Постанова № 72580396, 28.02.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 331/1461/17 Головуючий у 1-й інстанції: Жукова О.Є.

Провадження № 22-ц/778/320/18 Суддя-доповідач Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Полякова О.З.

Суддів Бєлки В.Ю.

Онищенка Е.А.

При секретарі Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, про стягнення суми боргу за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 27.10.2016 року вона надала в борг ОСОБА_3 15 000 доларів США. Вона неодноразово зверталась до відповідача з проханням повернути борг, проте ОСОБА_3 до теперішнього часу зазначену суму боргу не повернула.

Враховуючи вищевикладене просила суд стягнути з ОСОБА_3 на її користь суму боргу в розмірі 405600 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 серпня 2017 рокупозов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму боргу за договором позики від 27.10.2016 року в розмірі 381 646,50 грн. та судовий збір в сумі 4136,46 грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду, ухвалити нове яким відмовити в задоволенні позову та скасувати заходи забезпечення позову.

Вислухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і

обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів

апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до

висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наявності існування між сторонами договірних правовідносин за позикою та факту отримання ОСОБА_3 коштів за розпискою.

Колегія погоджується з таким висновком суду.

З матеріалів справи вбачається, що 27 жовтня 2016 року ОСОБА_4 надала у борг ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 15 000 доларів США, що підтверджується копіює розписки.(а.с. 8).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За змістом частин 1, 2 ст. 207 і ч. 2 ст. 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс13.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом проявлення вимоги, позика має бути повернута позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 611 ЦК України при порушенні зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

З наявної в матеріалах справи копії розписки вбачається, що останньою не встановлено строк повернення позики. (а.с. 8).

Між тим, в матеріалах справи містяться копії вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про повернення суми позики від 05.01.2017 року та від 24.04.2017 року (а.с. 55,56).

Також, в матеріалах справи міститься копія повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що ОСОБА_3 отримала вимогу про повернення бору 27.04.2017 року. (а.с. 57).

Проте, в порушення вимог ч. 2 ст. 1049 ЦК України не повернула суму боргу в тридцяти денний термін.

З наведеного вбачається, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_3 суми боргу за договором позики від 27 жовтня 2017 року.

Також, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначеного розміру стягнутої суми боргу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 533 ЦК України, відповідно до якої якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 533 ЦК України, станом на 22.02.2017 року, сума боргу в розмірі 15 000 доларів США, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4, станом на 22.08.2017 року за офіційним курсом НБУ становить - 381 646 ,50 грн.( 15 000 доларів США х 25,4431 грн.)

У відповідності до ч .1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Тому судова колегія не приймає до уваги як доказ по справі, надані до апеляційної скарги посилання про допит ОСОБА_5 в якості свідка по інший цивільній справі, де вона зазначала про те, що позичала відповідачці не 15 а 5 тисяч доларів США, так як ці обставини стосуються 2014 року, а розписка яка є предметом розгляду по цій справи видана у 2016 році.

З огляду на наведеневбачається, що суд з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375,381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 серпня 2017 рокуу цій справі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 05.03.2018 року.

Головуючий:

Судді: