Постанова № 72616941, 07.03.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" березня 2018 р. Справа № 914/1951/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого – судді Марко Р.І.

суддів Желіка М.Б.

ОСОБА_1

секретар судового засідання Мазепа Н.В.,

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2;

від відповідача: ОСОБА_3;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівгаз збут”, № Lvz 007.2-СК-7153-1217 від 01.12.2017р. (вх. № 01-05/5878/17 від 12.12.17)

на рішення Господарського суду Львівської області від 21.11.2017р. (суддя Березяк Н.Є., повний текст складено 23.11.2017р.)

у справі № 914/1951/17,

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівгаз збут”, м.Львів

до відповідача: Львівського державного університету внутрішніх справ, м.Львів

про: стягнення 89 064,07 грн. – основного боргу, 3 611,35 грн. – інфляційних втрат, 944,32 грн. – трьох процентів річних та 7 993,81 грн. – пені.

В С Т А Н О В И В:

25.08.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Львівгаз збут”, звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення 89 064,07 грн. – основного боргу, 3 611,35 грн. – інфляційних втрат, 944,32 грн. – трьох процентів річних та 7 993,81 грн. – пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у порушення умов Договору на постачання природного газу для потреб неприбуткових споживачів (бюджетних організацій) №114108FVRNHB017 від 22.02.2017р. не оплатив у повному обсязі вартості отриманого газу, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 89 064,07 грн. Крім того, відповідачу нараховано 3 611,35 грн. – інфляційних втрат, 944,32 грн. – три проценти річних та 7 993,81 грн. – пені.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.11.2017р. у справі № 914/1951/17 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Львівського державного університету внутрішніх справ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівгаз збут” 89 064,07 грн. – заборгованості за поставлений природній газ та 1 402,40 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що між позивачем та відповідачем відбулась позадоговірна поставка природного газу, на загальну суму 89 064,07 грн. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не виставлялись рахунки на оплату поставленого природного газу на суму 89 064,07 грн., яка виходить за межі договірної поставки, та не виставлялись вимоги щодо оплати такої поставки. Суд розглянувши позовні вимоги позивача щодо стягнення 89 064,07 грн. заборгованості за поставлений природній газ вказує, що такі вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. Щодо вимоги позивача про стягнення 3 611,35 грн. – інфляційних втрат, 944,32 грн. – трьох процентів річних та 7 993,81 грн. – пені, суд зазначає про те, що враховуючи, що вказаний борг виник у зв’язку з поставкою природного газу поза межами договору (позадоговірна поставка), відсутністю виставленого рахунку чи вимоги щодо оплати поставленого природного газу, відтак не можна вважати дії відповідача такими, що спрямовані на прострочення оплати. Враховуючи наведене, вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені є необґрунтованими.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області від 21.11.2017р. у справі № 914/1951/17, позивач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 21.11.2017р. скасувати та прийняте нове, яким позов задоволити в частині стягнення з відповідача 89 064,07 грн. – основного боргу, 3 611, 35 грн. – інфляційних втрат, 944, 32 грн. – 3 % річних.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що при винесенні рішення судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального права.

При цьому, скаржник звертає увагу на те, що після підписання акту приймання-передачі природного газу від 31.03.2017р., тобто отримання товаророзпорядчих документів, у відповідача виник обов’язок негайного виконання, а саме, оплати незалежно від виставлення рахунку в тому числі інфляційних втрат та 3 % річних.

Відповідач не виконав вимоги ухвали суду від13.12.2017р., а саме: не подав до суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні представники позивача та відповідача надали пояснення по суті спору, а також пояснення з питань, що виникли в процесі розгляду апеляційної скарги.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свою позицію, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що вимоги апеляційної скарги слід задоволити частково, оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати частково та змінити мотивувальну частину рішення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22.02.2017р. між ТзОВ «Львівгаз Збут» та Львівським державним університетом внутрішніх справ був укладений Договір на постачання природного газу для потреб неприбуткових споживачів (бюджетних організацій) №114108FVRNHB017 (надалі – Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору, Постачальник (позивач у справі) зобов’язується передати в власність Споживачу (відповідачу у справі) у 2017 році природній газ, а Споживач зобов’язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором.

Пунктом 1.2. Договору встановлено річний плановий обсяг постачання газу – до 28000 тис.куб.м. Пунктом 1.3. Договору встановлено планові обсяги постачання природного газу по місяцях: лютий – 14000 куб.м., березень – 14000 куб.м.

Відповідно до п. 3.2. та 3.3. Договору ціна газу становить 8 475,60 грн. за 1000 куб.м., крім того ПДВ 1695,12 грн., всього з ПДВ – 10 170,72 грн.

Ціна, зазначена в п. 3.2. Договору може змінюватись протягом дії Договору. Зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору.

Згідно з 3.7 Договору гранична ціна даного Договору становить 266 000,00 грн., у тому числі ПДВ.

Пунктом 4.2.3. Договору встановлено, що остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Як стверджує позивач, на виконання вказаних умов договору ним поставлено, а відповідачем отримано природній газ на загальну суму 355 064,07 грн.

Крім того, в матеріалах справи наявний акт № ЗЛВ00025777 приймання-передачі газу до договору на постачання природного газу від 22.02.2017р. №114108FVRNHB017, в якому зазначено, що постачальник передав, а споживач прийняв у березні 2017р. природній газ обсягом 20, 096 куб.м вартість якого становить 196 312, 20 грн. Даний акт підписаний та скріплений печатками сторін договору.

На виконання умов Договору позивачем виставлено відповідачу ОСОБА_4 за постачання природного газу №02/17-2 від 20.03.2017р. за лютий місяць на суму 158 751,87 грн.

Також, виставлений рахунок за постачання природного газу №03/17 від 29.03.2017р. за березень місяць на суму 107 248,13 грн.

Дані рахунки відповідач оплатив, що підтверджується платіжним дорученням №488 від 21.03.2017р. на суму 158 751,87 грн. та платіжним дорученням №678 від 30.03.2017р. на суму 107 248,13 грн.

Актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2017р. по 01.06.2017р. встановлено, що у відповідача наявна заборгованість перед позивачем в сумі 89 064,07 грн.

Крім того, відповідачу нараховано 3 611,35 грн. – інфляційних втрат, 944,32 грн. – три проценти річних та 7 993,81 грн. – пені, які позивач просить стягнути з відповідача.

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених зазначеним кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 590 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що між позивачем та відповідачем відбулась позадоговірна поставка природного газу та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому майно.

Положення гл. 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (постанова Верховного Суду України від 14 жовтня 2014 р. у справі № 3-138гс14).

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов’язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Якщо між сторонами у справі існували договірні відносини, кошти, які позивач просить зарахувати при здійсненні розрахунків за договором у майбутніх періодах, відповідач отримав відповідно до умов договору, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому заявлені позовні вимоги не можуть бути задоволені на підставі положень ст. 1212 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 2 вересня 2014 р. у справі № 3- 64гс14).

Як уже було вищенаведено, даний обсяг газу був поставлений за березень місяць згідно поставки договору, що підтверджується актом № ЗЛВ00025777 приймання-передачі газу до договору на постачання природного газу від 22.02.2017р. №114108FVRNHB017, в якому зазначено, що постачальник передав, а споживач прийняв у березні 2017р. природній газ обсягом 20, 096 куб.м.

Таким чином, дані правовідносини є договірними, які виникли між позивачем та відповідачем на підставі Договору на постачання природного газу від 22.02.2017р. №114108FVRNHB017.

Згідно частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 2 Розділу II Правил постачання природного газу, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 у справі N 2496 (надалі Правила) визначено, що постачання природного газу споживачу здійснюється за договором постачання природного газу, який укладається відповідно до вимог цього розділу, за яким постачальник зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для споживача об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

Як зазначено вище, планові обсяги постачання газу для відповідача відповідно до умов Договору становлять лютий – 14 000 куб.м., березень – 14 000 куб.м.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оплачений обсяг природного газу 14 000 тис. куб.м за лютий місяць 2017р. у повному обсязі в сумі 158 751, 87 грн та 14 000 тис. куб.м за березень 2017р. у повному обсязі в сумі 107 248, 13 грн.

Проте, судом встановлено, що відповідачем у березні 2017р. було спожито 20 096 тис. куб.м, тобто 6 096 куб.м понад договірного обсягу природного газу на загальну суму 89 064, 07 грн.

Відповідач підтверджує спожиті понад договірні обсяги природного газу у березні 2017р. та не заперечує проти сплати виставленої позивачем суми заборгованості.

Згідно п. 1.13 договору відносини сторін, які не врегульовані даним договором, регулюються Законом України "Про ринок природного газу", Правилами постачання природного газу, затверджених Постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. №2496 Кодексом газотранспортної системи та Кодексом газорозподільних мереж, що ухвалені у встановленому законодавством порядку.

Згідно п. 10 Розділу ІІ Правил - споживання підтвердженого обсягу природного газу протягом розрахункового періоду здійснюється, як правило, рівномірно, виходячи з добової норми, якщо інший режим споживання не передбачено в укладеному договорі постачання природного газу.

Споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання. В іншому разі до споживача можуть бути застосовані відповідні заходи з боку постачальника, передбачені цим розділом та розділом VI цих Правил, у тому числі примусове обмеження (припинення) газопостачання.

Обсяг споживання природного газу споживачем у розрахунковому періоді не повинен перевищувати підтверджений обсяг природного газу. Допускається відхилення споживання обсягу природного газу протягом розрахункового періоду в розмірі ±5% від підтвердженого обсягу природного газу.

Постачальник має право оперативно контролювати обсяг споживання природного газу споживачем, використовуючи базу даних Оператора ГТС або інформацію споживача, а також шляхом самостійного контролю обсягів споживання природного газу на об'єкті споживача.

Споживач та його постачальник мають право на коригування протягом розрахункового періоду підтверджених обсягів природного газу в порядку, встановленому Кодексом газотранспортної системи.

Якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, споживач має компенсувати постачальнику вартість різниці між підтвердженим обсягом природного газу та фактичним об'ємом (обсягом) споживання природного газу за ціною вартості природного газу, визначеною договором постачання природного газу. При цьому постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, які розраховуються відповідно до пункту 1 розділу VI цих Правил.

Доказів оплати, як і доказів неотримання, або відмові від отримання природного газу в більшому об'ємі, матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

За статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві ціну проданого товару.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на наведене, судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожитий природний газ у березні 2017р. в розмірі 89 064, 07 грн підлягають задоволенню.

Однак, місцевий господарський суд, правильно встановивши суму боргу в розмірі 89 064,07 грн., дійшов неправильного висновку, що даний борг винник у зв’язку з поставкою природного газу поза межами договору (позадоговірна поставка).

Відповідно до ч.4 ст. 277 ГПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Водночас, неправильність вищезазначеного висновку місцевого господарського суду не потягнуло за собою прийняття неправильного рішення, а тому висновок суду першої інстанції про виникнення позадоговірних правовідносин, щодо поставки природного газу підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного судова колегія вважає за необхідне встановити, що рішення Господарського суду Львівської області від 21.11.2017р. у даній справі слід змінити в мотивувальній частині, шляхом виключення висновку суду першої інстанції, щодо виникнення позадоговірних правовідносин поставки природного газу на загальну суму 89 064, 07 грн.

Щодо нарахованих з 11.04.2017р. по 17.08.2017р. позивачем інфляційних, 3 % річних та пені на заборгованість в розмірі 89 064, 07 грн за березень 2017р., колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З урахування вимог статті 625 Цивільного кодексу України, позивач має право на нарахування інфляційних та 3 % річних за таке прострочення.

Крім того, пунктами 6.1.,Договору передбачено, що за порушення взятих на себе Стороною зобов'язань за цим Договором, Сторони несуть відповідальність згідно з Договором і чинним законодавством України.

За приписами статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, і не є первинним бухгалтерським документом.

Договір, укладений між Сторонами, містить умови щодо строку та порядку оплати, суми та черговості платежів (розділ 3 Договору), а також необхідні реквізити Сторін, що свідчить про можливість виконання зобов'язання Відповідачем.

Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку з оплати поставленого товару про що свідчить підписаний акт приймання – передачі природного газу від 31.03.2017 року.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач підтверджує вказані вище спожиті ним понад договірні обсяги природного газу та відповідно заборгованість за спожитий природний газ.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи суд першої інстанції не взяв до уваги наведене вище та не врахував норми чинного законодавства, тому дійшов до неправильного висновку, щодо відмови в задоволені позовних вимог в частині стягнення інфляційних та трьох відсотків річних.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних.

Отже, колегія суддів вважає наданий позивачем розрахунок правильним та таким що відповідає положенням чинного законодавства України та умовам Договору, оскільки відповідач на даний час не сплатив заборгованість за спожитий природний газ у березні 2017р., хоча згідно умов Договору остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 944, 32 грн - 3 % річних та 3 611, 35 грн інфляційних втрат підлягають до задоволення.

Відповідно до п.6.2.1 Договору, у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом IV Договору, Споживач сплачує Постачальнику, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з пунктом 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 7 993,81 грн. пені за порушення порядку і строків оплати поставленого у березні 2017р. природного газу, колегія суддів вважає, що наданий позивачем розрахунок відповідає положенням чинного законодавства України та умовам Договору, відповідач на даний час не сплатив заборгованість за спожитий природний газ у березні 2017р., хоча згідно умов Договору остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7 993,81 грн пені підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, враховуючи вищенаведене колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржуване рішення слід скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права, оскільки дані правовідносини виникли на підставі договору, а не позадоговірні, як встановлено судом першої інстанції.

Крім того, у зв’язку із неправильним визначенням спірних правовідносин суд першої інстанції також дійшов до неправомірного висновку, щодо відсутності підстав стягнення на суму заборгованості пені, інфляційних втрат та 3 % річних. Однак, у зв’язку із виникненням спірних правовідносин у межах договору, колегія суддів прийшла до висновку про підставність нарахування на суму боргу (понаднормового спожитого газу) пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевказане, апеляційний господарський суд вважає, що висновки, наведені в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, тому його необхідно скасувати частково та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги повністю.

Керуючись, ст. ст. 86, 129, 269, 270, 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівгаз збут”, № Lvz 007.2-СК-7153-1217 від 01.12.2017р. задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 21.11.2017р. у справі № 914/1951/17 скасувати в частині відмови в задоволені 7 993,81 грн - пені, 944,32 грн - 3 % річних та 3 611,35 грн - інфляційних втрат. В цій частині прийняти нове рішення. Позов задоволити. Стягнути з Львівського державного університету внутрішніх справ (адреса: вулиця Городоцька, будинок 26, місто Львів, 79007; ідентифікаційний код 08571995) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівгаз збут” (адреса: вулиця Золота, будинок 42, місто Львів, 79039; ідентифікаційний код 39594527) 7 993,81 грн - пені, 944, 32 грн - 3 % річних та 3 611, 35 грн - інфляційних втрат.

4. В решті рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

5. Стягнути з Львівського державного університету внутрішніх справ (адреса: вулиця Городоцька, будинок 26, місто Львів, 79007; ідентифікаційний код 08571995) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівгаз збут” (адреса: вулиця Золота, будинок 42, місто Львів, 79039; ідентифікаційний код 39594527) 1 600,00 грн. судового збору за розгляд в суді першої інстанції.

6. Стягнути з Львівського державного університету внутрішніх справ (адреса: вулиця Городоцька, будинок 26, місто Львів, 79007; ідентифікаційний код 08571995) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівгаз збут” (адреса: вулиця Золота, будинок 42, місто Львів, 79039; ідентифікаційний код 39594527) 1 760,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

7. Господарському суду Львівської області видати відповідні накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст.287,288 ГПК України.

9. Повний текст постанови оформлено і підписано відповідно до вимог ст.282 ГПК України 07.03.2018р.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Костів Т.С.