Рішення № 72588737, 05.03.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5708/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Гусева О.Г.,

суддів: Потоцької Н.В., Білостоцького О.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 внутрішніх справ України, за участю другого відповідача – Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльність, стягнення моральної шкоди у розмірі 150 000, 00 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 за результатом якого позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виразились у невжитті заходів по встановленню чинності Закону України «Про національну поліцію» у підвідчому йому Головному управлінні національної поліції України в Одеській області;

- визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 внутрішніх справ України, що виразились у відсутності належного реагування на заяви позивача від 22.06.2017 року, 12.07.2017 року, 15.09.2017 року, 20.09.2017 року та 06.10 2017 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача 150 000 гривень у якості компенсації моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що 22.06.2017 року, 12.07.2017 року, 15.09.2017 року, 20.09.2017 року та 06.10 2017 року року він звертався до відповідача із скаргами про не прибуття поліції за викликом у місті Одесі. Протягом 22.06.2017-30.10.2017 року поліція міста Одеси вісім разів не прибувала на виклики позивача.

Позивач зазначає, що ігноруючи скарги на неприбуття поліції, відповідач вчинив бездіяльність, яка призводить до продовження неприбуття поліції, що завдає позивачу моральних страждань, оскільки унеможливлювлює існування довіри до влади та примушує позивача вірити в те, що поліція створена для захисту влади, а не народу. Отже бездіяльність відповідача призвела до унеможливлення функціонування його особистості на Конституційних засадах.

Позивач у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник ОСОБА_2 внутрішніх справ України, у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, подав до суду письмові заперечення та відзив на позов, в яких вважає позовні вимоги пред’явлені до ОСОБА_2 внутрішніх справ України необґрунтованими та просив відмовити у повному обсязі в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

У зв’язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» та створенням Національної поліції як центрального органу виконавчої влади, структура та функції ОСОБА_2 внутрішніх справ суттєво реорганізувались.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів ОСОБА_2 внутрішніх справ» були ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи ОСОБА_2 внутрішніх справ України та утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції.

Згідно з Законом України «Про Національну поліцію» Національна поліція України – це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

З огляду на вищевикладене, відповідач зазначає, що питання наведені у зверненнях ОСОБА_1 від 22.06.2017 року, 12.07.2017 року, 15.09.2017 року, 20.09.2017 року та 06.10.2017 року щодо вжиття заходів стосовно бездіяльності працівників поліції належить до компетенції Національної поліції України.

Окрім того, відповідачем зазначено, що звернення позивача були у відповідності до ст.7 Закону України «Про звернення громадян» у п’ятиденний термін були надіслані за належністю до Національної поліції України для подальшого розгляду.

Представник МВС України також вважає безпідставними вимоги щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди, посилаючись на те, що позовна заява не містить жодного факту спричинення позивачу ОСОБА_2 внутрішніх справ України моральної шкоди.

Представник Національної поліції України у судове засідання не з’явився, подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника. В задоволенні позову просив відмовити з підстав викладених у відзиві, посилаючись на наступне.

Представником Національної поліції України зазначено, що пунктом 2 Положення про ОСОБА_2 внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 року №878 встановлений вичерпний перелік основних завдань, до яких не входить встановлення чинності законів у підвідомчих і непідвідомчих органах.

Крім цього, наголошує, що Головне управління Національної поліції в Одеській області не підвідомчий ОСОБА_2 внутрішніх справ орган, оскільки є територіальним органом Національної поліції України.

З огляду на викладене представник Національної поліції України вважає, що позовна вимога №1 є безпідставною по своїй суті, а тому не підлягає до задоволення.

Також зазначено, що всі звернення ОСОБА_1 Національною поліцією України за належністю направлено до Головного управління Національної поліції в Одеській області та Департаменту патрульної поліції для розгляду та вжиття заходів реагування відповідно до вимог чинного законодавств, а також інформування автора звернення у встановлений законом строк про вжиті заходи.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди представником Національної поліції зазначено, що позивачем не доведено незаконності дій/бездіяльності посадових та службових осіб патрульних ГУНП в Одеській області, а також наявності причинного зв’язку між такими діями (бездіяльності) та шкодою, яку він зазнав внаслідок цих дій.

Ухвалою від 08 листопада 2017 року було відкрито провадження у справі.

06 грудня 2017 року протокольною Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду, оскільки позивач заперечував проти заміни відповідача, відповідно до п.5 ст.52 КАС України (в чинній редакції станом на 06 грудня 2017 року) з метою повного та всебічного розгляду справи, до участі у справі у якості другого відповідача, було залучено Національну поліцію України.

27 грудня 2017 року судом, у зв’язку з набранням чинності 15 грудня 2017 року Кодексу адміністративного судочинства у новій редакції подальший розгляд справи було продовжено в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 29 січня 2018 року о 09 год. 30 хв.

29 січня 2018 року було судом було оголошено перерву по справі та призначено наступне судове засідання 22 лютого 2018 року о 10 год. 30 хв.

22 лютого 2018 року Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду справи по суті в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 205 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

22 червня 2017 року на адресу ОСОБА_2 внутрішніх справ України надійшла заява ОСОБА_1 в якій заявник просив вжити заходів для приведення роботи поліції м.Одеси у відповідність своїм обіцянкам, а також вказати керівництву Головного управління Національної поліції України в м.Одеса на можливість використовувати таксі та/або громадський транспорт у випадку «зараз нема машин».

12 липня 2017 року на адресу ОСОБА_2 внутрішніх справ України надійшла заява ОСОБА_1 в якій заявник просив вжити заходів для встановлення чинності ПДР у місті Одеса, а також підтвердити або спростувати, що перевезення стоячих пасажирів у міському транспорті передбачені ПДР.

15 вересня 2017 року на адресу ОСОБА_2 внутрішніх справ України надійшла заява ОСОБА_1 в якій заявник просив вжити заходів для приведення роботи поліції міста Одеси у відповідність ЗУ "Про Національну поліцію" та вжити заходів для покарання винних у порушенні ЗУ "Про національну поліцію" (у розділі "час реагування на виклик") в межах Одеси.

20 вересня 2017 року на адресу ОСОБА_2 внутрішніх справ України надійшла заява ОСОБА_1 в якій заявник просив вжити заходів для приведення роботи поліції міста Одеси у відповідність ЗУ "Про національну поліцію", також просив вказати керівництву Головного управління Національної поліції України в Одеській області на неприпустимість надання брехливих відомостей.

06 жовтня 2017 року на адресу ОСОБА_2 внутрішніх справ України надійшла заява ОСОБА_1 в якій заявник просив вжити заходів для приведення роботи поліції міста Одеси у відповідність ЗУ "Про національну поліцію" або підтвердити свою неспроможність виконувати свої посадові обов'язки.

ОСОБА_2 внутрішніх справ України листами від 30 червня 2017 року №З-6339, 21 липня 2017 року №З-7045, 18 вересня 2017 року №З-9263, 22 вересня 2017 року №З-9409, 10 жовтня 2017 року №З-9959 на вищезазначені звернення позивача надано відповіді, відповідно до яких, у зв’язку з тим, що порушені у зверненні питання відносяться до компетенції Національної поліції України, та відповідно до вимог частини 3 статті 7 Закону України “Про звернення громадян” електронні звернення позивача від 22 червня 2017 року, 12 липня 2017 року, 15 вересня 2017 року, 20 вересня 2017 року та від 06 жовтня 2017 року надіслані за належністю для розгляду в установлений законом термін, про що повідомлено позивача.

Надаючи правову спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п.1 положення «Про ОСОБА_2 внутрішніх справ України» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №878 ОСОБА_2 внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах:

забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг;

захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні;

цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності;

міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відповідно до п.2 положення МВС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Згідно п.3 положення основними завданнями МВС є забезпечення формування державної політики у сферах:

1) охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, забезпечення публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг;

2) захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні;

3) цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності;

4) міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відповідно до ст. 16 «Про національну поліцію України» основні повноваження Міністра внутрішніх справ України у відносинах з поліцією:

1) забезпечує формування державної політики у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони та захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, а також надання поліцейських послуг та контролює її реалізацію поліцією;

2) забезпечує нормативно-правове регулювання діяльності поліції, погоджує та подає на розгляд Кабінету Міністрів України розроблені поліцією та ОСОБА_2 внутрішніх справ України проекти законів, актів Кабінету Міністрів України з питань діяльності поліції;

3) затверджує стратегічні програми діяльності та визначає пріоритетні напрями роботи поліції, шляхи виконання покладених на неї завдань, затверджує плани її роботи;

4) забезпечує виконання міжнародних договорів України, що належать до сфер діяльності поліції;

5) забезпечує ведення та використання баз (банків) даних, визначає порядок обміну інформацією між ОСОБА_2 внутрішніх справ України, поліцією та іншими центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України;

6) приймає рішення про розподіл бюджетних коштів, головним розпорядником яких є ОСОБА_2 внутрішніх справ України;

7) виконує інші обов’язки відповідно до цього та інших законів України.

З огляду на положення «Про ОСОБА_2 внутрішніх справ України» затвердженого

постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №878 та відповідно до ст.16 Закону України «Про Національну поліцію України» до повноважень ОСОБА_2 внутрішніх справ України не входить встановлення чинності законів і непідвідомчих органах.

Відповідно до постанови кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 “Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів ОСОБА_2 внутрішніх справ” були ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи ОСОБА_2 внутрішніх справ України та утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції.

Згідно з Законом України “Про Національну поліцію” Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Беручи до уваги вищезазначене, питання наведенні у зверненнях ОСОБА_1 від від 22 червня 2017 року, 12 липня 2017 року, 15 вересня 2017 року, 20 вересня 2017 року та від 06 жовтня 2017 року належить до компетенції Національної поліції України.

Відповідно до п. 5.2 Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі ОСОБА_2 внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України від 10 жовтня 2004 року № 1177 щодо кожного звернення не пізніше ніж у п'ятиденний термін повинно бути прийняте одне з таких рішень:

- прийняти до свого провадження;

- передати на вирішення до підпорядкованого чи іншого апарату МВС, закладу, установи, підприємства, що належать до сфери управління МВС;

- надіслати за належністю до іншого органу виконавчої влади, якщо питання, порушені у зверненні, не входять до компетенції апарату МВС, закладів, установ, підприємств, що належать до сфери управління МВС, про що одночасно повідомити автора;

- залишити без розгляду за наявності підстав, визначених у статті 8 Закону України “Про звернення громадян”.

Відповідно до п. 5.3 Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі ОСОБА_2 внутрішніх справ України у разі надсилання звернення для перевірки і прийняття рішення до закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, строк розгляду такого звернення обчислюється з дня надходження його до МВС і закінчується днем надання відповіді тим органом (підрозділом) МВС, який його розглядав по суті. В інших випадках строк розгляду звернень громадян обчислюється від дня їхньої реєстрації.

Про надсилання звернення МВС до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, за належністю необхідно обов'язково інформувати про це автора звернення.

Згідно з 7 Закону України “Про звернення громадян”, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Судом встановлено, що у відповідності з вищезазначеними вимогами законодавства, звернення ОСОБА_1 від 22 червня 2017 року, 12 липня 2017 року, 15 вересня 2017 року, 20 вересня 2017 року та від 06 жовтня 2017 року відповідно до статті 7 Закону України “Про звернення громадян” у п’ятиденний термін були надіслані відповідачем за належністю до Національної поліції України для подальшого розгляду, про що одночасно повідомлено заявника, що підтверджується листами МВС України від 30 червня 2017 року №З-6339, 21 липня 2017 року №З-7045, 18 вересня 2017 року №З-9263, 22 вересня 2017 року №З-9409, 10 жовтня 2017 року №З-9959, які наявні у матеріалах справи.

Отже, ОСОБА_2 внутрішніх справ України діяло в межах та у спосіб передбаченим чинним законодавством України, а тому права позивача порушені не були.

У відповідності до ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвели до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Моральну шкоду позивач оцінив в 150 000 грн. та обґрунтував її протиправними діями відповідача, що виразилися у ненаданні відповіді по суті його звернень.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Крім цього, відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” позивач повинен обґрунтувати, з яких міркувань він виходив визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

За наслідками розгляду справи суд дійшов до висновку про те, що при розгляді його звернень відповідач діяв в межах чинного законодавства а тому, відсутні підстави для стягнення моральної шкоди, оскільки відповідно до ст.56 Конституції України право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди виникає у разі встановлення незаконності рішень або протиправності дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно зі ст. 105 КАС України позивач має право, зокрема, вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача – суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, на підставі ст. 10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з’ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 241-245, 255, 293, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у повному обсязі в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 внутрішніх справ України, за участю другого відповідача – Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльність відповідача, що виразились у невжитті заходів по встановленню чинності Закону України «Про національну поліцію» у підвідчому йому Головному управлінні національної поліції України в Одеській області, визнання протиправною бездіяльність ОСОБА_2 внутрішніх справ України, що виразились у відсутності належного реагування на заяви позивача від 22.06.2017 року, 12.07.2017 року, 15.09.2017 року, 20.09.2017 року та 06.10 2017 року.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий суддя: О.Г. Гусев

Суддя: Н.В. Потоцька

Суддя: О.В. Білостоцький

.