Постанова № 72619763, 28.02.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Гавриленко Т.Г.

28 лютого 2018 р. Справа № 542/1295/17

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.

суддів - Бенедик А.П. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засідання – Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Новосанжарського районного суду Полтавської області від 01 листопада 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання рішення протиправним та зобов’язання вчинити дії, -

В с т а н о в и л а:

01 вересня 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, яким просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні йому одноразової грошової допомоги, як інваліду війни ІІ групи з 23 березня 2015 року, інвалідність якого настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов’язаних із виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 28 квітня 2017 року № 44, п. 4;

- зобов’язати Міністерство оборони України призначити йому одноразову грошову допомогу, як інваліду ІІ групи з 23 березня 2015 року, інвалідність якого настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних із виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі – Порядок № 975 в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) та статей 16 – 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на день встановлення інвалідності та вжити заходів до її виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 24 жовтня 1980 року по 24 листопада 1982 року проходив військову службу в лавах Збройних сил колишнього Радянського Союзу, в період з 27 грудня 1980 року по 08 лютого 1982 року, приймав участь у бойових діях в Республіці Афганістан, під час яких в 1981 році отримав контузію, осколкові поранення голови та закриту черепно-мозкову травму. 02 квітня 2015 року йому була встановлена ІІ група інвалідності з 23 березня 2015 року у зв’язку з наявними пораненнями, контузією, захворюваннями, які пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. 21 грудня 2015 року він звернувся до Полтавського обласного військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв’язку із встановленням ІІ групи інвалідності, яка разом з документами була скерована відповідачу для проведення виплати одноразової грошової допомоги. Протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби Міністерства оборони України від 20 травня 2016 року № 36 (п. 439), прийнято рішення про повернення поданих документів до Полтавського обласного військового комісаріату без розгляду на доопрацювання з підстав відсутності документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. За результатами повторного розгляду поданих документів на підставі постанови Новосанжарського районного суду Полтавської області від 21 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 207 року, відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з підстав не надання заявником документу, що свідчить про обставини поранення. Просить визнати протиправним та скасувати означене рішення Міністерства оборони України, зобов’язати відповідача призначити таку допомогу, оскільки вважає, що надані ним документи мають виклад обставин та причини поранення, а також наявність причинного зв’язку поранення із виконання обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Постановою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 01 листопада 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений у повному обсязі.

Рішення суду вмотивовано висновком суду про те, що позивач отримав інвалідність внаслідок контузії, захворювань, пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, тобто він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно ст. 16 Закону № 2011-XII та в порядку, визначеному постановою № 975, оскільки засіданням Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України встановлено причинний зв’язок захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв позивача, що пов’язані з виконуванням ним обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися військові дії. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність та скасування рішення відповідача щодо відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, що передбачена ст. 16 Закону № 2011-XII, і, маючи на меті належний захист його прав, зобов’язав Міністерство оборони України призначити таку допомогу та вжити заходів до її виплати.

Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі Міністерство оборони України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, просить скасувати постанову Новосанжарського районного суду Полтавської області від 01 листопада 2017 року та прийняти нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Скаржник зазначає, що позивачем до заяви про виплату одноразової грошової допомоги надано не повний пакет документів, а саме: не надано жодного документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язано із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Скаржник вказує, що пунктом 11 Порядку № 975 визначено, що постанова військово-лікарської комісії видається окремим документом та може підтверджувати і встановлювати виключно причинний зв'язок та період, в якому було отримане відповідне ушкодження здоров’я, а не обставини, при яких військовослужбовець отримав поранення, контузію, травму або каліцтво. Також, з висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи не вбачається жодної причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Крім цього, скаржник зазначає, що задовольняючи позовні вимоги позивача про зобов’язання Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу, суд першої інстанції втрутився у дискреційні повноваження відповідача, та вийшов за межі завдань адміністративного судочинства.

За приписами статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (частина перша статті 308).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 308).

За приписами ч. 3 ст. 313 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час, місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду /а.с. 93 /, до судового засідання не прибули. Фіксування судового засідання технічними засобами не відбувалось згідно положень ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення відповідно до положень ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з огляду на наступне.

Судом установлено, що з 24 жовтня 1980 року по 24 листопада 1982 року позивач проходив строкову військову службу у Збройних Силах, з них приймав участь у бойових діях в складі діючої армії в Республіці Афганістан з 27 грудня 1980 року по 08 лютого 1982 року, що підтверджується військовим квитком серії НУ №7695998, виданого Новосанжарським районним військовим комісаріатом 10 лютого 1984 року, довідкою Новосанжарського районного військового комісаріату № 1066 від 19 грудня 2014 року /а.с. 15-16, 17/.

Згідно витягу із протоколу № 139 від 19 січня 2015 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України - поранення, закрита черепно-мозкова травма, контузія, захворювання рядового у відставці ОСОБА_1 – так, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії /а.с. 11/.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0187356 від 02 квітня 2015 року - внаслідок поранення, пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії позивачу вперше з 23 березня 2015 року встановлена ІІ група інвалідності /а.с. 12/.

11 квітня 2017 року на виконання постанови Новосанжарського районного суду Полтавської області від 21 грудня 2016 року, залишеної без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року, по справі № 542/1264/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання рішення протиправним та зобов’язання вчинити дії, - Полтавським обласним військовим комісаріатом до Міністерства оборони України надіслано висновок та пакет документів стосовно призначення та виплати одноразової грошової допомоги позивачу згідно Порядку № 975 /а.с. 9/.

Рішенням відповідача, оформленим Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 44 від 28 квітня 2017 року (п. 4), позивачу відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з посиланням відсутність документу, що свідчить про обставини поранення /а.с. 18/.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до ст. 41 цього Закону, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.

Соціальний захист військовослужбовців – це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (ст. 1 Закону № 2011-XII).

Розділом ІІ цього Закону, зокрема, встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.

За змістом частини 1 ст. 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно п. 4 ч. 2 ст. 16 цього Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Частиною дев'ятою статті 163 вказаного Закону передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, визначений Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, тобто Порядком № 975.

Пунктом 13 цього Порядку передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів (тобто заяви разом з доданими до неї документами) розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови (п. 13 Порядку № 975).

Судом установлено, що підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу ОСОБА_1 відповідач визначив не подання заявником документу, що свідчить про обставини поранення.

Колегія суддів зазначає, що пунктом 11 Порядку № 975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов’язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:

- заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

- довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії:

- постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв’язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

- документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;

- сторінок паспорта з даними про прізвище, ім’я та по батькові і місце реєстрації;

- документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

При цьому, п. 19 цього Порядку установлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов’язаного чи резервіста є наслідком:

- вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

- вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння;

- навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров’ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

- подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Погоджуючись із висновком суду щодо протиправності вищезазначеної відмови відповідача з підстав не поданням документа, що свідчить про обставини поранення, колегія суддів зазначає, що пунктом 11 Порядку № 975 визначений загальний перелік документів, які повинен надати до відповідної заяви військовослужбовець, військовозобов’язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що пунктом 11 Порядку № 975 не унормовано форму, зміст документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), не визначено коло осіб, що мають повноваження надавати такий документ.

В свою чергу, п. 4.7 «Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей», затвердженого чинним наказом Міністерства оборони України № 530 від 14 серпня 2014 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2014 року за № 1294/26071, установлено, що у разі настання інвалідності подаються такі документи: < > копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Крім того, пунктом 21.21 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, визначений порядок встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва) для учасників бойових дій при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби. Ці особи, незалежно від причин їх звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі). Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебуванням у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).

Аналіз зазначених правових норм, у сукупності з приписами ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII, дає підстави для висновку про те, що вимога п. 11 Порядку № 975 стосовно необхідності надання документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), стосується випадків наявності висновків ВЛК/ЦВЛК про те, що поранення (контузія, травма або каліцтво), що призвело до інвалідності військовослужбовця, військовозобов’язаного та резервіста, не пов’язане з виконанням обов’язків військової служби.

Як убачається з витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм каліцтв Міністерства оборони України № 139 від 19 січня 2015 року щодо позивача ОСОБА_1 «ПОРАНЕННЯ, ЗЧМТ, КОНТУЗІЯ, ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК, ПОВ’ЯЗАНІ З ВИКОНАННЯМ ОБОВ’ЯЗКІВ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ПРИ ПЕРЕБУВАННІ У КРАЇНАХ, ДЕ ВЕЛИСЬ БОЙОВІ ДІЇ».

Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача ОСОБА_1 послугує зобов'язання відповідача призначити йому одноразову грошову допомогу, як інваліду ІІ групи з 23 березня 2015 року, інвалідність якого настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних із виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача щодо дискреційних повноважень Міністерства оборони України, як встановлене право вибору варіанта рішення, в даному випадку рішення про призначення або відмову у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону № 2011-XII, які визначені, зокрема, п. 13 Порядку № 975.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів ради Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

В силу положень ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (у разі задоволення позову визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії) суд може зобов’язати відповідача – суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової позиції, наданої судом у рішенні.

Ураховуючи те, що під час розгляду звернення позивача ОСОБА_1 комісія Міністерства оборони України /а.с. 18/ з’ясувала всі обставини, що мають значення для вирішення питання стосовно призначення/відмови в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, в свою чергу, судом надані висновки з усіх доводів суб’єкта владних повноважень, що покладені в основу його рішення про відмову призначення позивачу такої допомоги, колегія суддів погоджується з висновком суду про обґрунтованість визначеного позивачем способом захисту свого порушеного права шляхом зобов’язання відповідача прийняти певне рішення.

При цьому, колегія суддів зазначає, що за таких обставин у відповідача відсутнє дискреційне (самостійне) право на вирішення цього питання на власний розсуд, тобто вибрати один із кількох варіантів рішення.

Колегія суддів також зауважує, що має місце факт, встановлений судовим рішенням, якій посвідчує ту обставину, що відповідач вже ухилявся від здійснення повноважень, що надані йому законом, при розгляді звернення позивача з приводу призначення йому вищеозначеної допомоги.

Окрім визначеного, судам першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано доказів, які б підтверджували ту обставину, що позивач вже отримував означену соціальну допомогу за минулі роки.

Оскільки суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача ОСОБА_1, правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визначає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.

Підстави, передбачені ст. 139 КАС України, для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ч. 4 ст. 229, ст.ст. 139, 292, 293, 308-309, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а постанову Новосанжарського районного суду Полтавської області від 01 листопада 2017 року - без змін.

Постанова Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_3Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_4 ОСОБА_5 Постанова у повному обсязі складена і підписана 07 березня 2018 року.