Постанова № 72598927, 27.02.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року м. ОдесаСправа № 916/2036/17Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Принцевської Н.М.;

суддів: Ярош А.І., Колоколова С.І.;

(Одеський апеляційний господарський суд, м.Одеса, проспект Шевченка, 29)

секретар судового засідання – Бендерук Є.О.;

за участю представників учасників справи:

від Публічного акціонерного товариства "МАРФІН БАНК", м. Чорноморськ - ОСОБА_1, довіреність № 224183, від 15.01.18;

від ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Злато-Л", м. Одеса - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "МАРФІН БАНК", м. Чорноморськ

на рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2017 року

у справі № 916/2036/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "МАРФІН БАНК", м. Чорноморськ

до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Злато-Л", м. Одеса

про стягнення 4000,00 доларів США

(колегія суддів Господарського суду Миколаївської області у складі: головуючого – Петренко Н.Д., суддів: Щавинської Ю.М., Літвінова С.В., дата та місце винесення рішення: 21.11.2017, Господарський суд Одеської області, м.Одеса, проспект Шевченка, 29)

17.08.2017 року Публічне акціонерне товариство "МАРФІН БАНК", м.Чорноморськ звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Злато-Л», м. Одеса, в якій просило суд стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Злато-Л", м. Одеса на користь Публічного акціонерного товариства "МАРФІН БАНК", м. Чорноморськ частину заборгованості за наданим кредитом (основний борг) в сумі 4000,00 доларів США, а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача витрати по сплаті чудового збору у розмірі 1557,89 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до умов, укладеного між позивачем та відповідачем договору поруки № 00078r12 від 22.08.2008 року відповідач зобов’язався відповідати перед Публічним акціонерним товариством "Морський транспортний банк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "МАРФІН БАНК") за виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором. У зв’язку з невиконанням умов кредитного договору, порушенням строків сплати кредиту та відсотків, враховуючи, що позичальник та поручитель від своєчасного виконання зобов’язань ухиляються, відповідно до вимог чинного законодавства України та умов укладених між сторонами договорів, Публічне акціонерне товариство "МАРФІН БАНК" звернулось до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Злато-Л" про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, за результатом розгляду якого судом апеляційної інстанції було винесено рішення, яким позовні вимоги банка були задоволені частково, а провадження за позовом Публічного акціонерного товариства «МАРФІН БАНК» до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Злато-Л” про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито, що і стало підставою для звернення до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з поручителя ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Злато-Л» частини заборгованості в сумі 4000,00 доларів США.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.11.2017 року у справі №916/2036/17 (головуючий суддя Петренко Н.Д., судді Щавинська Ю.М., Літвінов С.В.) в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "МАРФІН БАНК", м.Чорноморськ до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Злато-Л", м. Одеса про стягнення частини заборгованості в сумі 4000,00 доларів США відмовлено повністю.

Рішення обґрунтовано тим, що за приписами частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом. Оскільки вимогу боржнику та її копію поручителю ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Злато-Л” про дострокове повернення кредиту 26.11.2010 року банк направив ще 26.10.2010 за вих. № 3604/01/01, а позов до господарського суду Одеської області подано лише 17.08.2017 року, колегія суддів господарського суду Одеської області дійшла висновку, що визначений законом шестимісячний строк пред’явлення вимоги до поручителя ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Злато-Л” пропущено, тому порука ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Злато-Л” щодо виконання ОСОБА_3 зобов’язань за кредитним договором № 00002F12 від 22.08.2008 року є припиненою.

Публічне акціонерне товариство "МАРФІН БАНК", м. Чорноморськ з рішенням суду не погодилось, тому звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2017 року у справі № 916/2036/17 скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства "МАРФІН БАНК", м.Чорноморськ та стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Злато-Л", м. Одеса на користь Публічного акціонерного товариства "МАРФІН БАНК", м.Чорноморськ частину заборгованості за наданим кредитом (основний борг) у сумі 4000,00 доларів США, а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача витрати по сплаті судового збору.

Апеляційна скарга мотивована порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, заявник апеляційної скарги стверджує, що висновок місцевого господарського суду не ґрунтується на законі та не відповідає практиці Верховного суду України, на яку посилається судова колегія суду першої інстанції в судовому рішенні.

Також заявник апеляційної скарги зазначає, що, зокрема, у постанові Верховного суду України від 20.04.2016 № 6-2662цс15 вказано, що "У справі, яка переглядається, з договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного припинення усіх зобов’язань боржників за основними договорами не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 Цивільного кодексу України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя".

Апелянт вважає, що вказане твердження не позбавляє кредитора можливості пред’явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку основного зобов’язання.

Крім того, скаржник зазначає, що банк дотримався приписів частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України щодо шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя. Вимоги, саме в розумінні звернення до суду. Так банком на адресу позичальника та поручителів була направлена претензіям № 3604/01 від 26.10.2010 року, якою було встановлено строк виконання 26.11.2010 року. На виконання вимоги частини 4 ст.атті 559 Цивільного кодексу України позивач звернувся із позовом до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом про солідарне стягнення з фізичної особи позичальника, поручителів 31.12.2010 року, тобто через 2 місяці. Таким чином строк на звернення до суду не сплив, оскільки банк пред'явив позов до поручителя у межах встановленого цією нормою шестимісячного строку.

Малиновським районним судом м. Одеси була розглянута справа № 1519/2-3165/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «МАРФІН БАНК» до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ЗЛАТО -Л» про стягнення заборгованості і 30.08.2011 року постановлено рішення, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Таким чином, як зазначає скаржник, порушене право Публічного акціонерного товариства «МАРФІН БАНК» як кредитора було захищено і підстав для звернення до суду не було. Проте, в 2016 році відповідачі звернулися із заявою про перегляд заочного рішення, за підсумками розгляду якого провадження відносно юридичної особи-поручителя ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ЗЛАТО -Л» було закрито. У зв’язку з чим, Публічне акціонерне товариство «МАРФІН БАНК» звернулось до Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 року у справі № 916/2036/17 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «МАРФІН БАНК» прийнято до провадження по справі № 916/2036/17, судове засідання призначено на 31.01.2018 року.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року), який набрав чинності з 15.12.2017 року, справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності редакцією цього Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 31.01.2018, у зв’язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, розгляд апеляційної скарги відкладено на 27 лютого 2018 року.

В судовому засіданні представник Публічного акціонерного товариства «МАРФІН БАНК» підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та наполягав на її задоволенні. Представник ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ЗЛАТО -Л» у судове засідання не з’явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, будь-яких клопотань та заяв від сторін у справі до початку судового засідання у письмовому вигляді не надійшло, тому судова колегія вважає за можливе переглянути справу у межах доводів апеляційної скарги в даному судовому засіданні без участі представника відповідача, оскільки для з’ясування фактичних обставин справи достатньо доказів, що знаходяться в справі № 916/2036/17 та наданих представником позивача пояснень.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги відповідача, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2017 року у справі № 916/2036/17 є правомірним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області, Одеським апеляційним господарським судом було встановлено та не оспорено учасниками справи наступні обставини

22.08.2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «МАРФІН БАНК» (Банк) та ОСОБА_3 (Позичальник) укладено Кредитний договір № 00002F12, відповідно до пункту 1.1 якого банк зобов’язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом перерахування з позичкового рахунку на поточний/картковий рахунок позичальника № 26206128937840/274830US у банку з 22.08.2008 року і терміном погашення по 21.08.2023 року включно, у вигляді не поновлюваної лінії у сумі 426380,15 дол. США на наступні цілі: споживчі потреби у сумі 369900,00 дол. США, а також у сумі 56480,15 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбаченому у пунктах 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 12,9 % річних за фактичний період користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом та зі сплатою: комісії за обслуговування кредиту 0,00, що сплачується щомісяця в період сплати у гривні за курсом НБУ на дату нарахування, незалежно від валюти кредиту; комісія за надання кредиту 0,5 %, що сплачується у момент надання кредиту у гривні за курсом НБУ на дату нарахування, незалежно від валюти кредиту. Видача коштів за кредитом відбувається на підставі письмових повідомлень (заявок) отриманих від позичальника, що є невід'ємними частинами даного договору, за винятком випадку зазначеного у пункті 2.1.3. даного договору.

Періодом сплати вважати період з "26" числа по останній робочий день кожного місяця.

Позичальник зобов’язується на умовах, в розмірі та в строки, встановлені в цьому договорі, повернути банку кредит, сплатити відсотки за користування кредитом, а також сплатити комісії, пені та штрафи, що передбачені умовами цього договору, а також здійснювати погашення заборгованості за цим договором (за винятком комісії, що сплачується в момент надання кредиту) в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 4647,18 дол. США для погашення заборгованості з кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам.

Вартість кредиту, супутніх послуг, реальної процентної ставки та інших фінансових зобов'язань позичальника зазначена в відповідному розрахунку (додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього Договору.

26.06.2009 року Додатковою угодою № 1 до кредитного договору № 00002F12 від 22.08.2008 року до вищезазначеного кредитного договору були внесені зміни, а саме в пункт 1.3.

03.07.2009 року Додатковою угодою № 2 до кредитного договору № 00002F12 від 22.08.2008 року до вищезазначеного кредитного договору були внесені зміни, зокрема, пункт 1.1. договору було викладено в наступній редакції: "Банк зобов’язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом перерахування з позичкового рахунку на поточний/картковий рахунок позичальника № 26206128937840/274830US у банку з 22.08.2008 року і терміном погашення по 21.08.2024 року включно, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у сумі 426380,15 дол. США на наступні цілі: на споживчі потреби у сумі 369900,00 дол. США, а також у сумі 56480,15 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбаченому у пунктах 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 12,9 % річних за фактичний період користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з урахуванням умов пункту 3.1.1. цього договору, та зі сплатою: комісії за обслуговування кредиту 0,00, що сплачується щомісяця в період сплати у гривні за курсом НБУ на дату нарахування, незалежно від валюти кредиту; комісії за надання кредиту 0,5 %, що сплачується у момент надання кредиту у гривні за курсом НБУ на дату нарахування, незалежно від валюти кредиту. Видача коштів за кредитом відбувається на підставі письмових повідомлень (заявок) отриманих від позичальника, що є невід'ємними частинами даного договору, за винятком випадку зазначеного у пункті 2.1.3. даного договору.

Періодом сплати вважати період з "26" числа по останній робочий день кожного місяця.

Позичальник зобов’язується на умовах, в розмірі та в строки, встановлені в цьому договорі, повернути банку кредит, сплатити відсотки за користування кредитом, а також сплатити комісії, пені та штрафи, що передбачені умовами цього договору, а також здійснювати погашення заборгованості за цим договором (за винятком комісії, що сплачується в момент надання кредиту) в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник сплачує відсотки, розраховані відповідно до пунктів 3.1, 3.3 даного договору, комісію, розраховану відповідно до пункту 3.5. цього договору.

Погашення кредиту здійснюється відповідно до графіку погашення кредиту (Додаток № 1), вартість кредиту, супутніх послуг, реальної процентної ставки та інших фінансових зобов'язань позичальника зазначена в відповідному розрахунку (додаток № 2), що є невід'ємною частиною цього Договору.

Сторони кредитного договору домовились, що пеня за несвоєчасну сплату відсотків та основного боргу на суму 49793,89 грн., яка сформувалась за період з 25.01.2009 року по 03.07.2009 року банком не нараховується і не підлягає сплаті позичальником".

В якості забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором, 22.08.2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний банк" та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Злато-Л" було укладено договір поруки №00078r12, відповідно до умов якого поручитель (ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Злато-Л”) надав поруку перед кредитором за виконання ОСОБА_3 зобов’язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (пункт 1.1., 1.2.).

Пунктом 1.4. Договору поруки встановлено, що у випадку невиконання боржником зобов’язань за Кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. договору поруки встановлено, що у випадку невиконання боржником будь-якого зобов’язання, передбаченого Кредитним договором, кредитор заявляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного(их) зобов’язання(-ь). Поручитель зобов’язаний виконати зобов’язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора, на протязі 5 (п’яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 2.1. цього договору.

Згідно з пунктом 3.1. вищевказаного договору при простроченні виконання поручителем зобов'язань по цьому договору поруки він сплачує кредитору пеню, що розраховується у валюті кредиту, в розмірі 0,3% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Сума пені сплачується поручителем, у гривні за курсом НБУ на дату нарахування, на рахунок кредитора № 63977208784. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов’язань за цим Договором.

Відповідно до пункту 4.4 вказаного договору поруки одностороння зміна умов цього договору, одностороння відмова від виконання зобов’язань за цим договором не допускаються.

Пунктом 4.6 Договору поруки передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов’язань за Кредитним договором та за цим договором.

03.07.2009 року між Відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний банк" та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Злато-Л" було укладено додаткову угоду № 1 до договору поруки № 00078r12 від 03.07.2009, якою було конкретизовано порядок сплати процентів позичальника перед банком та нарахування інших обумовлених договором штрафних санкцій.

Також з метою забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_3 за кредитним договором, 22.08.2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний банк" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки №00079r12.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з виписок по рахунку клієнта, заяв про видачу готівки, банк повністю виконав взяті на себе зобов’язання, однак позичальник порушував строки сплати кредиту та відсотків, у зв’язку з чим банк 26.10.2010 року Відкрите акціонерне товариство "Морський транспортний банк" листом № 3604/01/01 направило письмову вимогу громадянці ОСОБА_6 та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Злато-Л", в якій зазначило, що у зв’язку із постійним порушенням умов кредитного договору банк вимагає дострокового повернення кредита в розмірі 368337,81 дол. США, а також сплати відсотків за користування кредитними коштами, нарахованої пені та штрафів у повному обсязі протягом 30 днів, але не пізніше 26.11.2010 року. Також зазначеним листом Відкрите акціонерне товариство "Морський транспортний банк" повідомило поручителів про те, що у випадку не повернення до 26.11.2010 року суми кредиту, не погашення відсотків за користування кредитними коштами, нарахованих пені та штрафів, передбачених договором у повному обсязі, банк вимушений буде звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30.08.2011 року у справі № 1519/2-3165/11 позов Публічного акціонерного товариства "МАРФІН БАНК" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Злато-Л” про стягнення заборгованості задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Злато-Л” на користь Публічного акціонерного товариства "МАРФІН БАНК" заборгованість за кредитним договором № 00002F112 від 22.08.2008 року у розмірі 3803641,87 грн., що складається з заборгованості: за договором - у сумі 3638188,37 грн., по сплаті відсотків за користування кредитом у сумі 706366,74 грн., пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у сумі 41403,69 грн., пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 110798,83 грн, заборгованості по несплаті штрафу у сумі 13250,98 грн.

Ухвалою від 11.01.2012 Малиновського районного суду м. Одеси по справі № 1519/2-3165/11 виправлено помилку в резолютивній частині рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30.08.2011 щодо суми заборгованості за договором.

01.02.2017 рішенням Апеляційного суду Одеської області (з урахуванням ухвал про виправлення описки від 25.05.2017 року та від 04.08.2017 року) у справі № 1519/2-3165/11 частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3, заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30.08.2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «МАРФІН БАНК» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «МАРФІН БАНК» заборгованості за кредитним договором № 00002F12 від 22.08.2008 року станом на 30.12.2010 у розмірі 3803641,87 грн., що складається з заборгованості: за договором у сумі 2931821,63 грн., заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом у розмірі 706366,74 грн., пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у сумі 41403,69 грн., пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 110798,83 грн., заборгованість по несплаті штрафу у сумі 13250,98 грн. та судові витрати. Провадження за позовом Публічного акціонерного товариства «МАРФІН БАНК» до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Злато-Л” про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито.

В мотивувальній частині рішення Апеляційного суду Одеської області від 01.02.2017 року зазначено, що вирішуючи спір, Малиновський районний суд м. Одеси помилково прийняв до розгляду та розглянув по суті позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "МАРФІН БАНК" до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Злато-Л” про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на зазначене, 17.08.2017 року Публічне акціонерне товариство "МАРФІН БАНК" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з поручителя ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Злато-Л” частини заборгованості за наданим кредитом (основний борг) в сумі 4000,00 доларів США.

Суд апеляційної інстанції вважає, що вищевикладені обставини справи були вірно встановлені судом першої інстанції.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених позивачем в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції

Відповідно до приписів статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звертатися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями статті 173 Господарського кодексу встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У пункті 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Так, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду погоджується з посиланням суду першої інстанції відносно того, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 01.02.2017 у справі № 1519/2-3165/11, яке набрало законної сили, встановлено факт укладення кредитного договору та договорів поруки, а також наявність простроченої заборгованості.

Відповідно до частина 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. За змістом статей 559, 598 Цивільного кодексу України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

Частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України унормовано, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, частина 4 статті 559 Цивільного кодексу України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України); протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги),якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя(третє речення частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України).

Отже, зобов’язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов’язаним виконати договір поруки виключно в межах строків, установлених у частині четвертій статті 559 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України).

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини 4 статті 559, статті 1050 Цивільного кодексу України, тому в цьому разі порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, тобто строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині 4 статті 559 Цивільного кодексу України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов’язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Крім того слід зазначити, що з огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов’язання застосоване в другому реченні частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред’явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Таким чином, сплив строку, передбаченого нормою частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України, зумовлює припинення зобов’язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 17.09.2014 року у справі № 6-170цс13, від 17.09.2014 року у справі №6-53цс14, від 20.04.2016 року у справі № 6-2662цс15, від 16.03.2016 року у справі № 6-130цс15 та інших.

Отже, виходячи з положень другого речення частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Так, пунктом 4.6 Договору поруки передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов’язань за Кредитним договором та за цим договором.

За умовами додаткової угоди від 03.07.2009 року № 2 до кредитного договору від № 00002F12 від 22.08.2008 року терміном погашення кредиту є 21.08.2024 року включно. Проте 26.10.2010 року Відкрите акціонерне товариство "Морський транспортний банк" листом № 3604/01/01 направило письмову вимогу громадянці ОСОБА_6 та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Злато-Л", в якій зазначило, що у зв’язку із постійним порушенням умов кредитного договору банк вимагає дострокового повернення кредита в розмірі 368337,81 дол. США, а також сплати відсотків за користування кредитними коштами, нарахованої пені та штрафів у повному обсязі протягом 30 днів, але не пізніше 26.11.2010 року.

Таким чином, пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України змінив строк виконання основного зобов’язання, а саме 26.11.2010 року. Отже, відповідно до речення другого частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України, банк мав пред’явити у встановленому законом порядку протягом шести місяців з вищезазначеної дати саме позовну, а не будь-яку іншу вимогу до поручителя.

Оскільки, як зазначає суд першої інстанції, та з чим погоджується колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду, вимогу боржнику та поручителю ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Злато-Л” про дострокове повернення кредиту 26.11.2010 року банк направив ще 26.10.2010 за вих. № 3604/01/01, а позов до Господарського суду Одеської області було подано лише 17.08.2017 року, в зв'язку з чим визначений законом шестимісячний строк пред’явлення вимоги до поручителя ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Злато-Л” пропущено, тому порука ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Злато-Л” щодо виконання ОСОБА_3 зобов’язань за кредитним договором № 00002F12 від 22.08.2008 року є припиненою.

Стосовно посилання скаржника на його звернення в межах шестимісячного строку до Малиновського районного суду м. Одеси з позовною вимогою, в тому числі, до відповідача, та задоволення позову заочним рішенням цього суду (рішення від 30.08.2011 року у справі № 1519/2-3165/11), у зв’язку з чим порушене право Публічного акціонерного товариства «МАРФІН БАНК» як кредитора було захищено і підстав для звернення до суду не було, судова колегія зазначає наступне.

В 2016 році відповідачі звернулися з заявою про перегляд заочного рішення, за підсумками розгляду якого провадження відносно юридичної особи-поручителя ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ЗЛАТО -Л» було закрито, після чого Публічне акціонерне товариство «МАРФІН БАНК» звернулось до Господарського суду Одеської області з вказаним позовом в 2017 році. Разом з тим, судова колегія Одеського апеляційного господарського суду зазначає, що звернення позивача до суду загальної юрисдикції із позовом до юридичної особи ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Злато-Л” в порушення вимог законодавства щодо підвідомчості розгляду справ за участю юридичної особи, в зв’язку з чим провадження відносно такої особи-поручителя було закрито, не може вважатись належним пред’явленням кредитором у встановленому законом порядку протягом вищезазначеного шестимісячного строку позовної вимоги до поручителя, оскільки при первісному зверненні з позовом позивач самостійно допустив порушення вимог закону щодо підвідомчості справ.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду відносно того, що з урахуванням наведених вище умов договору, та вимог частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України, порука, надана ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Злато-Л» за договором від 22.08.2008 року з наступними змінами, які внесені додатковими угодами - є припиненою, а звернення до суду після закінчення строку, передбаченого частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України, є підставою для відмови в позові у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2017 року у справі № 916/2036/17, суд апеляційної інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи не встановив порушення чи неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття Господарським судом Одеської області неправильного судового рішення у справі.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2017 року по справі № 916/2036/17 відповідає обставинам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "МАРФІН БАНК" на рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2017 року по справі № 916/2036/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2017 року по справі №916/2036/17 залишити без змін.

Повернути матеріали справи № 916/2036/17 до Господарського суду Одеської області.

Постанова суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня його проголошення.

Повний текст постанови складено 05 березня 2018 року.

Головуючий суддя ОСОБА_8 Судді ОСОБА_9 ОСОБА_10