дня.

Наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 року за № 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці" затверджено та введено в дію з 1 січня 2009 року типові форми первинної облікової документації підприємств, установ, організацій, зокрема форма N П-5 «Табель обліку використання робочого часу».

Вказаний наказ виданий з метою подальшого вдосконалення державних статистичних спостережень підприємств, установ, організацій щодо обліку особового складу, використання робочого часу та розрахунків з працівниками із заробітної плати, відповідно до статей 4, 14, 18 Закону України «Про державну статистику», враховуючи положення статей 80, 81, 95 Цивільного кодексу України, частини восьмої статті 19 та статті 55 Господарського кодексу України.

Згідно листа Державної служби статистики України від 12.01.2012 року за № 9/4-10/9 «Щодо заповнення табеля обліку використання робочого часу», типова форма N П-5 «Табель обліку використання робочого часу» надається як рекомендована для застосування (про що безпосередньо вказано і у самому наказі Державного комітету статистики України від 05.12.2008 року за № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці») і використовується як формалізований набір показників у складі первинного обліку підприємства щодо використання робочого часу, необхідний для заповнення форм державних статистичних спостережень з праці.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 26.04.2013 р. №478/13/84-13 “Щодо оплати відрядження у вихідні дні та табелювання” облік робочого часу на підприємстві, що направляє працівника у відрядження, ведуть відповідно до встановленого режиму робочого часу для цього підприємства.

За змістом частини 1 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Оскільки табель обліку робочого часу не містить та не повинен містити даних перелічених у ч. 1 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», колегія суддів вважає безпідставним посилання у пункті 1 оскаржуваного припису на норми ч. 2 ст. 30 цього Закону.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позначка позивачем в табелях обліку робочого часу скорочення “В" у вихідний день, коли працівник фактично відбував у відрядження , жодним чином не впливає на облік робочого часу працівника, а час знаходження працівника у дорозі у межах службового відрядження не можна ототожнювати з часом виконання працівником роботи у вихідний, святковий, неробочий день, оскільки у цей період часу працівником не виконувалася робота за посадою.

Доказів виконання працівником у цей період часу роботи за посадою відповідно до ст.71 Кодексу законів про працю України суб'єктом владних повновжень у ході здійснення заходу нагляду не добуто, до суду таких доказів не подано.

Сторонами не заперечується, що працівнику в повному обсязі були виплачені добові в межах сум, встановлених вимогами чинного законодавства, а надання працівнику інших днів відпочинку зумовлено зверненням безпосередньо працівника з відповідною заявою, проте з такою заявою працівник у всіх випадках не звертався, що також не заперечувалося сторонами під час розгляду справи.

Щодо не дотримання вимог ч.2 ст.116 та ст.47 КЗпП України в частині виплати працівникові усіх належних сум у день звільнення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При цьому, слід зазначити, що посилання в оскаржуваному приписі на порушення ч.1 ст.47 КЗпП України здійснено виключно у зв'язку з не проведенням роботодавцем в день звільнення з працівником розрахунку у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Питання видання працівникові належно оформленої трудової книжки не було предметом перевірки та під час її проведення не досліджувалося державним інспектором праці, оскільки не порушувалося працівником у зверненні на підставі якого проводилася перевірка.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_5 було звільнено 08.09.2016р. В цей день даний працівник знаходився на службі.

Платіжне доручення на виплату йому коштів було складено позивачем 08.09.2016р.

Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

З урахуванням положень ст. 43 Бюджетного кодексу України та статусу позивача як бюджетної установи, відповідно до вимог Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2012 р. № 1407, виконання вказаного платіжного доручення було проведено через територіальний орган Державної казначейської служби України лише 12.09.2016р.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Регіональним відділенням ФДМ України по Харківській області у день звільнення працівника були вчинені всі залежні від нього дії правового характеру, спрямовані на проведення повного розрахунку з працівником у день звільнення, і порушення такого терміну відбулось із причин, незалежним від дій позивача.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про те, що його було звільнено не 08.09.2016, а дата звільнення сфальсифікована позивачем, не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи.

Щодо здійснення інших виплат коштів ОСОБА_5 30.11.2016р. колегія суддів зазначає наступне.

Зазначена виплата була зумовлена підвищенням заробітної плати працівникам відповідно до постанови постанова КМУ від 11.02.2016 р. №77 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 17.02.2003 р. №1078, від 09.12.2015 р. №1013», яка набрала чинності 24.02.2016 р. та у зв»язку з цим змінами у штатному розписі, які були затверджені Головою Фонду державного майна України 12.04.2016 року проте, як свідчать матеріали справи, забезпечені фінансуванням лише 28.10.2016 року і такі виплати стосувалась всіх працівників Регіонального відділення, які перебували у трудових відносинах з позивачем, а не лише звільненого працівника ОСОБА_5

Колегія суддів зазначає, що вимоги припису неухильно дотримуватися вимог ч.2 ст.30 Закону України «Про оплату праці» в частині достовірного визначення обліку виконаної роботи; неухильного дотримуватися вимог ч.2 ст.116, ст.47 КЗпП України в частині виплати працівникові усіх належних сум у день звільнення; неухильного дотримуватися вимог ч.1 ст.117 КЗпП України у вигляді виплати середнього заробітку за весь час затримки у проведенні остаточного розрахунку мають вимоги про недопущення порушень законодавства про працю на майбутнє, та не містять конкретних вимог щодо усунення порушень під час звільнення ОСОБА_6, які на думку контролюючого органу були допущені.

Колегія суддів звертає увагу на те, що завдання адміністративного судочинства обумовлюється його особливостями, які відрізняють його від інших судочинств. Отже, завдання відображає спрямованість адміністративного судочинства, тобто його кінцеву мету. Зміст та спрямованість правосуддя в зазначеній сфері випливають із головного обов»язку правової держави в забезпеченні прав та свобод людини.

Захід державного контролю за додержанням законодавства про працю позивачем, за наслідками якого прийнято оскаржуваний припис, було здійснено за зверненнями ОСОБА_5

Проте, як свідчать матеріали справи ОСОБА_5 29.01.2018 року знову звернувся до відповідача із заявою про проведення додаткової перевірки додержання законодавства про працю позивачем, в тому числі з питань, які були предметом перевірки у даній справі. (т.2 а.с.58-59)

Крім того ОСОБА_5 в порядку цивільного судочинства звернувся з позовом про стягнення заробітку за весь час затримки з урахуванням індексації.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень діяв не на підставі, не у межах та не у спосіб, визначені законом та з цих підстав доводи апеляційних скарг відповідача та третьої особи не спростовують висновок суду першої інстанції.

Згідно із ч.ч.1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевказане та керуючись ст.ст.2, 229, 241, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України

, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління Держпраці у Харківській області та ОСОБА_5 – залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2017р. по справі № 820/3870/17 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 06 березня 2018 року.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_7Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_8 ОСОБА_9