Постанова № 72616602, 06.03.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року м. ОдесаСправа № 923/1032/17Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Головея В.М.

Суддів: Принцевської Н.М., Разюк Г.П.,

(У зв’язку з перебуванням судді-учасника колегії Савицького у відрядженні, склад судової колегії змінено на підставі розпорядження №276 від 05.03.2018 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2018).

секретар судового засідання Селиверстова М.В.,

за участю представників сторін:

від прокурора – Кірющенко А.В.(за посвідченням),

від ОСОБА_1 сільської ради Бериславського району – не з’явився,

від МПП «Ритм» – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Херсонської області

на рішення Господарського суду Херсонської області від 29.12.2017

у справі № 923/1032/17

за позовом Виконуючого обов’язки керівника Бериславської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі ОСОБА_1 сільської ради Бериславського району

до Малого приватного підприємства «Ритм»

про визнання недійсним договору №13 від 12.01.2017 року

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2017 року В.о. керівника Бериславської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі ОСОБА_1 сільської ради Бериславського району звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом до Малого приватного підприємства «Ритм» (далі – Підприємство відповідач) про визнання недійним договору купівлі-продажу №13 від 12.01.2017, укладеного між ОСОБА_1 сільською радою Бериславського району та Підприємством на загальну суму 199 990,00 грн.

Позов обґрунтований тим, що внаслідок укладення оспорюваного правочину може бути завдано шкоди бюджету у вигляді незаконних витрат, а безпосередньо контролюючими органами не вжито належних заходів, які б перешкоджали незаконному витрачанню коштів. На думку прокурора, вказаний договір не містить таких істотних умов, як предмет та ціна договору. Крім цього, вважає, що при його укладені були порушені положення Закону України «Про публічні закупівлі», яким встановлено правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади, зокрема, не дотримано визначених статтею 3 принципів закупівель, а саме принципу максимальної економії та ефективності та принципу недискримінації учасників. Також, ОСОБА_1 сільською радою всупереч вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів, предмет закупівлі – продукти харчування був поділений, шляхом укладення різних договорів на суми менше 200 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 29.12.2017 року (суддя Остапенко Т.А.) у задоволенні позову – відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що прокурором, всупереч ст. 73, 74 ГПК України, належними та допустимими доказами не доведено порушення прав позивача та негативні наслідки для держави на захист інтересів якої подано позов.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Заступник прокурора Херсонської області звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Апелянт вважає, що оскаржене рішення не відповідає вимогам законодавства, з огляду на невідповідність висновків, викладених у ньому, обставинам справи, а також як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалами Одеського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 року, колегією суддів у складі: головуючий судді – Головей В.М., судді: Разюк Г.П., Савицький Я.Ф., було відкрито апеляційне провадження у справі за вказаною апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду на 06.03.2018.

У зв’язку з перебуванням судді-учасника колегії Савицького у відрядженні, склад судової колегії змінено на підставі розпорядження №276 від 05.03.2018 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2018.

Відзив на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного господарського суду не надходив.

Представники ОСОБА_1 сільської ради та Підприємства в судове засідання 06.03.2018 не з’явились, та не скористались своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом, хоча повідомлялись належним чином про день, час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень від 09.02.2018, про поважні причини неявки суд не повідомили та правами, наданими ст. ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, не скористались.

Проте, така неявка представників ОСОБА_1 сільської ради Бериславського району та Підприємства не перешкоджає розгляду скарги, оскільки, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 08.02.2018, явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, а матеріали справи дають можливість розглянути скаргу по суті.

Представник прокуратури в судовому засіданні 06.03.2018 надала пояснення, якими підтримала доводи апеляційної скарги та просила задовольнити останню.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника прокуратури, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 12.01.2017 року між ОСОБА_1 сільською радою Бериславського району Херсонської області (покупець) та Підприємством (постачальник) укладено договір № 13 на постачання продукції, за умовами якого постачальник зобов’язався передати у власність покупцеві продукцію згідно замовлення, а покупець, зобов’язався прийняти і оплатити цю продукцію (п. 1.1. Договору) (а.с. 23-25, 50-52).

Під продукцією, відповідно до п. 1.3. Договору розуміється харчова група товарів.

Постачальник постачає продукцію покупцю після подачі йому покупцем замовлення, яке здійснюється у письмовій формі, або факсимільним зв’язком, або іншим зрозумілим сторонам способом. Зобов’язання з поставки продукції виникає тільки після погодження сторонами замовлення, яке подається покупцем (п.п. 3.1, 1.2 Договору).

У пунктах 2.1., 4.1. Договору сторони дійшли згоди про те, що назва, кількість, асортимент продукції, а також ціна продукції, з урахуванням умов поставки, зазначаються у накладній.

Відповідно до п. 4.3. Договору, загальна сума договору складає суму усіх накладних – 199 990,00 грн.

Господарський суд вірно встановив, що погодження та належне виконання відповідачем договірних зобов’язань з поставки харчових продуктів за оспорюваним договором підтверджується заявками (а.с. 176-217), товарно-транспортними накладними (а.с. 107-154), накладними (а.с.31-34) і прокурором та позивачем не заперечувалось.

Частиною 7 ст. 179 ГК України визначено, що господарські договори мають укладатися за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. при укладенні господарського договору сторони, у будь-якому випадку зобов’язані погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України, ч. ч. 2, 3 ст. 180 ГК України).

Згідно ч. 2 ст. 189 ГК України, ціна є істотною умовою господарського договору.

Відповідно до ст. 265 ГК України, ст. 712 ЦК України за договором поставки, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін ( ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості, що вбачається зі змісту ст. 266 ГК України.

Судова колегія, проаналізувавши зміст умов договору щодо погодження сторонами замовлень та документи надані відповідачем, на підтвердження обставин узгодження істотної умови договору про його предмет, погоджується з висновками суду першої інстанції, що надані заявки не можна вважати частиною оспорюваного договору щодо визначення його предмету-найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції, оскільки ці документи не містять посилання на оспорюваний договір, не зазначають повноважних посадових осіб сторін, які їх погодили.

Стосовно способу визначення у п. 4.1., 4.3. договору ціни продукції на підставі накладних, судова колегія зазначає таке.

Накладні, які наявні в матеріалах справи підтверджують лише належне виконання договірних зобов’язань, проте, вони не можуть доводити узгодження таких істотних умов договору як предмет та ціна на момент його укладення, оскільки накладні містять інформацію про отримання/передачу товарів або послуг і по суті завершують купівлю-продаж між продавцем і покупцем.

Проаналізувавши в сукупності умови оспорюваного договору, якими передбачене право постачальника змінювати ціну на товар у випадку зростання закупівельних цін на неї у контрагентів (п. 4.1., 4.2., 4.3., 4.6.), судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що в цій частині договір не відповідає положенням ч. 3 ст. 632 ЦК України, оскільки ціна зазначена в накладній – документі, який містить інформацію про виконану господарську операцію, а зміна ціни в договорі після його виконання не допускається, адже ОСОБА_1 сільська рада, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом місцевого самоврядування, який зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Отже, статус ОСОБА_1 сільська рада зумовлює певні обмеження принципу свободи договору, закріпленому в ст.ст.6, 627 ЦК, щодо вільного визначення умов договору. У разі якщо актом цивільного законодавства передбачена обов’язковість положень цього акта для сторін договору, вони не мають права відступити від цих положень (ч.3 ст.6 ЦК).

Оскільки, однією із сторін в оспорюваному договорі є органом місцевого самоврядування, то вирішуючи спір у даній справі, також, необхідно застосовувати положення Закону України «Про публічні закупівлі», який визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Так, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі», замовниками є органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об’єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади.

Документально підтверджено порушення позивачем процедури закупівлі харчових продуктів за оспорюваним договором, оскільки, всупереч ст. 10 Закону, звіт про укладений договір ОСОБА_1 сільською радою на веб-порталі Уповноваженого органу (www.prozzoro.gov.ua) не оприлюднювався (а.с. 68).

Хоча, кошторисом на 2017 рік (а.с. 21) та річним планом закупівель, що здійснюється без проведення процедур закупівель за кошти місцевого бюджету на 2017 року ОСОБА_1 сільською радою і передбачені витрати на придбання продуктів харчування на загальну суму 274 990,00 грн., судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно не взяв до уваги посилання прокурора на порушення ч. 7 ст. 2 Закону щодо поділу предмета закупівлі з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів, у зв’язку з укладенням позивачем також договорів на поставку хлібобулочних виробів, перепелиних яєць з ТОВ «Берислав-хлібозавод» та СГАФ «Прогрес» (а.с. 53-58), оскільки прокурором не доведено обставин поділу предмета закупівлі, а в позові не конкретизовано, з урахуванням поставки переліку товарів за оспорюваним правочином, назви предмета закупівлі, відповідно до вимог Єдиного закупівельного словника та п. 1 розділу ІІ Порядку визначення предмету закупівлі, в редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору (за показником п'ятого знака із зазначенням у дужках предмета закупівлі відповідно до показників третьої - п'ятої цифр основного словника національного класифікатора України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник», затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23 грудня 2015 року N 1749).

Отже, оспорюваний договір № 13 на постачання продукції від 12.01.2017 укладений з порушенням чинного законодавства – вимог ст. 179, 180, 189, 266 Господарського кодексу України, Закону України «Про публічні закупівлі».

Проте, згідно зі статтею 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 2, 3 ст.4 ГПК України).

Господарський суд дійшов вірно висновку, що доводи прокурора про порушення саме відповідачем вимог закону при укладені та виконанні оспорюваного правочину, в будь-якому випадку мали б обґрунтовуватися наявністю порушених такими діями інтересів держави в особі визначеного прокурором органу. Натомість, недотримання вимог Закону України «Про публічні закупівлі», якими прокурором обґрунтовано порушення інтересів держави, вчинені саме позивачем.

Так, звертаючись з позовом на захист порушених економічних інтересів держави в особі ОСОБА_1 сільської ради прокурор зазначив, що через не оприлюднення позивачем річного звіту закупівель та звіту про укладені договори, а також через не зазначення відомостей про предмет закупівлі (номенклатура, асортимент), останнім був порушений принцип недискримінації учасників, та одночасно принцип максимальної ефективності та економії, так як невжиття вказаних заходів унеможливило участь потенційних продавців, які могли запропонувати необхідну продукцію за більш вигідними цінами та вплинуло на формування ціни.

Отже, для висновку про порушення прав держави та, відповідно, про можливість задовольнити заявлені у справі вимоги із вказаних підстав, обов’язковим є доведення прокурором приблизної суми збитків понесених державою внаслідок укладення правочину на визначених сторонами умовах та встановлення їх невигідності для держави, наявність інших потенційних продавців, що могли б запропонувати товари за менші кошти, наявність на ринку, на той час, аналогічного товару за більш вигідними ціновими пропозиціями.

Однак, під час розгляду справи прокурор не обґрунтував наявність порушених інтересів держави в особі позивача ОСОБА_1 сільської ради, у зв'язку з укладенням та виконанням оспорюваного правочину на визначених сторонами умовах. Посилаючись на порушення вимог закону України «Про публічні закупівлі», прокурор не довів їх негативні наслідки для держави в інтересах якої звернувся.

Також, суд зазначає, що, оскільки визначені прокурором інтереси держави порушені недотриманням принципу максимальної економії та ефективності, повинні мати вартісний вираз, то обраний прокурором спосіб захисту таких прав, без вимоги про відшкодування шкоди чи збитків, не відновлює порушене право та не забезпечує його реального захисту.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, хоча при вирішенні спору і встановлено наявність підстав недійсності оспорюваного правочину через невідповідність його умов чинному законодавству, проте, прокурором, всупереч ст. 73, 74 ГПК України, належними та допустимими доказами не доведено порушення прав позивача та негативні наслідки для держави на захист інтересів якої подано позов.

Судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що суд з власної ініціативи міг застосувати наслідки недійсності правочину, адже відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Перевіряючи, згідно приписів ст.269 ГПК України, справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та встановивши відсутність порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає, що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

З огляду на викладене судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст. ст. 277-279 ГПК України правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Херсонської області від 29.12.2017 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя: Головей В.М.

Судді: Принцевської Н.М.

ОСОБА_2