Постанова № 72583504, 01.03.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1095/18

Номер справи місцевого суду: 522/7356/17

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: Громіка Р.Д.,

Черевка П.М.,

при секретарі: Бахірко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, треті особи: Публічне акціонерне товариство «АБ Південний», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про звільнення майна з-під арешту,-

В С Т А Н О В И Л А:

19 квітня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, треті особи: Публічне акціонерне товариство «АБ Південний», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про звільнення майна з-під арешту.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 28.12.2005р. між ОСОБА_6, ОСОБА_4 та АБ «Південний» в забезпечення виконання кредитних зобов'язань за кредитним договором було укладено договір іпотеки №3615, згідно якого вони передали в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1

З метою врегулювання спірних питань за договором кредиту між АБ «Південний» та ОСОБА_6, ОСОБА_4 необхідно було укласти договір про задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок заставленого майна.

Проте під час звернення до нотаріуса з проханням укласти такий договір було повідомлено, що в Єдиному Реєстрі речових прав на нерухоме майно існують обтяження, що перешкоджають відчуженню іпотечного майна: постанова про арешт майна боржника ОСОБА_4 (1/2 частина квартири) та оголошена заборона на його відчуження серія та номер:40006824, видана 22.12.2014р. Першим Малиновським ВДВС ОМУЮ, ВП №40006824 в рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Малиновського районного суду м.Одеси виданого 26.06.2013р. щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк» грошової суми у розмірі 162 493,67 гривень.

В подальшому вказане виконавче провадження було закінчено. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, у державного виконавця відсутні повноваження щодо скасування за заявою позивача постанови. Зазначені підстави унеможливлюють виконання своїх зобов'язань за договором кредиту та іпотеки. На підставі зазначеного ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом та просив його задовольнити в повному обсязі, з наведених у позовній заяві правових підстав.

В судовому засіданні представник ПАТ «Дельта Банк» просив відмовити у задоволенні позову.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 25 травня 2017 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони по справі не з'явились, але про розгляд справи вони сповіщались неодноразово належним чином та завчасно.

Відповідно до ст. 128 ЦПК України судова повістка надсилалась позивачу ОСОБА_4 за адресами, які наявні у матеріалах справи, однак відповідно до відмітки на поштовому відправленні, позивач за адресою місця його реєстрації не проживає.

Згідно ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Тому у відповідності до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка належним чином повідомлених сторін у судове засідання не перешкоджає розглядові справи та доступі до суду апеляційної інстанції.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 01.03.2018 року.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали цивільної справи, законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в повному обсязі за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 грудня 2005 року між Акціонерним банком «Південний» та ОСОБА_7, ОСОБА_4 у забезпечення виконання кредитного договору №В351 від 19 грудня 2005 року та додаткової угоди до кредитного договору від 28 грудня 2005 року, було укладено іпотечний договір, за яким в іпотеку АБ «Південний» було передано нерухоме майно -двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.10-13), договір посвідчений нотаріально та зареєстрований за №6615 та 04.09.2006р. до даного договору внесено зміни(а.с.14-15).

06 жовтня 2009 року між АБ «Південний» та ОСОБА_4 укладено договір поруки у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №В 351 від 19.12.2005р. та всіх додаткових угод (а.с.17).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речового права на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 04.04.2017р., 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 на праві власності, з 11.09.2006р. вказана квартира знаходиться в іпотеці згідно договору іпотеки Р№3615 від 28.12.2005р. та додаткового договору до від 11.09.2006р., де іпотекодержателем є АБ «Південний», а ОСОБА_4 є майновим поручителем, у зв'язку з чим внесена заборона на відчуження за реєстр. №2756666 (а.с.7-9).

Згідно інформації про виконавче провадження №40006824 від 22.02.2017р. з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, Першим Малиновським ВДВС Одеського міського управління юстиції зареєстровано виконавче провадження за виконавчим листом виданим Малиновським районним судом м.Одеси від 26.06.2013р. №1519/2-4817/11 щодо боржника ОСОБА_4, де стягувачем є ПАТ «Дельта банк» закінчено 10.06.2013р. Виконавче провадження було відкрито за постановою від 27.09.2013р., 22.12.2014р. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошено заборона на його відчуження, 31.12.2014р. виконавче провадження постановою державного виконавця закінчено за п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з направленням провадження за належністю до іншого відділу ДВС (а.с. 18-20, 21, 23-24, 25-26, 27-29).

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ч.1 ст.575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. У разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (ч.1 ст.589 ЦК України).

У ст. 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що, у зв'язку з накладенням арешту відповідно до зазначеної постанови ДВС на іпотечну квартиру, позивач позбавлений можливості реалізувати іпотечне майно з метою погашення заборгованості за кредитним договором. Державна виконавча служба та ПАТ «Дельта банк» не мають правових підстав для звернення стягнення на заставлене майно на користь стягувачів, які не є заставодержателями.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України, що набрав чинність з 15 грудня 2017 року, зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року,цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічні положення містяться у статтях 10, 60 ЦПК України (2004р)..

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Аналогічні положення містяться у статті 212 ЦПК України (2004р.).

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Аналогічні положення містяться у статті 57 ЦПК України (2004р.).

Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак в порушення положень ст. ст. 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства позивач був зобов'язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а відповідач - ті обставини, на які він посилався як на заперечення проти позову.

З матеріалів справи вбачається, що 17 листопада 2006 року між Акціонерним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір №11079320000, за яким Банк на дав позичальнику кредитні кошти.

Одночасно в якості забезпечення зобов'язань за кредитним договором між Акціонерним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_4 був укладений договір поруки №60782, за яким поручитель зобов'язався відповідати перед Банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань за кредитним договором.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2011 року по справі №2/1519/4817/11 позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задоволено. Суд стягнув солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за яким ПАТ «УкрСиббанк» відступив, а ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги до боржників за кредитними договорами та договорами забезпечення, зокрема, за вказаним кредитним договором та договором поруки.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 03 червня 2013 року задоволена заява ПАТ «Дельта Банк» про заміну сторони виконавчого провадження: стягувача ПАТ «УкрСиббанк» у виконавчому провадженню по виконанню заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2011 року по справі №1519/2-4817/11 про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_4, на його правонаступника ПАТ «Дельта Банк».

Постановою першого Малиновського ВДВС Одеського міського управління юстиції від 27 вересня 2013 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_7 та ОСОБА_4 грошової суми в розмірі 162 493,67 гривень на підставі виконавчого листа №1519/2-4817/11, виданого Малиновським районним судом м. Одеси.

У зв'язку з невиконанням боржниками вимог виконавчого листа в добровільному порядку, першим Малиновським ВДВС Одеського міського управління юстиції 22 грудня 2014 року винесено постанову про арешт майна боржників та оголошення заборони на його відчуження, за якою накладено арешт на все майно, що належить боржникам та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить їм.

Постановою першого Малиновського ВДВС Одеського міського управління юстиції від 31 грудня 2014 року зазначено виконавче провадження закінчено за п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з передачею провадження за місцем проживання боржника ОСОБА_4: АДРЕСА_1, що територіально підвідомче першому Приморському ВДВС Одеського міського управління юстиції.

30 червня 2016 року постановою першого Приморського ВДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області виконавчий лист №1519/2-4817/11, виданий Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_4 грошової суми в розмірі 162 493,67 гривень повернуто стягувачу ПАТ «Дельта Банк» за п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з тим, що у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо з'ясувати місце проживання та перебування боржника-фізичної особи, що не позбавляє стягувача повторно пред'явити виконавчий лист до виконання (ч.5 ст. 47 цього Закону).

Згідно частини 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», який був чинний на час виконання зазначених вище виконавчих дій, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.

Тому, у даному випадку законодавством не було передбачено обов'язок державного виконавця зняти арешт з майна у разі направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби.

У частині 4 ст. 54 цього Закону зазначено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Отже, лише після звернення стягнення на заставлене майно державний виконавець повідомляє застоводержателя, а не заставодавця, про те, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду(частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України). Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. А також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси (ст. ст. 45, 46 ЦПК України).

У абзаці 2 п. 11 постанови № 14 Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року Верховний Суд України роз'яснив, що, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Таким чином, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Аналізуючи зазначені норми права, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, з'ясовуючи вказані обставини та оцінюючи наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що в судовому засіданні позивачем не доведено належними та допустимими доказами те, що відповідач, перший Малиновський відділ державної виконавчої служби м.Одеси, порушує його права.

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те що, оскільки в судовому засіданні не доведено порушення прав позивача відповідачем, тому у відповідності до ст. ст. 15,16 ЦК України його право не підлягає захисту судом.

Аналогічна право позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14, яка у відповідності до ч. 1 ст. 360-1 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Отже, вимоги позивача ОСОБА_4 є незаконними, необґрунтованими й не підлягають задоволенню.

Порушення норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 263, 264 ЦПК України та норм матеріального права, а саме, ст. ст. 15, 16 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі ч.ч. 1 та 13 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі апеляційної скарги третя особа, ПАТ «Дельта Банк», поніс та документально підтвердив сплату судового збору в сумі 704 гривні (а.с. 84), тому з позивача ОСОБА_4 на користь третьої особи, слід присудити судовий збір в сумі 704 гривні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, судова колегія, судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, треті особи: Публічне акціонерне товариство «АБ Південний», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про звільнення майна з-під арешту відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (ЄДРПОУ 34047020, МФО 380236, адреса знаходження: м.Київ вул.Щорса, 36Б) судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 704 гривні.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 01 березня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

Р.Д.Громік

П.М.Черевко