Рішення № 72580999, 22.02.2018, Турківський районний суд Львівської області

Справа № 458/683/17

2/458/14/2018

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 лютого 2018 року Турківський районний суд Львівської області в складі судді Строни Т.Г., за участю секретаря Сисан С.І., розглянувши в місті Турці Львівської області позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи: Турківська міська рада Львівської області, Відділ містобудування та архітектури Турківської районної державної адміністрації Львівської області, про заборону самочинного будівництва та знесення самочинно збудованої споруди,

встановив:

13.07.2017 року до суду із даним позовом звернулася ОСОБА_1.

Посилається на те, що вона проживає із сім’єю в м. Турка Львівської області, в будинку № 23, на вулиці ОСОБА_4, в квартирі № 5.

По сусідству, в квартирі № 6, проживають ОСОБА_2 з дружиною, ОСОБА_3.

Спочатку вони жили в нормальних відносинах, але в червні 2017 року відповідач ОСОБА_2 розпочав ремонт в своїй квартирі. Під час цього ремонту в своїй квартирі ОСОБА_2 почав будівництво на сходинковій площадці їх будинку біля дверей її квартири. Він вимурував цегляну стінку біля вхідних дверей в її квартиру, так що їй важко відкривати двері, та захопив спільний коридор.

З приводу самочинного будівництва та захоплення коридору спільного користування вона 03.07.2017 року звернулася із заявою в Турківську міську раду.

04 липня 2017 року комісією Турківської міської ради в складі ОСОБА_5 - начальника відділу містобудування та архітектури Турківської РДА, ОСОБА_6 - спеціаліста по будівництву Турківської міської ради, ОСОБА_7, заступника міського голови, було розглянуто її заяву.

Комісією складено акт, в якому вказано, що відповідач ОСОБА_2 проводить роботи по облаштуванню ванної кімнати у власній квартирі без отримання на це відповідного дозволу.

Також комісія рекомендувала їй звернутися до суду для вирішення питання законності зайняття спільного коридору гр. ОСОБА_2

Факт самочинного будівництва ванної кімнати на площадці спільного коридору підтверджується актом від 04.07.2017 року, складеним комісією Турківської міської ради.

Самовільне захоплення частини спільного коридору та облаштування там ванної кімнати порушує її право на користування спільним коридором, вона також позбавлена доступу до балкону, так як це все захоплено подружжям ОСОБА_2, чим позбавили її зручного доступу до її квартири та грубо порушили її права.

Просить суд:

1. Визнати будівництво відповідачами ванної кімнати в спільному коридорі житлового будинку № 23 по вул. В. Стуса в м. Турка Львівської області самочинним;

2.Усунути перешкоди в користуванні спільним коридором шляхом знесення самочинно збудованої ванної кімнати;

3.Зобов’язати відповідачів знести самочинно збудовану ванну кімнату в спільному коридорі, а в разі відмови відповідачів добровільно знести самочинну споруду, провести примусове знесення за їхній рахунок;

4.Стягнути з відповідачів на її користь судові витрати (судовий збір та послуги із надання правової допомоги).

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позов підтримала і надала суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Додатково пояснила, що вона не надавала дозволу відповідачам на будівництво стіни в загальному коридорі; вперше з цього приводу вона звернулася до міської ради в 2013 році. А в 2017 році відповідачі стали облаштовувати в перегородженій частині коридору ванну кімнату, стукали в стіну. Встановлена на коридорі стіна заважає їй користуватися загальним коридором, причому в цю стіну б'ються вхідні двері до її кімнати, їх неможливо відкрити. Дозволу на перегородження спільного коридору та захоплення спільного балкону вона не надавала.

В судовому засіданні представник позивачки, адвокат ОСОБА_8, позов підтримав і надав пояснення, аналогічні викладеним позивачкою.

В судовому засіданні відповідачі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, позов не визнали і пояснили, що, дійсно, в 2009 році за згодою позивачки вони встановили у спільному коридорі на другому поверсі стіну, відгородивши собі спільний балкон, і позивачка не може користуватися цим коридором і балконом. Зробили вони це без дозволу міської ради та віддділу архітектури. Однак з того часу пройшло більше трьох років, і вони просять суд застосувати строк позовної давності, у зв'язку із чим відмовити ОСОБА_1 у позові.

В судовому засіданні представниця Турківської міської ради Львівської області, ОСОБА_9, пояснила, що відповідачі провели будівельні роботи по установці стіни та облаштуваннню ванної кімнати в загальному коридорі будинку 23 на вул. В.Стуса в м.Турці без дозволу міської ради. По даний час відповідачі не зверталися до міської ради із заявою про надання відповідного дозволу. При цьому позивачка із 2013 року постійно скаржиться на дії відповідачів, оскільки зведена стіна заважає їй користуватися спільними коридором і балконом, а також скаржиться на те, що відповідачі в загальному коридорі установили каналізацію. При вирішенні даного позову покладається на думку суду.

В судовому засіданні представник Відділу містобудування та архітектури Турківської РДА Львівської області, ОСОБА_5, пояснив, що їх відділ не надавав відповідачам дозволу на установку стіни та облаштування ванної кімнати і каналізації. Все це вони побудували самочинно, що встановлено на місці при виході комісії міської ради, про що складено акт від 04.07.2017 року.

Вислухавши учасників справи, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що будинок № 23 на вулиці Василя Стуса в м. Турці Львівської області перебуває в комунальній власності Турківської міської ради Львівської області.

Позивачка ОСОБА_1 є співвласницею квартири № 5 в будинку № 23 на вул. Василя Стуса в м. Турці Львівської області та спільного коридора на другому поверсі даного будинку, а також балкону.

Відповідачі ОСОБА_13 та ОСОБА_3 є співвласниками квартири № 6 на вул. Василя Стуса в м. Турці Львівської області та спільного коридора на другому поверсі даного будинку, а також балкону.

На другому поверсі даного будинку, між квартирами 5 та 6 існує спільний коридор, із якого був вихід на спільний балкон.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 самочинно, без будь-яких дозвільних документів, без дозволу Турківської міської ради Львівської області перегородили спільний коридор на другому поверсі між квартирами № 5 та № 6 будинку № 23 на вулиці В.Стуса в м. Турка Львівської області та на цій частині спільного коридору провели будівельні роботи із влаштування ванної кімнати, що заважає позивачці ОСОБА_1 користуватися цим спільним коридором і балконом, - на даний час позивачка може відкрити вхідні двері, що прилягають до самовільно облаштованої стіни, лише перпендикулярно, навстіж їх відкрити неможливо; своїми діями відповідачі позбавили позивачку зручного доступу до її квартири та порушили її право як співвласниці на володіяння та користування спільними коридором та балконом, до яких вона доступу вже не має.

Наведені вище обставини визнаються учасниками справи, суд не має обгрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання, а тому відповідно до ч. 1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України наведені вище обставини доказуванню не підлягають.

Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

В силу ст. 13 ЦК України особи зобов'язані утримуватися від дій, які могли би порушити права третіх осіб.

В силу Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання щодо будівництва вирішують органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статей 216-219 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність зобов'язує.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на справі спільної власності (спільне майно).

Відповідно до ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.383 Цивільного кодексу України, де зазначено власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно до Постанови № 6 від 30.03.2012 року Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" зазначено, що вирішуючи позови про знесення самовільно збудованих (прибудованих, надбудованих) балконів, мансард, горищ тощо у багатоповерхових багатоквартирних будинках, суди повинні враховувати, що положення статті 376 ЦК до цих правовідносин не застосовуються, оскільки такі правовідносини врегульовано іншими нормами законодавства, зокрема статтею 383 ЦК та відповідними нормами Житлового кодексу України щодо власників квартир.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. № 572 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 р. № 45 затверджено Правила користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків (надалі – Правила). Ці Правила визначають порядок користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків. Відповідно до ст. 4 цих Правил власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків і гуртожитків мають право на: своєчасне отримання житлово-комунальних послуг належної якості згідно із законодавством; відшкодування збитків, завданих їх майну та/або приміщенням, шкоди, заподіяної їх життю чи здоров'ю внаслідок незадовільного утримання будинку, гуртожитку або ненадання чи надання не в повному обсязі послуг, відповідно до законодавства; переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, гуртожитку, з дозволу власника будинку (квартири), власника гуртожитку (житлового приміщення у гуртожитку) та органу місцевого самоврядування, що видається в установленому порядку.

Відповідно до вимог ч.2 ст.10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) здаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Враховуючи наведені вище вимоги законів та встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення.

Посилання позивачки на те, що самочинно збудована стіна, яка перегородила спільний коридор та закрила доступ до спільного балкону, створює їй незручності і порушує її права як співвласниці коридору та балкону, суд вважає такими, що заслуговують на увагу, ці твердження ґрунтуються на вимогах закону.

Що стосується вимоги відповідачів про застосування строку позовної давності, суд вважає, що позивачкою строк давності не пропущений, оскільки вона є і по даний час співвласницею спільного коридору та балкону, ніхто її права власності не позбавляв, також співвласниками коридору і балкону є в тому числі Турківська міська рада, яка не надавала дозволу на здійснення будь-яких перебудов у спільному коридорі, вчинене порушення прав позивачки є триваючим.

Посилання відповідачів на те, що ними перегороджено коридор, перекрито вихід на спільний балкон та здійснено облаштування ванної кімнати ще в 2009 році за згодою позивачки, нічим не підтверджуються. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, пояснили лише, що в спільному коридорі вони не проживають, знають про домовленість між сторонами зі слів відповідачів; однак також пояснили, що між сторонами були суперечки із цього приводу; також свідки не пояснили, яка конкрентно домовленість була між сторонам. Окрім цього, свідки є добрими знайомими і друзями відповідачів, вони перебувають у добрих стосунках із відповідачами, самочинна побудова особисто їм не заважає, а тому підстав довіряти їм в повному обсязі у суду немає.

Відповідно до статей 133, 137, 141 ЦПК України стягненню із відповідачів підлягають понесені позивачкою витрати зі сплати судового збору в сумі 640 гривень та витрати із надання професійної правничої допомоги адвоката в сумі 640 гривень.

Також відповідно до п. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" стягненню із відповідачів підлягає недоплачений судовий збір в сумі 704 гривні 80 коп.

На підставі наведеного вище та керуючись статтями 2, 10, 263, 265 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 13, 216-219, 321, 327, 376, 383 Цивільного кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. № 572 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 р. № 45), суд

ухвалив:

позов задовольнити.

Визнати будівництво ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ванної кімнати в спільному коридорі на другому поверсі між квартирами № 5 та № 6 будинку № 23 на вулиці В.Стуса в м. Турка Львівської області самочинним.

Зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні спільним коридором шляхом знесення самочинно збудованої ванної кімнати на другому поверсі між квартирами № 5 та № 6 в будинку № 23 на вулиці В.Стуса в м. Турка Львівської області.

В разі невиконання добровільно рішення про знесення самочинно збудованої ванної кімнати на другому поверсі між квартирами № 5 та № 6 в будинку № 23 на вулиці В.Стуса в м. Турка Львівської області провести примусове знесення за рахунок ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 по 640 гривень на відшкодування її судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судовий збір в сумі по 352 гривні 40 коп.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Львівської області протягом 30 днів із дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлений 03.03.2018 року.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя –