Постанова № 72580804, 27.02.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 336/2272/17 Головуючий у 1-й інстанції Марко Я.Р.

Номер провадження 22-ц/778/187/18 Суддя-доповідач Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Дашковської А.В.,

Кримської О.М.,

за участі секретаря Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовною заявою до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що він з 25.05.1987 року по 28.07.1987 року в ході виконання службового обов'язку у складі збройних сил приймав участь в ліквідації наслідків аварії в 30-кілометровій зоні небезпеки при військовій частині № 22216, в зоні підвищеної радіоактивності та отримав дозу радіоактивного опромінення 13,21 рентген.

Внаслідок ушкоджень здоров'я отриманих під час виконання обов'язків військової служби, позивач змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження , відновлювальні процедури, оскільки він отримав чисельні хвороби, а саме: виразкова хвороба дванадцятипалої кишки в фазі нестійкої ремісії, часто рецедивуюче перетікання хвороби; груба рубцово-виразкова деформація цибулини дванадцятипалої кишки по обидві її кривизни; доброякісна гіпербідірубінемія типу Ротора; початкова стадія деформуючого артроза лівого ліктьового суглоба. Вказані хвороби позивача пов'язані з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та були підставою для неодноразових звернень до лікарні, де позивач перебував на стаціонарному лікуванні.

Відповідно до відомостей, наявних в медичних документах, перелічені вище хвороби у позивача виникли у зв'язку з захворюваннями, які отримані в результаті виконання обов'язків військової служби при ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС, у зв'язку з чим йому 02.06.2008 року безстроково встановлено ІІІ групу інвалідності (інвалід війни) зі стійкою 50 % втратою працездатності, що підтверджується довідкою МСЕК.

За твердженням позивача, внаслідок отриманих під час проходження військової служби захворювань, він змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, оскільки внаслідок проходження військової служби він отримав невиліковні хвороби.

У зв'язку з отриманими травмами та захворюваннями, позивач зазначає, що порушено його нормальний життєвий стан, він позбавлений можливості реалізовувати свої нормальні життєві функції, звички та бажання, щоденно його турбують головні болі та шум у вухах, які є нестерпними, оскільки ліки допомагають лише на кілька годин, а постійне приймання ліків також згубно впливають на його здоров'я. У позивача часто виникає запаморочення, часті болі в епігарстрії натощак і після їжі, тяжкість в правому підребер'ї, болі в колінних та ліктьових суглобах, поганий сон, нестійкий настрій, виражена слабкість, пониження зору. Позивач позбавлений можливості вільно пересуватися, оскільки після тривалого ходіння впродовж 3-4 годин він відчуває сильну, нестерпну головну біль, після якого він змушений 2-3 дні перебувати в постільному режимі, внаслідок чого позивач стає роздратованим, що впливає на його відносини з родиною та знайомими.

Крім того, позивач зазначає, що він не може вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, порушена його душевна рівновага, виражена у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, що негативно впливає на його душевний стан. Він відчуває себе втраченим для суспільства та родини людиною, оскільки не може допомогти своїй родині як матеріально, так і фізично, повноцінно виконувати свої обов'язки по господарству. Тривале лікування позначилось не тільки на його здоров'ї, а також і на його психіці, постійно виникають проблеми з придбанням ліків, які є занадто дорогими, позивач знаходиться в пригніченому стані через те, що можливості відновити здоров'я не має, і йому необхідно жити з усіма вище переліченими хворобами, порушені його нормальні життєві зв'язки, йому доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивач вважає, що у зв'язку з неможливістю відновити свій стан здоров'я, який пов'язаний з виконанням обов'язків військової служби, йому завдана моральна шкода.

Оцінюючи завдану йому моральну шкоду позивач враховує тривалість й глибину своїх душевних страждань, чисельність негативних наслідків для нього, а також значне фізичне та фактичне погіршення стану здоров'я.

Посилаючись на викладені обставини, просив суд стягнути із Міністерства оборони України на його користь моральну шкоду у розмірі 240000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 30000 грн.

Стягнуто з Міністерства Оборони України в дохід держави судовий збір у розмірі 640 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Міністерство оборони України звернулося до суду із апеляційною скаргою в якій, посилаючись на незаконність рішення суду у зв'язку невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Особи, що беруть участь у справі, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судової повістки ( а.с. 117-119) до апеляційного суду не з'явились. На адресу апеляційного суду від ОСОБА_4 надійшла заява в якій він прохає розглядати справу без його участі.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_4 у цій справі та стягуючи на відшкодування моральної шкоди 30000 грн., суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 встановлена третя група інвалідності, що є наслідком травм та захворювання, пов'язаних з проходженням військової служби, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яку має відшкодувати Міністерство оборони України.

Проте погодитись із такими висновками суду першої інстанції повністю не можна.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі не відповідає.

Встановлено, що ОСОБА_4, з 25.05.1987 року по 28.07.1987 року виконував обов'язки військової служби у складі оперативної групи ВВС ГО СРСР по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в 30-ти кілометровій зоні, внаслідок чого отримав дозу радіоактивного опромінення 13,21 рентген, що підтверджується копією виписки з наказу командира військової частини № 12382 №60 від 03.07.1987 року (а.с.11), копією посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи серія А № 038870 (категорія 1) (а.с.10) та копіями довідок командира військової частини 12382 про перебування в зоні техногенної катастрофи та ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та отримання опромінення (а.с.12).

Під час виконання обов'язків військової служби позивач отримав низку захворювань: виразкова хвороба дванадцятипалої кишки в фазі нестійкої ремісії, часто рецедивуюче перетікання хвороби; груба рубцово-виразкова деформація цибулини дванадцятипалої кишки по обидві її кривизни; доброякісна гіпербідірубінемія типу Ротора; початкова стадія деформуючого артроза лівого ліктьового суглоба. Зазначені захворювання підтверджені безпосередньо копією довідки № 300 виданої капітаном військової частини 06788 під час огляду військово-лікарською комісією при військовій частині № 44873 - 26 липня 1994 року (а.с.13) та медичними документами (а.с.14-26).

02.06.2008 року ОСОБА_4 була встановлена ІІІ група інвалідності в зв'язку з хворобою, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується копіями довідок із акта огляду МСЕК серії АД № 101549 та серії АВ № 004557 (а.с.27) та копією посвідчення інваліда війни 3 групи (а.с.9).

Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди у будь-якому розмірі ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. 264 ЦПК України належним чином не дослідив, чи доведено позивачем факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, чи наявний причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди та вини відповідача в її завданні.

Так, згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Крім того, відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відшкодування шкоди державою відбувається у спосіб, передбачений законами України.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Так, військова служба пов'язана із захистом Вітчизни, тому військовослужбовцям визначені законами пільги та гарантії, та в такий спосіб їх моральні страждання вже враховані чинним законодавством.

Поза увагою суду першої інстанції залишились положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до яких військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

Порядок забезпечення путівками для санітарно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці, звільнені з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України, іншими утвореннями відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами тощо.

Також, окрім Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на які суд першої інстанції належної уваги не звернув, відповідно до ст. 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

При вищевикладених обставинах, позивачем у матеріали цієї справи не було надано суду першої інстанції належних і допустимих доказів завдання йому будь-якого розміру моральної шкоди, яка б підлягала стягненню з відповідача на користь позивача у цій справі за рішенням суду, враховуючи вказані вище встановлені судом фактичні обставини цієї справи.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні позову позивача до відповідача у цій справі у повному обсязі.

За таких обставин, доводи відповідача Міністерства оборони України, як особи, яка подала апеляційну скаргу, ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст. 263-264 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості.

Крім того, суд не звернув уваги на те, що позивач ОСОБА_4 перебував на службі у лавах Радянської Армії, яка підпорядковувалась Міністерству оброни Радянського Союзу, в той час як з 24 серпня 1991 року на підставі постанови Верховної Ради України «Про військові формування в Україні» утворено Міністерство оборони України та відбулось створення нових Збройних Сил України, якою не передбачено відповідальності Міністерства оборони України за спричинену шкоду під час проходження військової служби у Радянській Армії. Не встановлено такої відповідальності і в Законі України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року.

Тому апеляційну скаргу Міністерства оборони України слід задовольнити, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2017 року у цій справі скасувати, ухваливши нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди у цій справі відмовити.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2017 року у цій справі скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення буде складено 05.03.2018 р.

Головуючий

Судді: