Постанова № 72602894, 01.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 750/10170/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Рахманкулова І.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П.,Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Деснянського районного суду м.Чернігова від 05 грудня 2017 року (розглянута у відкритому судовому засіданні, м. Чернігів, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Чернігівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобовязання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2017 року, ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернувся до Деснянського районного суду м.Чернігова до Чернігівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобовязання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Чернігівської міської ради з нездійснення нею розгляду та неприйняття у місячний строк рішень на пленарному засіданні за його клопотаннями (заявами) про першочергове відведення земельної ділянки та про відведення земельної ділянки від 20.09.2017; зобовязати Чернігівську міську раду розглянути його заяви про першочергове відведення земельної ділянки та про відведення земельної ділянки від 20.09.2017 на наступному після дня набрання судовим рішенням законної сили пленарному засіданні ради, прийняти на ньому рішення та надати відповідь у триденний строк за наслідками його прийняття; стягнути з Чернігівської міської ради 10000 грн. моральної шкоди; зобовязати відповідача надати звіт про виконання постанови суду протягом трьох робочих днів після проведення наступного пленарного засідання; винести окрему ухвалу.

Постановою Деснянського районного суду м.Чернігова від 05 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Відповідно до п.13 ст.10 КАС України, суд під час розгляду справи в судовому засіданні здійснює повне фіксування його перебігу за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу, крім випадків, визначених цим Кодексом. Порядок такого фіксування встановлюється цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.229 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

За наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів відповідно ч.2 ст.313 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.

Згідно ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що позивач брав безпосередню участь в антитерористичної операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, при цьому має статус учасника бойових дій і, як наслідок цього,пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни.

20 вересня 2017 року позивач звернувся до відповідача з трьома заявами, в яких, посилаючись на статті 118-122 Земельного кодексу України та статті 12-15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельних ділянок орієнтовною площею: 0,12 га для садівництва, 0,10 га для будівництва житлового будинку, 0,10 га - для індивідуального дачного будівництва, що розташовані в межах АДРЕСА_1.

Листами № 6151 та № 6153 від 03 жовтня 2017 року за підписом начальника Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради повідомлено позивачу, що його заяви з відповідними додатками направлені до управління архітектури та містобудування для надання інформації щодо можливості надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та зазначено, що після отримання даного висновку вказане вище питання можливо буде включити у проект рішення чергової сесії міської ради із земельних питань.

Крім того, листами № 6607, № 6608 від 31 жовтня 2017 року та № 6632 від 02 листопада 2017 року за підписом начальника Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради повідомлено позивачу, що питання надання йому дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою на земельні ділянки по АДРЕСА_1 буде включено до проекту рішення чергової сесії із земельних питань, що відбудеться орієнтовно наприкінці листопада 2017 року.

Надаючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, а також наданим поясненням та запереченням сторін колегія суддів звертає увагу на наступне.

Щодо розгляду заяв позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельних ділянок орієнтовною площею: 0,12 га для садівництва, 0,10 га для будівництва житлового будинку, 0,10 га - для індивідуального дачного будівництва, що розташовані в межах АДРЕСА_1, колегія суддів зазначає насутпне.

30 листопада 2017 року рішенням Чернігівської міської ради № 25/VII-31 «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального садівництва, індивідуального дачного будівництва, для ведення особистого селянського господарства, будівництва індивідуальних гаражів та городництва» ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0,1200 га, для індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,1000 га, для індивідуального дачного будівництва, орієнтовною площею 0,1000 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). При винесенні рішення, відповідач керувався ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України та врахував листи управління архітектури та містобудування міської ради від 25 жовтня 2017 року № 01-18/2091, № 01-18/2092 та № 01-18/2090.

Колегія суддів звертає увагу на, те що на час розгляду справи судом усі заяви позивача від 20.09.2017 розглянуто відповідачем по суті з ухваленням відповідних рішень на пленарному засіданні чергової сесії Чернігівської міської ради, а тому відповідача не можна вважати таким, що допустив протиправну бездіяльність у розгляді вказаних заяв.

Щодо вимоги визнання протиправною бездіяльності Чернігівської міської ради з нездійснення розгляду та неприйняття у місячний строк рішень на пленарних засіданнях, колегія суддів зазначає наступне.

Так, у вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Чернігівської міської ради із заявами про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельних ділянок: орієнтовною площею 0,12 га, розташована в межах АДРЕСА_1 - для садівництва; орієнтовною площею 0,10 га, розташована в межах АДРЕСА_1 - для індивідуального дачного будівництва; орієнтовною площею 0,10 га, розташована в межах АДРЕСА_1 - для будівництва житлового будинку.

03 жовтня 2017 року позивачу письмово повідомлено про направлення вказаних вище заяв на попередній розгляд до управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради для надання висновків щодо можливості надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, про які йдеться в заявах від 20 вересня 2СІ ~ року (копії листів залучені позивачем до справи).

Крім того, пізніше (31.10.2017 р, 02.11.2017 р.) ОСОБА_2 було проінформовано, що питання надання дозволів на розроблення технічних документацій із землеустрою на вказані вище земельні ділянки будуть включені до проекту рішення чергової сесії із земельних питань, що відбудеться орієнтовно наприкінці листопада 2017 року (копії листів залучені Чернігівською міською радою до матеріалів справи).

30.11.2017 року Чернігівською міською радою на пленарному засіданні ради розглянуто заяви ОСОБА_2 від 20.09.2017 року, при цьому ухвалено рішення, яким керуючись ч.7 ст.118 Земельного кодексу України та ураховуючи листи управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради. ОСОБА_2 відмовлено в наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 в м. Чернігові.

Таким чином, усі заяви позивача від 20 вересня 2017 року розглянуто по суті з ухваленням відповідних рішень, а тому Чернігівську міську раду не можна вважати такою, що допустила протиправну бездіяльність у розгляді вказаних заяв.

Земельні відносини в Україні, відповідно до статті 3 Земельного кодексу України регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Водночас, земельне законодавство базується, серед іншого, на таких принципах: забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю (п. «в», «г» ч. 1 ст. 5 Земельного кодексу України).

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно д ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Рада міністрів міністрів Автономної Республіки Крим. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

При цьому, в силу приписів ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування обєкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян субєктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Раду міністрів Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно з ч. 8 ст.118 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1цього Кодексу.

Відповідно до ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обовязкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч. 10 ст. 118 Земельного кодексу України).

Згідно ч. 11 ст. 118 Земельного кодексу України, у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 Земельного кодексу України органи приймають одне з відповідних рішень.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно ч. 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що на час розгляду справи судом усі заяви позивача від 20.09.2017 розглянуто відповідачем по суті з ухваленням відповідних рішень на пленарному засіданні чергової сесії Чернігівської міської ради, а тому відповідача не можна вважати таким, що допустив протиправну бездіяльність у розгляді вказаних заяв.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 10 000 грн., колегія суддв зазначає наступне.

Так, статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року (зі змінами та доповненнями) при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана, вини останнього в її заподіянні. Отже, по перше, необхідно з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як передбачено ч.3 ст.23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Колегія судів звертає увагу на те, що ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що діями або бездіяльністю Чернігівська міська рада заподіяла моральну шкоду, наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та нанесеною шкодою; яким чином позивач оцінив заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходив.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 КАС України (редакція чинна на момент винесення рішення у справі), вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю субєкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів субєктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Оскільки в силу приписів частини другої статті 21 КАС України (редакція чинна на момент винесення рішення у справі)відшкодування шкоди в порядку адміністративного судочинства може бути лише як наслідок її завдання вчиненням відповідачем суб'єктом владних повноважень протиправних рішень, дій чи бездіяльності, чого у справі не доведено, вимога про стягнення з відповідача 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди також не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про винесення окремої ухвали та встановення судового контролю у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 166 КАС України (редакція чинна на момент винесення судового рішення у справі) суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Постановлення окремої ухвали є правом суду, а не його обов'язком.

Окрім зазначеного вище, колегія суддів зазначає, що оскільки немає підстав для задоволення позовних вимог позивача, клопотання щодо винесення окремої ухвали за фактом вчиненого адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 221-3 КУпАП та встановлення судового контролю також не підлягають задоволенню.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 229, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м.Чернігова від 05 грудня 2017 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 06 березня 2018 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб