Постанова № 72548350, 27.02.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/458/16-ц Головуючий у І інстанції Білик Г. О.Провадження № 22-ц/780/13/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 27.02.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області

у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Марченка Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області, ухваленого в м. Бровари 10 червня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Народна позика» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В січні 2016 року позивач ТОВ «Народна позика» звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 372782,85 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною 491475,60 грн.

Заявлені вимоги позивач мотивував тим, що 18 березня 2013 року ТОВ «Народна позика» укладено кредитний договір із ОСОБА_2, за умовами якого відповідачу надано кредитні кошти на суму 56000 грн. по 18 березня 2014 року під 54 % річних, протягом 2013 року укладали низку додаткових угод, якими змінювалася сума наданих коштів. 19 грудня 2013 року між сторонами укладено додаткову угоду № 3, якою погоджено суму кредиту в розмірі 106000 грн. і змінено процентну ставку на 42 % річних.

18 березня 2013 року також між сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

Зобов’язання за кредитним договором відповідачем належним чином не виконані, у зв’язку з чим станом на 15 січня 2016 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 372782,85 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту 103486,77 грн., заборгованість за відсотками 60127,31 грн., заборгованість за пенею 105981,79 грн., заборгованість за штрафами 26906,56 грн., сума інфляційного збільшення боргу 76280,42 грн.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2016 року позов задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки у вигляді квартири в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 372782,85 грн. шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною 491475,60 грн., вирішено питання про судові витрати.

Відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2016 року, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2016 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що не була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи і не мала можливості реалізувати свої процесуальні права в суді першої інстанції.

Вказувала, що сума основного боргу, відсотків та додаткових санкцій є недоведеною та завищеною, при цьому суд не вирішував питання про зменшення неустойки; в матеріалах справи відсутні виписки по рахункам, відкритим на виконання умов кредитного договору; позивачем застосовано одночасне застосування пені та штрафу за неналежне виконання зобов’язання.

Посилалась також на те, що позивачем порушено порядок направлення досудової вимоги; звіт про оцінку майна складений без його безпосереднього дослідження; розмір заборгованості неспівмірний із вартістю предмету іпотеки.

Крім того, позивачем невірно визначено період нарахування суми інфляційного збільшення заборгованості, що призвело до невідповідності суми стягнення.

Вимоги позивача про стягнення пені є неправомірними, оскільки строк позовної давності за цією вимогою минув ще 18 березня 2015 року.

Позивач направив до суду заперечення на апеляційну скаргу, де вказував, що відповідач була повідомлена про час та місце розгляду справи через оголошення у пресі, розмір заборгованості за кредитним договором підтверджується довідкою про стан взаєморозрахунків за кредитним договором та поясненнями із детальним розрахунком, а можливість одночасного застосування штрафу та пені передбачена договором. Ненаправлення досудової вимоги не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. .

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам закону не відповідає.

Із матеріалів справи вбачається, що 18 березня 2013 року ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «Народна позика» уклали кредитний договір № 1803001/000-КФІ/13, за умовами якого фінансова установа надає позичальнику грошові кошти на загальну суму 56000 грн. на споживчі цілі строком з 18 березня 2013 року по 18 березня 2014 року, а позичальник сплачує фінансовій установі відсотки за користування кредитом за фактичний час користування грошовими коштами з розрахунку 54 % річних. Згідно п. 10.1 кредитного договору за порушення позичальником строку погашення (повернення) фінансовій установі кредиту відповідно до вимог п. 1.2 цього договору. Позичальник оплачує фінансовій установі пеню у розмірі 2 % від суми кредиту за кожен день прострочки, а також штраф у розмірі 2 % від суми кредиту. За порушення позичальником терміну здійснення (сплати) нарахованих відсотків по кредиту, передбаченого п. 4.1 цього договору, позичальник сплачує фінансовій установі пеню у розмірі 2 % від суми кредиту за кожен день прострочки терміну здійснення (сплати) нарахованих відсотків, а також штраф у розмірі 2 % від суми кредиту за кожен випадок порушення терміну здійснення (сплати) відсотків.

19 грудня 2013 року ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «Народна позика» уклали додаткову угоду № 3 до кредитного договору, за умовами якої домовились змінити суму кредиту, збільшивши її до 106000 грн., і установити розмір відсотків 42 % річних.

18 березня 2013 року між сторонами також укладено договір іпотеки, за умовами якого у забезпечення виконання зобов’язань за основним договором іпотекодавець передає в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 вартістю 240000 грн.

20 квітня 2015 року ТОВ «ФК «Народна позика» направило на адресу ОСОБА_2 вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором.

В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором станом на 15 січня 2016 року у розмірі 372782,85 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту 103486,77 грн., заборгованість за відсотками 60127,31 грн., заборгованість за пенею 105981,79 грн., заборгованість за штрафами 26906,56 грн., сума інфляційного збільшення боргу 76280,42 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольняючи позов ТОВ «ФК «Народна позика» про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було укладено кредитний договір, умови якого відповідачем належним чином не виконувались, в зв’язку із чим у відповідача утворилася заборгованість, а тому у позивача виникло право задовольнити свою вимогу шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. ст. 575, 589 ЦК України, іпотека є окремим видом застави. У разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

В матеріалах справи знаходяться меморіальні касові ордери від 18 березня 2013 року на суму 56000 грн., від 03 червня 2013 року на суму 20000 грн., від 14 серпня 2013 року на суму 10000 грн., від 19 грудня 2013 року на суму 20000 грн., таким чином, банком доведено виконання своїх зобов’язань за кредитним договором щодо надання відповідачу кредитних коштів.

Згідно довідки про стан взаєморозрахунків за договором, останнє погашення заборгованості за тілом кредиту відповідачем здійснювалось 25 серпня 2015 року (а. с. 35 – 36 т. 1).

В період із 18 березня 2014 року по 15 січня 2016 року внаслідок неналежного виконання зобов’язань за кредитним договором за відповідачем ОСОБА_2 утворилася заборгованість за тілом кредиту в розмірі 103487,77 грн. та заборгованість за відсотками по кредиту в розмірі 60127,31 грн., а також нарахована пеня в розмірі 105981,79 грн.

Розмір заборгованості доводами апеляційної скарги не спростований, клопотань про призначення експертизи для перевірки правильності розрахунку відповідачем не заявлялось, доказів погашення заборгованості в даній частині також не надано.

Наданий відповідачем розрахунок заборгованості не спростовує розрахунків та висновків суду першої інстанції, оскільки він складений особою, щодо якої в матеріалах справи відсутні відомості щодо повноважень цієї особи надавати відповідний висновок.

Відповідачем в апеляційній скарзі надано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності в частині стягнення пені, із чим колегія суддів не може погодитися, виходячи із наступного.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (правова позиція Верховного Суду України у справі №6-3006цс15 від 08 червня 2016 року).

Із додаткових пояснень до позовної заяви від 10 червня 2016 року із наведеним розрахунком вбачається, що пеня позивачем нарахована в період із 15 січня 2015 року по 15 січня 2016 року (а. с. 88 – 90 т. 1).

Оскільки строк давності за основною вимогою не вважається таким, що сплив, виходячи із загального трирічного строку позовної давності за останніми платежами по кредиту 20 серпня 2013 року та по відсоткам 25 серпня 2015 року відповідно, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про розмір заборгованості за пенею 105981,79 грн. за останні 12 місяців перед зверненням кредитора до суду.

При цьому не ґрунтуються на вимогах закону доводи апеляційної скарги щодо необхідності зменшення розміру пені відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи, що розмір заборгованості по сплаті тіла кредиту та відсотків 163615,08 грн. є навіть більшим від розміру пені 105981,79 грн., нарахованої на цю ж суму, відповідачем не наведено жодних обставин, які мають істотне значення, підстав для зменшення неустойки колегія суддів не вбачає, а тому суд першої інстанції правомірно стягнув її в цілому.

Доводами апеляційної скарги заперечується правильність висновків суду першої інстанції в частині нарахування інфляційних втрат, із чим колегія суддів також не може погодитися, враховуючи наступне.

Відповідно до рекомендації Верховного Суду України (лист від 03 квітня 1997 року № 62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») вважається, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається за наступного місяця. По аналогії якщо погашення заборгованості відбулось з 1 по 15 число відповідного місяця, інфляційні зміни розраховуються без урахування даного місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця – інфляційні зміни розраховуються з урахуванням даного місяця.

Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що сплата нарахованих відсотків та комісій за управління кредитом здійснюється позичальником щомісячно з 1 по 20 числа (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.

За таких обставин колегія суддів не знаходить підстав не враховувати період з 01 по 15 січня 2016 року, як зазначено в апеляційній скарзі, і погоджується із розрахунками суду першої інстанції, який визначив інфляційні втрати у 76280,42 грн.

Не можна погодитися також із доводами апеляційної скарги щодо порушення позивачем порядку направлення досудової вимоги, враховуючи, що невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобовязання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Крім того, відповідачем не спростовано, що ТОВ «ФК «Народна позика» направляло досудову вимогу саме на ту адресу, за якою вона проживає.

Разом із тим, не можна погодитися із одночасним стягненням із відповідача штрафу та пені, виходячи із наступного.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.

Проте суд першої інстанції зазначені вимоги закону не врахував і дійшов неправильного висновку про одночасне стягнення штрафу і пені, що є застосуванням подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Колегія суддів враховує, що відсутність зустрічного позову відповідача про визнання кредитного договору або окремих його пунктів недійсними не може бути перешкодою для неврахування судом інтересів позичальника при вирішенні цієї справи (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-16цс15).

Таким чином, розмір заборгованості підлягає зменшенню на суму штрафу 26096,56 грн., відтак заборгованість відповідача перед позивачем становить 345876,29 грн., яка складається із заборгованості по тілу кредиту 103486,77 грн., заборгованості за відсотками 60127,31 грн., заборгованості за пенею 105981,79 грн., інфляційного збільшення боргу 76280,42 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Оцінюючи наявність підстав звернення стягнення на предмет іпотеки, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства про вирішення спорів, що випливають із кредитних правовідносин», при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов’язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦПК України).

Згідно висновку судової оціночно-будівельної експертизи від 23 січня 2018 року, проведеної за клопотанням відповідача, ринкова вартість предмету іпотеки на дату оцінки 28 грудня 2017 року складає 507452 грн.

Не можна погодитися із доводами апеляційної скарги про те, що розмір заборгованості за кредитним договором не є співмірним із вартість предмету іпотеки, що, на думку відповідача, є підставою для відмови в задоволенні позову.

Ч. 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов’язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Отже, законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, як неспівмірність заборгованості за основним зобов’язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання. Зазначене положення може враховуватися лише в разі, якщо порушенням основного зобов’язання іпотекодержателю не завдано збитків.

Оскільки кредитний договір сторонами було укладено до 18 березня 2014 року, відповідач має заборгованість за кредитним договором в зазначеному вище розмірі, що завдає збитків іпотекодержателю, доводи апеляційної скарги в цій частині судом відхиляються.

Відтак, сума заборгованості за кредитом 372782,85 грн. є співмірною із вартістю іпотечного майна 507452 грн. згідно чинного звіту про оцінку майна, на яке позивач просить звернути стягнення, і таке стягнення відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що позивач не вжив заходів щодо стягнення суми заборгованості перед зверненням стягнення на предмет іпотеки шляхом подачі відповідного позову, колегія суддів враховує роз'яснення, наведені в п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до якого право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК). Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Із наведених підстав доводи апеляційної скарги в цій частині не грунтуються на вимогах закону та відхиляються колегією суддів.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Разом із тим, оскільки судом в суму заборгованості відповідача перед позивачем включено штраф, який стягненню не підлягав, та судом не дотримано вимоги ст. 39 Закону України «Про іпотеку» в частині зазначення складових заборгованості, рішення суду не може бути змінено в окремій частині та підлягає скасуванню в цілому.

Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідач не приймала участі в розгляді справи судом першої інстанції і по справі було ухвалене заочне рішення, з метою дотримання прав відповідача апеляційним судом від позивача за клопотанням відповідача було витребувано матеріали кредитної справи та документи, що підтверджують здійснення оплат за кредитним договором (а. с. 43 -110 том 2), а також проведено судову будівельно-технічну експертизу для визначення вартості предмету іпотеки (а. с. 233 – 243 том 2), та перевірені доводи апеляційної скарги щодо розміру заборгованості за кредитним договором та вартості предмету іпотеки.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України колегія суддів здійснює перерозподіл судових витрат та стягує із відповідача на користь позивача судові витрати за подання позову в розмірі 5706,43 грн. та із позивача на користь відповідача за подання апеляційної скарги в розмірі 451,94 грн. пропорційно до їх задоволення.

Шляхом зарахування зустрічних вимог із відповідача на користь позивача стягується 5254,48 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2016 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Народна позика» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2, яка проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика», яке знаходиться за адресою м. Київ, Бессарабська площа, 5, код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 36927264 за кредитним договором № 1803001/000-КФІ/13 від 18 березня 2013 року в сумі 345876,29 грн., яка складається із заборгованості по тілу кредиту 103486,77 грн., заборгованості за відсотками 60127,31 грн., заборгованості за пенею 105981,79 грн., інфляційного збільшення боргу 76280,42 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру № 56 за адресою Київська область, м. Бровари, вул. Кирпоноса, буд. 1, що належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною 507452 грн.

В іншій частині позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Народна позика» залишити без задоволення.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Народна позика» судові витрати в сумі 5254,48 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагеєв В.О.

ОСОБА_3