Рішення № 7258532, 22.12.2009, Монастирищенський районний суд Черкаської області

Справа № 2 - 513/09

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2009 року м. Монастирище

Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді: Ротаєнко Д.С.

при секретарі: Пугач В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Монастирище цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення зарплати, оплати роботи в надурочний час, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся в суд із позовом до відповідача про стягнення зарплати, оплати роботи в надурочний час, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи, відшкодування моральної шкоди. Підставою своїх вимог вважає, те що між нею, ОСОБА_1 та суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2, 13.04.2009 року, укладений трудовий договір, який зареєстрований в установленому законом порядку в Монастирищенському районному центрі зайнятості за № 23610900149. Відповідно до цього договору вона прийнята на роботу продавцем із 13.04.2009 року, із визначенням режиму робочого дня – 4 годинного, із 8 до 12 годин або із 13 до 17 годин. 14.08.2009 року звільнена з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. За час роботи зі сторони роботодавця допущені системні порушення трудового законодавства, зокрема, введені надурочні роботи, не виплачена заробітна плата, розрахункові, відпускні і т. п. Всупереч встановленому в трудовому договорі скороченому робочому дню, роботодавець ввів та спонукав до виконання надурочних робіт. Замість 4 – годинного робочого дня режим роботи був визначений із 8 години до 19 години, тобто 11 – годинний робочий день без перерви на обід. Розрахунок за відпрацьовані фактично робочі дні належно не проведений. Робочий тиждень був визначений 6 – денний. Отже, при тижневій нормі робочого часу 24 години, фактично робочий час становив 66 годин (11 х 6 днів). Вважає, що різниця в часі роботи між фактично виконаною та передбаченою в трудовому договорі, становить надурочні роботи, які повинні бути оплаченими відповідно до ст. 106 КЗпП України в подвійному розмірі годинної ставки. Годинна ставка - 4 гривні 23 коп. Відповідно за періоди роботи: квітень 2009 року:фактично вона допущена до роботи із 30 березня 2009 року. Отже, весь квітень був робочим місяцем. Робочих днів – 27. Згідно до трудового договору вона повинна була відпрацювати 108 годин (27 днів х 4 години), а фактично відпрацьовано 297 години (27 днів х 11 годин). За 108 годин нарахування повинно становити 456 гривень 84 коп (108 годин х 4 гривні 23 копійки); за надурочних 189 годин (297 годин – 108 годин) нарахування повинно становити 1598 гривень 94 коп (189 годин х 8 гривень 46 копійок). Всього повинно бути нараховано та виплачено 2056 гривень 78 коп, а виплачено зарплати – 1256 гривень 31 коп. Отже, за квітень 2009 року недоплата зарплати становить 799 гривень 78 коп (2056 гривень 78 коп. – 1256 грн. 31 коп.). Травень 2009 року. Враховуючи, що травень має 31 день, але вихідних 4 дні, розрахунок недоплаченої зарплати становить: повинно бути виплачено 2056 гривень 78 коп., а виплачено фактично 1104 гривні. Отже, недовиплачена зарплата складає 952 гривень 78 коп. Червень 2009 року. Робочих днів 26, вихідних 4. Відповідно до трудового договору вона повинна відпрацювати 104 години (26 днів х 4 години), а фактично відпрацювала 286 годин (26 днів х 11 годин). Нарахування заробітної плати повинно бути проведено: за 104 години – 439 гривень 92 коп., за надурочні 182 годин (286 годин – 104 години) 182 години – 1539 гривень 72 коп (182 години х 8 гривень 46 коп.). Всього повинно бути нараховано та виплачено 1979 гривень 64 коп (1539 гривень 72 коп. + 439 гривень 92 коп.). Фактично виплачено 700 гривень. Отже, за червень недовиплата зарплати становить 1279 гривень 64 коп. Липень 2009 року. Робочих днів – 26, вихідних – 5. Всього повинно бути нараховано та виплачено 1979 гривень 64 коп (розрахунок аналогічний, як у червні 2009 року), однак, за липень зарплата взагалі не виплачена. Серпень 2009 року. 12 робочих днів, вихідних – 2. Нарахування зарплати повинно бути проведено: за 48 робочих годин (12 х 4) - 203 гривень 04 коп (48 годин х 4 гривень 23 коп.); за надурочні години – 84 години (132 годин - 48 годин) – 710 гривень 64 коп (84 годин х 8 гривень 46 коп.), всього повинно бути нараховано та виплачено 913 гривень 68 коп, але заробітна плата не виплачена. Отже, на час звільнення із роботи недовиплаечна зарплата становить 5925 гривень 21 коп. На день звільнення не нараховані відпускні, хоч за час роботи напрацьовано 9 днів відпускних. У грошовому виразі відпускні повинні визначитись в сумі 685 гривень 26 коп., із яких (36 годин х 4,23 гривень) + (63 години х 8 гривень 46 копійок). Відповідно до ст. 116 ч. 1 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Згідно до ч. 1 ст. 117 того ж Кодексу в разі невиплати із вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Середній заробіток за червень – липень 2009 року становить 1979 грн. 64 коп. Отже, починаючи з 14.08.2009 року за кожен місяць затримки виплати розрахункових відповідач повинен виплатити по 1979 грн. 64 коп. За три місяці із 14.08 до 14.01.2009 року сума нарахування повинна скласти 5938 грн. 92 коп. В зв»язку з чим ціна позову складає 12 549 гривень 39 коп. Крім того, їй нанесена значна моральна шкода. Невиплата зарплати за червень – липень – серпень 2009 року, відпускних на час звільнення є порушення її конституційного права на оплату праці. Вона незаконними діями роботодавця ОСОБА_2 поставлена у важке матеріальне становище, в стан приниження. Вона повинна затрачати додаткової зусилля на організацію власного життя. Вона переживає та страждає. Розмір моральної шкоди визначає в 3 000 гривень. Просить стягнути із відповідача на її користь невиплачену зарплату – 5925 грн. 21 коп., відпускних – 685 грн. 26 коп., середньомісячну зарплату за час затримки виплати розрахункових – 5938 грн. 92 коп., у відшкодування моральної шкоди – 3 000 гривень, а всього 15 549 грн. 39 коп.

На адресу суду від відповідача ПП ОСОБА_2 надійшло заперечення № 12149 від 07.12.2009 року, відповідно до якого в провадженні Монастирищенського районного суду знаходиться справа за позовом до нього ОСОБА_1 про стягнення зарплати, оплати роботи в надурочний час, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи, відшкодування моральної шкоди. ОСОБА_3 заявила позовні вимоги про стягнення зарплати, оплати роботи в надурочний час, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із роботи, відшкодування моральної шкоди у розмірі 15549,39 гривень. Вважає, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню із таких підстав. Відповідно до ст. 62 КЗпП України надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61). Мотивуючи його вину, позивач у позовній заяві вказала, що він, всупереч встановленому у трудовому договорі скороченому робочому дню, ввів та спонукав до виконання надурочних робіт і, що замість 4 – годинного робочого дня, був встановлений 11 – годинний робочий день без перерви на обід. Але поняття надурочної роботи не може вважатись стосовно неповного робочого часу. 13.04.2009 року між ним та позивачем був укладений трудовий договір, тривалість робочого часу, яким була передбачена 4 години. Позивач не заперечувала проти виконання роботи понад встановлену трудовим договором тривалість робочого часу з метою отримання більшого заробітку, так як він нараховував заробітну плату згідно відпрацьованого часу. Але поняття надурочної роботи не може вживатись стосовно неповного робочого часу. Працівник, що уклав трудовий договір із умовою про неповний робочий час, не може взагалі залучатись до надурочних робіт. Він може залучатись до роботи понад встановлену сторонами тривалість робочого часу лише на підставі взаємної домовленості з оплатою роботи, виходячи із звичайних розцінок, що мало місце і в їхньому випадку. Позивач помилково розцінив різницю в часі, між фактично виконаною та передбаченою в трудовому договорі, як надурочні роботи, які повинні бути оплачені в подвійному розмірі. Право на підвищену оплату виникає лише у тому разі, якщо працівник «залучався» власником до надурочної роботи. У даному випадку позивач добровільно продовжувала роботу після закінчення робочого дня, встановленого трудовим договором, і тому підстав для підвищеної оплати праці не було. Заробітна плата виплачувалась позивачу згідно відпрацьованого часу. Твердження позивача про те, що не надавалась обідня перерва, є таким, що не відповідає дійсним обставинам справи. Продавцеві (по даній справі – позивач) надавалась обідня перерва тривалістю одна година, даний час продавцем використовувався на власний розсуд. Згідно зі ст. 66 КЗпП України перерва не включається в робочий час. Тому, твердження позивача про те що ним були допущенні систематичні порушення трудового законодавства не відповідають дійсності. Він нараховував та виплачував заробітну плату відповідно до відпрацьованих позивачем годин, що зазначено в розрахунково – платіжних відомостях. Хоча позивач і залучався до роботи понад встановлену тривалість робочого часу, яка не може бути визнаною, як надурочні роботи, він сплатив позивачу заробітну плату за цей час у подвійному розмірі. Правильність нарахування заробітної плати позивачу підтверджено також і актом перевірки № 23 – 18 – 06/53 від 30.11.2009 року. У позовній заяві позивач вказує на недоплачену заробітну плату, яка становить 5 938,92 гривні, але змовчує про недостачу, яка була виявлена під час проведення ревізій 24.05.2009 року, 05.07.2009 та 08.07.2009 року. Розмір недостачі, виявленої у ході проведення ревізій, становить 10 565, 56 гривень. Також у позові позивач посилається на ч. 1 ст. 116 КЗпП України, яка зобов’язує власника провести із працівником повний розрахунок у день звільнення. Та у ч. 2 вищезазначеної статті вказано, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений в цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Заробітна плата позивачу виплачувалась щомісячно і в повному обсязі. Після проведення ревізій і виявлення недостачі, за його усним розпорядженням та домовленістю із позивачем, із заробітної плати частково утримувались кошти для покриття недостачі. Так, як позивач була звільнена з роботи 14.08.2008 року, а розмір недостачі покритий не був, про які ж тоді розрахункові може йти мова? Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі, організації, де вони працюють, можуть провадитись на наказом власника або уповноваженого ним органу: при відшкодуванні шкоди, заподіяної із вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136). Після припинення трудової діяльності позивач відмовилась добровільно покрити шкоду (недостачу). Після цього згідно зі ст.136 КЗпП України він звернувся із позовом до суду. Даний позов знаходиться в даний час на розгляді в суді. Виходячи із вищезазначеного, вважає, що позивач безпідставно висунув вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, так як це суперечить ч. 2 ст. 117 КЗпП України. Що стосується мотивації нанесення моральної шкоди, то вважає, що моральна шкода була нанесена йому неправомірними діями позивача. Також після звільнення позивача, з магазину зникли табелі та відомості про виплату заробітної плати, які там зберігалися. Виходячи із вищевикладеного, керуючись ст. 128 ЦПК України, просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні позивач повністю підтримала позовні вимоги та пояснила, що згоди на відрахування з її заробітної плати коштів у травні 2009 року в сумі 342 гривні та 31 гривні за червень 2009 року за пошкоджений товар, а також на те, щоб за рахунок її заробітної плати була погашена недостача товару, яка була виявлена при ревізіях, не давала. Табелі обліку робочого часу знаходились у відповідача і їх вона не викрадала. Про проведення відрахувань із зарплати в сумі 373 гривні вперше дізналася з наданих відповідачем документів у судове засідання. Крім основної роботи, вона виконувала і інші, в тому числі прибирали магазин та територію. Коли вона хворіла, за неї працювала ОСОБА_4 Відгули їй не надавались за роботу в вихідні дні. Працювали вдвох із ОСОБА_4, так як в магазині багато товару і одному дуже важко слідкувати, щоб його хтось не викрав. Розрахунок заробітної плати проводила із розрахунку 4 гривні 23 коп за 1 годину тому, що так пояснювала їй ОСОБА_5, яка працювала бухгалтером, про розмір нарахованої відповідачем заробітної плати. Заробітну плату за квітень та травень їй виплатили, за червень 700 гривень. Іншу частину заробітної плати за червень та зарплату за липень і серпень не отримала взагалі. Накази про відрахування із заробітної плати не видавались відповідачем і з ними він її не знайомив. Заяву про звільнення за власним бажанням не писала. Після 14.08.2009 року на роботу не виходила тому, що відповідач сказав, що її більше не допустить до роботи. Моральну шкоду просить стягнути в розмірі 3 000 гривень, які має намір витратити на лікування та покращення свого здоров”я. 14.08.2009 року вона була на роботі, так як проводилась ревізія і відповідач сказав, що вони у нього більше не працюють. Про розмір заробітної плати відповідач їх не повідомляв. Вважає, що надані відповідачем норми відробітку годин не відповідають дійсності. Просить задоволити позовні вимоги, зазначенні у заяві.

Відповідач позов не визнав , вважає, що він не підлягає до задоволення, так як зарплату він виплатив, а іншу частину було стягнуто в рахунок відшкодування недостачі товарів, яка була виявлена за актами ревізій, які підписала ОСОБА_1 та ОСОБА_4 Кошти в сумі 373 гривні були відраховані за його усним розпорядженням із позивача за пошкоджений товар. Також за усним розпорядженням і було відраховано з зарплати позивача в рахунок погашення шкоди іншу частину заробітної плати за червень, заробітну плату за липень та серпень. Позивач погодилась таким чином покрити шкоду. Позивач сама хотіла більше працювати, щоб більше заробити грошей. ЇЇ ніхто не примушував так довго працювати. Надурочні роботи та компенсацію за відпускні ним виплачено, що підтверджується актом перевірки інспектора праці. Рішення про звільнення було прийнято 14.08.2009 року. Позивач був у цей день на роботі, так як проводилась ревізія. Середньомісячний заробіток немає підстав нараховувати, так як був спір про розмір зарплати в зв”язку із недостачею. Підтримує повністю пояснення свого представника.

Представник відповідача - ОСОБА_6 вважає, що позов не підлягає до задоволення, так як позивач сам ініціював такий режим роботи. Кошти їй виплачені в повному обсязі. Позивач не надала доказів, що їй заподіяна моральна шкода, так як пояснила, що не працює, а наданий листок непрацездатності спростовує цей факт. Також позивач взяла в рахунок заробітної плати фотоапарат вартістю 850 гривень. Після виявленої недостачі добровільно погодилась віддати в рахунок погашення її заробітну плату, а тому підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відсутні. Акт перевірки інспектора праці вказує на вірність оплати робочого часу позивача відповідачем. Просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення виходячи із наступного:

- згідно положень ст. 10 ЦПК України, які роз»яснювались судом сторонам та відповідають положенням ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;

- відповідно ч.2 ст.57 ЦПК України пояснення сторін та їх представників, не допитаних в якості свідків, не є доказами у справі;

- ні позивач, ні представник відповідача, ні відповідач клопотання про допит їх в якості свідків суду не заявили, тому суд розглядає справу на підставі досліджених доказів під час судового розгляду: досліджених матеріалів справи;

- суд вважає, що позов у частині стягнення компенсації за невідбуту відпустку в сумі 685 гривень 26 коп, дорахування оплати праці в надурочний час не підлягає до задоволення, виходячи із наступного:

- відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень;

- згідно ст. 106 КЗпП України за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки;

- відповідно до ст.107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі:

- згідно ст.62 КЗпП України надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня;

- відповідно п.16. Постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при вирішенні спорів про оплату роботи в надурочний час, що передбачене ч.4 ст.106 КЗпП України положення про заборону компенсації надурочних робіт шляхом надання відгулу поширюється і на випадки їх виконання у святкові, неробочі та вихідні дні. В разі проведення таких робіт за розпорядженням або з відома роботодавця години роботи понад нормальну тривалість робочого дня, а в разі підсумованого обліку робочого часу - понад установлений робочий час в обліковому періоді оплачуються при погодинній системі оплати праці - у подвійному розмірі годинної ставки, а при відрядній системі - шляхом доплати 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою (ст.106 КЗпП), і в тому разі, коли ці роботи було виконано без додержання умов і порядку залучення до них . Робота працівника з неповним робочим днем понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості повного робочого дня не вважається надурочною і оплачується в одинарному розмірі. Так само не є надурочною робота працівника з ненормованим робочим днем понад установлену норму робочого часу, крім випадків виконання за дорученням роботодавця роботи, що не входила до кола його обов'язків. Працівникам, які залучались до роботи у святковий чи неробочий день, вона оплачується за години, відпрацьовані в ці дні: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; тим, чия праця оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної такої ставки, а тим, хто одержує місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо ця робота провадилась у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної такої ставки, якщо цю норму було перевищено. На бажання працівника, який працював у святковий або неробочий день, йому може бути надано інший день відпочинку за умови, що робота в цей день виконувалась понад установлену місячну норму робочого часу. Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі у подвійному розмірі; - згідно ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки; - суд вважає, що позов в частині стягнення компенсації за невідбуту відпустку в сумі 685 гривень 26 коп, дорахування оплати праці в надурочний час не підлягає до задоволення, оскільки, виходячи із розміру нарахованої відповідачем позивачу заробітної плати з 1 квітня 2009 року до 14.08.2009 року (а.с.14-18) відповідач повністю виплатив зазначені кошти, що підтверджується частково актом перевірки інспектора праці (а.с.19-20), та, виходячи із трудового договору, згідно якого оплата праці позивачу здійснюється в розмірі 50 % мінімальної заробітної плати за 4 години роботи (а.с.4), та розміру мінімальної заробітної плати у відповідності до ст.55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» ( із змінами, внесеними згідно із Законами N 908-VI ( 908-17 ) від 03.02.2009, N 1080-VI ( 1080-17 ) від 05.03.2009, N 1131-VI ( 1131-17 ) від 17.03.2009, N 1402-VI ( 1402-17 ) від 21.05.2009, N 1498-VI ( 1498-17 ) від 10.06.2009, N 1534-VI ( 1534-17 ) від 23.06.2009, N 1608-VI ( 1608-17 ) від 21.08.2009 N 1688-VI ( 1688-17 ) від 23.10.2009 N 1715-VI ( 1715-17 ) від 06.11.2009), відповідно до якої встановлено розмір мінімальної заробітної плати з 1 квітня 2009 року - 625 гривень, з 1 липня 2009 року - 630 гривень;

- суд вважає, що позов про стягнення заробітної плати підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного:

- відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами;

- згідно укладеного договору між позивачем та відповідачем, відповідач зобов»язувався виплатити за виконання позивачем протягом місяця трудових обов»язків на протязі 4 годин в день, заробітну плату в розмірі 50% мінімальної заробітної плати (а.с.4);

- відповідно ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін;

- відповідно ст. 55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» з відповідними змінами і доповненнями розмір мінімальної заробітної плати встановлено з 1 квітня 2009 року - 625 гривень, з 1 липня 2009 року - 630 гривень ;

- разом з тим, відповідач з врахуванням відпрацьованого позивачем часу нарахував їй заробітну плату за квітень 2009 року в сумі 1531,09 грн, за травень -1765,88 грн, за червень – 1407 грн, за липень – 1397,40 грн, за серпень – 657, 47 грн, а всього 6758 грн 84 коп (а.с.14-18);

- із зазначеної заробітної плати було сплачено податків та обов»язкових платежів на суму 1224 гривні 65 коп ( 276,52 грн+ (660,93-342) + (285,10-31) грн + 122, 73 + 252,37 ) (а.с.14-18);

- позивач не заперечує виплату їй заробітної плати в нарахованому розмірі відповідачем у квітні 2009 року – 1256 гривень 31 коп, в травні 1104 грн, в червні 700 гривень, а всього 3060,31 грн ;

- виходячи із розміру нарахованої та виплаченої позивачу заробітної плати, суд вважає, що стягненню на користь позивача підлягає сума 2473, 88 гривень ( 6 758,84- 1224,65- 3060,31 грн = 2473, 88);

- згідно ст. 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати;

- відповідно ст.127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми; 2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію; 3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136);

- суд вважає, що пояснення відповідача, що 342 гривні та 31 гривня не підлягає стягненню на користь позивача, так як були ним відраховані за пошкодження товару, не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині, так як відповідно до ст. 136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду;

- відповідач не надав суду доказів, що з вказаним рішенням він ознайомив позивача, позивач зазначені підстави та обставини оспорює, відповідач доказів заподіяння позивачем зазначеної шкоди з його вини, суду не надав;

- відповідно ст.138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу;

- згідно ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського риску, а також за неодержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або повноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене; - суд вважає, що пояснення позивача, відповідача та його представника, акти ревізій про недостачу товару не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову в частині стягнення заробітної плати, так як у відповідності до ст.136 КЗпП України доказів заподіяння шкоди, зазначеної в актах ревізії, та шкоди, заподіяної пошкодженням товару, саме позивачем, відповідач суду не надав; - суд вважає, що пояснення відповідача та його представника про те, що позивач взяла в рахунок заробітної плати фотоапарат вартістю 850 гривень, не може бути підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині, так як жодних доказів, крім своїх пояснень, які не є доказом у відповідності до ч.2 ст.57 ЦПК України, даного факту суду не надав;

- не підлягає до нарахування позивачу зарплата за виконання робіт не передбачених трудовим договором, про які вона дала пояснення, так як доказів виконання таких робіт не надала, а її пояснення відповідно до ч.2 ст.57 ЦПК України не є доказом;

- в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позов підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного:

- згідно ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу; - відповідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму;

- згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору;

- відповідно п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку; - відповідно ст.11 ЦПК України, який прийнятий пізніше, чим КЗпП України, с уд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, тому суд вважає, за необхідне стягнути середній заробіток в межах пред»явленого позову позивачем – за три місяці; - згідно п. 21 зазначеної Постанови при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями) « Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» ; - відповідно до п.2 Постанови КМ України від 8 лютого 1995 року № 100 із змінами і доповненнями « Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» о бчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата; - відповідно до п.3 Постанови КМ України від 8 лютого 1995 року № 100 із змінами і доповненнями « Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші);виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі; - згідно наданих відповідачем розрахунково-платіжних відомостей (а.с.14-18) позивачу за останні два місяці роботи (червень, липень) нараховано 1407 гривень та 1397,4 гривень, що становить 2 804,40 гривень. Середній заробіток становить 1402 гривні 20 коп ( 2804,40 : 2 = 1402,2), тому стягненню на користь позивача за період, зазначений в позовній заяві в три місяці з 14.08.2009 року до 14.11.2009 року, підлягає середній заробіток в сумі 4 206 гривень 60 коп ( 1402,2 х 3 = 4206,6); - суд вважає, що позов в частині відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню, виходячи із наступного: - відповідно ч.1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя; - позивач суду належних доказів заподіяння йому моральної шкоди не надав, так як надана позивачем копія листа непрацездатності і її пояснення, що невиплачену заробітну плату позивач має намір використати на покращення свого стану здоров»я, не свідчать про наявність підстав, зазначених в ч.1 ст.237-1 КЗпП України, пояснення сторони не є доказом відповідно ч.2 ст.57 ЦПК України;

- в задоволенні позову в іншій частині відмовити, так як позивач не надав суду доказів для задоволення його в повному обсязі;

- судові витрати на підставі ст.88 ЦПК України підлягають стягненню на користь держави із відповідача пропорційно задоволеним вимогам;

- рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах платежу за один місяць підлягає негайному виконанню на підставі ст.367 ЦПК України.

Н а підставі викладеного та керуючись ст.ст. 21, 47, 50, 62, 83, 94, 106-107, 110, 116-117, 127, 130, 136, 138, 237-1 КЗпП України, ст.ст.3, 5, 6, 7, 8, 10, 11, 14, 57, 60, 88, 158-159, 213-215, 367 ЦПК України, Законом України “Про Державний бюджет України на 2009 рік» ( із змінами, внесеними згідно із Законами N 908-VI ( 908-17 ) від 03.02.2009, N 1080-VI ( 1080-17 ) від 05.03.2009, N 1131-VI ( 1131-17 ) від 17.03.2009, N 1402-VI ( 1402-17 ) від 21.05.2009, N 1498-VI ( 1498-17 ) від 10.06.2009, N 1534-VI ( 1534-17 ) від 23.06.2009, N 1608-VI ( 1608-17 ) від 21.08.2009 N 1688-VI ( 1688-17 ) від 23.10.2009 N 1715-VI ( 1715-17 ) від 06.11.2009), Постановою КМ України від 8 лютого 1995 року № 100 із змінами і доповненнями « Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд

в и р і ш и в :

Позов задоволити частково.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з травня 2009 року до серпня 2009 року в сумі 3 041 гривня 11 коп, середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку з 14.08.2009 року до 14.11.2009 року в сумі 4 206 гривень 66 коп, а всього 7 247 (сім тисяч двісті сорок сім) гривень 71 коп.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 72 (сімдесят дві) гривні 48 коп.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи на користь Головного управління Державного казначейства України р/р 31216259700318 УДК в Монастирищенському районі Черкаської області МФО854018, код 22050000, УЄ ДРПУ 22809162 з обов"язковою поміткою "За ІТЗ до Монастирищенського районного суду Черкаської області" в сумі 120 (сто двадцять) гривень 00 коп.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення до апеляційного суду Черкаської області через Монастирищенський районний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Черкаської області через Монастирищенський районний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

Суддя : Д.С.Ротаєнко

Справа № 2 - 513/09

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2009 року м. Монастирище

Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді: Ротаєнко Д.С.

при секретарі: Пугач В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Монастирище цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення зарплати, оплати роботи в надурочний час, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи, відшкодування моральної шкоди,

в и р і ш и в :

Позов задоволити частково.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з травня 2009 року до серпня 2009 року в сумі 3 041 гривня 11 коп, середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку з 14.08.2009 року до 14.11.2009 року в сумі 4 206 гривень 66 коп, а всього 7 247 (сім тисяч двісті сорок сім) гривень 71 коп.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 72 (сімдесят дві) гривні 48 коп.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи на користь Головного управління Державного казначейства України р/р 31216259700318 УДК в Монастирищенському районі Черкаської області МФО854018, код 22050000, УЄ ДРПУ 22809162 з обов"язковою поміткою "За ІТЗ до Монастирищенського районного суду Черкаської області" в сумі 120 (сто двадцять) гривень 00 коп.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення до апеляційного суду Черкаської області через Монастирищенський районний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Черкаської області через Монастирищенський районний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

Суддя : Д.С.Ротаєнко