Ухвала суду № 72617384, 07.03.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

07 березня 2018 р. Справа №805/1687/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Омегастрой» про забезпечення позову у адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Омегастрой» до Головного управління державної фіскальної служби у Донецькій області, Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Донецькій області, третя особа Добропільський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.09.2017 року №Ю -13368-17 та зобов’язання списати заборгованість зі сплати єдиного внеску, суд -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Омегастрой» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління державної фіскальної служби у Донецькій області, Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Донецькій області, третя особа Добропільський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.09.2017 року № Ю - 13368-17 та зобов’язання списати заборгованість зі сплати єдиного внеску.

06.03.2018 року через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документу: вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.09.2017 року №Ю -13368-17 та зобов’язання Добропільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на період розгляду судом справи зупинити виконавче провадження №54895102, порушене Постановою про відкриття виконавчого провадження від 12.10.2017 року, призупинити всі примусові дії по стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Омегастрой» суми боргу (недоімки) в розмірі 285 971,39 грн. та витрат виконавчого провадження в розмірі 28 699,14 грн.

Обґрунтовуючи вказане клопотання, позивач посилається на те, що посадовими особами Добропільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області постановою від 12.10.2017 року відкрито виконавче провадження з виконання вимоги про сплату боргу та здійснюються виконавчі дії по примусовому стягненню з ТОВ «Будівельна компанія «Омегастрой» суми коштів у розмірі 285 971,39 грн. Також постановою начальника Добропільського міскрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 від 11.01.2018 року накладено арешт на кошти ТОВ «Будівельна компанія «Омегастрой».

Заявник також зазначає що дана заява подана одночасно з пред’явленням позову про скасування вимоги Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 07.09.2017 року №Ю - 13368-17 яка є предметом розгляду в межах даної адміністративної справи.

Обґрунтуванням необхідності та важливості вжиття заходу забезпечення позову, на думку позивача, є достатні підстави вважати, що в разі примусового стягнення з Позивача зазначеної суми недоїмки до ухвалення судового рішення у справі, така обставина реально ускладнить чи навіть унеможливить виконання рішення суду про списання суми недоїмки, яка вже буде фактично сплачена. Також, факт примусового стягнення суми недоїмки, яка оскаржується, не дозволить ефективно захистити та/або поновити порушені права та інтереси позивача у суді.

Приймаючи рішення про забезпечення позову, суд оцінює наявність обставин, що зумовлює винесення відповідної ухвали, з урахуванням доказів, що містяться в матеріалах справи та керуючись законом.

За правилами ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Тобто, забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Згідно із ч. 4 ст. 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб’єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Таким чином, ст. 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

В розумінні наведеної норми закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має надати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступних критеріїв: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що суд може забезпечити позов лише за наявності двох обов’язкових умов: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову” в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 “Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ” при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом ОСОБА_2 Європи 13 вересня 1989 року, розглядаючи клопотання про надання тимчасового захисту, суд має взяти до уваги всі відповідні фактори та інтереси. Інтереси суспільства, особи, якій адресовано даний акт, третіх сторін щодо негайного і повного виконання адміністративного акту можуть різнитися і суперечити один одному. Однак принцип вказує на дві обставини, які обумовлюють прийняття позитивного рішення: по-перше, якщо виконання адміністративного акту стосовно відповідної особи може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами - зокрема, у зв'язку з тим, що скасування оскаржуваного акту не буде мати результатом поновлення попереднього правового статусу відповідної особи; по-друге, якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі правові підстави для сумнівів у правомірності.

Таким чином, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.

У свою чергу, судом не встановлено, а позивачем у заяві не доведено існування жодної з обставин, передбачених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності яких суд може вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

При цьому, суд звертає увагу, що у даному випадку така обов'язкова умова для забезпечення адміністративного позову, як "наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення", може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Тобто, на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення. Крім того, встановлення ознак протиправності оскаржуваного рішення є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, враховуючи предмет позову, що є неприпустимим на даній стадії судового процесу.

Крім того, позивачем не наведено та не надано жодних доказів існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому.

Суд також наголошує, що відповідно до приписів чинного законодавства, у випадку звернення сторони з вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою. З цією метою обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Водночас, як встановлено судом, позивач в обґрунтування доводів клопотання про вжиття заходів забезпечення позову вказує про звернення відповідачем оскаржуваного рішення (постанови про накладення штрафу) до примусового виконання.

У свою чергу, вказані доводи позивача не приймаються судом до уваги, оскільки не свідчать в чому полягає існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або про те, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Разом з цим, суд звертає увагу, що як вбачається зі змісту вимоги Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 07.09.2017 року № Ю - 13368-17, яка є предметом розгляду в межах даної адміністративної справи, відповідачем вказано, що вона може бути оскаржена протягом 10-ти календарних днів що настать за днем отримання цієї вимоги у порядку визначеному частиною четвертою ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Суми зазначені у вимозі підлягають сплаті протягом 10-ти клендарних днів з дня одержання цієї вимоги на зазначені рахунки органів доходів і зборів, відкриті у відповідному органі Казначейства. Та одночасно зазначено, що у разі несплати суми боргу, зазначеної у пункті 1 цієї вимоги, ця вимога передається до органу державної виконавчої служби або до органів Казначейства для стягнення у примусовому порядку протягом року з дати зазначеної у п. 5 цієї вимоги.

Судом встановлено, що зазначена вимога була отримана позивачем 21.09.2017, отже позивач був обізнаний про право на оскарження зазначеного рішення до набрання ним законної сили, а також про наслідки його невиконання у визначений термін.

У свою чергу, позивачем не надано жодних доказів про оскарження даної вимоги про сплату боргу (недоімки) протягом 10-ти денного строку з моменту її винесення контролюючим органом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не наведено та не надано жодних доказів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у даній адміністративній справі.

Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що як вбачається зі змісту заяви про вжиття заходів забезпечення позову, позивач просить суд (крім іншого) зупинити стягнення на підставі вимоги від 07.09.2017 № №Ю - 13368-17, тобто шляхом фактично зупинення вчинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження з урахуванням того, що 12.10.2017 Добропільським міськрайонним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області по даному виконавчому документу відкрито виконавче провадження з реєстраційним номером 54895102.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Тобто, з наведеного вбачається, що при застосуванні Закону України «Про виконавче провадження» або заходів забезпечення позову, наступають такі ж правові наслідки, які перешкоджають подальшому вчиненню дій по виконавчому провадженню.

Водночас, необхідно враховувати, що незважаючи на подібність положень, за своєю правовою природою зупинення виконавчого провадження та вжиття видів забезпечення позову різні, так як, по-перше, при застосуванні Закону України «Про виконавче провадження» проходить тимчасове зупинення виключно сфери дії примусового виконання боржником рішення, а при застосуванні процесуального кодексу тимчасово втрачається правова сила того рішення, що було зупинено.

Також є суттєва різниця у тому, як проходить ця процедура: за Законом України «Про виконавче провадження» - це повноваження державного виконавця, яке може бути оскаржене до суду, в іншому випадку - це повноваження суду, яке може бути оскаржене в апеляційному порядку. При цьому суд не може зупинити виконавче провадження, так як це виключне повноваження державного виконавця. Навіть у разі оскарження дій державного виконавця, який не зупинив виконавче провадження, суд вправі визнати його дії незаконними та зобов'язати зупинити виконавче провадження, а не сам зупиняє таке провадження.

З огляду на викладене, в дадному випадку, суд не може зупинити виконавче провадження (стягнення) на підставі вимоги від 07.09.2017 року №Ю - 13368-17 оскільки це дискреційні повноваження Державної виконавчої служби.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивач не довів необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням приписів частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому у суду відсутні законні підстави для ухвалення судового рішення про забезпечення позову у спосіб, заявлений позивачем.

Таким чином, судом встановлено, що заява про забезпечення адміністративного позову є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 150-154, 243, 248 Кодексу адмінітсративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Омегастрой» про забезпечення позову у адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Омегастрой» до Головного управління державної фіскальної служби у Донецькій області, Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Донецькій області, третя особа Добропільський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.09.2017 року №Ю -13368-17 та зобов’язання списати заборгованість зі сплати єдиного внеску – відмовити. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через Донецький окружний адміністративний суд.

Повний текст ухвали складено 07 березня 2018 року.

Суддя Буряк І. В.