Ухвала суду № 72594376, 01.03.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/1554/18

А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д З А К А Р П А Т С Ь К О Ї О Б Л А С Т І

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

01.03.2018 м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі :

головуючого – судді Стана І.В.,

суддів – Крегула М. М., Животова Є.Г.,

за участю секретаря судових засідань – ОСОБА_1,

та учасників судового розгляду : прокурора Красноголовця С.В., підозрюваного ОСОБА_2 та його захисника – адвоката ОСОБА_3,

розглянувши судове провадження 11- сс /777/114/18, за апеляційною скаргою, яку подав прокурор Ужгородської місцевої прокуратури ОСОБА_4 (далі – прокурор),

В С Т А Н О В И В :

ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 лютого 2018 року відмовлено в задоволенні погодженого прокурором клопотання слідчого СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_5(далі – слідчий) про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, фактично проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, українця, одруженого, раніше судимого,

підозрюваного у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України кримінального правопорушення.

Цією ж ухвалою щодо підозрюваного ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю та забороною залишати місце проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4, у період з 18-ї години по 08-у годину.

На підозрюваного ОСОБА_2 покладено такі обов’язки : прибувати до слідчого та процесуального прокурора у кримінальному провадженні, суду за першим викликом; не залишати місце постійного проживання – м. Ужгород, вул. Київська Набережна, 17/5, у період з 18-ї години по 08-у годину, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця роботи та/або проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд із України і в’їзд в Україну; утримуватися від спілкування з потерпілим ОСОБА_6, свідками ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10.

Підозрюваному ОСОБА_2 роз’яснено, що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з’являтися в житло, під домашнім арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов’язаних із виконанням покладених на нього зобов’язань, використовувати електронні засоби контролю. Відмова від носіння електронного засобу контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а також намагання вчинити зазначені дії є невиконанням обов’язків, покладених на підозрюваного, обвинуваченого при обранні запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі або у вигляді домашнього арешту.

Ухвалу скеровано для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного.

Визначено, що строк дії ухвали не може перевищувати двох місяців.

З матеріалів за клопотанням убачається, що 16 лютого 2018 року до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшло погоджене прокурором клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави щодо підозрюваного ОСОБА_2. У клопотанні слідчий посилається на те, що досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_2, будучи раніше судимим за вчинення передбачених ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 309 КК України злочинів, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, та знову вчинив дії, які дають підстави обґрунтовано підозрювати його у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин: «29 січня 2018 року приблизно о 10-й годині, ОСОБА_2, перебуваючи на ринку «Минайський», який знаходиться позаду супермаркету «Сільпо», що розташований за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 16, діючи із прямим умислом, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, на ґрунті тривалих неприязних відносин, підійшов до потерпілого ОСОБА_6, 20.04.1968 р. н., та розпочав із ним сварку, в ході якої наблизився до нього на відстань витягнутої руки, і наніс йому декілька ударів затиснутими в кулак руками в область голови, внаслідок чого потерпілий упав на землю, після чого ОСОБА_2, не припиняючи злочинні дії, продовжив наносити йому удари руками та ногами в область голови та грудної клітки, чим спричинив потерпілому, відповідно до висновку експерта № 75 від 14.02.2018, тяжкі тілесні ушкодження, які були небезпечні для життя в момент заподіяння». Крім того, слідчий вказує на те, що 16.02.2018 ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України кримінального правопорушення, а саме, у нанесенні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння. У клопотанні також вказується на те, що обґрунтованість підозри ОСОБА_2 підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: протоколами - прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 29.01.2018; огляду місця події від 29.01.2018; допиту потерпілого ОСОБА_6 від 29.01.2018; пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 01.02.2018; пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 02.02.2018; пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 03.02.2018; пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 03.02.2018; проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_10 від 05.02.2018; допиту свідків : ОСОБА_7 від 31.01.2018; ОСОБА_10 від 02.02.2018; ОСОБА_8 від 03.02.2018; ОСОБА_9 від 03.02.2018; висновком судово-медичного експерта № 75 від 14.02.2018. Крім того, слідчий посилається на те, що ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до восьми років, перебуваючи на волі, усвідомлюючи неминучість та суворість покарання, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, про що також свідчить і те, що підозрюваний утриманців не має, у зв’язку з чим у будь-який момент з легкістю може покинути межі Закарпатської області чи України. Вказує слідчий і на те, що підозрюваний особисто знайомий з потерпілим та свідками ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9, оскільки всі вони працюють на ринку «Минайський», а тому, існує ризик того, що ОСОБА_2, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, може вдатись до тиску на потерпілого та свідків (у тому числі й із застосуванням насильства) з метою зміни ними показань на його користь, про що також свідчить як насильницький характер вчиненого ним злочину, так і те, що як убачається із протоколу допиту свідка ОСОБА_9, ОСОБА_2 після побиття ОСОБА_6 погрожував також і свідкам. Також слідчий посилається на те, що ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, маючи непогашену судимість за вчинення передбачених ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 309 КК України злочинів (тобто наявні підстави стверджувати про рецидив злочинів), що у свою чергу свідчить про існування ризику вчинення ОСОБА_2 нових кримінальних правопорушень. Разом із тим, слідчий вказує і на те, що вищенаведені ризики, тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_2 у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, а також дані про особу – раніше судимий, утриманців не має, не є особою похилого віку, стан його здоров’я не перешкоджає триманню під вартою, свідчать про те, що інші, більш м’які, запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, будуть недостатніми для запобігання встановленим у кримінальному провадженні ризикам. Просить застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні злочину із застосуванням насильства.

В ухвалі слідчого судді вказується на те, що прокурором жодним доказом не доведено ризиків можливого незаконного впливу підозрюваного ОСОБА_2 на свідків, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта у цьому ж кримінальному провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення, як не доведено й того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти передбаченим ст. 177 КПК України ризикам. При цьому, вказується на те, слідчим не доведено і те, що ОСОБА_2 може вдатись до тиску на потерпілого та свідків, у тому числі, із застосуванням насильства, з метою зміни ними показань на його користь для уникнення від кримінальної відповідальності, оскільки зі змісту протоколу допиту свідка ОСОБА_9 вбачається, що останній пояснював про обставини події, яка мала місце 29.01.2018, а в судовому засіданні слідчий пояснив, що жодних заяв про погрози підозрюваного ні від потерпілого, ні від свідків не надходило. Тому, слідчий суддя прийшов до висновку про те, що підозра ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення за відсутності фактичних даних, які б свідчили про те, що інші, більш м’які, запобіжні заходи можуть не забезпечити його належної поведінки та виконання передбачених КПК України процесуальних обов’язків, не є підставою для обрання найбільш суворого за видом запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Враховуючи дані про особу підозрюваного, характер діяння, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_2, його наслідки та потреби у встановленні істини у кримінальному провадженні, тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_2 у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, що у свою чергу свідчить про існування ризику можливого переховування ОСОБА_2 від органу досудового розслідування та/або суду чи перешкоджання повному, всебічному та неупередженому проведенню досудового розслідування іншим чином, а також те, що прокурором доведено обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої статті 194 КПК України, але не доведено обставин, передбачених пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя прийшов до висновку про те, що для забезпечення виконання підозрюваним своїх процесуальних обов’язків та запобігання передбаченим ст. 177 КПК України ризикам, буде достатнім застосування щодо підозрюваного ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю, та із забороною залишати місце свого проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4, у період з 18-ї години по 08-у годину, та покладенням на нього передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України обов’язків.

В апеляційній скарзі прокурор вказує на те, що ухвала слідчого судді є незаконною. Посилається на те, що слідчим суддею під час розгляду клопотання не враховано те, що наведені в клопотанні передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України ризики, обґрунтовують застосування щодо підозрюваного ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ОСОБА_2 усвідомлює, що йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років, без можливості звільнення від його відбування, а потерпілий та свідки є знайомими підозрюваного, у зв’язку із чим, з урахуванням характеру вчиненого ОСОБА_2 кримінального правопорушення, який полягає у жорстокому нанесенні потерпілому численних тілесних ушкоджень, та усвідомлюючи те, що підозрюваний, який спроможний на такі дії, перебуває на волі та в будь-який момент може вдатись до аналогічного насильства з метою впливу на них, не можуть почуватися у безпеці. Разом із тим, вказує на те, що слідчим суддею не враховано і те, ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину проти здоров’я людини, маючи судимість за вчинення передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України тяжкого злочину, що свідчить про рецидив злочинів, та у свою чергу про доведеність ризику вчинення ОСОБА_2 нових кримінальних правопорушень. Крім того, прокурор посилається на те, що ОСОБА_2 є особою молодого віку, у зв’язку з чим, тримання його під вартою не спричинить значної шкоди його здоров’ю, а що стосується наявності у ОСОБА_2 дружини та дітей, то, на думку прокурора, навіть такі соціальні зв’язки не є достатньою підставою для незастосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,оскільки інтереси в досягненні завдань кримінального провадження: захист потерпілого, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування та судового розгляду кримінального провадження, перевищують право підозрюваного на особисту недоторканість, що в свою чергу свідчить про те, що застосування щодо підозрюваного ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є пропорційним тяжкості кримінального правопорушення та особі підозрюваного. Просить ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову, якою клопотання слідчого задовольнити та застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Заслухавши доповідь судді про суть ухвали слідчого судді, повідомлення про те, ким і в якому обсязі вона оскаржена, пояснення учасників судового розгляду: прокурора Красноголовця С. В., який підтримав апеляційну скаргу; підозрюваного ОСОБА_2 та його захисника – адвоката ОСОБА_3, які судове рішення вважають законним та обґрунтованим і заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 177 КПК України запобіжні заходи застосовуються з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобіганню спробам: переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста в цьому ж кримінальному провадженні: перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України для цього підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби, а відповідно до ч. 6 даної статті строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію, і запобіжний захід вважається скасованим.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно в разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти передбаченим статтею 177 цього Кодексу ризикам, крім випадків, передбачених частиною п’ятою ст. 176 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає, що висновок слідчого судді місцевого суду про те, що клопотання про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_11 подано до суду в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування й відповідає вимогам ст. 184 КПК України, ґрунтується на вимогах закону та змісті викладених у ньому доводів.

Із журналу судового засідання вбачається, що під час розгляду клопотання участь у його розгляді приймали як підозрюваний ОСОБА_2,так і його захисник – адвокат ОСОБА_3, що свідчить про дотримання права підозрюваного ОСОБА_2 на захист.

Обґрунтованим є й висновок слідчого судді про те, що слідчим та прокурором доведено наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_2 у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України кримінального правопорушення. Обґрунтована підозра ОСОБА_2 у вчиненні злочину підтверджується зібраними у кримінальному провадженні та доданими до клопотання доказами, які на даній стадії процесу є достатніми для висновку про обґрунтованість підозри, і на підставі яких слідчий виніс повідомлення ОСОБА_2 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, копія якого 16 лютого 2018 року, з дотриманням вимог ст. 278 КПК України, йому вручена (а. с. 51-53).

Із урахуванням обґрунтованої підозри ОСОБА_2, а також даних про особу підозрюваного, характеру діяння, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_2, його наслідків та потреб у встановленні істини у кримінальному провадженні, тяжкості покарання, яке загрожує ОСОБА_2 у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про те, що має місце існування ризику можливого переховування ОСОБА_2 від органу досудового розслідування та/або суду чи перешкоджання повному, всебічному та неупередженому проведенню досудового розслідування іншим чином, із чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Разом із тим, таким, що ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону та обставинах справи, колегія суддів визнає і висновок слідчого судді про те, що прокурором жодним доказом не доведено ризиків можливого незаконного впливу підозрюваного ОСОБА_2 на свідків, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта у цьому ж кримінальному провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення. Погоджуючись з указаним висновком, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, у його підтвердження, обґрунтовано послався на те, що ОСОБА_2 може вдатись до тиску на потерпілого та свідків, у тому числі, із застосуванням насильства, з метою зміни ними показань на його користь для уникнення від кримінальної відповідальності, оскільки зі змісту протоколу допиту свідка ОСОБА_9 вбачається, що останній пояснював про обставини події, яка мала місце 29.01.2018, а в судовому засіданні слідчий пояснив, що жодних заяв про погрози підозрюваного ні від потерпілого, ні від свідків не надходило. Вказані обставини, на переконання колегії суддів, дають підстави для такого висновку.

Із урахуванням вищенаведеного, обґрунтованим колегія суддів вважає і висновок слідчого судді про те, що слідчим та прокурором не доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти передбаченим ст. 177 КПК України ризикам. При цьому, колегія суддів враховує те, що до клопотання не додано і в матеріалах судового провадження відсутні будь-які дані про те, що застосування щодо підозрюваного ОСОБА_2 більш м’якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, буде недостатнім для запобігання вищевказаним ризикам. Погоджуючись з указаним висновком, колегія суддів враховує й те, що обґрунтована підозра ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та його тяжкість, не свідчать про те, що при застосуванні щодо підозрюваного ОСОБА_2 більш м’якого запобіжного заходу, підозрюваний буде переховуватися від органу досудового розслідування та/або суду чи перешкоджатиме повному, всебічному та неупередженому проведенню досудового розслідування іншим чином. При цьому, колегія суддів також враховує і те, що характер діяння, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_2, не може вважатися достатньою підставою для взяття його під варту.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що слідчим суддею обґрунтовано визнано, що слідчий та прокурор не довели, що інший, менш суворий, запобіжний захід не зможе запобігти передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України ризикам, у зв’язку з чим, слідчим суддею обґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_2 найбільш суворого за видом запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Погоджуючись із таким висновком слідчого судді, колегія суддів також враховує й те, що під час апеляційного розгляду судового провадження прокурор не посилався на обставини, які можуть свідчити про те, що інший, менш суворий, запобіжний захід ніж тримання під вартою не зможе запобігти передбаченим ст. 177 КПК України ризикам, а також не посилався на те, що із часу постановлення слідчим суддею рішення, ОСОБА_2 не виконує покладені на нього обов’язки.

Тому, колегія суддів вважає, що слідчим суддею при розгляді клопотання були враховані як вищенаведені обставини та вимоги кримінального процесуального закону, так і дані про особу ОСОБА_2 – одружений, має постійне місце проживання, на утриманні двох неповнолітніх дітей, а тому, висновки слідчого судді про відмову в задоволенні клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та про можливість застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в період з 18-ї години по 08-у годину, вважає такими, що ґрунтуються на вимогах закону й доданих до клопотання матеріалах (доказах), визнаються апеляційним судом обґрунтованими й належним чином вмотивованими, а застосований щодо підозрюваного ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в період з 18-ї години по 08-у годину – достатнім для запобігання вищевказаним ризикам.

Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що слідчим суддею під час розгляду клопотання не враховано те, що наведені в клопотанні ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовують застосування щодо підозрюваного ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ОСОБА_2 усвідомлює, що йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років, без можливості звільнення від його відбування, а потерпілий та свідки є знайомими підозрюваного, у зв’язку з чим, з урахуванням характеру вчиненого ОСОБА_2 кримінального правопорушення, який полягає у жорстокому нанесенні потерпілому численних тілесних ушкоджень, усвідомлюючи, що підозрюваний, який спроможний на такі дії, перебуває на волі та в будь-який момент може вдатись до аналогічного насильства з метою впливу на них, не можуть почуватися у безпеці, - апеляційний суд з урахуванням вищенаведеного відхиляє як такі, що не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів враховує те, що в підтвердження вказаних доводів до апеляційної скарги не додано жодних переконливих доказів.

Доводи апеляційної скарги про те, що слідчим суддею не враховано того, що ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину проти здоров’я людини, маючи судимість за вчинення тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, що свідчить про рецидив злочинів, та у свою чергу про доведеність ризику вчинення ОСОБА_2 нових кримінальних правопорушень, - колегія суддів, з урахуванням вищенаведеного, визнає такими, що не обґрунтовують у достатній мірі можливість настання ризику вчинення ОСОБА_2 нових кримінальних правопорушення, у зв’язку з чим, визнаються припущеннями, які не свідчать про неможливість застосування щодо підозрюваного ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Як такі, що не спростовують висновків слідчого судді про відмову в задоволенні клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та про можливість застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в певний період доби, а також не свідчать про те, що застосування щодо підозрюваного більш м’якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, буде недостатнім для запобігання вищенаведених ризиків, - колегія суддів, з урахуванням вищенаведеного, відхиляє і доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 є особою молодого віку, у зв’язку з чим, тримання його під вартою не спричинить значної шкоди його здоров’ю, а що стосується наявності у ОСОБА_2 дружини та дітей, то, на думку прокурора, навіть такі соціальні зв’язки не є достатньою підставою для незастосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки інтереси в досягненні завдань кримінального провадження (захист потерпілого, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування та судового розгляду кримінального провадження), перевищують право підозрюваного на особисту недоторканість, що в свою чергу свідчить про те, що застосування щодо підозрюваного ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є пропорційним тяжкості кримінального правопорушення та особі підозрюваного.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги колегія суддів враховує і те, що в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 складено обвинувальний акт, копію якого разом із копією реєстру матеріалів досудового розслідування, підозрюваному ОСОБА_2 та його захиснику – адвокату ОСОБА_3 вручено, що підтверджується наданою в ході розгляду апеляційної скарги розпискою, і що у свою чергу свідчить про те, що досудове розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_2 закінчено.

На інші доводи в обґрунтування апеляційної скарги, і які б могли свідчити про незаконність судового рішення, в апеляційній скарзі не вказується, і на такі в ході її розгляду прокурор не посилався.

Колегія суддів також вважає, що слідчим суддею обґрунтовано та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону на підозрюваного ОСОБА_2 покладено передбачені ст. 194 КПК України обов’язки, які, на переконання колегії суддів, повинні забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, а також визначено строк дії постановленої ухвали.

Процесуальних порушень, які б могли слугувати підставами для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, у зв’язку із чим, враховуючи положення ч. 3 ст. 407 КПК України, ухвала слідчого судді як законна та обґрунтована підлягає залишенню без зміни.

При прийнятті рішення колегія суддів також враховує вимоги ст. 26 КПК України, зокрема, те, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачених цим Кодексом; що під час апеляційного розгляду стороною обвинувачення не заявлялось клопотань про приєднання до матеріалів судового провадження доказів (документів), які б істотно могли вплинути на висновки слідчого судді чи свідчити про незаконність таких висновків; положення ст. 404 цього Кодексу в частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 176-178, 181, 183, 194, 404, 405, 407, 418, 419, 422КПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу, яку подав прокурор Ужгородської місцевої прокуратури ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 лютого 2018 року, якою відмовлено в застосуванні щодо підозрюваного за ч. 1 ст. 121 КК України ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою й застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю та забороною залишати місце проживання з 18 год. по 8 год., – залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й відповідно до ч. 4 ст. 424 КПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: