Постанова № 72586289, 27.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 759/4943/16-ц

провадження № 22-ц/796/1315/2018

Апеляційний суд м. Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф.,

суддів - Кулікової С.В., Кравець В.А.,

секретаря - Синявського Д.В.,

розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»

на рішення Святошинського районного суду м. Києва в складі судді Шум Л.М. від 30 листопада 2017 року

В С Т А Н О В И В:

04 квітня 2016 року позивач - Публічне акціонерне товариство «ОТБ Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк», Банк) звернувся до Святошинськогорайонного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов'язань у договірних відносинах, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість за кредитним договором, просив достроково стягнути солідарно з боржника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 72 694,13 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 1 926 185,81 грн.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2017 рокув задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач - ПАТ «ОТП Банк» звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, належним чином не надав правової оцінки письмовим доказам, наданих позивачем на підтвердження своїх позовних вимог. Судом не взято до уваги, що факт видачі кредитних коштів підтверджується кредитною заявкою від 26.11.2007, яка є належним доказом у відповідності до вимог цивільного процесуального законодавства. Також факт видачі кредитних коштів підтверджується активними діями позичальника з погашення кредиту до листопада 2014 року.

Судом неправильно встановлено обставини щодо дотримання Банком процедури дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором.

Вказував на те, що суд, відмовляючи в задоволенні позову, поклав в основу рішення не підтверджені належними доказами заперечення відповідача ОСОБА_1 проти позовних вимог.

Вважав, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд позбавив можливості ПАТ «ОТП Банк» на відновлення порушеного права щодо повернення Банку отриманих ОСОБА_1 грошових коштів за кредитним договором.

За вказаних обставин, просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Зважаючи на положення п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

06 лютого 2018 року від представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу (т. 1, а.с. 196-205).

Вказував, що наданий позивачем розрахунок заборгованості щодо залишку заборгованості за кредитом та несплаченими відсотками не містить всіх складових (тіло кредиту, нараховані відсотки). У наданому Банком розрахунку взагалі не наведено механізму нарахування заборгованості з урахуванням графіків погашення суми боргу до кредитних договорів щомісячно як по тілу кредиту, так і по відсоткам. Неможливо встановити, на яку суму по тілу кредиту щомісячно нараховувалися відсотки за користування кредитними коштами; взагалі неможливо встановити, за якими відсотковими ставками була нарахована заборгованість.

Вважав, що матеріали справи не містять доказів видачі кредиту та доказів підтвердження нарахування заборгованості за кредитним договором, то неможливо встановити правильність нарахування боргу. В матеріалах справи відсутні банківські виписки та будь-які інші документи, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», з яких можливо встановити, які саме суми бралися та поверталися позичальником.

Зазначив, що у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи детального помісячного розрахунку заборгованості за кредитним договором та відсутністю виписок з обліку заборгованості по тілу кредиту та нарахованими відсотками за користування кредитними коштами, неможливо встановити чи заявлені позивачем позовні вимоги в межах строку позовної давності.

Крім цього, вказував на те, що Банком порушено, встановлений кредитним договором, порядок дострокового стягнення заборгованості. Вважав, що на час звернення Банку до суду з даним позовом до суду у позичальника та поручителя не виникло обов'язку дострокового повернення кредиту за весь період.

Посилаючись на те, що Банком не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити без задоволення, а рішення без змін.

Позивач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив, надіслав заяву, в якій просив проводити розгляд справи за відсутності представника ПАТ «ОТП Банк».

Відповідач ОСОБА_1, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що 26 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством (далі - ЗАТ «ОТП Банк», Банк), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № ML-006/1778/2007 (далі - Договір) (а.с. 4-8).

Пунктом 2 частини 1 Договору передбачено, що Банк надав позичальнику кредит, а позичальник прийняв його на наступних умовах: 82 000,00 доларів США на придбання нерухомого майна з річною базою нарахування відсотків 360 календарних днів у році під 15,56% вартості нерухомого майна у відповідності до Договору-купівлі-продажу. Дата остаточного повернення кредиту 26 листопада 2037 року.

В пункті 3 частини 1 Договору сторони домовилися, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 3,99% річних та FIDR(процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб в гривні, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).

Повернення кредиту та сплати процентів здійснюється шляхом сплати позичальником платежів, що зменшуються. Повернення кредиту та сплата відсотків здійснюється щомісяця рівними частинами протягом всього строку дії кредитного договору (п. 4 ч. 1 Договору).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи, Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі та надав позичальнику кредитні кошти в сумі 82 000,00 доларів США, яка передбачена умовами договору кредиту.

За умовами Договору кредитні кошти надавалися Банком позичальнику шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника, відкритий у Банку, що підтверджується кредитною заявкою від 26.11.2007 (а.с. 9).

Колегія суддів не приймає до уваги заперечення відповідача ОСОБА_2 щодо невиконання Банком умов Договору стосовно видачі кредиту, оскільки ОСОБА_2 у відповідності до вимог закону не надано суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень, якими у відповідності до вимог ч. 1 ст. 77 ЦПК України, що кореспондується з положеннями ст. 25 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Разом з тим із кредитної заявки, в якій міститься підпис ОСОБА_1, вбачається, що останній погодився з тим, що йому видано кредит на суму 82 000,00 доларів США.

Матеріалами справи також підтверджується, що ОСОБА_1 після отримання від Банку кредитних коштів здійснював погашення заборгованості.

Під час виконання Договору, а саме 25 березня 2009 року між Банком та позичальником було укладено Додатковий договір № 1 до Кредитного договору № ML-006/1778/2007 від 26.11.2007, яким частково внесено зміни до Договору. Даний Додатковий договір не містить застережень щодо розміру кредитних коштів.

Крім цього, позичальник ОСОБА_1 приймав участь у розгляді справи, через представника, в суді першої інстанції, однак не надавав своїх заперечень стосовно видачі йому Банком кредиту та нарахованої суми заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до пункту 2.1.3.1. Додаткового договору № 1 до Договору повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів буде здійснюватися шляхом сплати позичальником платежів, що зменшуються у розмірі, строки та з періодичністю, що визначені у Графіку платежів, який є невід'ємною частиною цього Додаткового договору (Додаток № 1) та шляхом внесення готівки в касу Банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок.

Наявні в матеріалах справи докази доводять, що позичальник належним чином не виконував взятих на себе зобов'язань за Договором щодо своєчасного та в повному обсязі погашення кредиту та відсотків, у зв'язку з чим в нього виникла заборгованість.

Згідно Графіку платежів до Додаткового договору від 25.03.2009 ОСОБА_1 03.11.2014 не здійснив черговий платіж на суму 603,27 доларів США, у зв'язку з чим з 05.11.2014 почали нараховуватися проценти (т. 2, а.с.5).

Станом на 09.03.2016 виникла заборгованість, що складала 72 694,13 доларів США, з яких: 62 459,38 доларів США - залишок заборгованості за кредитом; 10 234,75 доларів США - сума відсотків (несплачені відсотки за користування кредитом за період з 05.11.2014 по 08.03.2016), в тому числі прострочені відсотки в сумі 281,47 доларів США (т. 1, а.с. 29, т. 2, а.с. 4-5).

Сума заборгованості розрахована Банком у відповідності до Графіку платежів, який є невід'ємною частиною кредитного договору.

Колегія суддів відхиляє заперечення відповідача ОСОБА_2, що розрахунок заборгованості є неналежним доказом на підтвердження суми боргу.

Посилання ОСОБА_2 на те, що розрахунок заборгованості, наданий Банком, є неналежним доказом на підтвердження заборгованості, так як не містить всіх складових боргу, є необґрунтованими, оскільки як вбачається з матеріалів справи розрахунок заборгованості, складений позивачем, засвідчений належним чином, містить підпис уповноваженої особи Банку та скріплений печаткою, у відповідності до вимог ст. 77 ЦПК України містить інформацію щодо предмета доказування.

Окрім цього, даний розрахунок містить всі складові загальної суми заборгованості, зокрема залишок за тілом кредиту та нараховані, але несплачені позичальником відсотки, в тому числі прострочені відсотки.

Разом з тим ОСОБА_2, посилаючись на те, що розрахунок суми заборгованості за кредитним договором є неналежним доказом, у відповідності до вимог ст. 10, 60 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення), що кореспондуються з положеннями ст. 12, 81 ЦПК Українив новій редакції не надав свого розрахунку, який би спростовував наданий Банком розрахунок суми заборгованості, а лише зазначив, що розрахунок позивача є неналежним доказом.

Матеріали справи не містять доказів щодо невідповідності нарахованого Банком розміру заборгованості і такі докази відповідачами до суду апеляційної інстанції не подавались.

Колегія суддів також відхиляє доводи ОСОБА_2, що не можливо встановити, за якими відсотковими ставками нараховувалася заборгованість, з огляду на наступне.

Як зазначалось вище, укладаючи Договір, сторони домовилися, що для розрахунку процентів за кредитом буде використовуватися плаваюча процента ставка, яка складається з фіксованого процента (у розмірі 3,99% річних) + FIDR(процента ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору.

В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів на фінансовому ринку України ставка FIDR може змінюватись (збільшуватись чи зменшуватись) в порядку передбаченому сторонами у кредитному договорі.

Згідно умов Договору плаваюча процентна ставка фіксується відповідно до умов Договору в перший банківський день місяця, наступного за місяцем закінчення вищезазначеного 11/12 (одинадцяти/дванадцяти) місячного періоду дії попереднього розміру плаваючої процентної ставки. З зазначених дат, проценти нараховуються виходячи із ставок FIDR (фактично діюча на дату корегування) + фіксований відсоток з розрахунку 360/365 календарних днів у році. Сторони цим висловлюють свою цілковиту згоду щодо такої зміни плаваючої процентної ставки, стосовно всієї непогашеної суми кредиту, без укладення будь-яких додаткових договорів до Договору.

Додатковим договором № 1 від 25.03.2009 внесено зміни до Договору, в тому числі відносно розміру процентної ставки.

Інформація щодо розміру ставки FIDR розміщується на сайті Банку www.otpbank.com.ua та на інформативних стендах у відділеннях Банку.

Отже, розмір процентної ставки за Договором є загальнодоступним та публічною інформацією, з огляду на що, відповідачі, зокрема ОСОБА_2, заперечуючи проти розміру нарахованих відсотків, мав можливість порахувати розмір відсотків самостійно або скористатися допомогою спеціаліста, чого не здійснив.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2, заперечуючи проти позовних вимог Банку, зокрема щодо природи нарахування відсотків, на спростування, наданих позивачем доказів щодо суми нарахованих відсотків, не надав належних та допустимих доказів, а лише зазначив, що незрозуміло за якими відсотковими ставками нараховувался заборгованість.

Положеннями частини 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Підпунктом 1.9.1. пункту 1.9. частини 2 Договору передбачено, що незважаючи на інші положення цього Договору, Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній Банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та/чи інших зобов'язань за цим Договором (в тому числі, але не виключно, встановлених п. 2.3.7. та ст. 3 цього Договору) чи іншими укладеними з Банком договорами та/або умов документів забезпечення. При цьому, зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення Банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Аналогічні вимоги щодо процедури дострокового стягнення заборгованості містяться і в підпункті 2.1.4.1. пункту 2.1.4. Додаткового договору від 25.03.2009.

З огляду на викладене, ключовим моментом процедури дострокового стягнення заборгованості є відправлення Банком досудової вимоги на адресу позичальника, а не отримання позичальником досудової вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи ПАТ «ОТБ Банк» 30 березня 2016 року за вих. № 3730 направив ОСОБА_1 досудову вимогу, в якій зазначив суму заборгованості, її складові та строк, у який необхідно виконати вимогу (т. 1, а.с. 27, 28).

Матеріали справи не містять доказів, що вимога Банку про погашення суми заборгованості за Договором виконана позичальником.

Після відправлення вимоги позичальнику Банк 04 квітня 2016 року звернувся до суду з даним позовом про дострокове стягнення всієї суми заборгованості.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо порушення Банком процедури дострокового стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором, а заперечення відповідача ОСОБА_2 з цих підстав необґрунтованими.

За вказаних обставин та наведених положень закону, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність у ОСОБА_1 заборгованості перед Банком та розміру грошового зобов'язання у сумі 72 694,13 доларів США.

Вирішуючи питання про стягнення заборгованості в іноземній валюті, суд виходить з наступного.

Грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадку, порядку та на умовах, встановлених законом.

В силу положень статей 192, 533 ЦК України та статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютним цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Саме такий правовий висновок висловлено Верховним Судом України в постановах від 24.09.2014 по справі № 6-145цс14, від 10.02.2016 по справі № 6-1680цс15, який у відповідності до вимог статті 360-7 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) є обов'язковим для суду.

Колегія суддів також дійшла висновку щодо наявності правових підстав для солідарного стягнення заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 ЦК України встановлено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом договору поруки поручитель та боржник відповідають перед банком як солідарні боржники.

З матеріалів справи також вбачається, що в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за Договором 26 листопада 2007 року між Банком та ОСОБА_2, строк дії якого до 26.11.2037, укладено Договір поруки № SR-006/1778/2007 (далі - Договір поруки) (т. 1, а.с. 26).

Пунктом 1.1. статті 1 Договору поруки передбачено, що за цим договором поручитель зобов'язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань.

В пункті 1.2. статті 1 Договору поруки сторони погодили, що поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов'язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає солідарному стягненню на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за Кредитнимдоговором№ ML-006/1778/2007від 26 листопада 2007 року у розмірі 72 694,13 доларів США, яка складається з тіла кредиту у розмірі 62 459,38 доларів США; нарахованих відсотків у розмірі 9 953,28доларів США; прострочених відсотків у розмірі 281,47 доларів США.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача ОСОБА_2, вказані у відзиві на апеляційну скаргу, щодо неможливості встановлення, чи заявлено позивачем позов в межах строку позовної давності, враховуючи наступне.

Сторони кредитного договору встановили як строк дії договору ‒ до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів. Таким чином, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів умовами договору визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до складу зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність ‒ це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлються тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, за зобов'язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 ‒ 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як вбачається з матеріалів справи позичальник ОСОБА_1 зобов'язаний був на виконання умов Договору щомісячно вносити необхідний платіж, який визначено Графіком платежів, який є невідємною частиною Договору, з урахування Графіку платежів до Додаткового договору (Додаток № 1).

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 здійснював погашення заборгованості у меншому розмірі ніж встановлено Графіком платежів.

Дійсно, як вбачається з розрахунку заборгованості на погашення заборгованості в травні 2014 року ОСОБА_1 внесено платіж на суму 703,83 доларів США, в червні 2014 року - 595,09 доларів США, в липні 2014 року - 635,34 доларів США, в серпні 2014 року - 696,39 доларів США, в вересні 2014 року - 609,80 доларів США, в жовтні 2014 року - 628,58 доларів США, в листопаді 2014 року - 668,08 доларів США, в грудні 2014 року - 0,05 доларів США (т. 2, а.с. 5).

Оскільки надані Банком розрахунки стосуються фактів, на які ОСОБА_2 посилається у відзиві на апеляційну скаргу, наявні правові підстави для врахування судом апеляційної інстанції наданих Банком нових доказів на спростування заперечень, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, останній платіж на виконання умов Договору ОСОБА_1 здійснив 02.12.2014 на суму 0,05 доларів США, тобто в меншому розмірі ніж встановлено Графіком платежів, а тому з даного моменту слід відраховувати порушення прав Банку на повернення отриманих позичальником грошових коштів.

З позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителя ПАТ «ОТП Банк» звернувся 01.04.2016, що підтверджується конвертом (т. 1, а.с. 38), тобто в межах строку позовної давності.

Колегія суддів не приймає до уваги заперечення ОСОБА_2 щодо долучення до матеріалів справи доказів, наданих Банком, та врахування їх при ухваленні рішення, оскільки згідно положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За приписами ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, враховуючи те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалю нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При зверненні ПАТ «ОТП Банк» до суду з позовом, відповідно до Закону України «Про судовий збір», підлягав сплаті судовий збір у сумі 28 892,79 грн., який позивачемсплачено, що підтверджується платіжним дорученням № 2901373008 від 21.03.2016 (т. 1, а.с. 3).

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою ПАТ «ОТП Банк» надав докази сплати судового збору у сумі 31 782,07 грн. (т. 1, а.с. 183).

Беручи до уваги викладене, з ОСОБА_1 та ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ПАТ «ОТП Банк» судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 28 892,79 грн., а також судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 31 782,07 грн. (28892,79х110%), що разом становить 60 674,86 грн., по 30 337,43 грн. з кожного.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» -задовольнити.

Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року - скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства «ОТБ Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2), ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за Кредитним договором № ML-006/1778/2007 від 26 листопада 2007 року у розмірі 72 694 (сімдесят дві тисячі шістсот дев'яносто чотири) долари США 13 центів.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»судовий збір на загальну суму 30 337 (тридцять тисяч триста тридцять сім) грн. 43 коп. по 15 168 (п'ятнадцять тисяч сто шістдесят вісім) грн. 72 коп. з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 05 березня 2018 року.

Головуючий О.Ф. Мазурик

Судді С.В. Кулікова

В.А.Кравець