Постанова № 72619636, 06.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/10775/17

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Багрія В.М., Старунського Д.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Литячівська сільська рада про визнання протиправним, скасування рішення та зобов’язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 7 серпня 2017 року звернулася до суду з позовом, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Литячівська сільська рада про визнання протиправним та скасування рішення виконуючого обов'язки начальника Головного управління Держеокадастру у Тернопільській області від 30.06.2017 Б-5319/0-1871/6-17 про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного с.Литячі Заліщицького району Тернопільської області; зобов’язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та прийняти рішення про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту на території с.Литячі Заліщицького району Тернопільської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач листом від 30.06.2017 за номером Б-5319/0-1871/6-17 відмовив позивачу в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території с. Литячі Заліщицького району Тернопільської області, оскільки бажана земельна ділянка відсутня в переліку земельних ділянок, який формується відповідно до Стратегії удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 «ОСОБА_2 питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення» (далі – Стратегія). На думку позивача, застосування в спірних правовідносинах Стратегії є протиправним, оскільки вона є підзаконним актом, а відтак відповідач повинен приймати рішення відповідно до Конституції України та Земельного кодексу України, яким передбачено вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року у справі № 819/1303/17 заявлений позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення виконуючого обов'язки начальника Головного управління Держеокадастру у Тернопільській області ОСОБА_3 від 30.06.2017 Б-5319/0-1871/6-17 про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного с. Литячі Заліщицького району Тернопільської області. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного с. Литячі Заліщицького району Тернопільської області. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити. У поданій апеляційній скарзі вказує, що Стратегією встановлено обов'язок Держгеокадастру та територіальних органів формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області та зобов'язано Держгеокадастр та його територіальні органи надавати дозволи на розробку документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції. Крім того, земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства належить до земель загального користування (пасовище), а відтак надання дозволу позивачу на розроблення землевпорядної документації відведення у власність земельної ділянки загального користування, відбудеться із перевищенням повноважень Головного управління, оскільки порушить права інших осіб щодо її використання. Таким чином, позиція Головного управління щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення землевпорядної документації є законною та такою, що відповідає вимогам вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України, оскільки земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства, відсутня у переліку земельних ділянок оприлюднених на офіційному веб-сайті Головного управління.

Відповідач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а тому у відповідності до ч.4 ст.229, ч.3 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) розгляд справи проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Стратегія на яку посилається Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області, не є нормативно-правовим актом, що врегульовує порядок надання земельних ділянок сільськогосподарського призначення громадянам, а лише затверджує стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними. Окрім цього, в ній прямо зазначено, що "для реалізації Стратегії необхідно розробити проекти нормативно-правових актів". Щодо позовних вимог в частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України, зазначив, що таке відноситься до виключних повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів. А відтак, відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, з підстав викладених у рішенні від 30.06.2017 Б-5319/0-1871/6-17, підлягає визнанню протиправною із зобов'язанням Головного управління Держгеокадастру Тернопільській області повторно розглянути подане позивачем клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції погоджується, з огляду на таке.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

У ч.3 ст.116 ЗК перелічено випадки безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян, однією з яких є одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (ч.4 ст.116 ЗК).

Статтею 118 ЗК визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до змісту ч.6 цієї статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. Встановлено, що у клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями ч.7 вказаної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що чинним законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відмова у наданні дозволу з інших підстав не допускається.

Як видно з матеріалів справи позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв’язку з тим, що вказана земельна ділянка відсутня у переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у ІІІ кварталі 2017 року на території Тернопільської області, тобто з підстав не передбачених ЗК України, що в свою чергу свідчить про протиправність відмови відповідача надати такий дозвіл.

Щодо посилання відповідача на Стратегію, то таке є безпідставним, оскільки вона не визначає додаткових підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а затверджена з іншою метою створення сучасної, прозорої і дієвої системи управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності, спрямованої на забезпечення захисту інтересів суспільства (насамперед учасників антитерористичної операції), територіальних громад та держави, а також раціонального та ефективного функціонування сільськогосподарських регіонів з урахуванням потреб розвитку населених пунктів, запобігання деградації земель, необхідності забезпечення продовольчої безпеки держави.

Щодо позовних вимог в частині зобов’язання відповідача повторно розглянути клопотання та прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення вказаної вище земельної ділянки у власність, то така задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача, колегія суддів враховує роз’яснення, які наведені в п.10.3 постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно яких у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов’язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право.

Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов’язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Суд може ухвалити постанову про зобов’язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб’єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду. За своєю правовою природою повноваження відповідача щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, який дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області прийняти рішення про надання дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту на території с. Литячі Заліщицького району Тернопільської області, оскільки адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) критеріям, не повинен втручатись у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог прав осіб, що звертаються до суб'єктів владних повноважень, без порушень принципу розподілу влади.

Окрім цього, апеляційний суд акцентує увагу на тому, що при повторному розгляду заяв, відповідачем в обов’язковому порядку повинні бути враховані висновки цього судового рішення.

Наведений висновок також відповідає вимогам ч.4 ст.245 КАС України, відповідно до яких, у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов’язати відповідача - суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Підсумовуючи колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись статтею 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_5 судді ОСОБА_6 ОСОБА_2 Повне судове рішення складено 07 березня 2017 року.