Постанова № 72547101, 28.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 522/12547/17

Категорія: 10.3 Головуючий в 1 інстанції: Свячена Ю.Б.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді –ОСОБА_1,судді –ОСОБА_2,судді –ОСОБА_3

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на постанову Приморського районного суду м.Одеси від 06 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправним та зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

В липні 2017 року ОСОБА_4 (надалі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (надалі – відповідач, Департамент), в якому просила:

- визнати нечинним рішення Департаменту про відмову у виплаті грошової допомоги, як не працевлаштованій протягом місяця особі, з місяця припинення виплати;

- зобов’язати Департамент призначити та виплатити щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеній особі на покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 442,00 грн. з моменту звернення, а саме з 29.03.2016 року.

В обґрунтування позову було зазначено, що з 29.03.2016 року позивач тричі зверталась до Управління соціального захисту населення в Київському районі департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою про призначення їй адресної допомоги на сім’ю, однак їй було відмовлено з посиланням на абз.1 п.7 Постанови КМ України від 01.10.2014 року «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг». Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними.

Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 06.11.2017 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову постанову, якою частину позовних вимог з 29.03.2016 року по 09.02.2017 року залишити без розгляду на підставі ст.100 КАС України (в редакції чинній на момент звернення до суду з позовом), у задоволенні іншої частини вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що з жовтня місяця 2014 року позивач разом зі своєю донькою стала на облік у якості внутрішньо переміщеної особи в Управлінні соціального захисту населення в Малиновському районі департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради. Позивачці та її неповнолітній доньці була призначена щомісячна адресна допомога внутрішньо переміщеним особам на покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг на період з 29.10.2014 рік по 28.04.2015 рік, а саме: з 29.10.2014 року по 28.12.2014 року у сумі 1326,00 грн. (442,00 грн. на позивача та 884,00 грн. на доньку); з 29.12.2014 року по 27.02.2015 року у сумі 1105,00 грн. (на позивача 221,00 грн., на доньку 884,00 грн.); з 28.02.2015 року по 28.04.2015 року у сумі 884,00 грн. (тільки на доньку).

З 29.04.2015 року по 28.10.2015 року та з 29.10.2015 року по 28.04.2016 року адресна допомога виплачувалась лише на доньку.

17.12.2015 року позивачка звернулась із заявою про здійснення перерахунку призначеної адресної допомоги у зв’язку з працевлаштуванням з 09.12.2015 року в ТОВ «Алмі-Трейд».

Управлінням соціального захисту населення в Малиновському районі департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради було зроблено перерахунок виплати щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам на покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 09.12.2015 року, і допомога становила 1326,00 грн. (на позивача 442,00 грн. та на доньку 884,00 грн.).

29.02.2016 року позивач змінила своє фактичне місце проживання та звернулась до Управління соціального захисту населення в Київському районі департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою про взяття її та неповнолітню доньку на облік у якості внутрішньо переміщених осіб.

29.03.2016 року позивач звернулась із заявою до Управління соціального захисту населення в Київському районі департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про призначення її адресної допомоги на сім'ю, однак в призначенні вказаної допомоги було відмовлено на підставі абз.1 п.7 Постанови КМУ від 01.10.2014 року «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг».

29.10.2016 року позивачка повторно звернулась із заявою про призначення вказаної допомоги, однак їй знову було відмовлено на підставі абз.1 п.7 Постанови КМУ від 01.10.2014 року «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг».

09.02.2017 року позивач втретє звернулась до Управління соціального захисту населення в Київському районі департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою про призначення державної адресної допомоги, однак листом Управління соціального захисту населення в Київському районі департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради за №420 від 22.02.2017 року відповідачем було відмовлено позивачу у призначенні вказаної допомоги посилаючись на абз.1 п.7 Постанови КМУ від 01.10.2014 року «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зробив висновок, що позивач мала право отримувати щомісячну адресну допомогу переміщених осіб, оскільки позивач звернулась до відповідача саме із заявою про призначення державної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам після отримання постійного місця роботи та зміни фактичного місця проживання.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно п.2 та п.3 Порядку затвердженого постановою КМ України від 01.10.2014 року №505 (надалі – Порядок) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців. Для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім’ї подає до уповноваженого органу або установи уповноваженого банку (у випадку, передбаченому пунктом 5 цього Порядку) заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, а також пред’являє довідки всіх членів сім’ї про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб.

Таким чином, грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам на строк не більше шести місяців, але для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім'ї подає до уповноваженого органу заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги.

Згідно п.3 Порядку, особам працездатного віку, яким грошова допомога була припинена відповідно до п.7 цього Порядку, грошова допомога на наступний строк не призначається.

Відповідно до п.7 Порядку, якщо у складі сім'ї, якій призначено грошову допомогу, є особи працездатного віку які не працевлаштувалися, в тому числі за сприянням державної служби зайнятості, або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованій території України, в районах проведення антитерористичної операції чи населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють, протягом двох місяців з дня призначення виплати грошової допомоги, її розмір для працездатних членів сім'ї на наступні два місяці зменшується на 50 відсотків, а на наступний період - припиняється.

Отже, згідно Порядку, грошова допомога не призначається на наступний шестимісячний період в тому числі особам працездатного віку, які не працевлаштувалися після шестимісячного строку отримання грошової допомоги.

Згідно п.12 Порядку, виплата грошової допомоги припиняється з наступного місяця у разі:

- подання уповноваженим представником сім'ї заяви про припинення виплати грошової допомоги;

- надання інформації державної служби зайнятості про те, що працездатні члени сім'ї протягом двох місяців не працевлаштувалися за сприянням державної служби зайнятості або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованій території України, в районах проведення антитерористичної операції чи населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють;

- виявлення уповноваженим органом факту подання недостовірної інформації або неповідомлення про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги.

Виплата грошової допомоги може бути поновлена, якщо протягом місяця з місяця припинення її виплати уповноважений представник сім'ї повідомив уповноваженому органу про зміну обставин, які вплинули на припинення виплати грошової допомоги.

Аналіз вищезазначених норм свідчить, що грошова допомога у разі її припинення відповідно до п.7 Порядку не призначається лише на наступний строк, тобто чергові шість місяців. Положення Порядку не містять норми, яка б у подібних правовідносинах назавжди позбавляла права особу працездатного віку, яка працевлаштувалась та як і раніше має статус внутрішньо переміщеної особи на отримання грошової допомоги. Чинним законодавством не встановлено чіткої заборони на признання такої допомоги особі в подальшому.

Отже, враховуючи те, що з 09.12.2015 року позивачу було зроблено перерахунок виплати щомісячної адресної допомоги в зв’язку з працевлаштуванням позивача, в результаті чого допомога становила 1326,00 грн. (на позивача 442,00 грн. та на доньку 884,00 грн.), та те, що 29.02.2016 року позивач змінила своє фактичне місце проживання, а з 29.03.2016 року вже звернулась із заявою до Управління соціального захисту населення в Київському районі департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про призначення їй адресної допомоги на сім'ю, колегія суддів вважає, що відмова відповідача в призначенні щомісячної адресної допомоги з посиланням на порушення позивачем п.7 Порядку є безпідставним.

Крім того, позивач починаючи з 29.03.2016 року (та 29.10.2016 року і 09.02.2017 року) зверталась до відповідача не про поновлення призначеної допомоги, виплата якої була припинена, а про призначення державної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам на наступний шестимісячний строк, у зв’язку з тим, що вона змінила місце фактичного проживання.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив, що після отримання постійного місця роботи та зміни фактичного місця проживання позивачка має право отримувати щомісячну адресну допомогу переміщених осіб з дня відповідного звернення.

Колегія суддів не погоджується з посиланням апелянта на те, що оскільки позивачу про порушення її прав стало відомо ще в березні 2016 року, а звернулась позивач до суду лише 10.07.2017 року, то позовні вимоги за період з 29.03.2016 року по 09.02.2017 року підлягають залишенню без розгляду. Як вбачається з матеріалів справи, позивач зверталась із заявами до Управління соціального захисту населення в Київському районі департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про призначення їй адресної допомоги на сім'ю 29.03.2016 року, 29.10.2016 року та 09.02.2017 року, однак лише тільки в третій раз їй було відмовлено у письмовій формі, шляхом надсилання листа за №420 від 22.02.2017 року, що і стало підставою для звернення позивача до суду.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

В апеляційній скарзі ставилось питання про звільнення апелянта від сплати судового збору на підставі п.19 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Як вбачається з штампу канцелярії Приморського районного суду м. Одеси на апеляційній скарзі, апеляційна скарга була подана через суд першої інстанції 04.01.2018 року, на той час була чинна редакція Закону України «Про судовий збір» від 15.12.2017 року в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року №2147-VIII, яким було виключено п.19 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» на який посилається апелянт.

Таким чином, на момент подання Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради апеляційної скарги, пільги передбачені ст.5 Закону України «Про судовий збір» на апелянта не розповсюджувались.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, апеляційний суд зазначає, що при поданні апеляційної скарги, Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради до апеляційної скарги не надав доказів сплати судового збору, розмір якого складає 1920,00 грн., відповідно до приписів ч.1, ч.2 (таблиці ставок) ст.4 Закону України «Про судовий збір» ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», оскільки позов було подано в 2017 році, враховуючи те, що при звернені до суду фізичною особою заявлено дві немайнові вимоги, та судове рішення суду першої інстанції оскаржено в повному обсязі (0,4х1600)х150%)х2).

Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.329 КАС України, апеляційний суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради – залишити без задоволення, а постанову Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2017 року – залишити без змін.

Стягнути з Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (код ЄДРПОУ – 36290160, адреса – 65023, м. Одеса, вул. Л.Толстого, 7) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1920,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять гривень 00 коп.).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 28 лютого 2018 року.

Головуючий суддя:ОСОБА_1 Суддя: Суддя: ОСОБА_2 ОСОБА_3