Постанова № 72546984, 21.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/2914/16

Категорія: 9.3 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Осіпова Ю.В.,

суддів – Скрипченка В.О., Стас Л.В.,

при секретарі Гончаровій О.О.,

за участю представника відповідача – Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області та Державної казначейської служби України на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року (м. Миколаїв, дата складання повного тексту рішення – 23.06.2017р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною, -

В С Т А Н О В И В:

29.12.2016 року ОСОБА_2 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДКСУ та ГУ ДКСУ у Миколаївській області, в якому, з урахуванням уточнень, просив суд:

- визнання протиправною бездіяльність відповідачів щодо невиконання:

- постанови апеляційного суду Миколаївської області від 12.04.2011 року про зобов’язання Департаменту праці і соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської МР перерахувати та виплатити йому щорічну разову допомогу за 2009 рік, виходячи з чотирьох мінімальних пенсій за віком;

- виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.12.2012 року, про стягнення з Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської МР 2936 грн. недоплаченої щорічної допомоги, яка виплачується до 5 травня за 2011 рік;

- виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.12.2012 року про стягнення з Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської МР 2172 грн. недоплаченої щорічної допомоги, яка виплачується до 5 травня за 2011 рік;

- виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.01.2012 року про стягнення з Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської МР суму щорічної грошової допомоги за 2010 рік, що нарахована боржником – 2704 грн.;

- виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва від 05.01.2016 року про зобов’язання Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської МР виплати 3636 грн. недоплаченої щорічної допомоги, яка виплачувалась до 5 травня 2015 рік;

- зобов’язати вчинити дії, передбачені Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників:

- стягнути з відповідача на його користь кошти, присуджені постановою апеляційного суду Миколаївської області від 12.04.2011 року в сумі 1922 грн., з урахуванням 30% відсотків прострочення сплати - 2440,94 грн.;

- стягнути з відповідача на його користь кошти за виконавчим листом від 20.01.2012 року Центрального районного суду м. Миколаєва за 2010 рік в сумі 2701 грн., з урахуванням 30% відсотків прострочення сплати - 3271,84 грн.;

- стягнути з відповідача на його користь кошти за виконавчим листом від 25.12.2012 року Центрального районного суду м. Миколаєва за 2011 рік в сумі 2172 грн., з урахуванням 30% відсотків прострочення сплати - 2562,96 грн.;

- стягнути з відповідача на його користь кошти за виконавчим листом від 25.12.2012 року Центрального районного суду м. Миколаєва за 2011 рік в сумі 2936 грн., з урахуванням 30% відсотків прострочення сплати - 3464,00 грн.;

- стягнути з відповідача на його користь кошти за виконавчим листом від 05.01.2016 року Центрального районного суду м. Миколаєва за 2015 рік в сумі 3636 грн., з урахуванням 30% відсотків прострочення сплати - 3963 грн.;

- стягнути з відповідача на його користь суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за період 2009-2017 та 30% річних від простроченої суми заборгованості;

- відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 50000 грн.;

- визнати умисним невиконання відповідачем судових рішень;

- стягнути з відповідача на його користь кошти в сумі 27713 грн., а також моральну шкоду в розмірі 50000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачі протиправно та без законних підстав тривалий час затягують виконання судових рішень, прийнятих судами на його користь.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДКСУ та ГУ ДКСУ в Миколаївській області щодо тривалого невиконання судових рішень, прийнятих на користь ОСОБА_3 Стягнуто з ДКСУ на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 1000 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ГУ ДКСУ у Миколаївській області 13.07.2017 року, представник ДКСУ 31.07.2017 року та позивач – ОСОБА_2 31.07.2017 року подали апеляційні скарги, в яких зазначили, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просили скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.06.2017 року та прийняти нову, якою позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а представники відповідачів, відповідно, – відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2017 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Миколавїського окружного адміністративного суду від 21.06.2017 року.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника апелянтів та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

На виконанні у Державній казначейській службі України знаходяться виконавчі листи, видані Центральним районним судом м. Миколаєва:

- по справі №1423/2472/2011 про стягнення коштів у сумі 2936 грн. на користь ОСОБА_2 з 18.04.2014 року;

- по справі №1423/582/2011 про стягнення коштів у сумі 2704 грн. на користь ОСОБА_2 з 20.08.2014 року;

- по справі №1423/2471/2011 про стягнення коштів у сумі 2172 грн. на користь ОСОБА_2 з 15.05.2015 року;

- по справі №490/4867/15-а про стягнення коштів у сумі 3636 грн. на користь ОСОБА_2 з 15.02.2016 року.

Загальну сума заборгованості Держави перед ОСОБА_2 склала 11 448 грн.

Під час розгляду даної справи окружним судом, відповідачами на користь ОСОБА_2 28.02.2017 року було перераховано відповідно 2936 грн. на підставі виконавчого листа №1423/2472/2011 та 20.03.2017 року - 2704 грн. на підставі виконавчого листа №1423/582/2011.

Заборгованість же за виконавчими листами №1423/2471/2011 та №490/4867/15-а залишилась непогашеною.

Не погоджуюсь з тривалою невиплатою заборгованості відповідно до виконавчих листів, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з тривалої неправомірної бездіяльності відповідачів.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

До того ж, при цьому, одночасно слід зазначити, що відповідно до змісту ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Нормативно-правовим актом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. №606-ХIV, який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

З 01.01.2013 року з моменту набрання чинності Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» органи державної виконавчої служби позбавленні повноважень, щодо виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу.

При цьому, особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу визначені приписами ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ч.1 якої визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

На виконання вказаних положень Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Відповідно до п.3 Порядку №845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій)).

Разом з тим, п.3 «Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою» (затв. Постановою КМУ від 03.09.2014р. №440), визначено, що рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.

Відповідно до ч.4 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувану здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Головне управління ДКСУ у Миколаївській області забезпечує облік і зберігання даних судових рішень до настання їх черги для виконання за бюджетною програмою КПКВ 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» (пп.1.3 п.1 Порядку №295).

Згідно з абз.1 ст.1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким встановлені гарантії держави щодо виконання судових рішень, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема державний орган та державні підприємство, установа, організація.

Відповідно до абз.1 ст.3 вказаного Закону, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Пунктом же 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, передбачено, що бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік

У той же час, Міністерство фінансів України є головним розпорядником коштів за бюджетною програмою КПКВК 3504040; відповідає за складання проекту Закону про Державний бюджет України; забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (ч.2 ст.32 Бюджетного кодексу України).

Так, у силу п.49 Порядку №845, у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Так, як встановлено судами обох інстанцій та зазначалось вище, загальну сума заборгованості Держави перед ОСОБА_2 склала 11448 грн.

Однак, як вже зазначалося вище, під час розгляду даної справи окружним судом, відповідачами на користь ОСОБА_2 було перераховано 2936 грн. на підставі виконавчого листа №1423/2472/2011 та 2704 грн. на підставі виконавчого листа №1423/582/2011. Заборгованість за виконавчими листами №1423/2471/2011 та №490/4867/15-а залишилась непогашеною.

Отже, оскільки протягом 2014-2017 років судові рішення на користь ОСОБА_2 фактично не виконувались, колегія суддів погоджується з висновками суду 1-ї інстанції, що відповідачі, в даному випадку, допустили протиправну бездіяльність по їх виконанню, оскільки жодними розумними причинами неможливо пояснити дії державних органів щодо невиплати цих невеликих сум протягом такого тривалого часу.

Крім того, відсутність коштів у боржника не може бути підставою для звільнення від обов’язку виконання судового рішення, право на справедливий судовий розгляд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов’язкову силу, не виконувалося (Рішення ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) від 20.07.2004 року).

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

А згідно положень Конвенція, право доступу до суду, що гарантується статтею 6, яка передбачає не лише право звернутись до суду за захистом своїх прав, а й право захистити своє право, в першу чергу, виконанням рішення, яке ухвалено на користь особи. Так як у разі невиконання рішення концепція «захисту прав судом» не працює. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначив, що право за судовий захист, яке гарантується статтею 6§1 може стати недіючим, якщо національне законодавство держави-учасниці Конвенції дозволяє, щоб остаточне обов’язкове судове рішення залишалось не виконуваним на шкоду однієї із сторін. Доступ до суду також охоплює можливість виконання судового рішення без необґрунтованих затримок. На виконавчі процедури може впливати складність виконавчих процедур, поведінка особи-стягувача, поведінка компетентних державних органів та обсяг призначеної до стягнення суми (майна).

При цьому, рішенням Європейського суду з прав людини «ОСОБА_4 проти України» державу було зобов’язано запровадити ефективний засіб юридичного захисту, який би забезпечив адекватний та достатній захист від невиконання або затримки у виконанні рішень національного суду, за виконання якого вона несе відповідальність відповідно до принципів, встановлених практикою Європейського суду з прав людини (Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_4 проти України» (заява N 40450/04) від 15.10.2009 року)

ЄСПЛ зазначив, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Разом з тим, незважаючи на зазначені рішення ЄСПЛ у випадку ОСОБА_2, Держава, в особі відповідачів, продовжували порушувати тривалий час не виконуючи судові рішення про стягнення на його користь належних сум.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що судом 1-ї інстанції було вірно визнано протиправною бездіяльність відповідачів щодо тривалого невиконання судових рішень, прийнятих на користь ОСОБА_2, а також, відповідно, стягнуто на його користь моральну шкоду, розмір якої, відповідно до загальної суми заборгованості (т.б. від 11448 грн.), встановлено 1000 грн.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційних скаргах доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційних скарг, відповідно до ст.316 КАС України, залишає ці апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області та Державної казначейської служби України – залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено _26 лютого 2018_р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: ОСОБА_5

Судді: В.О. Скрипченко

ОСОБА_6