Рішення № 72571064, 26.02.2018, Біловодський районний суд Луганської області

БІЛОВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

408/4182/17-ц

2/408/458/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2018 року смт. Біловодськ

Біловодський районний суд

у складі: головуючого-судді Цимбал Ю.Ю.

при секретареві: Багрій А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Біловодська Луганської області цивільну справу за позовом Луганського міського центру зайнятості (вул. Гагаріна, 116 м. Сєвєродонецьк, код ЄДРПОУ 13392912) до ОСОБА_1 (вул. Щорса, 20 с. Семикозівка Біловодського району Луганської області) про стягнення незаконно нарахованого та виплаченого матеріального забезпечення, -

В С Т А Н О В И В:

Луганський міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення незаконно нарахованого та виплаченого матеріального забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_1 у червні 2016 року при виконанні трудових обов’язківзавдала Луганському міському центру зайнятості матеріальних збитків своїми неправомірними діями, за наступних обставин.

Так, 18 травня 2016 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду провідного бухгалтера Луганського міського центру зайнятості та звільнена із вказаної посади 31 березня 2017 року у зв’язку зі зміною істотних умов праці, відмовою від переїзду з Луганським міським центром зайнятості в іншу місцевість, згідно п. 6 ст. 36 КЗпП України. Згідно штатного розпису Луганського міського центру зайнятості, який введений в дію 29 січня 2016 року передбачена одна посада провідного бухгалтера.

Посилався, що на провідного бухгалтера Луганського міського центру зайнятості відповідно до посадової інструкції покладається ведення бухгалтерського обліку та подання звітності центру, нарахування та виплата матеріального забезпечення безробітним, виплати роботодавцям. Оскільки посада провідного бухгалтера у штатному розписі центру одна, повноваження за посадою прирівнюються до повноважень головного бухгалтера, що не суперечить п. 2 Типового положення про бухгалтерську службу бюджетної установи, затвердженого постановою КМУ від 26 січня 2011 року № 59. ОСОБА_2 в установі мала право другого підпису.

Вказував, що 16 жовтня 2015 року до Луганського міського центру зайнятості звернувся ОСОБА_3 за сприянням у працевлаштуванні. У цей же день у зв’язку з відсутністю на ринку праці підходящої роботи йому було надано статус безробітного. Останній ще мав статус внутрішньо переміщеної особи з 21 грудня 2014 року згідно довідки № 920008229. У період з 11 червня 2015 року по 14 жовтня 2015 року отримував допомогу по безробіттю у Біловодському районному центрі зайнятості.

Згідно заяви безробітного про поновлення виплати допомоги по безробіттю від 16 жовтня 2015 року поновлено виплату допомоги по безробіттю на період з 16 жовтня 2015 року по 10 січня 2017 року застрахованим особам перед пенсійного віку з урахуванням страхового стажу понад 10 років – 70 % середньої заробітної плати (доходу) залежить від тривалості безробіття строком до 720 календарних днів: 100 % - 90 к.д., 80 % - 90 к.д.; 70 % - 540 к.д., згідно п. 1,3,4 ст. 22, п. 1 ст. 23 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

У зв’язку з відсутністю довідки про середню заробітну плату ОСОБА_3 з останнього місця роботи, виплату допомоги по безробіттю розпочато у мінімальному розмірі для застрахованих осіб, які мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття, відповідно до п.2 ст. 23 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», постанови Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття «Про мінімальний розмір допомоги по безробіттю» від 12 квітня 2012 року № 327 зі змінами. За період з 16 жовтня 2015 року по 23 жовтня 2015 року виплачено 284 грн. 49 коп. (80% від прожиткового мінімуму для працездатних громадян за вказаний період).

У листопаді 2015 року надано довідку про середню заробітну плату з останнього місця роботи ОСОБА_3 з показником середньоденної заробітної плати у розмірі 223 грн. 38 коп. Виплату допомоги перераховано з урахуванням довідки відповідно до п. 1 ст. 23 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Усього за період з 16 жовтня 2015 року по 13 червня 2016 року нараховано та виплачено допомоги по безробіттю у розмірі 27 332 грн. 80 коп.

Звертав увагу суду на те, що Постановою КМУ № 439 від 26 червня 2015 року внесено зміни до Постанови КМУ № 1266 від 26 вересня 2001 року «Про обчислення середньої заробітної плати для розрахунку виплат за загальнообов’язковим соціальним страхуванням» в частині зміни розрахункового періоду, для обчислення заробітної плати, для соціального страхування на випадок безробіття: раніше було 6 місців, стало – 12 місяців.

24 червня 2016 року ОСОБА_1 попередні рішення в персональній картці безробітного ОСОБА_3 визнані недійсними та здійснено новий перерахунок з урахуванням даних Державного реєстру застрахованих осіб зі збільшенням розрахункового періоду з 6 місців на 12 місяців. Після такого перерахунку показник середньоденної заробітної плати збільшився та став складати 352 грн. 29 коп. Внаслідок такого перерахунку ОСОБА_3 було донараховано допоги по безробіттю за період з 16 жовтня 2015 року по 13 червня 2016 року у розмірі 14 899 грн. 54 коп. У подальшому нарахування допомоги по безробіттю за період з 14 червня 2016 року по 10 січня 2017 року (211 к.д.) здійснювалося з урахуванням невірного показника середньоденної заробітної плати 352 грн. 29 коп. і за цей період виплачено допомогу по безробіттю у сумі 36 423 грн. 23 коп., тоді як потрібно було рахувати 70 % від 70 % показника середньоденної заробітної плати 223 грн. 38 коп., що зазначена у довідці та складає 109 грн. 46 коп., а вірне нарахування допомоги по безробіттю ОСОБА_3 за період з 14 червня 2016 року по 10 січня 2017 року (211 к.д.) має складати 23 040 грн. 15 коп.

Таким чином вищенаведені дії ОСОБА_1 призвели до переплати безробітному коштів Фонду у розмірі 28 282 грн. 62 коп., де 14 899 грн. 54 коп. – нарахована та виплачена допомога по безробіттю 30 червня 2016 року за наслідками безпідставної відміни рішень та внесення невірних даних; 13 383 грн. 62 коп. – різниця між невірно нарахованою допомогою по безробіттю 36 423 грн. 23 коп. та допомогою по безробіттю, яку потрібно було нарахувати 23 040 грн. 15 коп.

Усі дані про осіб та інформація щодо стажу, місця роботи, виплат матеріального забезпечення та прийняті рішення по особі фіксуються в ЄІАС. Перевіркою персональної справи № 120115101600001 ОСОБА_3 за вкладками щодо документів особи та перерахунків встановлено, що програмним забезпеченням зафіксовано автора змін з відміни правильних рішень та прийняття необґрунтованих рішень. Згідно скриншотів видно, що саме ОСОБА_1 24 червня 2015 року змінила план нарахувань по безробіттю, що спричинило переплату коштів на суму позову. Даний факт зафіксовано за наслідками проведеної перевірки персональних справ безробітних, які підпадають під 5 % квоту категорію громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.

У зв’язку з наведеним просив суд стягнути з ОСОБА_1 незаконно нараховане та виплачене матеріальне забезпечення на випадок безробіття у розмірі 28 227 грн. 51 коп. на користь Луганського міського центру зайнятості.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладеного в новій реакції. У відповідності до п.9 п.1 Розділу ХІII Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції - справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, подальший розгляд цієї справи відбувається за правилами, що передбачені новою редакцією ЦПК України.

У подані через канцелярію суду заяві позивач просив суд розглянути справу без участі його представника.

Від відповідача до суду надійшла аналогічна заява із зазначенням про визнання позову.

Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що згідно змін до штатного розпису Луганського міського центру зайнятості від 29 січня 2016 року введно одну посаду провідного бухгалтера з посадовим окладом 1 588 грн. 00 коп. (а.с. 4).

Відповідно до Наказу від 17 травня 2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду провідного бухгалтера Луганського міського центру зайнятості з 18 травня 2016 року (а.с. 5).

Як вбачається із посадової інструкції провідного бухгалтера Луганського міського центру зайнятості (а.с. 8, 9) розділ 3 пункт 9 останній організовує та здійснює роботу з розрахунку та виплати сум матеріального забезпечення безробітним, виплати роботодавцям (а.с. 8 зворот).

На підставі наказу від 30 березня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади провідного бухгалтера Луганського міського центру зайнятості з 31 березня 2017 року у зв’язку із зімною істотних умов праці, відмовою від переїзду разом із Луганським міським центром зайнятості в іншу місцевість, згідно п. 6 ст. 36 КЗпП України (а.с. 10).

Як вбачається з матеріалів справи, факт зміни ОСОБА_1 плану нарахувань по допомоги безробіттю 24 червня 2015 року ОСОБА_3 зафіксовано за наслідками проведеної перевірки персональних справ безробітних, які підпадають під 5 % квоту категорію громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, тобто переплата сталося в результаті незнання та/або неправильного застосування законодавства у сфері оплати праці бухгалтером.

У даному випадку має місце трудове майнове правопорушення особи, котра здійснює нарахування допомоги по безробіттю, тобто невиконання або неналежне виконання покладених на неї трудових обов’язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода, що є підставою для її матеріальної відповідальності.

Із досліджених персональної картки № 120115101600001 ОСОБА_3, довідки внутрішньопереміщеної особи від 22 грудня 2014 року № 920008229, заяви про надання статусу безробітного від 16 жовтня 2015 року, заяви про призначення (поновлення) виплати допомоги по безробіттю (а.с. 11-14) слідує, що ОСОБА_3 звернувся до Луганського міського центру зайнятості та йому надано статус безробітного.

Із довідки про середню заробітну плату (дохід для розрахунку виплат на випадок безробіття) ОСОБА_3 вбачається, що середньоденна заробітна плата становить 223 грн. 38 коп.

Про те, що ОСОБА_3 з 16 жовтня 2015 року по 11 січня 2017 року був зареєстрований як безробітний у Луганському міському центрі зайнятості свідчить довідка від 22 серпня 2017 року № 1/03-716 (а.с. 16).

На а.с. 17-18 містяться скринши із реєстру персональних карток на ОСОБА_3 з яких видно, що саме ОСОБА_1 24 червня 2015 року попередні рішення в персональній картці безробітного ОСОБА_3 визнані недійсними та здійснено новий перерахунок з урахуванням даних Державного реєстру застрахованих осіб зі збільшенням розрахункового періоду з 6 місяців на 12 місяців. Після такого перерахунку показник середньоденної заробітної плати збільшився та став складати 352 грн. 29 коп. (а.с. 19).

Із бухгалтерської довідки до меморіального ордера № 17 від 17 серпня 2017 року вбачається, що відображена дебіторська заборгованість по допомозі по безробіттю ОСОБА_3 складає 28 282 грн. 62 коп. (а.с. 22).

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2015 року № 12 «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю», загальні правила щодо матеріальної відповідальності працівників визначаються гл. IX Кодексу законів про працю, Положенням про матеріальну відповідальність робочих і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, затвердженим указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 липня 1976 року №4204-IX. Зазначені норми матеріального права визначають як підстави й умови покладення матеріальної відповідальності на працівників, так і розмір такої матеріальної відповідальності. Під час розгляду справ про матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю, застосовуються також інші нормативно-правові акти, які визначають або роз’яснюють порядок застосування деяких положень гл. ІХ КЗпП. Крім того, судам слід керуватися роз’ясненнями, що містяться у постановах Пленуму Верховного Суду: «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 року №14; «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9 та інформаційному листі ВСС «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм трудового права» від 27 вересня 2012 року №10-1389/0/4-12.

Вирішуючи питання про притягнення працівників до матеріальної відповідальності, роботодавець та суд під час розгляду справи повинні визначити, порушення яких конкретних норм стали причиною завданої шкоди. Дії працівника, які не порушують законодавство про працю, є правомірними, а тому не можуть кваліфікуватися як трудові правопорушення.

У ч. 1 ст. 130 КЗпП України передбачена матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.

За трудовим законодавством суб’єктом матеріальної відповідальності може бути лише працівник, який знаходиться в трудових правовідносинах з підприємством, установою, організацією і заподіяв матеріальну шкоду внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов’язків, покладених на нього трудовим договором.

Підставою трудових правовідносин є трудовий договір, а підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов’язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.

Трудові обов’язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 130 КЗпП умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: пряма дійсна шкода; протиправна поведінка працівника; вина в діях чи бездіяльності працівника; прямий причинний зв’язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Як зазначено в п. 4 Постанови Пленуму ВССУ № 12 під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати

З урахуванням викладеного до категорії прямої дійсної шкоди належать, зокрема: витрати, спричинені зайвими виплатами на користь працівників (основної та додаткової заробітної плати, сум компенсацій, допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, інших виплат), при відсутності можливості стягнення цих сум із працівників, які безпідставно одержали відповідні суми.

Протиправна поведінка працівника – це поведінка працівника, який не виконує чи неналежним чином виконує трудові обов’язки, передбачені приписами правових норм, трудовими договорами, наказами та розпорядженнями підприємств, установ та організацій.

Формами протиправної поведінки працівника є протиправна дія чи протиправна бездіяльність.

Обов’язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина.

Зі змісту ч. 2 ст. 130 КЗпП України матеріальна відповідальність працівника настає тільки за наявності його вини в заподіянні підприємству, установі, організації майнової шкоди.

Трудове законодавство не містить визначення вини. Тому судам слід використовувати визначення вини, яке викладене в ст.ст. 23-25 Кримінального кодексу України з урахуванням особливостей трудових правовідносин.

Вина працівника – це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Матеріальна відповідальність за трудовим законодавством настає незалежно від форми вини працівника: умислу чи необережності.

Причинний зв’язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і майновою шкодою, яка сталася, повинен бути прямим (безпосереднім).

Прямий зв’язок – це такий, за якого майнова шкода безпосередньо, з неминучістю випливає з дій чи бездіяльності працівника. У будь-якому разі працівник повинен нести матеріальну відповідальність лише за ту частину шкоди, яка безпосередньо випливає з його дій чи бездіяльності. У ч. 3 ст. 130 КЗпП України зазначено, що за наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Абзацем 1 п. 3 постанови Пленуму ВС №14 зазначено, що відповідно зі ст. 130 КЗпП України відшкодування шкоди провадиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації.

Отже, згідно з ч. 3 ст. 130 КЗпП України одночасне притягнення до матеріальної та інших видів відповідальності цілком допустиме, якщо тільки є підстави для притягнення працівника не тільки до матеріальної, а й до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Зі змісту ч. 4 ст. 130 КЗпП України матеріальна відповідальність працівника передбачає обов’язок відшкодування шкоди, завданої лише наявному майну підприємства, установи, організації.

Згідно з ч. 5 ст. 130 КЗпП України працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково.

Такі способи покриття шкоди можливі після проведення власником службового розслідування, належного встановлення факту заподіяння шкоди і видання за результатами службового розслідування наказу. У наказі винним особам може бути запропоновано добровільно покрити шкоду, заподіяну підприємству.

За наслідками проведеної перевірки персональних справ безробітних, які підпадають під 5 % квоту категорію громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню у Луганському міському центрі зайнятості був встановлений факт заподіяння ОСОБА_1 установі значної матеріальної шкоди.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна шкода понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Статтею 133 КЗпП України передбачено, що у відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть: 2). керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники – у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних, грошових чи культурних цінностей.

Суд вважає, що ОСОБА_1 працюючи на посаді провідного бухгалтера, була керівником структурного підрозділу Луганського міського центру зайнятості, а тому до неї підлягає застосуванню вищезазначена стаття.

Наявною у справі довідкою Луганського міського центру зайнятості підтверджено, що середній місячний заробіток ОСОБА_1, розрахований у відповідності до вимог закону, становить 4 598 грн. 00 коп.

У зв’язку з тим, що позивач у порядку ст. 138 КЗпП України довів наявність умов, передбачених ст. 130 КЗпП України, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Таким чином, у порядку відшкодування шкоди, заподіяної ОСОБА_1 у результаті неналежного виконання трудових обов’язків провідним бухгалтером Луганського міського центру зайнятості, зокрема внаслідок необґрунтованого нарахування та виплати ОСОБА_3 допомоги по безробіттю згідно ст. 132 КЗпП України з ОСОБА_1 на користь Луганського міського центру зайнятості слід стягнути її середній місячний заробіток.

Судові витрати у відповідності зі ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної суми позову.

На підставі ст.ст. 130-138 КЗпП України та керуючись ст.ст. ст.ст. 1-4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Луганського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно нарахованого та виплаченого матеріального забезпечення - задовольнити частково.

Стягнути ОСОБА_1 (вул. Щорса, 20 с. Семикозівка Біловодського району Луганської області, ІПН 30426228988) на користь Луганського міського центру зайнятості (вул. Гагаріна, 116 м. Сєвєродонецьк, код ЄДРПОУ 13392912) незаконно нараховане та виплачене матеріальне забезпечення на випадок безробіття ОСОБА_3 у розмірі 4 598 гривень 00 копійок.

Стягнути ОСОБА_1 (вул. Щорса, 20 с. Семикозівка Біловодського району Луганської області, ІПН 30426228988) в дохід держави 260 гривень 62 копійки судового збору.

У решті ж позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Луганської області через Біловолський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ Ю.Ю. ЦИМБАЛ