Постанова № 72594606, 26.02.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/11049/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

26 лютого 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Кондора Р.Ю. і Мацунича М.В.,

за участю секретаря Пилип Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06 лютого 2017 року (у складі судді Леміша О.М.) за позовом публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Фідобанк» (надалі - Банк) звернувся до суду з позовом у жовтні 2016 р.

Просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 014/1228/18/05037 від 27 вересня 2007 р. у сумі 724 152,65 грн. і вирішити питання розподілу судових витрат.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що між ним і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 014/1228/18/05037 від 27 вересня 2007 р., згідно з умовами якого Банк зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 35 000 доларів США строком до 26 вересня 2017 р., а ОСОБА_2 прийняв на себе зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом і здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами відповідно до графіку погашення кредиту. Однак, ОСОБА_2 узяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 09.09.2016 р. у нього виникла заборгованість на загальну суму 724 152,65 грн.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 06.02.2017 р. позов Банку задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за кредитним договором № 014/1228/18/05037 від 27 вересня 2007 р. у сумі 724 152,65 грн., а також 10862,29 грн. у відшкодування судових витрат.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати це рішення як незаконне та необґрунтоване, а в задоволенні позову відмовити. Доречні доводи скарги зводяться до такого:

-розрахунок заборгованості, поданий Банком до суду першої інстанції, не відповідає дійсності, оскільки в ньому не відображена повністю інформація про сплачені кошти, порядок зарахування коштів на оплату тіла кредиту, відсотків, пені тощо;

-у матеріалах справи відсутній детальний розрахунок заборгованості, який би відобразив усі сплачені суми.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні, з таких мотивів.

Суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

При цьому встановив, що 27 вересня 2007 р. між Банком і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 014/1228/18/05037, згідно з пунктом 1.1 якого Банк зобов'язався надати ОСОБА_2 кредит у розмірі 35 000 доларів США строком до 26 вересня 2017 р., а той зобов'язався сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13,50 % річних та здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами відповідно дографіку (а.с.7-11). Банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором належним чином, перерахувавши кошти в розмірі 35 000 доларів США на поточний рахунок ОСОБА_2, який отримав кошти готівкою через касу Банку. Натомість, ОСОБА_2 не виконав узятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим станом на 09 вересня 2016 р. його заборгованість перед Банком загалом склала 724 152, 65 грн. із яких: 172 388,69 грн. - заборгованість за черговими платежами за кредитом; 73 979 грн. - заборгованість за відсотками; 319 301,50 грн. - борг за несплаченою (простроченою) частиною кредиту; 158 483,70 грн. - пеня за несвоєчасну сплату кредиту і несвоєчасну сплату процентів (а.с.16-17).

Також із матеріалів справи видно, що Банк у вересні 2016 р. надсилав ОСОБА_2 повідомлення-вимогу про порушення зобов'язань із вимогою виконати порушене зобов'язання шляхом здійснення погашення простроченої заборгованості за кредитом у сумі 724 152,65 грн. (а.с.21).

Апеляційний суд не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо пені через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Так, основним доводом апеляційної скарги є те, що в розрахунку заборгованості наданого Банком не відображено поступлення коштів, сплачених відповідачем, відомості про порядок зарахування коштів на оплату тіла кредиту, відсотків, пені тощо. Також у розрахунку заборгованості відсутня інформація щодо того, коли був здійснений останній платіж по кредитному договору та в якій сумі.

Із метою законного, обґрунтованого та справедливого вирішення справи колегією суддів апеляційного суду Закарпатської області 27 вересня 2017 р. (а.с.117) було ухвалено витребувати від Банку для огляду в судовому засіданні оригінал кредитної справи.

На виконання вимог ухвали суду представником Банку оригінал кредитного договору не був наданий, натомість був наданий розширений розрахунок заборгованості ОСОБА_2 (а.с.118-162).

Із указаного розрахунку видно, що розмір пені розрахований у період із 16 липня 2013 р. по 02 жовтня 2017 р. включно за подвійною обліковою ставкою НБУ, що суперечить умовам кредитного договору (а.с.132-148). Також належить відмітити, що при подачі позову пеня також була розрахована по обліковій ставці НБУ.

Так, цивільні права та обов'язки між фізичними та юридичним особами виникають на підставі договору або закону.

У спірних правовідносинах між сторонами виникли договірні правовідносини, цей факт установлений і сторонами не оспорюється.

Пунктом 9.1. кредитного договору № 014/1228/18/05037 від 27 вересня 2007 р. передбачено, що за порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом та комісій, передбачених положеннями цього Договору, ОСОБА_2 (позичальник) сплачує Банку (кредитору) пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення.

Банк же обрахував пеню за подвійною обліковою ставкою НБУ, яка при цьому сягала від 13 % до 31 % (станом на 08.09.2016 р.), чим порушив умови укладеного між сторонами кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обраховуючи пеню за несвоєчасну сплату кредиту та несвоєчасну сплату відсотків відповідно до подвійної облікової ставки НБУ, Банк мав довести суду, чому він керувався положеннями закону за умови наявності договору між сторонами, в якому чітко прописаний розмір пені (0.1%) від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення.

Апеляційний суд вважає, що позовна вимога про стягнення із ОСОБА_2 пені за несвоєчасну сплату кредиту та несвоєчасну сплату процентів у розмірі 158 483,70 грн. є недоведеною і необґрунтованою через те, що за наявності механізму обчислення пені, передбаченого договором, Банк керувався положенням закону, що призвело до істотного дисбалансу взаємних прав і обов'язків сторін і порушення умов кредитного договору.

Банк, вимагаючи від позичальника належного виконання умов кредитного договору, також зобов'язаний добросовісно виконувати взяті на себе зобов'язання згідно з умовами кредитного договору.

Щодо решти позовних вимог апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції.

Так, установлено та не заперечується, що ОСОБА_2 узяті на себе зобов'язання згідно з умовами кредитного договору належним чином не виконував, унаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яка не погашена. Заперечуючи розрахунок Банку, ОСОБА_2 не подав яких-небудь доказів (зокрема, контр розрахунку) у підтвердження своїх доводів.

Згідно з положеннями ст.ст. 526 ч.1, 530 ч.1 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо позики, якщо інше не встановлено параграфом про кредит і не випливає із суті кредитного договору.

За приписами ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з вимогами ст. 610,611 ч.1 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Як видно з матеріалів справи, позивач у цій частині довів належними, допустимими та достовірними доказами ті обставини, на які він посилався в обґрунтування своїх вимог.

Натомість ОСОБА_2, окрім своїх рукописних записів щодо суми боргу і сплачених платежів у період із 2007 по 2014 рр. (а.с.183), не подав до суду жодних інших документів, які б могли підтвердити його доводи або спростувати твердження позивача щодо суми нарахованої заборгованості, а тому суд зобов'язаний керуватися тими доказами, що містяться у матеріалах справи. Сам лише указаний рукописний текст (у виді ксерокопії) не може слугувати належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом у підтвердження апеляційних доводів ОСОБА_2

Отже, за результатам розгляду апеляційної скарги апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні: в частині щодо пені - скасуванню із ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення пені, а в решті - залишенню без змін як законне та обґрунтоване.

Порушень норм процесуального права, які можуть бути обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення, не встановлено.

Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на це з Банку належить стягнути на користь ОСОБА_2 3390 грн.

Керуючись ст.ст. 526 ч.1, 530 ч.1, 549, 550 ч.1, 610, 611 ч.1, 634 ч.ч.1, 2, 1049 ч.1, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 263, п.2 ч.1 ст.374, п.2 ч.1 ст.376, ст.ст.381,382,383,384,389 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. 2.Заочне Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06 лютого 2017 року змінити. 2.1. У частині задоволення позовної вимоги про стягнення пені в сумі 158 483,70 (сто п'ятдесят вісім тисяч чотириста вісімдесят три) грн. 70 коп. рішення скасувати і в задоволенні цієї вимоги відмовити. 2.2. Рішення у частині стягнення із ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Фідобанк» 565 668,95 (п'ятсот шістдесят п'ять тисяч шістсот шістдесят вісім) грн. 95 коп. кредитної заборгованості залишити без змін. 2.3. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Фідобанк» на користь ОСОБА_2 3390 грн. у відшкодування судового збору. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 06 березня 2018 року.

Судді: